Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/277/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2021. Зареєстровано: 26.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2021.
Дата набрання законної сили: 22.10.2021
Номер судового провадження: 658/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		і м е н е м   У к р а ї н и
		 
		25 травня 2021 року м. Рівне              №140/277/21
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
		 ОСОБА_1     доВолинського окружного  адміністративного суду,  Державної судової адміністрації України      про стягнення судівської винагороди, -В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), у якому просив стягнути з Волинського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у розмірі 124392,39 грн. за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18 квітня 2020 року він не отримав суддівської винагороди в розмірі, установленому  Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"  (далі - Закон № 1402-VIII). Причиною цьому, як уважав позивач, є дії згідно яких при виплаті суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 були застосовані обмеження, що передбачені  Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"  (далі - Закон № 553-IX) пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Позивач зазначив, що такі дії є протиправними, позаяк обмежують його право на суддівську винагороду у розмірі, встановленому  статтею 135 Закону № 1402-VIII.
		Ухвалою суду від 02.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу строк на подання до суду відзиву на позовну заяву.
		У строк встановлений судом, без поважних причин, Волинський окружний адміністративний суд відзив на позов не подав. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Ухвалою суду від 19.04.2021 залучено Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України, відповідач 2) до участі в адміністративній справі №140/277/21 в якості співвідповідача та встановлено ДСА України строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
		ДСА України, у строк встановлений судом, подала відзив на позовну заяву, в яких зазначено про те, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього  Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому  БК України. З набранням чинності  Законом № 553-IX  максимальний розмір суддівської винагороди (яка підлягає виплаті) становить 47230,00 грн. на місяць. Це питання було темою обговорення на засіданні Ради суддів України, за результатами якого винесено рішення від 24 квітня 2020 року № 22. З-поміж іншого в цьому рішенні зазначено, що суддівська винагорода має розраховуватися на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру потрібно застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Волинський окружний адміністративний суд здійснив обмеження виплати суддівської винагороди на підставі вимог законів України та з урахуванням роз`яснень щодо їхнього виконання, які надала Рада суддів України у вказаному рішенні. ДСА України наголосила також, що окружний адміністративний суд не може оцінювати законодавчий акт на предмет конституційності, натомість зобов`язаний неухильно його виконувати. У цьому зв`язку відповідач 2 наголосила, що з 18 квітня 2020 року відповідач 1 не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-IX), яка на той час була чинною. Таким чином, враховуючи відсутність підстав протиправності дій відповідача 1, вважає їх  правомірними. Просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
		Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
		З 28.12.2009 ОСОБА_1 працює на посаді судді Волинського окружного адміністративного суду.
		Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02.11.2017 № 350/2017 позивача було призначено на посаду судді Волинського окружного адміністративного суду.
		Разом з тим, у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 розмір виплати суддівської винагороди позивача не відповідав розміру суддівської винагороди, встановленої нормами чинного законодавства.
		Відповідно до довідки Волинського окружного адміністративного суду № 03-56/109/20 від 19.11.2020 до позивача застосовано обмеження суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 та зменшено суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року на суму 124392,39 грн.  
		Позивач уважає такі дії протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суду слід зазначити наступне.
		Так, згідно зі  статтею 8 Конституції України  в Україні визнається і діє принцип верховенства права.  Конституція України  має найвищу юридичну силу.  Закони  та інші нормативно-правові акти приймаються на основі  Конституції України  і повинні відповідати їй. Норми  Конституції України  є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		Відповідно до  статті 130 Конституції України  держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		У преамбулі  Закону № 1402-VIII  зазначено, що цей  Закон  визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		За частиною першою  статті 4 Закону № 1402-VIII  судоустрій і статус суддів в Україні визначаються  Конституцією України  та законом.
		Зміни до цього  Закону  можуть вноситися виключно законами про внесення змін до  Закону України "Про судоустрій і статус суддів"  (частина друга статті 4).
		Відповідно до частини першої  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода регулюється цим  Законом  та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		За частиною другою  статті 135 Закону № 1402-VIII  суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Відповідно до частини третьої  статті 135 Закону № 1402-VIII  (яка згідно з  Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року  діє в редакції  Закону №     1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1     січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1     січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		18 квітня 2020 року набрав чинності  Закон № 553-IX, згідно з пунктом 10 розділу І якого  Закон № 294-IX  доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення  Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28     серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
		Разом з тим, в частині підстав позову про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", суду слід зазначити наступне.
		Так, з 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до  Конституції України  згідно із  Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)"  (далі - Закон № 1401-VIII).
		Цим  Законом, з-поміж іншого,  статтю 130 Основного Закону України  викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що  Конституція України  у редакції  Закону № 1401-VIII  вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
		З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої  статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
		Наявність в  Конституції України  згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним  законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк  Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Додамо також, що норми  Конституції України  є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли  закон  чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта  статті 7 КАС України).
		Розмір суддівської винагороди визначено у  статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої  статті 130 Конституції України.
		Зміни до цього  Закону  в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по червень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
		Щодо  Закону № 553-ІХ  (яким внесено зміни до  Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10  розділу І Закону № 553-ІХ), на який покликається відповідач у відзиві на позовну заяву (який позивач, водночас, трактує як правову підставу для обмеження виплати йому суддівської винагороди), то у вимірі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин суд зазначає, що цей  Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим  законом  не вносилися зміни до  Закону № 1402-VIII  (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності  Законом  № 553-ІХ, має вирішуватися на користь  Закону № 1402-VIII.
		Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
		У цьому зв`язку суд, у доповнення до написаного вище, вважає за потрібне зазначити, що для спірних правовідносин спеціальними є норми  статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей  закон  прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень  Закону № 294-ІХ  (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюючи, що  Основний Закон України  має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність"  Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний  закон  з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
		Разом з тим, суду слід зауважити, що  Закон №  294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій  статті 95 Конституції України  та деталізовані у  БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.  Конституція України  не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.    
		На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку мовиться вище.
		Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
		Однак, повертаючись до фактичних обставин цієї справи суд вважає за необхідне спочатку розглянути оскаржені дії в частині застосування при виплаті суддівської винагороди за період з 18.04. по 27.08.2020 року, обмежень, що передбачені  Законом № 553-ІХ.
		Так, Закон № 553-ІХ  набрав чинності з 18  квітня 2020 року і двозначним було застосування передбаченого ним обмеження у виплаті суддівської винагороди у квітні 2020 року, адже до вказаної дати таких обмежень не існувало і суддівську винагороду нараховували та виплачували суддям у повному обсязі; окрім того, частину суддівської винагороди за квітень 2020 року (аванс) виплачують через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, у робочі дні, зазвичай до 15 числа поточного місяця, тож непоодиноко виникали сумніви стосовно того, як виплачувати суддівську винагороду за період з 01 квітня по 17 квітня 2020 року та чи ці кошти враховуються при розрахунку суддівської винагороди (в цілому за квітень 2020 року) через призму обмежень, встановлених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ).
		Відповідь на це запитання надала Рада суддів України, прийнявши рішення від 24 квітня 2020 року № 22. З-поміж іншого, в ньому зазначено, що: " 1. Виплата суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення за період з 01.04.2020 по 17.04.2020 має здійснюватися у повному обсязі за фактично відпрацьовані у місяці робочі дні/години, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) відповідного працівника та без обмежень, встановлених  Законом № 553-ІХ; 2. При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені  Законом № 553-ІХ  обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ слід застосовувати виключно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат) <…>".
		Якщо зіставити текст пункту 2 рішення Ради суддів України від 24 квітня 2020 року №     22 з діями, що оскаржуються позивачем, то можемо простежити, що за сутнісним наповненням ці дії однакові, останні дублюють (повторюють) роз`яснення Ради суддів України щодо виплати суддівської винагороди після 18 квітня 2020 року (з тією лише відмінністю, що стосується тільки суддівської винагороди суддів Волинського окружного адміністративного суду).    
		Крім того, норми частини першої, третьої  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ) є нормами зобов`язального характеру і якщо розглянути їх в такій площині, то для застосування обмежень, про які йде мова, не потрібно встановлювати певні факти, що мають юридичне значення (як, приміром, для встановлення доплати за вислугу років, для виплати якої потрібно встановити наявність необхідного стажу роботи). 
		Участь Волинського окружного адміністративного суду в окресленому законодавчому механізмі фінансового забезпечення суддів на рівні відповідного суду полягає у виконанні функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (у системі головного розпорядника).
		Суд погоджується з доводами ДСА України про те, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до  статті 29 Закону №     294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.
		Разом з тим, за правилами частин третьої, четвертої  статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
		Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII  суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього  Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому  Бюджетним кодексом України.
		Зважаючи на наведені положення статей  148,  149 Закону № 1402-VIII  у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті  22, частини першої статті  23 БК України, на яких наполягає ДСА України, правильними є доводи останньої, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Рівненського апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач 1 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
		Відповідно до клопотання Волинського окружного адміністративного суду № 03-57/147/20 від 29.09.2020 та листа ДСА України № 10-18832/20 від 12.10.2020 судом встановлено, що обсяг асигнувань відповідача не дозволяв здійснювати виплати суддівської винагороди у розмірі встановленому статтею 135 Закону № 1402-VIII після набрання чинності  Законом № 553-ІХ. 
		Таким чином, застосування (відповідачем) обмежень, передбачених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, було обумовлено, меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає відсутність протиправних дій відповідача 1.    
		До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у поставі від 03.03.2021 по справі № 340/1916/20, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
		У частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди, то суду слід зазначити наступне.
		Так, суду слід зазначити, що результативним обраний спосіб захисту порушеного права буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
		Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
		Згідно з частиною третьою  статті 148 Закону № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
		Тотожна норма закріплена у підпункті 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.
		В свою чергу, порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється  Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI  (далі - Закон № 4901) та  постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників"  (далі - Порядок № 845).
		Відповідно до  статті 3 Закону № 4901, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Підпунктом 2 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.
		В контексті наведено вище, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
		Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Волинського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 124392,39 грн. за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, до задоволення не підлягають.
		Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Таким чином, суду, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, слід вийти за межі позовних вимог, та стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду у розмірі 124392,39 грн. (без відрахування податків і зборів) за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Оскільки відповідно до довідки Волинського окружного адміністративного суду № 03-56/109/20 від 19.11.2020 суддівську винагороду було обмежено за квітень 2020 року на суму 4090,08 грн., то рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 за квітень 2020 року у сумі 4090,08 грн. підлягає до негайного виконання. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів  юридичних осіб  від порушень з боку  суб`єктів владних повноважень.
		Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.
		Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.  
		Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		              
		                                                         В И Р І Ш И В :
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Волинського окружного адміністративного суду (43025, вул. Словацького, 3, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 35123838), Державної судової адміністрації України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795) про стягнення суддівської винагороди, задовольнити частково.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду у розмірі 124392 (сто двадцять чотири тисячі триста дев`яносто дві) грн. 39 коп. (без відрахування податків і зборів) за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриманої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4090 (чотири тисячі дев`яносто) грн. 08 коп. (без відрахування податків і зборів) - виконується негайного. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
		У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.  
		 
		Повний текст рішення складений 25 травня 2021 року
		 
		        Суддя                                                                                  Д.П. Зозуля

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...