Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8150/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 19.05.2021. Зареєстровано: 21.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2021.

Результат оскарження 16.11.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		28 квітня 2021 року                               м. Київ                                        № 640/8150/20
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Шулежка В.П., суддів Літвінової А.В., Погрібніченка І.М., за участю секретаря судового засідання Лук`янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом 
		 ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 доКабінету Міністрів Українитреті особиМіністерство охорони здоров`я України, ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 ,  ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8 ,  ОСОБА_9 провизнання протиправними дій, визнання протиправною та нечинною постанови,за участю: 
		позивача 1 - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Бігдан А.В., 
		представника третьої особи 1 - Самборський В.О., 
		представник третіх осіб 4, 5, 6 - Бузанов Д.В., 
		третя особа 7 - ОСОБА_8 , 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, Кабмін), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство охорони здоров`я України (далі також третя особа 1, МОЗ України), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 1 а.с. 88-89), просив:
		визнати протиправними дії відповідача, які полягають у введенні з 12.03.2020 на всій території України карантину, забороні на період карантину перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно, переміщуватись групою осіб у кількості більше ніж дві особи, відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності, відвідувати спортивні та дитячі майданчики, забороні роботи суб`єктів господарювання, які передбачають приймання відвідувачів, тощо;
		зобов`язати Кабмін утриматись від продовження введеного з 12.03.2020 карантину;
		визнати протиправною та нечинною постанови відповідача від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в частині пункту 1, підпунктів 1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 11 пункту 2.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.05.2020, а також зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження в даній адміністративній справі у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт офіційно оприлюднений.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.05.2020 адміністративну справу № 640/8150/20 передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва Федорчуку А.Б. для вирішення питання про об`єднання зі справою № 640/7681/20.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 відмовлено в об`єднанні адміністративних справ № 640/7681/20 та № 640/7984/20, № 640/8891/20, № 640/8150/20, № 640/8250/20, № 640/8060/20, № 640/7822/20, № 640/7911/20 в одне провадження.
		У підготовчому засіданні, призначеному на 15.09.2020, судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2020 у справі № 320/3011/20 за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) до Кабміну про визнання незаконною постанови відповідача від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 320/3011/20 та № 640/8150/20 та присвоєно об`єднаній адміністративній справі № 640/8150/20.
		Отже, об`єднані позовні вимоги виглядають наступним чином:
		визнати протиправними дії відповідача, які полягають в введенні з 12.03.2020 на всій території України карантину, забороні на період карантину перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно, переміщуватись групою осіб у кількості більше ніж дві особи, відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності, відвідувати спортивні та дитячі майданчики, забороні роботи суб`єктів господарювання, які передбачають приймання відвідувачів, тощо;
		зобов`язати Кабмін утриматись від продовження введеного з 12.03.2020 карантину;
		визнати протиправною та нечинною (незаконною) постанову відповідача від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова прийнята з порушенням процедури, суперечить нормам Конституції України, якими передбачено права та свободи людини і громадянина, а також принципу юридичної визначеності.
		У відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 92-111) представник Кабміну стверджує про неможливість визнання оскаржуваної постанови неконституційною в порядку адміністративного судочинства, про правомірність встановлення обмежувальних заходів та відповідність постанови положенням законів України та чинним нормативно-правовим актам.
		Також представник відповідача вказує на відсутність порушеного права позивачів, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Представник МОЗ України у поясненнях (т. 2 а.с. 1-13, 125-131), посилається на правомірність спірної постанови, запроваджених нею обмежувальних заходів, а також стверджує про відсутність у позивачів порушених спірним актом прав, з огляду на що просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		З матеріалів справи видно, що на виконання вимог ухвали, відповідачем опубліковано у виданні «Офіційний вісник України» (т. 2 а.с. 30) повідомлення про відкриття провадження у даній справі, а також дані про дату, час і місце її розгляду.
		Протокольною ухвалою від 15.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
		ОСОБА_1 позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх збільшення, підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.
		ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
		Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
		Представник МОЗ України також заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні.
		Представник третіх осіб Бондар З.Ю., Соболь К.В., Миценка В.О. та третя особа 7 - ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги позивачів та просили їх задовольнити.
		Треті особи 2, 3, 8 в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, жодних пояснень чи клопотань до суду не подали.
		В судовому засіданні відповідно до ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
		11.03.2020 відповідачем, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, прийнято постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників) (пункт 1). Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, обласним, Київській міській державним адміністраціям разом з органами місцевого самоврядування забезпечити: організацію виконання та контроль за дотриманням на відповідній території вимог цієї постанови, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів; подання щодня Міністерству охорони здоров`я інформації про здійснення заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 для її узагальнення та інформування Кабінету Міністрів України (пункт 2).
		В подальшому, постановами Кабміну від 16.03.2020 № 215, від 20.03.2020 № 242, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262, від 15.04.2020 № 284, від 22.04.2020 № 291, від 29.04.2020 № 313, від 04.05.2020 № 332, від 04.05.2020 № 343, від 14.05.2020 № 377, від 20.05.2020 № 392 внесено зміни та доповнення, у тому числі викладено постанову у новій редакції, до постанови № 211.
		З урахуванням вказаних змін, спірна постанова має наступну редакцію: установити з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин (п. 1). При цьому, решта пунктів, додаток та затверджені нею порядки виключені.
		Вважаючи дії відповідача щодо введення карантину та зазначену постанову протиправними, позивачі звернулися з даними позовами до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		(1) Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 5 КАС України.
		Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), від 30.09.2020 у справі № 806/204/17 (адміністративне провадження № К/9901/20487/18), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № П/9901/370/18 (провадження № 11-77заі18), від 28.10.2020 у справі № 9901/153/20 (провадження № 11-201заі20), тобто є сталою.
		Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 802/2678/15-а (провадження № К/9901/1141/18), 03.08.2018 у справі № 808/967/17 (адміністративне провадження № К/9901/992/17), від 28.02.2019 у справі № 683/182/17 (провадження № К/9901/21182/18), від 24.04.2019 у справі № 803/1184/17 (адміністративне провадження № К/9901/29206/18, № К/9901/26536/18).
		Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Як вбачається із заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 , заявляючи вимогу про визнання протиправними дій відповідача, стверджує про оформлення таких дій оскаржуваним нормативно-правовим актом, не зазначаючи при цьому які саме його права порушені такими діями відповідача у сфері публічно-правових відносин.
		Проаналізувавши вказані обставини в контексті наведених норм, суд вважає, що дії Кабміну стосовно введення карантину та відповідних заборон в межах нормотворчого процесу не створюють безпосередніх наслідків для позивача і їх задоволення не призведе до поновлення порушених, на думку позивача, прав, а відтак такі наслідки можуть бути спричинені лише кінцевим результатом такої діяльності (нормотворчого процесу) - встановленням відповідним нормативно-правовим актом відповідних правил (норм), а саме - карантину та відповідних обмежень, які застосовано або може бути застосовано до позивача.
		Крім того, в ході розгляду справи щодо оскарження нормативно-правового акта фактично підлягають перевірці дії відповідного органу щодо його прийняття.
		Інакше кажучи, такий предмет спору як нормативно-правовий акт охоплює в собі необхідність (у разі заявлення відповідних доводів та аргументів) дослідження відповідних дій суб`єкта владних повноважень по його прийняттю.
		Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача, які полягають в введенні з 12.03.2020 на всій території України карантину, забороні на період карантину перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема, респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно, переміщуватись групою осіб у кількості більше ніж дві особи, відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони, крім вигулу домашніх тварин однією особою та в разі службової необхідності, відвідувати спортивні та дитячі майданчики, забороні роботи суб`єктів господарювання, які передбачають приймання відвідувачів, тощо, задоволенню за висновком колегії суддів не підлягають.
		Оскільки вимоги про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом захисту, суд вважає, що у зв`язку з відсутністю підстав для визнання протиправними спірних дій відповідача, позовна вимога в частині зобов`язання Кабміну утриматись від продовження введеного з 12.03.2020 карантину також не підлягає задоволенню.
		В розрізі зазначеного суд вважає обґрунтованим посилання представника відповідача на те, що прийняття рішення про зобов`язання утриматись від продовження введеного з 12.03.2020 карантину призведе до неможливості реалізації державної політики у сфері охорони здоров`я, що закріплено на законодавчому рівні.
		(2) Розглядаючи позовні вимоги в частині постанови відповідача від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», перш за все суд вважає за необхідне вирішити питання правової природи оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень.
		Так, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
		Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		За таких умов, суд приходить до висновку, що відповідач спірною постановою встановив загальні правила, які розраховані хоч і на строкове (тимчасове) але неодноразове застосування, у зв`язку з чим спірна постанова є нормативно-правовим актом.
		В свою чергу, КАС України встановлено особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ.
		Так, відповідно до частини 3 статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		Водночас, згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №826/24498/15 (провадження №К/9901/62434/18), поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
		Конституційний Суд України в підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
		У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
		З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
		В цьому контексті також необхідно зазначити, що за усталеними в теорії права підходами, межі дії нормативних актів чи їх окремих положень визначаються певними критеріями (параметрами), зокрема, часовими вимірами.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.
		При цьому, усі нормативно-правові акти за вказаним критерієм (тривалістю їх дії), поділяють на два види: акти з невизначеним строком дії, тобто для яких не встановлений кінцевий момент їх дії; акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.
		Отже, з урахуванням того, що не тільки оскаржувані положення спірної постанови втратили чинність внаслідок внесення до них змін зазначеними постановами, у тому числі шляхом їх виключення (п. 9) постановою Кабміну від 20.05.2020 № 392, згідно з п. 2 затверджених нею змін п.п. 2-13 постанови Кабміну від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» - із змінами, внесеними постановами від 04.05.2020 №343 і від 14.05.2020 №377, виключити, а і взагалі вся постанова № 211, оскільки вона має тимчасову дію, тривалість якої заздалегідь визначено (з урахуванням внесених змін - до 22.05.2020), тобто дія спірного нормативного акта у часі завершилась (вичерпала свою дію) з визначеного у ній моменту припинення її дії - постанова фактично втратила чинність, колегія суддів прийшла до висновку, що предмет спору у межах спірних правовідносин відсутній.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
		Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає про процесуальну неможливість визнання оскаржуваної постанови відповідача нечинною (незаконною), оскільки як вже встановлено вона втратила свою юридичну силу (юридичну значимість), а отже обраний позивачами спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи за наслідками їх офіційного з`ясування судом, не призведе до поновлення порушених, на думку позивачів, їх прав та інтересів.
		Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд прийшов до висновку, що вимоги позивачів задоволенню не підлягають.
		Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, понесені судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити повністю.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.05.2021 року.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                               В.П. Шулежко
		 
		Судді                                                                                                                    А.В Літвінова
		 
		                                                                                                          І.М. Погрібніченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...