Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 572/535/15-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.05.2021.
Дата набрання законної сили: 12.05.2021
Номер судового провадження: 51-410км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014180200001077

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 572/535/15-к
		провадження № 51-410 км 21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого  ОСОБА_1 , 
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції:
		представника АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_6 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року про повернення апеляційної скарги
		Історія провадження у справі
		Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 191, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України (далі  КК) та призначено йому остаточне покарання на підставі частини 1 статті 70 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 3 роки.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 липня 2016 року вирок суду першої інстанції змінено в частині призначеного покарання; призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяці з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 3 роки; на підставі статті 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Рівненського області від 13 липня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 вересня 2017 року вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 25 березня 2016 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції . 
		Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 191, частиною 3 статті 191 КК та призначено остаточне покарання на підставі статті 70 КК у виді обмеження волі на строк 3 роки 1 місяць з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 3 роки.
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на вирок суду першої інстанції, ухвалою від 30 березня 2020 року зазначене кримінальне провадження призначене до судового розгляду, проте, до початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_7 в порядку статті 403 КПК відмовився від апеляційної скарги, іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не було оскаржено, а тому ухвалою Рівненського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 було закрито. 
		Зміст оскарженого судового рішення 
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 04 лютого 2020 року у кримінальному провадженні №12014180200001077 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 190, частиною 2 статті 191, частиною 3 статті 191 КК, повернуто на підставі пункту 2 частини 3 статті 399 КПК з посиланням на те, що АТ КБ «ПриватБанк» у даному кримінальному провадженні потерпілим не визнавався ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду. 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 не погоджується із ухвалою апеляційного суду, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвели до ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення. Вважає, що апеляційний суд неправомірно не визнав АТ КБ «ПриватБанк» потерпілим і повернув апеляційну скаргу його представнику.
		До Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від потерпілого ОСОБА_8 , який вважає ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, посилаючись на те, що АТ КБ «ПриватБанк» потерпілою стороною у зазначеному кримінальному провадженні не визнавався, а передбачені кримінальним процесуальним законом процесуальні гарантії щодо реалізації можливостей визнання потерпілим АТ КБ «ПриватБанк» належним чином реалізовані не були.
		Позиції учасників судового провадження
		Представник АТ КБ «Приватбанк» адвокат ОСОБА_6 підтримала вимоги касаційної скарги у повному обсязі та просила її задовольнити на зазначених підставах. 
		Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв`язку з тим, що вирок суду стосується інтересів АТ КБ «ПриватБанк».
		Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від учасників не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. 
		Згідно з положеннями статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального тапроцесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких небуло встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до приписів статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Частинами 1, 2 статті 438 КПК встановлено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Так, ключовими принципами зазначеної норми є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. 
		У своїй практиці Європейський Суд з прав людини також неодноразово зазначав, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення Шаповалов проти України, Bellet v. France). 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на етапі досудового розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та під час його неодноразового судового розгляду представники АТ КБ «ПриватБанк», маючи реальну, чітку практичну можливість реалізувати свої права, обумовлені наявністю інтересів у зазначеному кримінальному провадженні, такими правами не скористалися. 
		Так, кримінальний процесуальний закон містить низку гарантій щодо забезпечення реалізації прав потерпілого на справедливий суд. Зокрема, умовою набуття статусу потерпілого є подання заяви про залучення до провадження як потерпілого, а гарантіями реалізації зазначеного права вважається можливість оскарження відмови у прийнятті такої заяви у порядку, передбаченому главою 26 КПК, а оскільки суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні потерпілим, воно також підлягає оскарженню в апеляційному порядку, з урахуванням приписів КПК. 
		При перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що представниками АТ КБ «ПриватБанк» на етапі досудового розслідування кримінального провадження відповідної заяви про залучення як потерпілого не надавалося.
		20 лютого 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Сарненського районного суду Рівненської області з позовною заявою, у якій, окрім вимоги визнати банк цивільним позивачем та стягнути з ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 1200000 грн, обґрунтовував спричинення протиправними діями обвинуваченого майнової шкоди, посилаючись при цьому на результати службової перевірки.
		Ухвалою місцевого суду, постановленою 20 лютого 2015 року під час підготовчого провадження, у задоволенні клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання його цивільним позивачем відмовлено, позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
		З огляду на положення чинного КПК ця ухвала не підлягала окремому оскарженню, проте могла бути оскаржена разом із вироком, який був ухвалений Сарненським районним судом Рівненської області 25 березня 2016 року.
		Вказаний вирок, яким було встановлений характер та розмір матеріальної шкоди, заподіяної протиправними діями ОСОБА_7 , банком не оскаржувався. 
		За встановлених обставин Суд дійшов висновку, що в оскарженій ухвалі Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року посилання на те, що у зазначеному кримінальному провадженні АТ КБ «ПриватБанк» потерпілою стороною не визнавався та питання про його залучення до кримінального провадження у якості потерпілого чи свідка навіть не розглядалося відповідають дійсності, а тому порушень закону з боку апеляційного суду не вбачається.
		Щодо посилання представника АТ КБ «ПриватБанк» на порушення його права на справедливий суд, колегія суддів, зважаючи на загальну тривалість провадження у зазначеній справі та з огляду на встановлені обставини, дійшла висновку про те, що поведінка заявника протягом розгляду справи не була належною. 
		Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі Пономарьов проти України", та "Трух проти України"). У рішенні в справі "Каракуця проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи. 
		Враховуючи наведене, процесуальна бездіяльність заявника на попередніх етапах кримінального провадження не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року та задоволення касаційної скарги за доводами, наведеними у ній.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах АТ КБ «Приватбанк» - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...