Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/8241/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.05.2021.
Дата набрання законної сили: 13.05.2021
Номер судового провадження: 51-5453км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017040680001992

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		13 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/8241/17
		провадження № 51-5453км20
		 
		Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисника(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
		законного представника 
		(в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№12017040680001992, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно 
		ОСОБА_8 ,    ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кобичівка Марківського району Луганської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
		 
		Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня
		2020 року до ОСОБА_8 за вчинення ним суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
		Вирішено питання про долю речових доказів.
		Згідно ухвали судуОСОБА_8 19 вересня 2017 року, перебуваючив період часу з 04:00 до 04:20 у камері № 848 Державної установи «Дніпровської установи виконання покарань № 4», яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Олексієнко, 80, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, будучи в стані неосудності, вчинив суспільно небезпечне діяння, а саме зробив із залишків матрацу та власної футболки мотузку, після чого не усвідомлюючи наслідки своїх дій у вигляді настання смерті ОСОБА_9 , перекинув вказану мотузку через шию та почав душити ОСОБА_9 , спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 жовтня 2020 року залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 і змінив ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року, виключивши з мотивувальної частини цього рішення посилання на відеозапис допиту підозрюваного ОСОБА_8 . 
		У решті ухвалу залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10  порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_8 тапризначення нового розгляду в суді першої інстанції. В обґрунтування своєї касаційної скарги захисник вказує на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки постановлені з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що у провадженні відсутні будь-які докази винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, відсутні докази у його причетності до заподіяння смерті ОСОБА_9 . Вказує на те, що судом порушено вимоги ч. 6 ст. 97 КПК, оскільки показання з чужих слів не можуть бути визнані допустимими доказом, якщо ці обставини прямо не підтверджуються іншими доказами, які є в матеріалах. Зазначає, що матеріали експертних висновків не містять інформацію щодо наведених питань, а тому це свідчить, що судом не встановлена подія злочину, тобто протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 , адже у випадку самогубства подія злочину відсутня. Також не дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо доказування 
		 
		мотиву злочину та зазначення його у мотивувальній частині. Крім того вказує, що було порушено право сторони захисту на надання доказів, оскільки судом необґрунтовано відмовлено йому у допиті експерта.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 та законний представник підтримали касаційну скаргу, а прокурор вважала її необґрунтованою і просила залишити без задоволення.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність тогочи іншого доказу.
		Виходячи зі змісту вимог ст. 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивноз`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судомвідповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Частиною 1 ст. 503 КПК визначено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання, зокрема,чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення;чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою;чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності.
		 
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що суспільно небезпечне діяння було вчинено особою, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для кримінально-правової оцінки діяння: як об`єктивні, так і суб`єктивні його ознаки. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Суд першої інстанції під час розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, оцінивши в судовому засіданні досліджені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 , будучи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
		В обґрунтування свого рішення суд поклав показання свідків: ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , письмові докази, які містяться в досліджених судом даних: протоколах огляду місця події та огляду трупа від 19 вересня 2017 року, лікарського свідоцтва про смерть № 449/НЕ від 20 вересня 2017 року, висновку експерта № 449/НЕ від 20 вересня 2017 року, висновку експерта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017 року, відповідно до яких смерть ОСОБА_9 настала від механічної асфіксії, яка розвинулась внаслідок здавлення органів шиї зашморгом (т. 1, а.п. 49, 51-56, 179-184); висновках експерта № 1202/Н та № 1203/Н від 18 грудня 2017 року (т. 2, а.п. 31-34, 43-45).
		Посилання захисника на те, що відсутня подія злочину, оскільки судом не встановлено будь-яких доказів на підтвердження, що саме ОСОБА_8 заподіяв смерть ОСОБА_9 , так як останній міг сам вчинити самогубство, є необґрунтованими та спростовуються висновкомексперта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017 року, згідно якого виявлені на трупі ОСОБА_16 тілесні ушкодження в ділянці шиї, а саме: косо-висхідна замкнена странгуляційна борозна на шиї, крововиливи в товщу м`яких тканин шиї та перелом під`язикової кістки, в їх сукупності перебувають в причинному зв`язку з настанням його смерті. Враховуючи причину смерті характер та локалізацію виявлених ушкоджень, їх розташування в різних анатомічних ділянках та на різних поверхнях тіла, можна вважати, що всі вони не могли утворитися від дії власної руки потерпілого ОСОБА_9 . Після утворення тілесних ушкоджень в ділянці шиї потерпілий не міг 
		 
		здійснювати самостійні дії. Тілесні ушкодження на шиї не могли утворитися в результаті падіння з висоти власного зросту.
		Доводи, наведені в касаційній скарзі, що за версію сторони захисту самогубство можливо вчинено в інший спосіб, а саме наприклад, шляхом повішання, зачепивши зашморг за опору, не є прийнятними, оскільки експертом встановлено наявність на трупі ОСОБА_9 саме замкненої странгуляційної борозни на шиї.
		Висновокексперта № 449/НЕ/53 від 20 жовтня 2017року відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу», положенням статей 101, 102 КПК. У ньому міститься висновок про причину смерті ОСОБА_9 , а також щодо наявності усіх інших тілесних ушкоджень, які утворились в різні терміни, на протязі не менш ніж чотирьох діб до настання смерті.
		Доводи захисника про те, що судом було необґрунтовано відмовлено йому в допиті судово-медичного експерта ОСОБА_17 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними, з наведенням відповідного мотивування. Зокрема, своє рішення суд обґрунтував тим, що вказаний експерт з установи звільнився, дані про його місцезнаходження відсутні.
		Крім того, сторона захисту відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК не заявляла клопотання про призначення додаткової експертизи.
		Доводи захисника про те, що свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та ОСОБА_14 не бачили самої події злочину, а також, що висновки судово-цитологічних експертиз не встановлюють причетність ОСОБА_8 до смерті ОСОБА_9 , необґрунтованими та спростовуються наведеними у рішенні доказами.
		А саме, свідок ОСОБА_11 в суді пояснювала, що двічі відчиняла вікно в камері та бачила як ОСОБА_8 по підлозі тягав ОСОБА_9 за ногу, потім тримав його за плече та намагався одягнути ОСОБА_9 , який сидів на ліжку повністю роздягнутий. У цей час ОСОБА_18 лежав на ліжку.
		Твердження захисника про те, що показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_8 сам розповів, що задушив ОСОБА_9 є недопустимими доказами, оскільки ці показання з чужих слів, то вони є безпідставними. 
		Відповідно до ч.6 ст.97 КПК, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положеньчастини другоїцієї статті.
		Як вбачається з матеріалів провадження, показання вказаних свідків на підтвердження вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому суспільно 
		 
		небезпечного діяння судом визнано допустимими, оскільки вони у своїй сукупності узгоджуються між собою та підтверджуються іншими доказами у провадженні, які були досліджені судом та їм дана належна оцінка (показаннями свідка ОСОБА_11 , даними висновків експертиз). 
		Аналіз наведених доказів у їх сукупності свідчить про те, що саме ОСОБА_8 , будучи в стані неосудності, вчинив суспільно-небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. 
		Твердження захисника щодо судами не встановлено мотив кримінального правопорушення не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		Осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
		Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
		Виходячи з положень статей23, 24 КК умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.
		Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
		Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.
		Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб. 
		Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
		Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 194 від 28 вересня 2017 року, ОСОБА_8 в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, страждав і в даний час страждає на хронічне психічне захворювання. Зазначене хронічне психічне захворювання позбавляло ОСОБА_8 можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння. За своїм психічним станом в даний час ОСОБА_8 також не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Потребує застосування примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом (т. 1, а.п.164-167).
		З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.
		Суд звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, томурозгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.
		Зокрема, ст. 505 КПК передбачено, що обов`язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є:час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьомувраховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).
		Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння,а умисел, мета імотивє елементами суб`єктивної сторони саме злочину тавстановлюютьсялише щодоосудної особи.
		Судовий розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру проведено у відповідності з положеннями ст. 512 КПК, а ухвала районного суду відповідає вимогам ст. 513 КПК.
		Крім того, доводи захисника, викладені у його касаційній скарзі, фактично аналогічні за змістом доводам, які були предметом перевірки суду апеляційної 
		 
		 
		інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав ці доводи безпідставними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника і скасування судових рішень не знаходить. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року щодо  ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...