Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/4062/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства; про захист економічної конкуренції.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2021. Зареєстровано: 26.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2021.
Дата набрання законної сили: 20.05.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20.05.2021 року м.Дніпро Справа № 904/4062/20
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
		суддів: Коваль Л.А., Чередко А.Є.
		секретар судового засідання Кандиба Н.В.
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 (суддя Мілєва І.В.)
		 
		у справі №904/4062/20
		за позовом Дніпровської міської ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро 
		до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Дніпро 
		третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов`янський базар", м.Дніпро 
		третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "КП Центральний ринок", м.Дніпро
		третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техпроменерго", м.Дніпро
		третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Дніпротехекологія", м.Дніпро 
		про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Дніпровська міська рада звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якій просить суд визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20.
		Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено в повному обсязі.
		Не погодившись з вказаним рішенням Дніпровською міською радою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 за позовом Дніпровської міської ради до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у справі №904/5290/19 та прийняти постанову, якою визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20.
		В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що рішення Дніпровської міської ради № 8/52 та № 9/52 від 18.12.2019 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" є незаконними та такими, що порушують економічну конкуренцію.
		Наголошує, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження настання можливих негативних наслідків для конкуренції внаслідок прийняття міською радою рішень від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52.
		Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не було встановлено порушення Дніпровською міською радою своїми рішеннями ст. 31, 34 Господарського кодексу України.
		Крім того, звертає увагу на те, що дія рішень № 8/52 та № 9/52 від 18.12.2019 має однакову юридичну силу для усіх суб`єктів підприємництва, і не позбавляє права цим суб`єктам здобувати завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання і самі рішення було прийнято не конкретно для окремого платника, а для груп платників плати за землю, які мають однакові ознаки (площа земельної ділянки та категорію земель).
		Поміж іншого зазначає, що судом першої інстанції не досліджувалося, що рішення Дніпровської міськради не створюють переваг для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності, а отже не потребують погодження територіального відділення Антимонопольного комітету України.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 у справі №904/4062/20, розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 11.02.2021р. о 14 год. 00 хв.
		31.12.2020р. до Центрального апеляційного господарського суду від Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін.
		11.01.2021р. до Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський базар" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін.
		У судовому засіданні 11.02.2021 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила про відкладення судового засідання на 25.03.2021 на 14:00 год.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 25.03.2021р. о 14:00 год.
		У зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді Мороза В.Ф., судове засідання, призначене на 25.03.2021 не відбулося. 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2021 розгляд справи №904/4062/20 призначено в судове засідання на 22.04.2021р. о 15 год. 30 хв.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 20.05.2021р. о 16:00 год.
		В судове засідання 20.05.2021 року з`явилися представники апелянта (позивача), відповідача та треті осіб.
		Представник апелянта у судовому засіданні 20.05.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві, просив суд оскаржуване рішення залишити без змін. Представники третіх осіб просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
		Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" встановлено на території міста ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю відповідно до додатку 1.
		Рішенням Дніпровської міської ради № 8/52 від 18.12.2019 внесено зміни до рішення міської ради № 13/27 від 06.12.2017 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (зі змінами): у частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком (п. 1.1. Рішення № 8/52). Викладено підпункт 2.2.4 додатка 1 у новій редакції: « 2.2.4. За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні станції, автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), - 7,0. За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами, -11,0» (п. 1.2. Рішення № 8/52). Установлено, що рішення набирає чинності з 01.01.2020 (п. 2. Рішення № 8/52).
		Дніпровською міською радою 18.12.2019 прийнято рішення № 9/52 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста", яким вирішено: внести зміни до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" (зі змінами), а саме у частині додатка 1 (ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю) згідно з додатком (п. 1.1. Рішення № 9/52).
		Викладено підпункт 2.2.4 та 2.2.5 додатка 1 у новій редакції:
		« 2.2.4. За земельні ділянки, які використовуються юридичними особами державної та комунальної власності, - 3,0.
		2.2.5. Інші - 12,0» (п. 1.2. Рішення № 9/52).
		Викладено підпункт 2.3 додатка 1 у новій редакції:
		« 2.3. За земельні ділянки, які перебувають у власності юридичних та/або фізичних осіб:
		2.3.1. За земельні ділянки, по яких ставка податку визначена у розмірі менше 0,8 - згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель.
		2.3.2. За земельні ділянки, які придбано у власність із земель комунальної власності територіальної громади міста та по яких ставка податку визначена у розмірі більше 0,8, згідно з цим додатком (таблиця) за видами цільового призначення земель - 0,8.
		2.3.3. Інші - 1,0» (п. 1.3. Рішення № 9/52).
		Установлено, що це рішення набирає чинності з 01.07.2020 (п. 2. Рішення № 9/52).
		Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було розглянуто справу № 54/5-20 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
		Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20 визнано дії Дніпровської міської ради, які полягали у встановленні в рішеннях № 8/52 від 18.12.2019 та № 9/52 від 18.12.2019 різних ставок податку за користування земельними ділянками та річних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами) порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50 та частиною першою статті 15 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції. Зобов`язано Дніпровську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом приведення рішень Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 та від 18.12.2019 № 9/52 у відповідність до вимог законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом визначення єдиного підходу щодо ставок податку та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками з однаковим цільовим призначенням.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, з`ясувавши у сукупності обставини та зібрані у справі докази, обґрунтовано визнав дії Дніпровської міської ради, які полягали у встановленні в рішеннях № 8/52 від 18.12.2019 та № 9/52 від 18.12.2019 різних ставок податку за користування земельними ділянками та річних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами) порушенням, передбаченим п. 3 ст. 50 та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції.
		Відтак, рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20 прийнято в межах компетенції територіального відділення, з дотриманням Конституції України, Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Закону України "Про захист економічної конкуренції", а висновки, викладені в ньому, зроблені на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи.
		Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції та з приводу доводів апеляційної скарги зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Відповідно до статей 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, організація землеустрою (п.п. а, д, ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України).
		Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України (п.п. 24, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)
		Органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України (ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		Статтею 7 Податкового кодексу України визначено загальні засади встановлення податків і зборів. Під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
		Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
		За приписами пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
		Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
		Пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
		Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 12 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Дніпровська міська рада наділена повноваженнями самостійно встановлювати ставки місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодексом України.
		Такий підхід пояснюється принципом правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 42 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку
		Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.
		Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
		Відповідно до положень частини другої статті 25 Господарського кодексу України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
		Статтею 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Комітету обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Комітету.
		Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
		Згідно ст. 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України, основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
		Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів. 
		Відповідно до ст. 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
		Отже, Комітет в особі адміністративної колегії територіального відділення, як орган уповноважений захищати конкуренцію, має право за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, розглядати справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
		Відповідно до пункту 14 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 року № 5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 6 травня 1994 року за № 90/299 (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 року № 169-р) (із змінами) (далі - Правила), органи Комітету розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за підставами, визначеними статтями 36 і 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції». 
		Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за:
		-заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
		-поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
		-власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
		Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 встановлено з 01.01.2020 ставки земельного податку та розмір орендної плати за користування земельними ділянками, на яких розміщено автозаправні станції, автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), складають 7% нормативної грошової оцінки. За земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні комплекси (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами - 11%, земельні ділянки для обслуговування інших будівель громадської забудови - 12%.
		Рішенням Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 9/52 встановлено з 01.07.2020 ставки земельного податку та річний розмір орендної плати за користування земельними ділянками 12 %, в разі використання земельної ділянки більш ніж 0,9 Га в межах наступних кодів цільового призначення земель (03.07 - Для обслуговування будівель торгівлі; 03.08 - Для обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; 03.09 - Для обслуговування будівель кредитно фінансових установ; 03.10 - Для обслуговування будівель ринкової інфраструктури; 03.17 - Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об`єктів рекреаційного призначення), та 12 % розміру ставки податку та розміру орендної плати за землю встановлення в межах наступних кодів цільового призначення земель (12.04 - Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами; 12.08 - Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій  автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами); 12.11 - Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу - автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами) за додатковим критерієм, щодо роздрібної торгівлі на цих земельних ділянках алкогольними напоями та тютюновими виробами.
		Тобто, з 01.07.2020 ставка податку та розмір орендної плати за користування земельними ділянками з видом цільового призначення 03.07 Для обслуговування будівель торгівлі, що використовують земельну ділянку площею 0,9 Га та більше становитиме 12 відсотків, а для інших будівель торгівлі (земельна ділянка менше ніж 0,9 Га) ставка податку та розмір орендної плати становитиме 3 %.
		Ставка податку та розміру орендної плати за користування земельними ділянками з видом цільового призначення 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності) становитиме 7 відсотків, а для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства - автозаправних комплексів (крім державної та комунальної власності), на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами ставка податку та розмір орендної плати становитиме 12 %.
		Вважаючи дії з прийняття вказаних рішень антиконкурентними, ТОВ "Слов`янський базар" та ТОВ "КП Центральний ринок" звернулися із заявами до Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
		Розпорядженням адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.04.2020 року № 54/5-рп/к розпочато розгляд справи №54/5-20 за ознаками вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 3 ст. 50 та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції.
		Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
		Рішенням Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20 визнано дії Дніпровської міської ради, які полягали у встановленні в рішеннях № 8/52 від 18.12.2019 та № 9/52 від 18.12.2019 різних ставок податку за користування земельними ділянками та річних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами) порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50 та частиною першою статті 15 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції. Зобов`язано Дніпровську міську раду припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом приведення рішень Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 та від 18.12.2019 № 9/52 у відповідність до вимог законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом визначення єдиного підходу щодо ставок податку та річного розміру орендної плати за користування земельними ділянками з однаковим цільовим призначенням.
		Разом з тим, колегія суддів зауважує, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).
		Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнається:
		- надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;
		- дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
		Згідно п. 3 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
		Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.
		Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.
		Колегія суддів зауважує, що перевіряючи рішення органів Антимонопольного комітету України суд має з`ясувати, чи зазначено в рішенні органу Антимонопольного комітету України докази обмеження конкуренції внаслідок дій (бездіяльності), рішень органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю або іншого негативного впливу таких дій (бездіяльності), рішень на стан конкуренції на визначеному відповідним органом ринку, протягом певного періоду часу, з дослідженням всіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. 
		Як вбачається з п. 37 рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к: «за результатом аналізу рішень, якими вносились зміни до рішення від 06.12.2017 року № 13/27 встановлено, що в рішеннях від 19.06.2019 року № 5/46 від 24.07.2019 року № 7/47 та в рішеннях від 18.12.2019 року № 8/52 та № 9/52 Міською радою при визначені ставок податку та розміру річної орендної плати за використання земельних ділянок застосовано диференційований підхід».
		З даного приводу Міською радою було надано пояснення наступного змісту: 
		- «рішенням Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» вирішено збільшити ставку земельного податку та розмір орендної плати за землю з 3% до 12% по землях громадської забудови - для обслуговування інших будівель громадської забудови (КВЦПЗ 03.15). Є непоодинокими випадки, коли зазначеним кодом КВЦПЗ користуються, в основному, недбалі суб`єкти господарювання, що здійснюють комерційну діяльність і отримують в органах Геокадастру витяги, в яких при визначенні нормативної грошової оцінки землі застосовується коефіцієнт функціонального використання (Кф) - 0,7 (з 2017 року), замість 2,5 - як для комерційного використання (по інших кодах КВЦПЗ). По новій Класифікації видів цільового призначення земель для кожного виду діяльності передбачено відповідний код КВЦПЗ. У місті є землекористувачі, які ігнорують перехід на правильний код КВЦПЗ, в результаті міський бюджет недоотримує значні кошти. Збільшення зазначених ставок стимулюватиме суб`єктів господарювання застосовувати правильні коди КВЦПЗ, які передбаченні для них законодавством. Вища ставка за земельні ділянки, на яких розміщено автозаправні комплекси, де здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами обґрунтовується наявністю ліцензії у орендарів на здійснення торгівлі алкоголем та тютюном, що передбачає отримання більшого доходу ніж той, який отримують орендарі земельних ділянок, які не реалізують зазначені товари»;
		- «площа земельної ділянки 0,9 га - це додатковий критерій, яким міська рада в межах повноважень створила категорію платників для забезпечення диференційованого підходу при платі за землю. Отже, Рішення Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» були прийняті не конкретно для окремого платника, а для груп платників плати за землю, які мають однакові ознаки (площа земельної ділянки та категорію земель)»;
		- «різні розміри ставок орендної плати за групами платників міською радою встановлено згідно з повноваженнями визначеними законодавством. Рішенням збільшено ставку земельного податку з 3% до 12% для юридичних та фізичних осіб, у разі не оформлення у них правовстановлюючих документів на землю тощо, крім земельних ділянок, що використовуються юридичними особами державної та комунальної власності, по яких залишиться ставка 3% (згідно Податкового кодексу України по них ставка земельного податку не може перевищувати 3%). Збільшення ставки земельного податку для цієї групи платників буде спонукати їх на оформлення правовстановлюючих документів на землю. Збільшення ставок плати за землю для землекористувачів до 12% та зменшення її для власників земельних ділянок буде спонукати платників до придбання земельних ділянок у власність».
		В свою чергу, відповідач, з посиланням на ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у своєму рішенні (п. 59) дійшов висновку, що: «поділ по категоріям платників податків за додатковими критеріями в межах кодів цільового використання земельних ділянок 03.07, 03.08, 03.09, 03.10, 03.17 (в залежності від площі земельної ділянки 0,9 Га та більше) 12.04, 12.08, 12.11 (автозаправних станцій, автозаправних комплексів, автозаправні комплекси, на території яких здійснюється роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами та інші) та встановлення в межах такого поділу різних ставок податку та розміру орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового призначення може призвести до нерівності ринкової позиції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на одному товарному ринку». 
		Колегія суддів зауважує, що при прийнятті оскаржуваного рішення, Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України не враховано і залишено поза увагою наведені Міською радою обгрунтування необхідності застосування диференційованого підходу при встановленні плати за землю (земельного податку та орендної плати).
		При цьому, твердження відповідача, наведені в п. 59 рішення, не розкривають змісту порушення, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції», оскільки Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету не зазначено, в чому саме полягає антиконкурентна поведінка органу місцевого самоврядування з посиланням відповідний пункт частини 2 статті 15 цього Закону.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці використовує принципи «баланс ймовірностей» або «розумна ступінь достовірності» (balance of probabilities) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) для оцінки обставин справи та доказів (див. рішення BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р.).
		Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17 зазначив, що принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
		Аналізуючи викладене, апеляційний суд констатує, що доказування не може мати абстрактне значення та грунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені поданими ними до суду належними доказами.
		Відповідачем не доведено негативного впливу від прийняття таких рішень на конкуренцію, адже матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження настання можливих негативних наслідків для конкуренції внаслідок прийняття Дніпровською міською радою рішень від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста».
		Як вбачається з Рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету від 23.06.2020 № 54/17-р/к, останнє базується на ймовірних припущеннях щодо можливості призведення прийнятими міською радою рішеннями від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 до обмеження конкуренції.
		Колегія суддів наголошує, що саме по собі одне лише посилання на можливість настання від прийнятих органом місцевого самоврядування наслідків у вигляді «нерівності ринкової позиції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на одному товарному ринку» без їх відповідного правового та фактичного обгрунтування доказами, без встановлення виду самого товарного ринку, його суб`єктного складу, виявлення кола конкурентів, які внаслідок прийнятих міською радою рішень поставлені в більш сприятливе (привілегійоване) становище, порівняно з іншими, дослідження безпосереднього впливу таких рішень на умови ведення господарської діяльності (виробництва, придбання чи реалізації певного товару), в тому числі на такі параметри ринку, як можливі обсяги реалізації, загальний рівень цін на ринку тощо, не є достатньою підставою для висновків про недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання.
		При цьому, господарський суд, перевіряючи правомірність прийнятого рішення відповідачем, повинен був з`ясовувати та відобразити в своєму рішенні, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій органу місцевого самоврядування, які мають ознаки антиконкурентних дій, чого в даному випадку зроблено не було.
		Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 910/13306/18 господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України правових норм у розгляді антимонопольної справи, повноту з`ясування обставин, які мають значення для справи; доведення АМК обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; відповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи. Водночас суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції та самостійно встановлювати, зокрема, обставини інкримінованого порушення, збирати докази, що відноситься до дискреційних повноважень органів Антимонопольного комітету України під час розгляду антимонопольної справи.
		Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 року у справі № 910/14949/18.
		В свою чергу, згідно висновків Верховного Суду, викладених у пункті 50 постанови від 19.08.2019 у справі № 910/12487/18, судом не можуть досліджуватись та оцінюватись додаткові пояснення сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства.
		За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно ст. 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:
		заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;
		примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;
		прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;
		встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;
		надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;
		обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;
		встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.
		Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.
		Відповідно до ст. 34 Господарського кодексу України перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб`єкта господарювання, нав`язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб`єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).
		Дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
		Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.
		Схилянням до бойкоту суб`єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб`єктом господарювання.
		Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.
		Схилянням суб`єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб`єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб`єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов`язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб`єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.
		Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов`язків, що випливають з укладеного чи пов`язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
		До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов`язана з ним.
		Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов`язків, що випливають з укладеного або пов`язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.
		До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов`язана з ним.
		За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка є однією з форм дискримінації) - це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Головним нормативним актом в сучасній європейській системі захисту прав є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 14 якої забороняє дискримінацію.
		Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України").
		Отже, Суд вказує на наявність дискримінації не лише тоді, коли до осіб, що знаходяться в аналогічних ситуаціях, необґрунтовано ставляться по різному, але й у випадку однакового поводження з особами, ситуації яких відрізняються.
		Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено належними доказами, що прийняття позивачем в межах своїх дискреційних повноважень рішень від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52, які є складовою процесу формування та контролю виконання бюджету міста, порушує законодавство про захист економічної конкуренції.
		В свою чергу, суд першої інстанції не повинен підміняти собою уповноважений орган Антимонопольного комітету України та самостійно збирати докази, на підставі яких встановлювати, чи створюють оскаржувані рішення переваги (в чому вони полягають) для виробництва окремих видів товарів (яких саме) чи провадження окремих видів господарської діяльності (яких саме) певним суб`єктам (яким конкренто) та яким чином.
		При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги посилання третьої особи ТОВ "Слов`янський базар" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2020р. та Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020р. у справі № 640/9593/20, оскільки такі не досліджувалися адміністративною колегією Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України при розгляді справи №54/5-20. 
		Крім того, у вказаних судових рішеннях судами не аналізувалася правомірність рішення Дніпровської міської ради № 8/52 від 18.12.2019, яким внесено зміни до рішення міської ради № 13/27 від 06.12.2017 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста», а предметом розгляду було рішення Дніпровської міської ради № 9/52 від 18.12.2019 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста". До того ж, рішення міськради № 9/52 від 18.12.2019) було скасоване з підстав порушення процедури його прийняття та офіційного оприлюднення (опублікування), а не у зв`язку з невідповідністю положенням законодавства про захист економічної конкуренції.
		В свою чергу, Окружним адміністративним судом міста Києва та Шостим апеляційним адміністративним судом не надавалася правова оцінка рішенню Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20, оскільки питання його законності та обгрунтованості не було предметом розгляду справи № 640/9593/20.
		Таким чином, зміст та обсяг використаної відповідачем інформації та її аналіз в оскаржуваному рішенні, не дає достатніх підстав стверджувати про вчинення органом місцевого самоврядування порушення, передбаченого пунктом 3 статті 50 та частини першої статті 15 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції.
		З приводу тверджень Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наведених у п. 65 оскаржуваного рішення про те, що всупереч нормам статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет» проекти рішень Дніпровської міської ради від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 на погодження до територіального відділення не надходили, апеляційний суд зазначає наступне.
		Так, як передбачено ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет» органи влади, органи місцевого самоврядування беруть участь у розробленні та реалізації конкурентної політики, взаємодіють з Антимонопольним комітетом України в питаннях розвитку конкуренції, розроблення регіональних програм економічного розвитку та інформують Антимонопольний комітет України про виконання заходів, пов`язаних з реалізацією конкурентної політики.
		У питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю.
		Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по запобіганню порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, оприлюднюють у засобах масової інформації повідомлення про свою діяльність і прийняті рішення.
		Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
		Колегія суддів зауважує, що питання погодження проектів рішень № 8/52 та № 9/52 від 18.12.2019 "Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 № 13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста" не впливає на кваліфікацію дій міської ради як антиконкурентних, а отже не має правового значення в контексті оцінки правомірності прийнятого Адміністративною колегією Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішення.
		Відповідно до ст. 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
		неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
		недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
		невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
		заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції";
		порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
		Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
		За таких умов, оскільки наведені у рішенні Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20 відомості не можуть беззаперечно свідчити про створення суб`єктам господарювання дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами чи порушення правил конкуренції іншим способом, воно є таким, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи та за недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, а відтак підлягає визнанню недійсним.
		Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
		Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet V. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним, з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.
		ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
		Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
		Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено висновки, які не грунтуються на відповідних належних доказах, про те, що дії позивача, які полягали у встановленні різних ставок податку за користування земельними ділянками та різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками за додатковими критеріями (в залежності від площі земельної ділянки; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами) в рішеннях від 18.12.2019 № 8/52 та № 9/52 можуть призвести до обмеження конкуренції, тобто має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення - про задоволення позовних вимог.
		Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Зважаючи на результат перегляду справи №904/4062/20 в апеляційному порядку, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд здійснює розподіл судових витрат наступним чином: витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь апелянта (позивача у справі).
		Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 у справі №904/4062/20 задовольнити.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2020 у справі №904/4062/20 - скасувати.
		Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		Визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.06.2020 № 54/17-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» по справі № 54/5-20.
		Стягнути з Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 20306037, пр. Олександра Поля, 2, м. Дніпро, 49004) на користь Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 255,00 грн., про що видати наказ.
		Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 25.05.2021р.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддяВ.Ф. Мороз
		 
		 
		СуддяА.Є. Чередко 
		 
		 
		СуддяЛ.А. Коваль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...