Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/3552/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 20.05.2021. Зареєстровано: 23.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2021.
Дата набрання законної сили: 20.05.2021
Номер судового провадження: П/300/1154/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		У Х В А Л А
		про залишення позовної заяви без розгляду
		 
		"20" травня 2021 р. справа № 300/3552/20
		м. Івано-Франківськ
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Боршовського Т.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій, -
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся 04.12.2020 до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі  В/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме  невиплати у день звільнення грошової компенсації вартості за неотримане майно; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за неотримане майно) за період з 27.11.2018 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2019 терміном 150 днів із розрахунку 287,67 грн. в день у сумі 43150,50 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
		Ухвалою від 09.12.2020 суд залишив без руху вказаний позов та запропонував позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
		В заяві від 21.12.2020 позивач вказав на те, що ним не пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки він не обмежений строком звернення до суду з огляду на положення частини 2 статті 233 КЗпП України.
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2021 справу № 300/3552/20 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Ухвалою від 23.03.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		01.04.2021 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2021 № 350/484/1/540/2 на позовну заяву. Згідно вказаного відзиву представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки крайній платіж компенсації за речове майно позивачу перераховано 16.05.2019, а позов подано до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 04.12.2020. Окрім цього, ОСОБА_1 виключений 27.11.2018 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про недотримання позивачем встановлених статтею 122 КАС України строків звернення до суду з цим позовом.
		Щодо предмета позову та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		З огляду на зміст позовної заяви, позивач, серед іншого, просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за неотримане майно) за період з 27.11.2018 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.04.2019 терміном 150 днів.
		Отже основним предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
		В свою чергу, обов`язок роботодавця (органу призначення) щодо повного розрахунку/виплати із працівником всіх сум, які належать йому в день звільнення, та відповідний обов`язок роботодавця виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за весь період такої несвоєчасної виплати, регламентований статтями 116 і 117 Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України).
		Разом з тим, положення коментованих статей КЗпП України не визначають строків звернення до суду у цій категорій спірних правовідносин.
		У контексті цього спору, суд зазначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України, частина 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці").
		Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення у 2018 році позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. 
		Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (надалі по тексту також - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 за № 5, що був зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713.
		Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. 
		Також Розділ 3 даної Інструкції визначає перелік інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.
		Так, суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні є іншими виплатами, що не належать до фонду оплати праці (пункти 3.9 Інструкції).
		Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати допомоги/компенсації/індексації) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури. 
		Відповідне відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоч і розраховується, виходячи із середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
		Аналогічні висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60) і від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (пункт 53).
		Щодо строків звернення до суду з цим позовом.
		Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		В той же час, виходячи із коментованих вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду ''середній заробіток (суми, які нараховуються працівникам) за час затримки розрахунку при звільненні'' відрізняється за юридичною змістом від ''заробітної плати'', а відтак необмежені строки звернення до суду не застосовуються до середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні як суми, які мають/можуть бути нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
		Окремо, в контексті вказаного належить відрізняти юридичний зміст і поняття ''заробітна плата'' (частина 2 статті 233 КЗпП України) та ''виплата всіх сум, що належать працівникові від установи, організації на день звільнення'' (статті 116, 117 КЗпП України).
		В частині першого, йдеться про право на звернення до суду на стягнення невиплаченої заробітної плати незалежно від обставини дійсного перебування у трудових відносинах чи звільнення, без обмеженням будь-яким строком.
		Щодо другого, то визначено право на виплату середнього заробітку за затримку у виплаті всіх сум, належних особі на день звільнення. При цьому, суми, які належні працівнику на день звільнення, поділяються на виплати, які складають заробітну плату (з усіма її складовими згідно розділу І та ІІ Інструкції), і виплати, які такими не є (розділ ІІІ Інструкції). 
		Щодо останніх виплат (які не складають заробітну плату), то працівник повинен звернутися до суду на їх виплату у строки, встановлені законом. При цьому, на таке звернення не поширюються строки встановлені частиною 2 статті 233 КЗпП України), оскільки "середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні)'' не можуть бути виплачені у день звільнення, так як такі кошти є компенсацією за недотримання роботодавцем/органом призначення вимог статті 116 КЗпП України. 
		У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
		Разом із тим суд акцентує увагу, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
		Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
		Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
		Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
		Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
		За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
		Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
		Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
		Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
		Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
		В постанові від 11.02.2021 за результатом розгляду справи № 240/532/20 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
		Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		Окрім цього, скасовуючи ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 в цій справі Восьмий апеляційний адміністративний суд погодився з позицією Івано-Франківського окружного адміністративного суду про необхідність застосування в спірних правовідносинах визначеного частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду з цим позовом.
		Щодо встановлення дати, з якої розпочався перебіг строку звернення до суду з цим позовом, то суд вказує на таке.
		Позивач надав суду виписку про рух коштів по рахунку в АТ КБ ПриватБанк за період з 01.04.2019 по 19.05.2019. 
		Судом встановлено, що 26.04.2019 на рахунок позивача у вказаній банківській установі, зараховано 33378,14 грн. компенсації за речове майно від В/ч НОМЕР_1 (а.с. 25). 
		Цього ж дня  26.04.2019, позивач зняв готівку в банкоматі з вказаного банківського рахунку на загальну суму 15000 грн. Також цього ж дня позивач переказав через мобільний додаток Приват24 на інший свій рахунок 1000 грн. На наступний день - 27.04.2019 року позивач зняв з вказаного банківського рахунку в банкоматі готівку на суму 1400 грн., а 01.05.2019 ще на суму 1000 грн. та цього ж дня безготівково переказав через мобільний додаток Приват24 на картку іншої фізичної особи суму 14100 грн., після чого залишок коштів станом на 01.05.2019 становив 329,71 грн.
		17.05.2019 на рахунок позивача у вказаній банківській установі, додатково зараховано 619,86 грн. компенсації за речове майно від В/ч НОМЕР_1 (а.с. 21). Факт перерахунку вказаних коштів позивачу також підтверджується платіжним дорученням № 565 від 16.05.2019, долученим до відзиву на позов.
		Суд звертає увагу на те, що згідно довідки № 84 від 27.11.2018 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , вартість такого речового майна визначена в сумі 34515,74 грн. (а.с. 59).
		При цьому, на Військову частину НОМЕР_1 як роботодавця Податковим кодексом України покладено обов`язок сплачувати податок на доходи фізичних осібта військовий збір від імені та за рахунок власних працівників.
		Так, відповідно до підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
		В спірному випадку із компенсації вартості речового майна в сумі 34515,74 грн., відповідач здійснив відрахування 1,5 відсотка військового збору, що становить 517,74 грн. Таким чином, позивач після відрахування військового збору мав отримати компенсацію вартості речового майна в сумі 33998,00 грн. (34515,74-517,74=33998,00 грн.),
		Згідно платіжного доручення 492 від 25.04.2019 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_1 першу частину компенсацію вартості речового майна в сумі 33378,14 грн. 
		Вказані кошти зараховано на рахунок позивача 26.04.2019, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку в АТ КБ ПриватБанк за період з 01.04.2019 по 19.05.2019(а.с. 25).
		На підставі платіжного доручення 565 від 16.05.2019 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_1 другу частину компенсацію вартості речового майна в сумі 619,86 грн. 
		Вказані кошти зараховано на рахунок позивача 17.05.2019, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку в АТ КБ ПриватБанк за період з 01.04.2019 по 19.05.2019 (а.с. 21).
		Отже, датою реального виконання відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби є саме 17.05.2019.
		Таким чином, відповідач виплатив позивачу компенсацію вартості речового майна в повному обсязі 33998,00 грн. (33378,14+619,86=33998,00 грн.) лише 17.05.2019. Отже саме з цієї дати й розпочався перебіг місячного строку звернення до суду з цим позовом.
		При цьому, суд вважає безпідставними доводами позивача про те, що про виплату йому компенсації за речове майно він дізнався лише 25.11.2020 з довідки В/ч НОМЕР_1 від 25.11.2020, оскільки вони спростовуються інформацією з виписки про рух коштів по рахунку в АТ КБ ПриватБанк за період з 01.04.2019 по 19.05.2019. 
		На виконання вимог ухвали суду від 09.12.2020 позивач подав заяву 21.12.2020, в якій в частині дотримання строків звернення до суду, зокрема зазначив:
		- "...Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 116 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум..."; 
		- "...невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку...";
		- "...позивач, розуміючи, що може вільно розпоряджатися правом на звернення до суду без обмеження будь-яким строком, будучи учасником бойових дій, звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою, як тільки настала фізична можливість це зробити.".
		 
		Вивчаючи і перевіряючи кожний аргумент позивача окремо, суддя виходить із таких підстав і мотивів.
		По перше, "невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням", - так дійсно така невиплата являється триваючим порушенням, однак воно припиняється із дня виплати/зарахування на рахунок особи належних їй виплат, на які працівник має право згідно умов трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законом. У спірному випадку порушення у відношенні до ОСОБА_1 , з дати звільнення, тривало 150 днів і завершилося 17.05.2019.
		По друге, "роботодавець не звільняється від відповідальності щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні"  так, суд погоджується із такими твердженнями, більше того такий обов`язок визначений статтею 117 КЗпП України. Втім, для застосування даної норми закону до роботодавця/органу призначення в примусового порядку слід своєчасно реалізувати право на звернення/ініціювання виконання останнім власного коментованого обов`язку. Зазначене право, як зазначено вище по тексту ухвали, обмежене строком звернення до суду, який становить в цій категорії адміністративних справ один місяць.
		По третє, суд вважає неправильним трактування ОСОБА_1 висновків Конституційного Суду, викладених у рішення № 8-рп/2013 від 15.10.2013 та № 9-рп/2013 від 15.10.2013, оскільки невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, однак не виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до триваючого правопорушення, оскільки порушення у спірному випадку припинилося з дня виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
		По четверте, в частині "фізичної неможливості звернення до суду у межах строку встановленого процесуальним законодавством", то ОСОБА_1 на підтвердження вказаної обставини не подано належних доказів.
		З огляду на вищевказані обставини, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише 04.12.2020, тобто більше як один рік і шість місяців після зарахування на його рахунок (фактичного отримання) належних йому при звільненні коштів (компенсації за неотримане речове майно), що не відповідає поняттю "розумний" строк.
		Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду, який передбачений частиною 5 статті 122 КАС України.
		Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.02.2021 у справи № 240/532/20.
		Позивач в позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.
		Зважаючи на те, що позивачем не подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, судом не встановлено поважних причин пропуску такого строку, суд дійшов висновку позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій, залишити без розгляду.
		Керуючись статями 122, частиною 3 статті 123, пунктом 8 частини 1 статті 240, статтями 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення дій- залишити без розгляду.
		Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржено в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
		 
		 
		Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...