Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/9402/13-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 24.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.05.2021.
Дата набрання законної сили: 19.05.2021
Номер судового провадження: 61-773ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                    
		 
		19 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 641/9402/13-ц
		провадження № 61-773св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),                               Ткачука О. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М.,                    Котелевець А. В., Тичкової О. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики.
		На обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 30 липня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною А. А., відповідно до умов якого останній отримав у власність                          228 664,00 грн, які зобов`язався повернути у строк до 30 липня 2013 року.
		 
		Зазначений договір було посвідчено нотаріально, та було складено за попередньою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 .
		 
		Посилаючись на те, що ОСОБА_2 взятих на себе за договором позики зобов`язань належним чином не виконав, ОСОБА_1 просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 228 664,00 грн, а також 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань у сумі 751,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня                      2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Стягнено в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь                   ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 229 415,00 грн, а також по 2 295,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору з кожного з відповідачів.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що                          ОСОБА_2 своє зобов`язання не виконав і борг не повернув, то за таких обставин суд вважав за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача борг за договором позики у сумі 228 664,00 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 751,00 грн, оскільки цивільна відповідальність подружжя за договором позики має бути солідарною, оскільки ОСОБА_3 надала згоду на укладення такого договору та була обізнана про боргові зобов`язання свого чоловіка.
		 
		Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення відмовлено.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
		 
		Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня           2013 року в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 30 липня 2012 року у розмірі 229 415,00 грн, а також 2 295,00 грн судового збору скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині.
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі                     3 442,50 грн. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорі позики не зазначено з якою метою отримуються останнім у борг грошові кошти. Належних та допустимих доказів на підтвердження використання отриманих ОСОБА_2 за договором позики коштів в інтересах сім`ї позивачем не надано і матеріали справи не містять, а сама по собі згода дружини позичальника на укладення ним договору позики не є достатньою підставою для виникнення у подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		03 січня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду  касаційну  скаргу, в якій просив скасувати постанову  Харківського  апеляційного  суду від 03 грудня 2019 року в частині скасування заочного рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 грудня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 30 липня 2012 року у розмірі 229 415,00 грн, а також                               2 295,00 грн судового збору, та залишити в силі рішення суду першої інстанції,  посилаючись на неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставинам справи, що мають значення для справи.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не надано доказів поважності причин пропуску строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, не подано жодних доказів поважності причин пропуску строків на апеляційне оскарження заочного рішення, не надано доказів на обґрунтування заперечень проти вимог позивача, в тому числі не надано доказів використання отриманих за договором позики грошових коштів не в інтересах сім`ї, не надано доказів припинення між відповідачами шлюбних відносин. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи ізКомінтернівського   районного   суду   м.   Харкова.
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2021 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		30 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у власність 228 665,00 грн, які зобов`язався повернути у строк до 30 липня 2013 року.
		 
		Відповідно до пункту 11 договору позики договір укладається з попередньої згоди дружини позичальника ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гуменною А. А. 30 липня 2012 року за реєстровим № 525, про що доведено до відома позикодавця (т. 1 а. с. 1).
		 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову   Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня                        2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає вказаним вимогам закону.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволення з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		 
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори                     (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства                    (частина перша статті 14 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
		 
		Враховуючи те, що умови договорів позики щодо своєчасного повернення боргу позичальником не виконувались, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення суми боргу та трьох відсотків річних за договором позики.
		 
		Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, тому стягненню підлягає з обох відповідачів.
		 
		Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій             статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		 
		При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
		 
		За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
		 
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		 
		Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду                                        від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
		 
		Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
		 
		Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
		 
		Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики, оскільки договір позики був укладений за згодою ОСОБА_3 
		 
		ОСОБА_3 не надано доказів того, що кошти отримані за договором позики були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби ОСОБА_2 . Тобто ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		 
		Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що вона з ОСОБА_2 розлучена та фактично не мешкає з ним з 2012 року не може бути прийнято до уваги, оскільки не містить свого підтвердження, а також розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
		Виходячи з вищезазначеного, висновок апеляційного суду про те, що належних та допустимих доказів на підтвердження використання отриманих ОСОБА_2 за договором позики коштів в інтересах сім`ї позивачем не надано, а сама по собі згода дружини позичальника на укладення ним договору позики не є достатньою підставою для виникнення у подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу, є помилковими та прийняті з порушенням норм матеріального права.
		 
		Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		 
		У той же час, доказів того, що отримані грошові кошти були витрачені не в інтересах сім`ї, ОСОБА_3 не надано та не підтверджено це відповідними доказами.
		 
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
		 
		Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно із пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 30 липня 2012 року у розмірі 229 415,00 грн, а також 2 295,00 грн судового збору та прийняття в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений за її подання судовий збір у розмірі 4 590,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . 
		 
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року скасувати.
		 
		Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2013 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 590,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                В. С. Висоцька
		 
		Судді:                                                                                                            А. І. Грушицький 
		 
		А. А. Калараш
		 
		Є. В. Петров
		 
		                                                                                                                      О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...