Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 162/512/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 21.05.2021.
Дата набрання законної сили: 18.05.2021
Номер судового провадження: 51-261км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12012020140000006

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		18 травня 2021 року
		м. Київ
		справа №162/512/16-к
		провадження № 51-261км21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		потерпілого ОСОБА_8 ,
		представника потерпілого ОСОБА_9 ,
		в режимі відеоконференції
		захисника ОСОБА_10 ,
		засудженого ОСОБА_11 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_8 , захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_11 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 26 вересня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 04листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012020140000006, за обвинуваченням
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Залізниця Любешівського району Волинської області, жителя  АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
		За вироком Маневецького районного суду Волинської області від 26 вересня 2019року ОСОБА_11 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. 
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 кошти в рахунок відшкодування витрат на лікування у сумі 41152,62 грн, моральної шкоди  150000 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн, 110585 грн втраченого заробітку.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_11 визнано винним у тому, що він 02 березня 2012 року приблизно о 20:30, керуючи технічно справним автомобілем марки «УАЗ» р.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п.п. 2.3.б), 10.1, 10.9 та 12.3 Правил дорожнього руху не врахував дорожню обстановку, відповідно не зреагував на її зміну, рухаючись заднім ходом виїхав на проїзну частину дороги, де допустив зіткнення з мотоциклом марки «Вайпер», р.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 .
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокувирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційних скаргах прокурор та потерпілий просять скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджують, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам їх апеляційних скарг про необґрунтоване застосуванням судом першої інстанції ст.75КК України.
		У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 порушують питання про скасування судових рішень та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначають про однобічність і неповноту судового розгляду висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчинені інкримінованого йому злочину, зроблено з порушеннями ст.ст. 22, 23, 94, 370, 374 КПК України без об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, без належної перевірки доказів. Стверджують, що в основу вироку покладені докази, які не були безпосередньо досліджені судом. Захисник ОСОБА_10 також вказує на те, що висновки експертів судових експертиз, проведених у кримінальному провадженні, слід визнати недопустимими доказами, оскільки, всупереч вимог п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України вони містять посилання експертів на показання ОСОБА_11 , наданих ним в процесуальному статусі свідка, що є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод. Крім того, захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають про не відображення у вироку суду показань допитаних у суді свідків спеціалістів ДАІ: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Апеляційний суд, в свою чергу, не виправив допущених судом першої інстанції порушень і лише формально дав оцінку доводам сторони захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогамст. 419 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У запереченні на касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 потерпілий ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення як безпідставну. 
		В судовому засіданні захисники та засуджений підтримали подані касаційні скарги захисників та заперечували проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілого, прокурор підтримав подану касаційну скаргу прокурора та потерпілого та заперечував проти задоволення касаційних скарг захисників, потерпілий і його представник висловили доводи у підтримку поданих потерпілим та прокурором касаційних скарг та заперечували проти задоволення касаційних скарг захисників.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Мотиви Суду 
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачена.
		Доводи захисників щодо неповноти судового розгляду, а також їх незгода з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг захисників на підставах неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
		За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 , який керував транспортним засобом, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_11 , керуючи технічно справним автомобілем марки «УАЗ» р.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку, відповідно не зреагував на її зміну, рухаючись заднім ходом виїхав на проїзну частину дороги, де допустив зіткнення з мотоциклом марки «Вайпер», р.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
		Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на даних, що містяться в протоколах: огляду місця дорожньо-транспортної події від 02 березня 2012 року; огляду мотоцикла марки «Вайпер», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 від 03березня 2012 року; огляду автомобіля марки УАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від 03 березня 2012 року, огляду предметів від 12грудня 2014 року, а також висновкку експерта судово-медичної експертизи №101 від 06червня 2013року, відповідно до якого у  ОСОБА_8 мають місце ушкодження, які за ознакою небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень; висновку комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної експертизи №106/17; 19/12-1 /44/45-СЕ/17 від 26травня 2017 року, з якого вбачається, що первинне контактування мало місце в правій задній боковій частині автомобіля, а саме заднє крило, з послідуючим контактуванням з правою кутовою частиною заднього бамперу, правим заднім блоком - ліхтарем та металевою трубою, розташованою під заднім бампером. Зазначене свідчить про зближення обох рухомих транспортних засобів з контактом мотоцикліста з рухомим автомобілем УАЗ, яке призвело до падіння ОСОБА_8 з мотоциклом на лівий бік у напрямку руху автомобіля, що має значно більшу масу. Крім того, вина засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується і рядом проведених по справі експертиз.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_10 , про те, що висновки проведених по справі експертиз є недопустимими доказами, оскільки при проведенні експертиз використовувалися показання ОСОБА_11 , надані ним в якості свідка, то колегія суддів зазначає наступне.
		З касаційної скарги захисника вбачається, що він при обґрунтуванні вказаних доводів посилається на наявну в матеріалах провадження ухвалу Маневицького районного суду Волинської області, в якій констатовано істотні порушення прав людини і основоположних свобод ОСОБА_11 у зв`язку з використанням його показань в процесуальному статусі свідка при проведенні судових експертиз, а вказані докази визнані недопустимими.
		Натомість, як слідує з ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 17лютого 2017 року судом було дійсно встановлено, що у даному кримінальному проваджені мало місце проведення експертами головного бюро СМЕ МОЗ України та експертами Державного НДЕКЦ МВС України комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної експертизи. При складанні висновку експерти в числі інших показань свідків послалися і на показання свідка ОСОБА_11 , що являється недопустимим доказом, так як використовувались показання надані в якості свідка особою, яка в подальшому була в статусі підозрюваного, обвинуваченого. Тому суд дійшов до висновку, що обвинувачений ОСОБА_11 позбавлявся можливості брати участь у формуванні питань поставлених перед експертами, подавати заперечення на поставленні питання, заявляти клопотання про проведення експертизи та інші клопотання пов`язані з проведенням даної експертизи, тому з метою поновлення прав обвинуваченого, а також отримання висновку з додаткового питання сформульованого стороною захисту, суд призначив по даній справі додаткову комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну експертизу.І саме вказаний висновок експертів був покладений судом в основу обвинувального вироку та в якому встановлено зближення обох рухомих транспортних засобів з контактом мотоцикліста з рухомим автомобілем УАЗ, яке призвело до падіння потерпілого з мотоцикла та до отримання ним тілесних ушкоджень.
		Таким чином, вказаною ухвалою було призначено тільки додаткову комплексну судово-медичну, транспортно-трасологічну експертизу, а не визнавалися висновки попередніх експертиз недопустимими доказами, як це передбачено положеннями ст.87КПК України.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченомустаттею 89 КПК України.
		Частиною першоюстатті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Колегія суддів зауважує, що отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої цієї статті дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують праваі основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.
		Згідно з вимогами частини першоїстатті 18 КПК України жодна особа не може бути примушена визнавати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення, а відповідно до вимог частини другої цієї статті - кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.
		Тобтозаконодавцем заборонено стороні обвинувачення вчиняти дії, спрямовані на примушування будь-якої особи до визнання винуватості або говорити з приводу підозри чи обвинувачення, а вчинення дій всупереч цій забороні має визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Так, пунктом 1 частини третьоїстатті 87 КПК України передбачено, що недопустими доказами є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, колина час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї.Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
		Як слідує з матеріалів кримінального провадження, відомості надані ОСОБА_11 і відображені у проведених під час досудового розслідування експертизах, не суперечать показанням останнього, наданих ним у тому числі і у присутності захисника як під час досудовою розслідування, так і під час судового розгляду.
		Отже, з урахуванням вищенаведеного, призначення експертиз із використанням показань ОСОБА_11 , які були надані ним в якості свідка, незмінність вказаних показань протягом досудового розслідування і судового розгляду, не можуть свідчити про істотні порушення прав людини і основоположних свобод та обмеження прав засудженого на захист про що йдеться у касаційній скарзі захисника.
		Аналогічний висновок висловлено Касаційним кримінальним судом у постанові від 18березня 2021року у справі № 364/1215/17.
		Твердження захисників про те, що судом в супереч вимог ст. 23 КПК України покладені в основу вироку докази, які не були безпосередньо досліджені судом також є необґрунтованими.
		Так, захисники в касаційних скаргах стверджують, що судом першої інстанції не було безпосередньо досліджено додатки до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02 березня 2012 року (уламки транспортних засобів), а тому вказаний протокол огляду дорожньо-транспортної пригоди не може бути належним доказом по справі.
		Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах, документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
		Як слідує з матеріалів кримінального провадження в основу обвинувального вироку було покладені тільки ті докази, які були безпосередньо дослідженні судом, зокрема під час судового розгляду було досліджено протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 02 березня 2012 року, який був оцінений за правилами, визначеними ст. 94 КПК України і визнаний допустимим доказом. Судом не досліджувалися додатки до протоколу та їм оцінка не надавалася, вони доказами по справі визнані не були.
		Тому посилання сторони захисту на порушенням судом принципу безпосередності в розумінні положень ст. 23 КПК України є неспроможними.
		Що стосується посилань сторони захисту про не відображення у вироку суду показань допитаних у суді свідків спеціалістів ДАІ: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які прибули на місце пригоди та залучалися до огляду місця події, то суд не посилався на показання даних осіб, оскільки останні не були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди, а обстановка даної пригоди була відображена у протоколі огляду місця події, складеного слідчим у відповідно до норм Кримінального процесуального Кодексу України за участі понятих (т. 1, а .п. 5-14).
		Отже, зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисників про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
		Таким чином, Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.
		Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
		У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.
		Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.
		Дії засудженого ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.
		Що ж стосується доводів касаційних скарг прокурора та потерпілого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, то такі, на думку колегії суддів, є безпідставними. 
		Відповідно до вимогст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. 
		Положеннями ст. 75 КК України передбачено,що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
		Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
		Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_11 судами першої і апеляційної інстанцій дотримано. 
		Так, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_11 покарання зі звільненням від його відбування врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу засудженого, якийдо кримінальної відповідальності раніше не притягувався, за місцем проживання характеризується виключно позитивно, одружений, на утриманні перебуває неповнолітня дитина.
		Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, надала відповідь на всі доводи апеляційної скарги потерпілого та прокурора, що покарання ОСОБА_11 призначене у відповідності довимог закону, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, конкретних обставин кримінального провадження. 
		Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дали суду першої інстанції, а в подальшому і суду апеляційної інстанції, обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_11 , та попередження нових злочинів можливе без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб він довів своє виправлення. 
		Переконливих доводів про протилежне в касаційних скаргах не наведено.
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи прокурора та потерпілого в касаційних скаргах зводяться до незгоди з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, даних про особу засудженого та їхнього значення для визначення виду й розміру призначеного засудженому покарання та можливості звільнення від його відбування на підставі ст.75 КК України. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 438 КПК України в сукупності зі статтею 414 цього Кодексу може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.
		Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.
		Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які з додержанням засад верховенство права та законності було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.
		Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи у межах своїх повноважень кримінальне провадження, надала відповідь на усі доводи апеляційних скарг, ухвала апеляційного суду в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги мають бути залишені без задоволення, а судові рішення  без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 26 вересня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 04листопада 2020 року щодо ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_8 , захисників: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 в інтересах засудженого ОСОБА_11  без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...