Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/4240/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.05.2021. Зареєстровано: 25.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 26.05.2021.
Дата набрання законної сили: 22.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 травня 2021 року Справа № 160/4240/21 
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		23.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2019 року;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2019 року;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки сплати належних ОСОБА_1 сум по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що протягом періоду проходження позивачем військової служби за контрактом із відповідачем у 2016-2019 роках позивачу не надавалась додаткова відпустка і збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, передбачена п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відтак, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не здійснив з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 року по 2019 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 28.04.2021 року.
		Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
		20.04.2021 року на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Порядок надання відпусток військовослужбовцям визначено статтею 10-і Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. В особливий період військовослужбовцям надаються наступні відпустки: щорічна основна відпустка; відпустки за сімейними обставинами; відпустка військовослужбовцям-жінкам в зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку; відпустка у зв`язку з хворобою за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Надання інших видів відпусток, крім відпусток зазначених вище в особливий період не передбачено. З огляду на викладене при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових відпусток військовослужбовцям - учасникам бойових дій не виплачується. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
		Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи. Судом встановлено, що 13.10.2016 року між Міністерством Оборони України та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки. 
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №110-РС від 31.08.2019 року з 12.10.2019 року позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. 
		З витягу з наказу №261 командира військової частини НОМЕР_2 5 від 15.10.2019 року вбачається, що позивачу не надавалася у 2019 році відпустка за сімейними обставинами зі збереженням грошового забезпечення, відтак не було здійснено нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. 
		Протягом 2016-2019 років позивач проходив військову службу за контрактом,
		військова частина НОМЕР_1 , на посаді головного сержанта минометного відділення командира миномета минометного взводу роти вогневої підготовки. 
		Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 05.11.2015 року, додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.
		Отже, протягом періоду проходження позивачем військової служби за контрактом і відповідачем у 2016-2019 роках позивачу не надавалась додаткова відпустка і збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів, передбачена п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		При цьому при звільненні позивача з військової служби йому не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що також не спростовується відповідачем. 
		Вважаючи, що такою бездіяльністю відповідача порушено його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом. 
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
		При цьому ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
		Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон № 2011-XII).
		Так, частинами 1-4 ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
		Позивач є учасником бойових дій, про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_3 від 05.11.2015 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
		Відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (надалі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
		Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ст. 12 Закону №3551).
		Згідно із з п. 8 ст. 101 Закону 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Відповідно до абз. 4 п. 14 ст. 101 Закону 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів ( п. 17 ст. 101 Закону 2011-XII).
		В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець ( п. 18 ст. 101 Закону 2011-XII).
		Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється ( п. 19 ст. 101 Закону 2011-XII).
		У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
		Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Враховуючи наведене, суд зазначає, що у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
		Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
		Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
		Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
		В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
		Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
		Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 року по 2019 рік.
		Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 
		1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 
		2) грошова компенсація відпустки особі.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
		Згідно п. 33 зазначеної постанови, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Так, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби.
		Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.8 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.16-2 Закону України "Про відпустки".
		Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, в тому числі на минулі роки, здійснюється відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197.
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної, а також додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України "Про відпустки" та п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". При цьому право на отримання таких виплат не обмежується будь-яким строком.
		Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
		Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2016-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.
		Разом з тим, судом встановлено, що відповідач не здійснив з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016  2019 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
		Доказів спростування цьому відповідачем не надано.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього грошового забезпечення за час затримки сплати належних йому сум по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає таке.
		31.05.2017 року Кабінет Міністрів України посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
		Згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 «Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.
		Таким чином, нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки слід проводити з врахуванням пункту 2 Порядку, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
		Враховуючи ту обставину, що на час розгляду цієї справи та прийняття рішення у ній, відповідачем не здійснено нарахування та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за зазначені періоди, суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що будуть порушені права позивача у частині нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за спірний період з врахуванням пункту 2 Порядку, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III(далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159(далі - Порядок №159).
		Згідно зі статтями1,2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
		Пунктами 1, 2 Порядку №159 встановлено, що компенсаціягромадянамвтрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їхвиплати(далі-компенсація) проводитьсяуразі затримки на один і більше календарних місяців виплатигрошовихдоходів,нарахованихгромадянамза період, починаючи з 1 січня 2001 року.
		Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадянивгривняхнатериторії України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
		Відтак, за приписами наведених норм компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати проводиться лише у випадку затримки грошових доходів, які не мають разового характеру.
		Суд зазначає, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій має разовий характер, та остання не входить до складу грошового забезпечення як обрахункова величина при щомісячній виплаті військовослужбовцю грошового забезпечення.
		Щодо того, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки має разовий характер свідчить також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові 17.06.2020 у справі №240/2903/18, згідно якої, не входить до переліку складових грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється пенсія, компенсація за невикористану відпустку, оскільки її виплата здійснюється не щомісячно, та така виплата має компенсаційний характер. Тобто ця виплата не є щомісячною і не має систематичного характеру, її розмір не є фіксованим.
		Таким чином компенсаційна виплата за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій не є об`єктом компенсації відповідно до вимогЗакону №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
		З урахуванням того, що позивач станом на день звільнення проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій є протиправною. 
		Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
		Як встановлено судом, з даним адміністративним позовом позивач звернувся 23.03.2021 року.
		Предметом такого позову є можливість нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.10.2019 року.
		Суд вважає безпідставними твердження відповідача про пропуск строку звернення до суд з даним позовом, з огляду на таке.
		Велика Палата Верховного Суду, за результатом апеляційного перегляду рішення від 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі №620/4218/18, в постанові від 21.08.2019 року дійшла висновку, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю.
		Так, Верховним Судом вказано, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком". Велика Палата Верховного Суду вказала, що "На час відпустки, яка хоча і не пов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
		Відтак, строк звернення позивача до суду з цим позовом не пропущений.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. 
		Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Доказів понесення судових витрат не пов`язаних із сплатою судового збору позивачем не надано. 
		Тобто, у разі задоволення позовних вимог позивача, звільненого від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
		Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Керуючись ст. ст. 72-77, 133, 139, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2019 року.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2019 року.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Суддя О.В. Серьогіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...