Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/953/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2021.
Дата набрання законної сили: 20.05.2021
Номер судового провадження: 61-3847ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 травня 2021 року
		місто Київ
		 
		справа № 361/953/16-ц
		провадження № 61-3847св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю, Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи: Приватне підприємство «Автотранс ЛЛС», Управління Держгеокадастру у Броварському районі Київської області, Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно Броварської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2018 року у складі судді Дутчака І. М., постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнень просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, серія та номер 21305057, видане Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, Садівниче товариство «Волна» (далі - СТ «Волна»).
		Позивач зазначив, що він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 . Після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 Броварським міськрайонним судом Київської області 04 жовтня 2012 року під час розгляду справи № 1007/6815/2012 про поділ спільного сумісного майна подружжя затверджено укладену між ними мирову угоду, відповідно до умов якої за кожним із них визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 059 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		Проте, у порушення його прав як співвласника земельної ділянки, ОСОБА_2 без його згоди та заяви самочинно здійснила розподіл цієї земельної ділянки у натурі на дві окремі земельні ділянки, одну з них, площею 0, 0300 га, право власності на яку зареєстровано за нею, ОСОБА_2 , та земельну ділянку, площею 0, 0299 га, право власності на яку ні за ким не зареєстровано.
		Отже, ОСОБА_2 фактично позбавила його права на частку у праві на садовий будинок, самовільно збудований ними у період їхнього шлюбу, що знаходиться на спірній земельній ділянці. Крім того, 07 листопада 2012 року на підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2012 року на зазначену земельну ділянку накладено арешт, який не скасований та діяв на момент поділу цієї земельної ділянки.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач позов не визнала, просили відмовити у його задоволенні.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 травня 2014 року, серія та номер 21305057, видане реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, СТ «Волна».
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що на обґрунтування вимог ОСОБА_1 надав висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2015 року № 2-29/09 Українського центру судових експертиз, у якому зазначено, що підпис у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 04 листопада 2013 року від імені ОСОБА_1 та рукописні записи « ОСОБА_1 » виконані не позивачем, а іншою особою. 
		Відповідно до наданих Броварською районною державною адміністрацією Київської області документів державна реєстрація права власності на земельну ділянку, площею 0, 0300 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0121 здійснена на підставі наданих ОСОБА_2 документів, серед яких є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, у якій вона зазначає, що власником земельної ділянки, площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, для ведення садівництва є лише вона, та просить виготовити документацію із землеустрою щодо поділу зазначеної земельної ділянки на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га та площею 0, 0299 га. 
		Відповідно, поділ земельної ділянки, площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га і площею 0, 0299 га, проведено без згоди позивача ОСОБА_1 як співвласника земельної ділянки, чим порушено його права. Суди відхилили посилання ОСОБА_2 на те, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав, а у суду були відсутні правові підстави для визнання спірного свідоцтва недійсним, оскільки такі посилання є неприйнятними.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Так, суди не врахували те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності. Свідоцтво про право на спадщину є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію. ОСОБА_2 не ухвалювала відповідного рішення щодо поділу спірної земельної ділянки, отже не є належним відповідачем у справі. Крім того, судами не взято до уваги, що позивач вже звертався до суду із аналогічними вимогами, отже наявні підстави для закриття провадження у справі.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
		За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 січня 2009 року перебували у шлюбі.
		Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано.
		За час шлюбу сторонами придбано земельну ділянку, площею 0, 0599 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221286801:01:041:0061.
		ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя.
		Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2012 року в рамках розгляду справи № 1007/6815/2012 про поділ спільного сумісного майна подружжя визнано та затверджено укладену сторонами мирову угоду, за умовами якої визнано за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , за кожним, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0, 0599 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2003 року № 1323 згідно із державним актом від 08 жовтня 2010 року, серії ЯЛ № 300554. 
		23 травня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки.
		03 вересня 2013 року право власності на іншу 1/2 частку земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Надалі за ініціативою ОСОБА_2 спірна земельна ділянка розділена в натурі на дві окремі земельні ділянки, а саме: площею 0, 0300 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, право приватної власності на яку зареєстровано за відповідачем, та площею 0, 0299 га, із кадастровим номером 3221286801:01:041:0122.
		Для виготовлення технічної документації для поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061 ОСОБА_2 звернулася до розробника технічної документації із землеустрою третьої особи Приватного підприємства «Автотранс ЛЛС» (далі - ПП «Автотранс ЛЛС»).
		На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 300554, і нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, зареєстрованої у реєстрі за № 3101, ПП «Автотранс ЛЛС» виготовило технічну документацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061.
		06 травня 2014 року реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер НОМЕР_1 , на земельну ділянку площею 0, 03 га, кадастровий номер 3221286801:01:041:0121, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, СТ «Волна».
		Відповідно до листа Управління Держземагентства у Броварському районі Київської області від 12 лютого 2015 року № 29-1008-0.3-186/2-15 поділ земельної ділянки на дві з кадастровими номерами 3221286801:01:041:0121, площею 0, 0300 га, власником якої є ОСОБА_2 , та 3221286801:01:041:0122, площею 0, 0299 га, відомості про власника якої відсутні, здійснено на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки від 31 жовтня 2013 року.
		Управлінням Держземагентства у Броварському районі Київської області до цього листа було додано копії документів, серед яких містяться: абриси двох земельних ділянок для ведення садівництва, акти визначення меж цих земельних ділянок в натурі, акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання та список межових знаків, переданих на зберігання, відповідачу ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_1 .
		На обґрунтування вимог ОСОБА_1 надав висновок експертного почеркознавчого дослідження від 29 вересня 2015 року № 2-29/09 Українського центру судових експертиз, в якому констатовано, що підпис у зазначеному акті прийому-передачі межових знаків на зберігання від 04 листопада 2013 року від імені позивача ОСОБА_1 та рукописні записи « ОСОБА_1 » виконані не позивачем, а іншою особою.
		Відповідно до наданих Броварською районною державною адміністрацією Київської області документів державна реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0, 0300 га з кадастровим номером 3221286801:01:041:0121, здійснена на підставі наданих ОСОБА_2 документів, серед яких є нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року, у якій вона зазначає, що власником земельної ділянки площею 0, 0599 га, з кадастровим номером 3221286801:01:041:0061, для ведення садівництва є лише вона та просить виготовити документацію із землеустрою щодо поділу зазначеної земельної ділянки на дві земельні ділянки, площею 0, 0300 га та площею 0, 0299 га.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі 
		Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
		Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
		Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
		Згідно зі статтею 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач здійснила поділ спірної земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності сторін із порушенням наведених норм ЦК України, оскільки ініціювала та здійснила такий поділ в натурі спільного майна сторін без згоди іншого зі співвласників - позивача.
		Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
		Відповідно до частини другої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Згідно з вимогами частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		Аналіз положень зазначених норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
		Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховним Судом враховано правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 
		(провадження № 12-89гс18), згідно із яким особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов`язку об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.
		Таким чином, доводи касаційної скарги щодо того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, вимагаючи скасувати свідоцтво про право власності, яке є похідним від державної реєстрації прав, отже його дійсність залежить від законності рішення органу, яким вчинено державну реєстрацію, Верховний Суд визнає необґрунтованими.
		Схожий за змістом правовий висновок виклала Велика Палата у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18): «Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку [...]. За таких обставин у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону з тих підстав, що визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю можливе тільки у разі визнання недійсним (незаконним) зазначеного розпорядження, на підставі якого видано цей державний акт».
		Верховним Судом також враховано, що відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 
		(у редакції, чинній на момент видачі оскаржуваного свідоцтва) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.
		Згідно зі статтею 19 наведеного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.
		Відповідно до пункту 14 частини першої статті 27 Закону України 
		«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 
		(у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 зазначено, що «отже, як підставно зазначили суди попередніх інстанцій, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону. За наведених мотивів суд відхиляє посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, враховуючи, що скасування тільки свідоцтв про право власності не призведе до поновлення порушеного права».
		Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Таким чином, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.
		З урахуванням наведеного також необґрунтованими слід визнати доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не приймала відповідного рішення щодо спірної земельної ділянки, отже не є належним відповідачем у справі.
		Доводи касаційної скарги про те, що аналогічний спір вже розглядався іншим судом та провадження у справі підлягало закриттю Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у справі, що переглядається, і у справі, на які посилається заявник, різні предмети спору.
		З урахуванням наведеного, встановивши, що право власності на земельну ділянку відповідачем набуто у спосіб, який суперечить встановленому законодавством України порядку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
		Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України 
		«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		                                                                                                            Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...