Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/2707/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2021. Зареєстровано: 26.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2021.
Дата набрання законної сили: 18.05.2021
Номер судового провадження: 5053/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 травня 2021 р.Справа № 440/2707/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Жигилія С.П.,
		Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
		за участю: секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами  ОСОБА_1 , Міністерства у справах ветеранів України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 (суддя Кукоба О.О.; м. Полтава) по справі № 440/2707/20
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України 
		про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (надалі також  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (надалі також  відповідач), в якому просив суд: 
		визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно незабезпечення розгляду документів про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , поданих із заявою від 23.04.2019 у передбачений Законом України "Про звернення громадян", Положенням-1 та Порядком місячний строк; 
		визнати протиправним рішення Міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформлену протоколом від 27.12.2019 №1 згідно з листом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 08.01.2020 за №139/02/07.1-20; 
		визнати протиправним рішення Міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформлену протоколом від 17.01.2020 №1 згідно з листом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 24.01.2020 за №686/02/07.1-20; 
		зобов`язати Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України подати документи ОСОБА_1 на розгляд Міжвідомчої комісії; 
		зобов`язати Міжвідомчу комісію розглянути подані ОСОБА_1 документи та прийняти обґрунтоване рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. 
		Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відповідач безпідставно відмовив у наданні  ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оскільки ним наданий достатній пакет документів з метою отримання цього статусу. 
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1  задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оформлене протоколом від 17 січня 2020 року №1 (пункт 10 розділу ІІІ), про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
		Зобов`язано Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України подати документи ОСОБА_1 на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 
		Зобов`язано міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" розглянути подані ОСОБА_1 документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 
		У задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю відмовлено.
		Позивач частково не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким:
		2.1. визнати протиправною бездіяльність Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції та Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо перемішених осіб України стосовно незабезпечення розгляду документів про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , поданих із заявою від 25.04.201 9, у передбачений Законом країни «Про звернення громадян», Положенням-1 та Порядком місячний строк; 
		2.2. визнати протиправним рішення Міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформлену протоколом від 12.2019 №1 згідно з листом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 08.01.2020 за №130/02/07.1-20. 
		Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач на дату звернення позивача із заявою від 23.04.2019 не виконував повноважень, перебуваючи у процедурі ліквідації, та що засідання міжвідомчої комісії не проводилися, не врахувавши при цьому подані позивачем докази того, що засідання Міжвідомчої комісії організовувались та проводились Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, зокрема 16.05.2019 та 20.06.2019 з оформленням відповідних протоколів. Крім того, з посиланням на положення п. 12 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 20 жовтня 2011 року № 1074, розпорядження від 14.08.2019 № 609-р, позивач зазначає, що до 14.08.2019 Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції продовжувала функціонувати і забезпечувати проведення засідань Міжвідомчої комісії. В свою чергу з 14.08.2019 вже Міністерство у справах ветеранів України, як правонаступник Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції до 30.09.2019 зобов`язане було вирішити порушене у заяві питання, натомість, всупереч наведеним вище вимогам законодавства, направило з листом від 08.01.2020 протиправну відмову у наданні статусу учасника бойових дій. Також позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що оскільки рішення міжвідомчої комісії від 27.12.2019 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як правовий акт індивідуальної дії, втратило чинність з огляду на його скасування рішенням цієї комісії від 17.01.2020, то підстав для визнання протиправним та скасування зазначеного рішення судом наразі немає. Посилаючись на те, що вказане рішення Міжвідомчої комісії від 27.12.2019 нанесло позивачу моральну і матеріальну шкоду, позивач вважає, що є підстави для визнання його протиправним з метою виконання встановленої ст. 21 КАС України передумови стосовно звернення до цивільного суду із відповідним позовом про відшкодування завданої шкоди. 
		Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині задоволення позовних вимог, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Апеляційна скарга обґрунтована тим, що право на отримання статусу учасника бойових дій у зв`язку з безпосередньою участю в антитерористичній операції мають виключно особи, які відповідають критеріям, встановленим п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону № 3551-ХІІ та абз. 3 п. 2 Порядку № 413. Натомість додані позивачем до заяви про надання статусу учасника бойових дій документи не містили доказів його залучення до участі у антитерористичній операції у якості працівника підприємства, установи, організації, а тому він не має права на набуття статусу учасника бойових дій. Крім того, зобов`язання судом міжвідомчої комісії розглянути подані ОСОБА_1 документи та прийняття рішення про надання йому статусу учасника бойових дій порушує дискримінаційні повноваження міжвідомчої комісії. 
		Заперечуючи проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, позивач подав відзив в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції частині задоволення позовних вимог, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
		Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.
		Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
		Судом встановлено, що позивач з 31.08.2011 є членом ВГО "СОЮЗ "НАРОДНА ПАМ`ЯТЬ", а з 11.01.2016 є головою відокремленого підрозділу у Полтавській області, що підтверджено довідкою від 22.02.2018 вих. №167/438 /а.с. 105/.
		У період з 28.09.2014 по 05.10.2014 позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції у районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджено копіями довідки ВГО "СОЮЗ "НАРОДНА ПАМ`ЯТЬ", посвідчення про відрядження, витягів з наказів від 28.09.2014 №002/2014, від 03.10.2014 №33/884т, від 13.02.2015 №45 /а.с. 101-104, 107, 111/.
		Крім того, довідкою начальника групи координації цивільно-військового співробітництва сектору "Б" від 12.10.2014 підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 06.10.2014 по 12.10.2014 перебував у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, виконуючи завдання щодо евакуації тіл загиблих військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованих територій /а.с. 112/. 
		Також на підставі наказу Керівника Антитерористичного центру при СБ України від 31.05.2015 №0134 визначено вважати ОСОБА_1 залученим до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та відрядженими в район її проведення з підпорядкуванням керівнику антитерористичною операцією з 01 січня по 01 червня 2015 року /а.с. 112-зворот/.
		За участь та виконання завдань цивільно-військового співробітництва у районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей позивач нагороджений грамотами Міноборони, Полтавської обласної ради, відзнакою президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції", почесним нагрудним знаком "За заслуги перед Збройними Силами України" /а.с. 113-114/. 
		Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 02.05.2018 (з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 17.05.2018) у справі №543/254/18 встановлено факт, який має юридичне значення, як залучення та безпосередня участь ОСОБА_1 у проведенні антитерористичної операції в районах її проведення у складі групи пошуку та евакуації тіл загиблих військовослужбовців у періоди з 28.09.2014 по 05.10.2014, з 06.10.2014 по 12.10.2014, з 01.01.2015 по 01.06.2015 /а.с. 77-80/.
		24.07.2018 Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції одержано заяву позивача від 18.07.2018, у якій він просив розглянути документи, що підтверджують його безпосередню участь в антитерористичній операції, та надати статус учасника бойових дій.
		Листом від 27.07.2018 вих. №3223/02/05.1-18 відповідач повідомив ОСОБА_1 про повернення документів, оскільки надання статусу учасника бойових дій представникам громадських організацій не належить до повноважень Міжвідомчої комісії, а інших документів, що підтверджували б наявність трудових відносин між позивачем та ВГО "СОЮЗ "НАРОДНА ПАМ`ЯТЬ" разом із заявою не надано. 
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №440/3546/18, залишеним без змін постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 та Верховного Суду від 15.07.2019, визнано протиправною бездіяльність Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції щодо не вчинення дій з передання заяви ОСОБА_1 від 18.07.2018 на розгляд Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб; зобов`язано Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції прийняти та передати документи, подані ОСОБА_1 з метою отримання статусу "учасник бойових дій" на розгляд Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, після повторного їх подання ОСОБА_1 /а.с. 35-42/.
		23.04.2019 позивач надіслав на ім`я Голови Міжвідомчої комісії заяву про набуття статусу учасника бойових дій разом з наявними у нього документами /а.с. 18-22, 32-34/. 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 №986 Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції було ліквідовано та визначено Мінветеранів її правонаступником. 
		Листом від 07.08.2019 вих.№2701/02/05.1-19 Служба повідомила позивача про те, проведення засідань міжвідомчою комісією Мінветеранів є можливим після приведення Урядом положень чинних нормативно-правових актів у відповідність /а.с. 59/. 
		На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №609-р Мінветеранів розпочало здійснювати функції і повноваження Служби. 
		Листом від 28.11.2019 вих.№3860/02/07.2-19 Мінветеранів повідомило ОСОБА_1 про те, що розгляд його заяви буде здійснено міжвідомчою комісією після її утворення /а.с. 60/. 
		Листом від 08.01.2020 вих.№139/02/07.1-20 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на засіданні міжвідомчої комісії 27.12.2019 прийняте рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій з огляду на відсутність правових підстав для надання такого статусу відповідно до підпункту 1 пункту 5 розділу ІІІ Положення про міжвідомчу комісію, затвердженого наказом Мінветеранів від 07.11.2019 №76 /а.с. 13/. 
		17.01.2020 на засіданні міжвідомчої комісії ухвалене рішення про скасування рішення цієї комісії від 27.12.2019 та прийнято нове рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій з огляду на відсутність правових підстав для надання такого статусу відповідно до підпункту 1 пункту 5 розділу ІІІ Положення про міжвідомчу комісію, затвердженого наказом Мінветеранів від 07.11.2019 №76 /а.с. 61-62/.
		Про прийняте рішення позивача повідомлено листом від 24.01.2020 вих.№686/02/07.1-20 /а.с. 63/.
		Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданими разом із заявою від 23.04.2019 документами у повній мірі підтверджено, що  ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції у районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, перебував у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, виконуючи завдання щодо евакуації тіл загиблих військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованих територій, залучений до участі в АТО на підставі наказу Керівника Антитерористичного центру при СБ України.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у силу положень статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" може бути прирівняний до працівника підприємства, установи, організації, що залучались до участі в АТО, адже обставини їх залучення є подібними (зокрема, такі особи не є професійними військовослужбовцями, залучались до участі в АТО на підставі наказів підприємств, установ, організацій (у т.ч., громадських організацій) як цивільні особи). 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно незабезпечення розгляду документів про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , поданих із заявою від 23.04.2019 у передбачений законодавством місячний строк, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасність розгляду заяви позивача про надання статусу учасника бойових дій мала місце через зміну компетентного органу та необхідність нормативно-правового урегулювання його діяльності, утворення міжвідомчої комісії, затвердження її складу та порядку діяльності, отже така бездіяльність загалом не має достатніх ознак протиправної. 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправним рішення міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформленого протоколом від 27.12.2019 №1 згідно з листом Мінветеранів від 08.01.2020 за №139/02/07.1-20, оскільки рішення міжвідомчої комісії від 27.12.2019 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як правовий акт індивідуальної дії, втратило чинність з огляду на його скасування рішенням цієї комісії від 17.01.2020. 
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Перелік осіб, які визнаються учасниками бойових дій, визначений статтею 6 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Відповідно до пункту 19 частини першої цієї статті (у редакції Закону України від 01.07.2014 №1547-VII "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чинній до 21.06.2015) учасниками бойових дій, окрім інших, визнаються працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
		Абзацом другим згаданого пункту передбачено, що порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.
		Механізм надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі  Порядок №413). 
		Абзацом третім пункту 2 цього Порядку (у редакції, чинній до 25.06.2015) було передбачено, що статус учасника бойових дій надається працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
		Абзацом третім пункту 5 Порядку №413 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 №104) було визначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, - стосовно осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, а також осіб, зазначених в абзаці третьому пункту 2 цього Порядку.
		Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення про Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №416, Служба відповідно до покладених на неї завдань організовує та координує роботу з надання статусу учасника бойових дій, зокрема проводить засідання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 
		Відповідно до пункту 1 Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 10.11.2014 №867 (в редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 22.12.2016 №1583), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2014 за №1494/26271, Міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Міжвідомча комісія) утворена Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції відповідно до пункту 5 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 413, пункту 6 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі проведення антитерористичної операції, бойових дій та збройного конфлікту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року N 604, та пункту 7 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року N 336. 
		Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 №986 "Питання діяльності Міністерства у справах ветеранів України" утворено Міністерство у справах ветеранів України; ліквідовано Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції; установлено, що Міністерство у справах ветеранів є правонаступником майна, прав та обов`язків Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, що ліквідується. 
		Пунктом 1 Положення про Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 №1175 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №887), визначено, що Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (Мінветеранів) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. 
		Мінветеранів є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей ветеранів, осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, та з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
		У силу абзацу другого підпункту 15 пункту 5 названого Положення, Мінветеранів відповідно до покладених на нього завдань організовує та координує роботу з питань надання, позбавлення статусу учасника бойових дій та призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №609-р "Питання Міністерства у справах ветеранів" вирішено погодитися з пропозицією Міністерства у справах ветеранів щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 №1175 "Деякі питання Міністерства у справах ветеранів" (Офіційний вісник України, 2019 р., № 4, ст. 154) функцій і повноважень Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, що припиняється.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 №829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" перейменовано Міністерство у справах ветеранів на Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України.
		Наказом Мінветеранів від 26.12.2019 №126 утворено міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та затверджено її персональний склад. 
		Крім того, наказом Мінветеранів від 07.11.2019 №76, зареєстрованим в Мін`юсті 13.12.2019 за №1244/34215, затверджено Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Положення №76). 
		У силу підпункту 2 пункту 1 розділу ІІ Положення №76 основними завданнями міжвідомчої комісії є надання статусу учасника бойових дій працівникам підприємств, установ, організацій, які у порядку, встановленому законодавством, залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у період з дня набрання чинності Законом України від 01.07.2014 №1547-VII "Про внесення зміни до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до набрання чинності Законом України від 07.04.2015 №291-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України".
		Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ІІІ Положення №76 рішення про надання статусу учасника бойових дій міжвідомча комісія приймає на підставі документів, надісланих підприємствами, установами, організаціями, в яких працювали особи, зазначені у підпункті 2 пункту 1 розділу II цього Положення, або документів, надісланих безпосередньо такими працівниками.
		Пунктом 2 розділу ІІІ Положення №76 визначено, що міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктом 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413.
		А згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Положення №76, міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі: 1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій; 2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення; 3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу; 4) виявлення факту підробки поданих документів; 5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
		Як встановлено судом, вперше із заявою про надання статусу учасника бойових дій позивач звернувся до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції ще у липні 2018 року. 
		Однак, зазначена Служба повернула документи ОСОБА_1 без розгляду з посиланням на відсутність підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій. 
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №440/3546/18, залишеним без змін постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 та Верховного Суду від 15.07.2019, визнано протиправною бездіяльність Служби та зобов`язано останню прийняти та передати документи, подані ОСОБА_1 з метою отримання статусу "учасник бойових дій" на розгляд Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, після повторного їх подання ОСОБА_1 .
		Зазначене рішення суду набрало законної сили 17.04.2019, а 23.04.2019 позивач надіслав на ім`я Голови міжвідомчої комісії заяву про набуття статусу учасника бойових дій разом з наявними у нього документами. Проте, як свідчать відкриті дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з 14.12.2018 Служба перебувала у стані припинення з огляду на її ліквідацію на підставі постанови КМУ від 28.11.2018 №986. 
		Таким чином, як на дату набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/3546/18, так і на дату звернення ОСОБА_1 із заявою від 23.04.2019 Служба перебувала в процесі припинення. Правонаступником служби визначено Мінветеранів, що на підставі розпорядження КМУ від 14.08.2019 №609-р розпочало здійснювати функції і повноваження Служби. 
		На заяву ОСОБА_1 від 24.10.2019 відповідач надав лист від 28.11.2019, у якому зазначив, що її розгляд буде здійснено після утворення Мінветеранів міжвідомчої комісії, затвердження її складу та визначення порядку роботи. 
		Звернення позивача про надання статусу учасника бойових дій розглянуте міжвідомчою комісією на її першому засіданні 27.12.2019. 
		Варто зазначити, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. 
		Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
		Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 та враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. 
		Таким чином, судом встановлено, що несвоєчасність розгляду заяви позивача про надання статусу учасника бойових дій мала місце через зміну компетентного органу та необхідність нормативно-правового урегулювання його діяльності, утворення міжвідомчої комісії, затвердження її складу та порядку діяльності, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що така бездіяльність загалом не має достатніх ознак протиправної, адже заява позивача наразі розглянута по суті компетентним органом з ухваленням рішення про відмову у наданні  ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. 
		Права позивача у спірних відносинах порушені саме згаданим рішенням, а визнання судом протиправною бездіяльності Мінветеранів, як правонаступника Служби, не призведене до відновлення прав ОСОБА_1 у спірних публічно-правових відносинах. 
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно незабезпечення розгляду документів про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , поданих із заявою від 23.04.2019 у передбачений Законом України "Про звернення громадян", Положенням-1 та Порядком місячний строк належить відмовити. 
		Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправним рішення міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформленого протоколом від 27.12.2019 №1 згідно з листом Мінветеранів від 08.01.2020 за №139/02/07.1-20, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до частини 2статті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Згідно з частиною 3статті 124 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниє справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини 1статті 5 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина другастатті цього ж Кодексу).
		За змістомРішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечитиКонституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Отже, гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Іншими словами, таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, котрий має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Судом встановлено що рішення міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформлене протоколом від 27.12.2019 №1, скасоване рішенням комісії від 17.01.2020 з огляду на відтермінування Мін`юстом дати публікації Положення №76. Так, оскільки наказ про затвердження Положення №76 набрав чинності 28.12.2019 у міжвідомчої комісії 27.12.2019 фактично не було правових підстав для розгляду заяви позивача. 
		Ураховуючи, що рішення міжвідомчої комісії від 27.12.2019 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як правовий акт індивідуальної дії, втратило чинність з огляду на його скасування рішенням цієї комісії від 17.01.2020, тобто не створює жодних правових наслідків для позивача на час звернення до суду з цим позовом,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання його протиправним. 
		Надаючи правову оцінку позовним вимогам щодо визнання протиправним рішення міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформленого протоколом від 17.01.2020 №1 згідно з листом Мінветеранів від 24.01.2020 за №686/02/07.1-20, колегія суддів зазначає наступне. 
		Зі змісту витягу з протоколу засідання міжвідомчої комісії від 17.01.2020 №1 суд встановив, що підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій зазначено залучення та участь позивача в антитерористичній операції як члена та представника громадської організації "Союз "Народна Пам`ять", а не як її працівника. 
		Так, чинною на момент перебування позивача у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей редакцією пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було передбачено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, працівники підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
		Відповідно до визначення, наведеного у підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
		Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось позивачем, що він брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції, виконанні службових (бойових) завдань у пошуковій групі цивільно-військового співробітництва з метою пошуку загиблих військовослужбовців у районах проведення АТО на території Донецької та Луганської областей як член Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна пам`ять" /а.с. 102-107/.
		Тобто, формально позивач не залучався до проведення АТО як найманий працівник. 
		Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наведена обставина не може бути визнана правомірною та достатньою підставою для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, з яким погоджується колегія суддів з наступних підстав.
		У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України). 
		Конституційний принцип верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Суд зауважує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля. 
		Окрім того, досліджуючи поняття "якість закону" як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (див. Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004 №22-рп/2004).
		Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України" (заява №10640/05, пункт 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункти 109, 110). 
		У контексті спірних відносин, суд враховує, що в Україні діє особливий період від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц. 
		За цей період редакція статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якими визначено категорії осіб, що відносяться до учасників бойових дій, зазнала численних змін та доповнень. Наведене пов`язане із намаганням законодавця урегулювати певну частину суспільних відносин з огляду на проведення на території Донецької і Луганської областей антитерористичної операції та залучення до її проведення значної кількості населення України. Зокрема, у період з 19.07.2014 до 21.06.2015 чинною редакцією пункту 19 частини першої згаданої статті було передбачено, що учасниками бойових дій визнаються працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством. 
		Судом встановлено, що позивач є членом Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна пам`ять" - громадського об`єднання організацій, що займаються пошуковою діяльністю в рамках чинного законодавства, у тому числі пошуком, ідентифікацією та гідним перепохованням останків загиблих.
		Наданими разом із заявою від 23.04.2019 документами у повній мірі підтверджено, що  ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції у районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, перебував у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, виконуючи завдання щодо евакуації тіл загиблих військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованих територій, залучений до участі в АТО на підставі наказу Керівника Антитерористичного центру при СБ України.
		Надані позивачем документи у повній мірі відповідають вимогам пункту 2 розділу ІІІ Порядку №76 та пункту 4 Порядку №413. 
		Суд зауважує, що у спірних відносинах відповідач, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому наданню статусу учасника бойових дій, при виконанні своїх повноважень має діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав. Суто формальний розгляд заяви позивача про надання статусу учасника бойових дій не відповідає принципу верховенства права, а також є порушенням права позивача на соціальний захист, що становить суть взятих на себе державою позитивних зобов`язань щодо гарантування прав і основоположних свобод людини і громадянина. 
		Так, під час розгляду заяви позивача про надання статусу учасника бойових дій утвореною відповідачем міжвідомчою комісією не враховано, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в антитерористичній операції у районах її проведення на території Донецької та Луганської областей у якості пошуковця тіл загиблих військовослужбовців Збройних Сил України та їх евакуації з тимчасово окупованих територій. 
		Також відповідачем не враховано, що залучення позивача до участі в АТО мало місце, зокрема, через загострення ситуації у районах проведення АТО та недопуск незаконними формуваннями на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей військовослужбовців Збройних Сил України з метою евакуації тіл загиблих. 
		Саме з цією метою керівником Антитерористичного центру при СБ України було прийнято рішення, оформлене наказом від 31.03.2015 №0134, щодо залучення до проведення антитерористичної операції та відрядження у район її проведення на період з 01 січня по 01 червня 2015 року пошуковців груп цивільно-військового співробітництва ВГО "Союз "Народна пам`ять", зокрема, ОСОБА_1 /а.с. 112 - зворот/. 
		Факт перебування у період з 28.09.2014 по 05.10.2014 ОСОБА_1 в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі групи пошуку та евакуації тіл загиблих військовослужбовців підтверджується: витягом з наказу Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 03.10.2014 №33/884т "Про залучення до проведення антитерористичної операції та відрядження в район її проведення співробітників Збройних Сил України та представників Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна пам`ять", витягом із Наказу Керівника сектору "Б" (по стройовій частині) від 13.02.2015 №45, виданого на підставі Рішення начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 18.09.2014 №20147/С, довідкою ВГО "Союз "Народна пам`ять" про безпосередню участь особи в антитерористичній операції №029, посвідченням про відрядження ОСОБА_1 з 28.09.2014 по 05.10.2014 у розпорядження керівника сектору "Б" для безпосередньої участі в проведенні антитерористичної операції, виконання службових (бойових) завдань у пошуковій групі цивільно-військового співробітництва з метою пошуку загиблих військовослужбовців у районах проведення АТО; витягом із Наказу ВГО "Союз "Народна пам`ять" від 28.09.2014 №002/2014 про відрядження ОСОБА_1 в район проведення антитерористичної операції з 28.09.2014. 
		Факт перебування у період з 06.10.2014 по 12.10.2014 ОСОБА_1 в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі групи пошуку та евакуації тіл загиблих військовослужбовців підтверджується: наказом ВГО "Союз "Народна пам`ять" від 04.10.2014 №005В/2014 про відрядження членів організації (у т.ч. - ОСОБА_1 ) в район проведення антитерористичної операції з метою виконання завдань з пошуку загиблих військовослужбовців у складі сил та засобів керівника сектору "Б" на території Донецької та Луганської областей з 06.10.2014 по 13.10.2014, довідкою від 12.10.2014 за підписом Начальника групи координації цивільно-військового співробітництва сектору "Б", про те, що ОСОБА_1 в період з 06.10.2014 по 12.10.2014 перебував в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та виконував завдання щодо евакуації тіл загиблих військовослужбовців ЗС України з тимчасово окупованої території. 
		Факт перебування у період з 01.01.2015 по 01.06.2015 ОСОБА_1 в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі групи пошуку та евакуації тіл загиблих військовослужбовців підтверджується: витягом з наказу Керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 31.03.2015 №0134 "Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб`єктів боротьби з тероризмом", наказом ВГО "Союз "Народна пам`ять" від 21.03.2015 №018/2015 про відрядження членів організації (у т.ч.  ОСОБА_1 ) в район проведення антитерористичної операції з метою виконання завдань з пошуку загиблих військовослужбовців у складі сил та засобів керівника сектору "Б" на території Донецької та Луганської областей на період з 24.03.2015 по 29.03.2015; наказом ВГО "Союз "Народна пам`ять" від 22.03.2015 №021/2015 про відрядження членів організації (у т.ч. - ОСОБА_1 ) в район проведення антитерористичної операції з метою виконання завдань з пошуку загиблих військовослужбовців у складі сил та засобів керівника сектору "Б" на території Донецької та Луганської областей на період з 24.03.2015 по 29.03.2015. 
		ОСОБА_1 за старанність, сумлінне виконання громадського обов`язку та за виконання завдань цивільно-військового співробітництва у районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей 14.05.2015 нагороджений грамотою Міністерства оборони України. 
		У 2016 році позивача нагороджено почесною грамотою Полтавської обласної ради за високу громадянську свідомість, вагомий особистий внесок у виконання завдань цивільно-військового співробітництва у районах проведення антитерористичної операції на Сході України та активну пошуково-патріотичну діяльність. 
		Указом Президента України від 17.02.2016 №54/2016 ОСОБА_1 нагороджено відзнакою Президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції". 
		Також позивач відзначений почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних сил України "За заслуги перед Збройними Силами України".
		Наведені вище обставини не враховані утвореною відповідачем міжвідомчою комісією під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.04.2019 про надання статусу учасника бойових дій, належна оцінка цим обставинам не надана. 
		Відсутність у згаданій вище нормі статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказівки на надання статусу учасника бойових дій членам громадських організацій, які безпосередньо залучались до проведення антитерористичної операції, на переконання суду, свідчить про недостатню чіткість норми закону та є прогалиною законодавчого регулювання. 
		Так, відповідними критеріями, за якими визначається якість норми національного права, є такі: доступність норми права, що визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, до яких вона звернена, ознайомитись зі змістом норми права; передбачуваність її застосування  має місце, якщо її формулювання є достатньо чіткими з урахуванням специфіки відповідних суспільних відносин, зокрема статусів їхніх учасників, щоб дати змогу учасникам суспільних відносин передбачити в розумних межах у світлі особливостей конкретних обставин наслідки, що може потягти за собою те чи інше їх діяння; наявність гарантій проти її свавільного застосування, тобто національне законодавство повинно давати приватним особам належне уявлення про обставини та умови, за яких представники влади мають повноваження вдатись до заходів, що зачіпають права приватних осіб. 
		У контексті охарактеризованого критерію "якості закону" слід зазначити, що встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію "якість закону", зобов`язують такий суд застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону. 
		Вимога щодо "якості закону" та обов`язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону ґрунтуються передусім на положеннях частини першої статті 57 Конституції України, яка встановлює, що "кожному гарантується право знати свої права і обов`язки". Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов`язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов`язки. 
		У рішенні від 02.08.1984 у справі "Malone v. United Kindom" ЄСПЛ розвинув поняття законності, пов`язавши його із забороною зловживань владою з боку держави: якщо повноваження стосовно витлумачень, що надаються виконавчій владі, не є обмеженими, то "закон" суперечить принципу верховенства права. У законі, відповідно, повинні в достатньо чітких формулюваннях бути визначені обсяг і порядок здійснення владних повноважень з урахуванням законної мети кожної дії з тим, щоб забезпечити особі відповідний захист від сваволі.
		Тобто, одним із складових елементів законності за Конвенцією є здійснення державною своїх дискреційних повноважень виключно у законних цілях. 
		З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері надання статусу учасника бойових дій членам громадських організацій, що безпосередньо залучались до проведення антитерористичної операції та брали участь у її проведенні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач у силу положень статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" може бути прирівняний до працівника підприємства, установи, організації, що залучались до участі в АТО, адже обставини їх залучення є подібними (зокрема, такі особи не є професійними військовослужбовцями, залучались до участі в АТО на підставі наказів підприємств, установ, організацій (у т.ч., громадських організацій) як цивільні особи). 
		При цьому необхідно зауважити, що надаючи оцінку заяві особи про набуття статусу учасника бойових дій компетентний орган перш за все має аналізувати надані такою особою документи та фактичні обставини залучення цієї особи до участі у діях військового (бойового) характеру. 
		Відмова у наданні позивачу статусу учасника бойових дій виключно на тій підставі, що стаття 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не містить вказівки на можливість надання такого статусу членам громадських організацій, ставить позивача у нерівне становище з іншими особами, зокрема, працівниками підприємств, установ, організацій, що залучались до участі в АТО, не відповідає принципам верховенства права та соціальної справедливості, а тому є протиправною. 
		Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 
		Таким чином, саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень, яким прийнято спірний акт індивідуальної дії, мав довести його правомірність шляхом надання суду належних, достатніх і допустимих доказів. 
		Проте відповідачем наведені вимоги процесуального закону не виконані, правомірність рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій не доведена належними і допустимими доказами. 
		За вищевикладених обставин, рішення міжвідомчої комісії про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оформлене протоколом від 17.01.2020 №1 (пункт 10 розділу ІІІ), належить визнати протиправним та скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити. 
		При цьому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повноваження відповідача щодо надання статусу учасника бойових дій не є дискреційними, адже не наділяють його компетенцією діяти на власний розсуд. 
		ОСОБА_1 до заяви про надання статусу учасника бойових дій долучив вичерпний та достатній перелік документів, що дають можливість достовірно встановити факт залучення позивача до проведення антитерористичної операції та участі у її проведенні. 
		Мотивуючи рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій міжвідомча комісія виходила виключно з того, що додані до заяви документи не містять відомості про залучення позивача до участі в АТО як найманого працівника. Цим обставинам суд надав правову оцінку та визнав їх необґрунтованими. 
		Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Отже, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. 
		За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. 
		Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		За вищевикладених обставин, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Мінветеранів подати документи ОСОБА_1 на розгляд міжвідомчої комісії, а також зобов`язання міжвідомчої комісії розглянути подані ОСОБА_1 документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. 
		У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. 
		Доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства у справах ветеранів України залишити без задоволення.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 року по справі № 440/2707/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. 
		 
		Головуючий суддя (підпис)С.П. ЖигилійСудді(підпис)  (підпис) В.Б. Русанова   Т.С. Перцова   Повний текст постанови складено 25.05.2021 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...