Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/14730/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2021.
Дата набрання законної сили: 17.05.2021
Номер судового провадження: 61-8086ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                 
		Іменем України                                   
		 
		17 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/14730/18
		провадження № 61-8086св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень»,
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги:
		- представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у складі судді Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Мельника Я. С., Сержанюка А. С.;
		- представниці Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової Ірини Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у складі судді Осаулова А. А., та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Мельника Я. С., Сержанюка А. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень»), треті особи: ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору поруки.
		 
		На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		25 грудня 2007 року ОСОБА_7 уклав з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКІБ «Укрсоцбанк») кредитний договір на суму 2 000 000,00 дол. США. Зобов`язання за договором забезпечувались іпотечним договором.
		 
		За життя ОСОБА_7 не встиг виконати свої зобов`язання за кредитним договором. Залишок по сплаті кредиту залишився у розмірі 1 254 438,63 дол. США.
		 
		31 березня 2016 року між ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», який набув право вимоги за вказаним вище договором кредиту, та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручився за виконання на той момент вже померлим братом ОСОБА_7 зобов`язань за кредитним договором.
		 
		Того ж дня, ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» звернувся з вимогою до поручителя ОСОБА_2 про сплату заборгованості за кредитним договором у розмірі 33 307 471,89 грн.
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_7 , боргу в сумі 32 888 942,25 грн.
		 
		Посилаючись на те, що договір поруки не відповідає вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо змісту правочину, оскільки забезпечує виконання зобов`язання померлої особи, укладений без повідомлення спадкоємців, спрямований на штучне створення боргу позивача перед ОСОБА_2 , у відповідача не було коштів на погашення кредитної заборгованості, а також на те, що сторони під час укладення договору діяли недобросовісно, зважаючи на те, що час його підписання ОСОБА_2 був акціонером цього ж банку (володів корпоративними правами в обсязі 1,494%), що суперечить статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», просив визнати недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, укладений між ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст рішення судів попередніх інстанцій 
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Визнано недійсним договір поруки №070-22-95/07/1-П від 31 березня 2016 року, укладений між  ОСОБА_2 та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень».
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір поруки не відповідає загальним вимогам правочину, визначеним у статті 203 ЦК України, оскільки укладений після смерті позичальника, особисті зобов`язання якого за кредитним договором припинилися, померла особа не має цивільних прав та обов`язків, за виконання яких може поручитися інша особа, а тому відповідно до вимог статті 215 ЦК України зазначений договір є недійсним. Після смерті позичальника існують правовідносини лише між кредитором і його спадкоємцями, однак поручитель за виконання останніми кредитного зобов`язання не поручався.
		 
		Судом ураховано недобросовісність відповідачів при укладенні оспорюваного договору поруки, однак зазначено, що це не є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до статті 215 ЦК України. Доводи позивача про зловмисний умисел відповідачів щодо завдання шкоди спадкоємцям ОСОБА_7 , а також порушення ними положень статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (укладення договору з пов`язаною з банком особою) суд вважав недоведеними.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, до яких застосовуються положення статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора. Між спадкоємцями та новим кредитором (ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень») не існує домовленості щодо порядку задоволення вимог кредитора, а укладений кредитний договір від 25 грудня 
		2007 року не містив умови щодо забезпечення кредитного зобов`язання порукою. Укладення оспорюваного договору поруки призвело до збільшення обсягу зобов`язань спадкоємця, які виходять за межі прийнятої ним частки спадщини, що порушує його майнові права, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи 
		 
		У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , у якій заявник просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 мотивована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що договір поруки спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У АКІБ «Укрсоцбанк» виникло право вимоги до спадкоємців позичальника, у тому числі право на відступлення такого права вимоги на користь будь-якої особи за власним вибором. Кредитні зобов`язання не є нерозривно пов`язаними з особою позичальника, а тому після його смерті не припиняються. Відповідно до статей 546, 553 ЦК України порукою забезпечується виконання зобов`язання, а не особи позичальника. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (правовий висновок Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11).
		 
		Судами попередніх інстанцій не ураховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц щодо застосування статті 548 ЦК України, згідно положень якої не передбачено, що забезпечувальне зобов`язання чи його види можуть визначатись виключно самим основним зобов`язанням, а учасники відповідних цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов`язання.
		 
		Вважав помилковим посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі 
		№ 645/3265/13-ц, оскільки правовідносини у зазначеній справі є відмінними від правовідносин у справі, що переглядається, і стосувалися виключно можливості кредитора обрати спосіб захисту відмінний від звернення стягнення на майно, яке передане спадкоємцям в натурі. Зазначений правовий висновок Верховного Суду не спростовує існування кредитних правовідносин у випадку наявності спадкоємців у померлої особи, як і можливості укладення договору поруки за зобов'язаннями позичальника, який помер, у випадку наявності у нього спадкоємців. При укладенні оспорюваного договору поруки сторони не знали про факт відкриття спадщини та її прийняття спадкоємцями, а тому зазначили лише ті відомості (кредитне зобов`язання ОСОБА_7 ), про яке їм було відомо. Укладення зазначеного договору жодним чином не порушило прав позивача, не змінило обсяг його зобов`язань, а тому висновки судів попередніх інстанцій про належність та ефективність обраного ним способу захисту є помилковими.
		 
		У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В., у якій заявниця просила скасувати  рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що жодна із підстав заявленого позову не знайшла свого підтвердження при розгляді справи, та в порушення принципу диспозитивності задовольнили позов з підстав, які не були зазначені у позовній заяві. На момент укладення договору поруки не було можливості зазначити прізвище, ім`я та по батькові спадкоємців, поручителем є брат покійного позичальника, який не заперечував свого поручительства саме за спадкоємців ОСОБА_7 . Сам по собі факт укладення договору поруки не може збільшити обсяг відповідальності позичальника чи його спадкоємців. Суди попередніх інстанцій не зазначили у оскаржуваних рішеннях яке конкретно право позивача порушено внаслідок укладення оспорюваного договору поруки, та яким чином змінилось його правове становище після укладення зазначеного договору. Договір поруки є двостороннім правочином та не потребує згоди на його укладення від позичальника, а також необхідності зазначення у кредитному договорі.
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представниці 
		ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, посилаючись на те, що задовольняючи позов суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що спірний договір поруки укладався після смерті позичальника, тобто забезпечував зобов`язання особи, яка вже ніколи не зможе виконати його особисто, а також не містив жодної інформації про спадкоємців, їх відповідальності за зобов`язаннями померлої особи. Зобов`язання за договором поруки пов`язані з особою позичальника, а тому відповідно до положень статей 553, 554 ЦК України неможливо поручитися за позичальника, який немає цивільної правоздатності. Ураховуючи, що обов`язки по сплаті кредиту перейшли до спадкоємців, а тому і забезпечення зобов`язання мало б здійснюватися саме щодо спадкоємців. Позивач та інші спадкоємці були позбавлені можливості узгодити з ПАТ «Банк національних інвестицій та заощаджень» умови повернення кредиту, оскільки в день набуття права вимоги за кредитом, банк уклав договір поруки та отримав від поручителя суму на погашення заборгованості. Посилання ОСОБА_2 на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі 
		є помилковим, оскільки правовідносини у справі № 761/22001/15-ц та у зазначеній справі не є подібними. На день укладення оспорюваного договору правовідносини між кредитором і позичальником трансформувалися у правовідносини між кредитором та спадкоємцями, відповідальність яких обмежена. Договір поруки підписаний між банком та його акціонером, що суперечить статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Дії ОСОБА_2 свідчать про недобросовісну поведінку, оскільки договір поруки було укладено з метою продовження фінансування компаній, які входять до групи «Континіум», та за кошти, які належали сім`ї ОСОБА_7 . Спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки у зв`язку з укладенням оспорюваного договору збільшився обсяг зобов`язань спадкоємців, який виходить за межі прийнятої ним частки спадщини, що порушує їх майнові права.
		 
		У червні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представниці 
		ОСОБА_1   - ОСОБА_8 на касаційну скаргу представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В., мотивований тим, що посилання банку на неврахування судами попередніх інстанцій позовних вимог, є безпідставними, оскільки суди правильно визначили дефект змісту правочину у частині виконання померлою особою зобов`язань за договором кредиту, в той час коли правовідносини між кредитором і позичальником трансформувались у правовідносини між кредитором та спадкоємцями, відповідальність яких обмежена. Банк, при укладенні договору поруки проігнорував правила спадкування, передбачені статтею 1281 ЦК України, жодної угоди із спадкоємцями не укладав, укладення в один день договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором, оспорюваного договору поруки та проведення повного розрахунку за ним свідчить про недобросовісну поведінку сторін направлену на приховування від спадкоємців наявності боргу перед новим кредитором, усунення їх від переговорів з банком та стягнення з них значної суми грошових коштів. Кредитор спадкодавця повинен був протягом шести місяців пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину. ОСОБА_2 не є кредитором спадкодавця, не поручався за виконання зобов`язань за кредитним договором новими боржниками, тоді як укладення договору поруки збільшило обсяг відповідальності спадкоємця та вийшло за межі прийнятої ним частки спадщини, що порушує його майнові права. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та витребувано справу з місцевого суду.
		 
		Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 08 травня 2019 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Установлені судами фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 грудня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір 
		№070-22-95/07, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 
		2 000 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 24 грудня 2027 року.
		 
		Відповідно до пункту 1.2 договору кредит надавався для купівлі нерухомого майна.
		 
		На забезпечення позичальником виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, кредитор укладає з позичальником іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передається нерухоме майно визначене у пункті 1.2 кредитного договору, загальною заставною вартістю - 12 625 000,00 грн (пункт 1.3 кредитного договору).
		 
		26 грудня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме: шестикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 14,8 кв. м та машиномісце № НОМЕР_1 загальною площею 14,50 кв. м, що знаходяться на другому поверсі підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
		 
		04 вересня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АКІБ «Укрсоцбанк», звернулося до Шостої київської державної нотаріальної контори з претензією до спадкоємців про задоволення грошових вимог за кредитним договором № 070-22-95/07 від 
		25 грудня 2007 року у розмірі 1 254 438,59 дол. США. Зазначена претензія була перенаправлена до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю., яка відкрила спадкову справу після смерті ОСОБА_7 
		 
		21 вересня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. повідомила кредитора ПАТ «Укрсоцбанк» про долучення до спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_7 , отриманої претензії (вимоги), та роз`яснила про можливість оформлення прав спадкоємців на успадковане майно, визначення розміру часток у спадщині після спливу шестимісячного терміну з моменту смерті спадкодавця, встановленого законодавством для прийняття спадщини.
		 
		31 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» укладено договір про відступлення прав вимог за кредитним договором № 070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, згідно умов якого ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 .
		 
		Пунктом 2 зазначеного договору визначено, що станом на 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 заборгованість позичальника перед первісним кредитором за умовами кредитного договору становить 1 254 438,63 дол. США.
		 
		Згідно з абзацу 2 пункту 5 договору про відступлення прав вимоги після передачі прав та обов`язків первісного кредитора новому кредитору за кредитним договором, новий кредитор та спадкоємці позичальника самостійно визначають умови повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, що передбачені кредитним договором.
		 
		Між спадкоємцями та новим кредитором (ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень») домовленості щодо порядку задоволення вимог кредитора не існує.
		 
		31 березня 2016 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 26 грудня 2007 року.
		 
		31 березня 2016 року між ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» та 
		ОСОБА_2 укладено договір поруки №070-22-95/07/1-П, згідно умов якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання боржником, яким є ОСОБА_7 , взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року, а також усіх майбутніх додаткових договорів та угод до нього, майнові права за яким передані (відступлені) кредитору (новому кредитору) від ПАТ «Укрсоцбанк».
		 
		31 березня 2016 року на письмову вимогу ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», ОСОБА_2 , згідно умов договору поруки, сплатив заборгованість за кредитним договором №070-22-95/07 від 25 грудня 2007 року у розмірі 1 254 438,63 дол. США.
		 
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування 
		 
		Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В. висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
		 
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
		 
		За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконанням ним свого обов`язку.
		 
		Частиною першою статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		 
		Згідно з частиною першою статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником.
		 
		Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника (частина третя статті 559 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.
		 
		Частиною четвертою статті 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
		 
		Зобов`язання за договором поруки нерозривно пов`язані з особою боржника, а тому  в силу статей 553, 554 ЦК України неможливо поручитися за виконання зобов`язання боржника, цивільна правоздатність якого на момент укладення оспорюваного договору поруки припинилася у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_7 , що як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчить про те, що оспорюваний договір поруки не відповідає вимогам закону.  
		 
		У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора стягує заборгованість в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України).
		 
		За змістом зазначеної норми у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який відповідає перед кредитором в межах вартості одержаного у спадок майна.
		 
		Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
		 
		На поручителів може бути покладено обов`язок щодо належного виконання зобов`язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов`язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов`язанням. 
		 
		Подібний за змістом правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-206цс15.
		 
		Таким чином, після смерті позичальника за кредитним договором поручитель, за наявності його згоди, може відповідати за виконання спадкоємцями померлого позичальника зобов'язань за кредитним договором, однак цивільне законодавство не передбачає можливості поручатися за виконання зобов'язань особою, правоздатність якої припинилась у зв'язку зі смертю, як це передбачено у пункті 1.1 оспорюваного договору поруки.
		 
		Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі 
		№ 757/67131/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про стягнення заборгованості, встановлено, що ОСОБА_2 не є кредитором спадкодавця, оскільки укладав договір поруки та виконав зобов`язання за кредитним договором добровільно вже після смерті ОСОБА_7 . Позивач не поручався за виконання зобов`язань за кредитним договором новими боржниками, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів зі спадкоємців ОСОБА_7 . 
		 
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (частина четверта статті 82 ЦПК України). 
		 
		Установивши, що оспорюваний договір поруки укладено після смерті позичальника за кредитним договором та на забезпечення виконання зобов`язань особою, правоздатність якої припинено у зв`язку зі смертю, за відсутності зобов`язань поручителя відповідати за виконання кредитних зобов`язань спадкоємцями померлого позичальника, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору поруки недійсним на підставі статті 215 ЦК України.
		 
		Обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції про наявність недобросовісних дій сторін при укладенні оспорюваного договору поруки, оскільки як первісному кредитору - ПАТ «Укрсоцбанк», так і  новому кредитору ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» було відомо про смерть позичальника ОСОБА_7 . Зокрема у пункті 9 договору про відступлення прав вимоги за кредитним договором, зазначено про наявність відкритої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. спадкової справи, а також про звернення первісного кредитора в порядку статті 1281 ЦК України із відповідною вимогою до спадкоємців.
		 
		Разом з тим, не зважаючи на наявність спадкоємців померлого позичальника, факту прийняття ними спадщини, переходу до них прав та обов'язків померлого позичальника за кредитним договором, обмеженої їх відповідальності за зобов'язаннями позичальника - лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину, та законодавчо встановлений порядок задоволення вимог кредитора до спадкоємців боржника, новий кредитор ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» у день набуття права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, уклав оспорюваний договір поруки з ОСОБА_2 , та звернувся до поручителя з вимогою про сплату заборгованості за договором. 
		 
		Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В. щодо неналежного та неефективного способу захисту прав позивача є необґрунтованими.
		 
		Чинне законодавство України не передбачає обов`язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки. Разом із тим це не означає, що за позовом позичальника (у даному випадку спадкоємця позичальника) такий договір поруки не може бути визнано недійсним, якщо буде доведено, що він звужує його права чи розширює обов`язки, або доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем.
		 
		Зважаючи на те, що у зв`язку з укладенням оспорюваного договору поруки, позивач, як спадкоємець померлого позичальника, був позбавлений можливості самостійно узгодити з кредитором умови, порядок та строки погашення заборгованості за кредитним договором, і така угода призводить до збільшення зобов`язань спадкодавця (заборгованість боржника визначена у безспірній фіксованій сумі, без урахування вартості спадкового майна, отриманого позивачем), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що укладенням оспорюваного договору поруки порушуються майнові права позивача ОСОБА_1 , а тому обраний ним спосіб захисту є ефективним, оскільки призводить до відновлення його прав. 
		 
		Посилання представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В. на вихід судами попередніх інстанцій за межі позовних вимог при ухваленні оскаржуваних рішень, є помилковими, оскільки звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 просив суд на підставі статті 215 ЦК України визнати договір поруки недійсним, оскільки останній містить дефект змісту правочину (забезпечує виконання померлою особою зобов`язань за договором кредиту) та розширює його обов`язки.
		 
		Доводи касаційних скарг щодо не урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 червня 
		2018 року у справі № 761/22001/15-ц та від 11 липня 2018 року у справі 
		№ 2-2519/11 є неспроможними, оскільки фактичні обставини у зазначених справах є відмінними від фактичних обставин, встановлених судами у справі, що переглядається, зокрема у наведених заявниками справах договори поруки були укладені за життя позичальника за кредитним договором, тоді як у справі, що переглядається, договір поруки був укладений після смерті позичальника.
		 
		Помилкове зазначення судами попередніх інстанцій про неможливість укладення договору поруки, якщо це не передбачено основним зобов`язанням, не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, оскільки суди визнали оспорюваний правочин недійсним з підстав неможливості забезпечення виконання зобов`язань за особу, правоздатність якої припинена у зв`язку з її смертю, та порушення майнових прав позивача. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скаргпредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представниці ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової І. В.
		 
		Щодо заяви про передачу справи на розгляд Великої Плати Верховного Суду
		 
		У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява представника 
		ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.
		 
		Заява обґрунтована посиланням на те, що правовий інститут поручительства є одним із основоположних видів забезпечення виконання зобов'язань, який присутній як у цивільних, так і в господарських правовідносинах. Виключною правовою проблемою, яка має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є питання можливості укладення договору поруки у випадку смерті боржника, у якого наявні спадкоємці, які прийняли спадщину, однак особи яких не були відомі кредитору та поручителю, а також питання можливості укладення одночасно декількох видів заходів забезпечення виконання зобов`язання уже після укладення основного зобов`язання.
		 
		Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).
		 
		Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		 
		З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
		 
		При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
		 
		Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
		 
		При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
		 
		У поданій касаційній скарзі та заяві про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на обставини справи, що по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що укладення договору поруки після смерті позичальника та на забезпечення виконання зобов'язань особою, правоздатність якої припинилась у зв'язку із смертю, суперечить положенням ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. Питання щодо можливості укладення декількох заходів забезпечення виконання зобов`язання уже після укладення основного зобов`язання не є вирішальним для розгляду цієї справи.
		 
		З огляду на зазначене, відсутні підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі статтею 403 ЦПК України.
		 
		Щодо клопотань про виклик у судове засідання
		 
		Представниця ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремова І. В. у касаційній скарзі, та представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_8 у відзивах на касаційні скарги, просили Верховний Суд просили здійснювати розгляд справи за їх участю.
		 
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Відповідно до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
		 
		Зважаючи на те, що розгляд справи проводиться в попередньому засіданні у порядку письмового провадження, а також визначені статтею 400 ЦПК України повноваження касаційного суду, відсутність висновку хоча б одного із суддів, що входять до складу суду щодо призначення справи до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частиною третьою та четвертою цієї статті, відсутні підстави для виклику сторін в судове засідання.
		 
		Щодо поновлення дії судових рішень
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки ухвалою судді Верховного Суду від 16 травня 2019 року зупинено дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи, її необхідно поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та представниці Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової Ірини Вікторівни залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.
		 
		Узадоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6  про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		У задоволенні клопотань представниці Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» - Єфремової Ірини Вікторівни та представниці ОСОБА_1 - ОСОБА_8  про розгляд справи за їх участю відмовити.
		 
		Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                      Г. І. Усик
		 
		І. Ю. Гулейков 
		 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...