Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/11339/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 21.05.2021. Зареєстровано: 23.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2021.

Номер судового провадження: 2/761/1879/2021

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/11339/20
		Провадження № 2/761/1879/2021
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       24 лютого 2021 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Притула Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Громадської організації «Інсайт» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» про визнання інформації недостовірною, дискримінаційною та зобов`язання її спростувати, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		16 квітня 2020 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
		В позовних вимогах з врахуванням заяви від 22.05.2020 року позивач просить: 
		визнати недостовірною, дискримінаційною та такою, що порушує особисті немайнові права членів Громадської організації «Інсайт» та представників ЛГБТ спільноти на повагу до їх честі та гідності - інформацію, яка оприлюднена ІНФОРМАЦІЯ_1 в студії каналу «4 канал», в ефірі телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та розміщена в глобальній мережі Інтернет, на сайті телевізійного каналу «4 канал» ( http://4channel.com.ua/ ), а саме в частині висловлювання ОСОБА_1:
		-«…Епідемія це є покарання Боже за гріхи людей, а ми не думаємо, як визволитися від цієї епідемії. І правильно роблять уряди всіх держав у тому числі і уряд нашої держави, що приймають міри застереження. Правильно. Але причина коронавірусу? А причина це гріховність. Гріховність людства. В чому особливість гріха полягає? А тому що відкрито добро не захищають, а захищають зло. І не тільки зло захищають, а його розповсюджують. Я маю на увазі, насамперед, одностатеві шлюби. Що це? Добро?...»;
		-«…Дітей вчать обирати собі стать. Не тієї статі дитина повинна бути, якої вона народилася, а вона сама повинна обрати собі стать. Що це? Добро? Це зло! За це зло Бог спалив Содом і Гоморру . …»;
		зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» не пізніше місяця з дня набрання рішенням у справі законної сили, за свій рахунок спростувати поширену недостовірну та дискримінаційну інформацію у той же спосіб, яким її було поширено, а саме - шляхом оголошення в студії телевізійного каналу « 4 канал » в ефірі телепередачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » резолютивної частини цього рішення;
		зобов`язати ОСОБА_1 не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили за свій рахунок спростувати поширену недостовірну та дискримінаційну інформацію у той же спосіб, яким її було поширено на його сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а саме - шляхом оприлюднення на зазначеній сторінці інформації про ухвалене судом рішення у даній справі, а саме - резолютивної частини рішення у справі.
		Вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у телепередачі «ІНФОРМАЦІЯ_2 » на телевізійному каналі «4 канал» відповідачем була розповсюджена інформація, яка зазначені в прохальній частині позову. Представник позивача зазначає, що такі висловлювання ОСОБА_1 є неправдивими, необгрунтованими, дискримінаційними та небезпечними, оскільки можуть бути трактовані певними групами суспільства, як заклик до вчинення дискримінаційних дій, поширенню випадків насильства та утисків відносно представників ЛГБТІ спільноти.
		Власником «4 канал» є Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» та є власником домену з якого було поширено недостовірну інформацію. 
		Відповідний відеосюжет було розміщено для перегляду на веб-сторінці «4 каналу» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 та надано можливість перегляду даного відеоряду на веб-сайті відеохостінгу YouTube за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7 .
		Як зазначає позивач, хоча не всі особи, які відносяться до ЛГБТ спільноти є членами Громадської організації «Інсайт», однак вона створена з метою задоволення потреб, представлення і захисту законних прав та інтересів осіб, які є представниками уразливих до проявів нетерпимості та насильства груп, зокрема, ЛГБТІК. Після оприлюднення такої інформації Громадська організація «Інсайт» почала отримувати звернення представників ЛБТТІК спільноти щодо звернення до суду для захисту власних прав.
		 
		Ухвалою суду від 27.07.2020 року відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
		 
		10.09.2020 року до суду надійшов відзив представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач у позовній заяві зазначив висловлювання некоректно. Висловлювання ОСОБА_1 є оціночними судженнями. Також представник зазначає, що ними було надано право керівнику Громадської організації «Інсайт» на відповідь та записане інтерв`ю, яке було оприлюдене в ефірі телеканалу «4 канал» та розміщене на веб ресурсах каналу. В передачі ОСОБА_8 оголосила власне тлумачення спірних питань. В той же час в позовній заяві позивач зазначив що досудове врегулювання спору не проводилось. Також представник зазначає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення так як відсутні докази порушення прав позивача, неможливо встановити недостовірність оціночних суджень та оскільки позивач є юридичною особою в позовній заяві не зазначено, що висловлюваннями зачіпається ділова репутація позивача. Позивач не уповноважений представляти інтереси фізичних осіб у суді. Звертаючись до суду з позовом позивач надав три заяви осіб, які вважають що їх права порушені. Проте варто зазначити, що ОСОБА_1 висловлювався щодо одностатевих шлюбів та можливості вибору дитиною своєї статі та жодним чином не зачіпаються інтереси осіб, які звернулись із заявами. Законодавство України не містить поняття «дискримінаційна інформація». Через значний проміжок часу спостерігається відсутність дискримінації та будь-яких негативних наслідків, спричинених висловлюваннями ОСОБА_1. Будь-яких доказів зворотного, Позивач суду не надав. Представник зазначає, що можливе задоволення позову судом і подальше примусове спонукання ОСОБА_1 до публічних висловлювань протилежної думки буде прямим втручанням держави в справи церкви, що є недопустимим у відповідності до ст.35 Конституції України. 
		 
		13.10.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що в позовній заяві не обгрунтовано які права, свободи та інтереси позивача порушені внаслідок дій відповідача. Відповідач дійсно оприлюднив своє ставлення до причин коронавірусу, скориставшись правом на свободу слова. Як зазначає відповідач, він є особою, яка має чіткі, історично обумовлені релігійні переконання, адже відповідно до Статуту про управління Української православної церкви Київського патріархату ОСОБА_1 є предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату із 20.10.1995 року. Як зазначає відповідач, він здійснює релігійну діяльність направлену на захист традиційно християнських цінностей в тому числі і інституту сім`ї/шлюбу. У відповідності до чинного законодавства шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Положення міжнародного та національного законодавства України щодо понятійного змісту шлюбу узгоджуються із моральними засадами суспільства та християнською релігією, із яких вони походять. Тобто сім`я і шлюб є основним осередком суспільства, та має право на захист з боку не лише держави, суспільства, а й церкви. На думку відповідача, зверненням до суду з позовом позивач не захищає свої права, які не порушені, а намагається порушити право відповідача на свободу слова. Позивач у позовній заяві не вірно зазначає цитати, а тому фактично авторами цих цитат став позивач. Висловлювання відповідача є оціночними судженнями - власні світоглядні бачення, які не підлягають спростуванню. «Недостовірність» і «дискримінаційність» інформації неможливо встановити як і не можливо її спростувати. В діях відповідача відсутні чотири складові які є складом правопорушення. Не спростовуючи той факт що поширення інформації відбулось, відповідач наголошує, що вона жодним чином не стосується конкретного позивача чи тих осіб, від імені яких позивач заявляє свої претензії. Тобто поширення інформації не стосується позивача. Також відповідач зазначив, що подаючи зазначений позов позивач має намір втрутитись в справи церкви, що є порушенням статті 35 Конституції України.
		 
		Відповідь на відзив до суду не надходила.
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» зверталось до суду із клопотанням про слухання справи з викликом сторін, проте ухвалою суду від 24.02.2021 року в задоволенні клопотання було відмовлено.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог за наступних підстав.
		У відповідності до положень частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Стаття 35 Конституції визначає, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
		Так, відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
		Звертаючись до суду з позовом позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11 год. 00 хв. в ефірі телеканалу «4 канал» відбувся випуск телевізійної передачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та визначено назву теми: «ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Учасником телепередачі був ОСОБА_1 .
		Як зазначили відповідачі та підтверджується відеозаписом, ОСОБА_1 у телепередачі зазначив:
		-        «…Епідемія - це є покарання Боже за гріхи людей, а ми думаєм, як визволитись від цієї епідемії. І правильно роблять уряди всіх держав у тому числі і уряд нашої держави, що приймають міри застереження. Правильно. Але причина коронавірусу. А причина - це гріховність. Гріховність людства. В чому особливість гріха полягає? А тому що відкрито добро не захищають, а захищають зло. І не тільки зло захищають, а його розповсюджують. Я маю на увазі, насамперед, одностатеві шлюби. Що це? Добро?...»;
		-        «…Дітей вчать обирати собі стать. Не тієї статі дитина повинна бути, якої вона народилася, а вона сама повинна обрать со… Що це? Добро? Це зло. За це зло Бог спалив Содом і Гоморру . …».
		Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
		Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		В той же час, відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
		Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: І) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.
		Таким чином, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Стаття 200 ЦК України визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
		Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про інформацію».
		Стаття 5 Закону України «Про інформацію» передбачає, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
		Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		В той же час стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: достовірність і повнота інформації.
		Згідно із положеннями статті 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		У цьому конкретному випадку у розпорядженні суду немає даних про те, що фактично зазначені в позові цитати спрямовані на поширення недостовірної інформації щодо позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації. 
		Отже, провівши системний аналіз діючого законодавства України, взявши до уваги відповідну судову практику та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, вивчивши процесуальні заяви сторін у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачами правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, оскільки ОСОБА_1 висловив оціночні судження, які не підлягають спростуванню.
		Також позивач звертаючись до суду просив визнати інформацію «дискримінаційною», проте чинне на даний час законодавство не передбачає такого способу захисту права.
		Крім того, згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону «Про пресу», стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. 
		Як встановлено судом, позивач скористався своїм правом на відповідь та передача під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 » вийшла в ефір телеканалу «4 канал» та ІНФОРМАЦІЯ_10 була оприлюднена в мережі інтернет.
		Крім того варто зазначити, що у відповідності до статуту Громадської організації «Інсайт», вона не наділена правом представляти інтереси членів громадської організації в судах. В той же час в даному випадку вбачається, що Громадська організація «Інсайт» звернулась до суду не для захисту власного порушеного права.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити. 
		Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, судові витрати позивача покладаються на позивача.
		Керуючись ст. ст. 4,77-83,89,95, 141, 259, 263, 265 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. ст. 201, 277, 280, 297 ЦК України; Законом України "Про інформацію"; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою .Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -
		вирішив:
		 
		В позові Громадської організації «Інсайт» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Інтеррадіо» про визнання інформації недостовірною, дискримінаційною та зобов`язання її спростувати- відмовити в повному обсязі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Суддя:                                                          Н.Г.Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...