Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/2606/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2021. Зареєстровано: 20.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2021.
Дата набрання законної сили: 19.05.2021
Номер судового провадження: К/9901/25669/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 травня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 500/2606/19
		адміністративне провадження № К/9901/25669/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Желєзного І. В.,
		суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні
		касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду у складі судді                 Чепенюк О. В. від 03 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Большакової О. О., Заверухи О. Б., Кушнерика М. П. від 03 вересня 2020 року
		у справі №500/2606/19
		за позовом ОСОБА_1 
		до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Петриківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_2 
		про визнання протиправним та скасування висновку, 
		ВСТАНОВИВ:
		І. РУХ СПРАВИ
		1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі також - відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Петриківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та ОСОБА_2 , у якому просила визнати протиправним та скасувати висновок відповідача від 28 березня 2019 року № 3178/82-19 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .
		2. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року, провадження у справі закрито, оскільки спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. 
		3. 05 жовтня 2020 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі №500/2606/19, в якій просить такі скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		4. Ухвалою Верховного Суду від  20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
		ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		5. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки оскаржуваний висновок прийнято щодо третьої особи.
		ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
		6. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що спір у цій справі підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки у даному випадку, спір стосується виключно проведення перевірки проекту землеустрою на його відповідність вимогам законів, а не підстав набуття цивільних прав, виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Лише після набуття права власності у встановленому законом порядку правовідносини між суб`єктом владних повноважень та фізичною чи юридичною особою є цивільно-правовими. Крім того, позивач зазначила, що судове рішення ухвалено іншим складом суду ніж тим, яким розпочато розгляд справи. При ознайомленні із матеріалами справи представником позивача не виявлено підтвердження повідомлення належним чином всіх учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
		Наявність ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 жовтня 2019 року у справі №607/23510/19, якою заборонено вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0359 га, кадастровий номер: 6125286700:02:001:3165 для індивідуального садівництва, що розташована в межах населеного пункту село Петриків Тернопільського району Тернопільської області та наказу Міністерства юстиції України від 02 лютого 2020 року № 403/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 жовтня 2019 року № 49265973, яким внесено запис про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером: 6125286700:02:001:3165) свідчить про відсутність зареєстрованого права власності на вищезазначену земельну ділянку, а тому у цій справі відсутній спір про право.
		7. Від учасників справи відзивів на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
		IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		8. Верховний Суд дослідив доводи касаційної скарги, перевірив правильність застосування норм права судами попередніх інстанцій та дійшов таких висновків.
		9. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		10. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		11. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		12. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
		13. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		14. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		15. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
		16. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		17. Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
		18. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		19. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		20. Адміністративна справа у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		21. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		22. Поряд із цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		23. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		24. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		25. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
		26. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		27. При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		28. Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		29. Згідно з частинами шостою-восьмою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		30. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		31. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		32. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		33. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
		34. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина десята, одинадцята статті 118 ЗК України).
		35. Відповідно до частин другої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
		36. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
		37. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
		38. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
		39. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач звернулась до адміністративного суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати висновок відповідача від 28 березня 2019 року № 3178/82-19 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 .
		40. З огляду на правове регулювання висновок відповідача не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України і сам по собі не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для учасників цих правовідносин та інших осіб.
		41. Вказаний висновок є документом, з урахуванням якого приймається відповідне рішення сільської (міської) ради, і він вичерпав свою дію фактом виконання шляхом прийняття рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки». 
		42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час звернення позивача із цим позовом (предметом якого є визнання неправомірними дій щодо надання висновку про розгляд проекту землеустрою та його скасування) Петриківська сільська рада рішенням від 27 вересня 2019 року № 1938 затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0359 га у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за адресою село Петриків Тернопільського району Тернопільської області та передала ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0359 га для ведення особистого селянського господарства за адресою село Петриків Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125286700:02:001:3165.
		43. З наведеного вбачається, що не підлягає оскарженню рішення органів владних повноважень, які не є кінцевими (остаточними) та не породжують правових наслідків і не можуть порушувати будь-які права. Захисту підлягає тільки реально порушене право.
		44. У разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень.
		45. Вказані обставини унеможливлюють розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства, а є підставами для закриття провадження у справі.
		46. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15.
		47. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		48. Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
		49. У зв`язку зі сказаним Верховний Суд вважає за потрібне послатися на положення статті 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», за якими суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		50. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
		51. Також у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
		52. Обраний позивачем спосіб захисту (оскарження висновку відповідача) не усуває юридичний конфлікт та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
		53. Колегія суддів вважає, що в аспекті нормативного регулювання окреслених спірних правовідносин та конкретного контексту фактичних обставин спору висновок відповідача про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не може бути окремим предметом позовних вимог; він повинен оцінюватися і розглядатися разом із оскарженням рішення відповідної ради «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та скасування свідоцтва про право власності, отриманого на підставі рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
		54. Посилання скаржника на правові позиції, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №539/1957/16-а, від              11 квітня 2018 року у справі №910/8424/17 та від 30 травня 2018 року у справі №150/928/14-а колегія суддів відхиляє, оскільки наведені судові рішення стосуються оцінки судом  інших фактичних обставин. 
		55. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу, оскільки розпорядженнями №4008/20, №6331/20 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» від 25 червня 2020 року та від 19 серпня 2020 року на виконання службових записок судді-доповідача у цій справі та у відповідності до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 500/2606/19. За наслідками якого справу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Большакової О. О., суддям Заверухи О. Б.,      Кушнерика М. П.
		56. Щодо посилання скаржника на те, що учасники справи не повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.
		57. Пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. 
		58. З матеріалів справи убачається, що представника скаржника Головатого Г. П. (який діє на підставі довіреності №37 від 31 жовтня 2018 року) про дату, час і місце судового засідання (призначеного на 21 серпня 2020 року) повідомлено телефонограмою. Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача Головатого Г. П.
		59. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає про безпідставність доводів касаційної скарги, що судом апеляційної скарги порушено норми процесуального права, які є обов`язковими для скасування судового рішення.
		60. Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		61. У цій справі такої потреби немає, оскільки мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
		62. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 815/1788/15.
		63. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для закриття провадження у цій справі, проте з мотивів, викладених у цій постанові.
		64. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		65. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		66. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                І. В. Желєзний
		Суддя                                                                                                    Я. О. Берназюк
		Суддя                                                                                                    Н. В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...