Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/925/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; державного регулювання ринків фінансових послуг, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.05.2021. Зареєстровано: 26.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2021.
Дата набрання законної сили: 18.05.2021
Номер судового провадження: A/855/5165/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/925/20                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  18 травня 2021 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		 
		судді-доповідача                               Аліменка В.О., 
		суддів                                                   Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
		за участю секретаря                               Юрковець А.П.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллфін" до Національного банку України про визнання протиправним та скасування розпорядження,-
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллфін" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі-відповідач), в якій просило суд визнати протиправним та скасувати в повному обсязі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 10.12.2019 №2589 "Про застосування заходу впливу щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллфін". 
		Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено. 
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шурка О.І., Василенка Я.М. та Ганечко О.М. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. 
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 04.03.2021 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі головуючого Аліменка В.О. та суддів Бєлову Л.В. та Кучму А.Ю.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2021 року колегією суддів було прийнято вказану справу до свого провадження та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 13 квітня 2021 року о 10:30.
		13 квітня 2021 року в судовому засіданні було розглянуто та задоволено клопотання відповідача про заміну Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на правонаступника - Національний банк України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів, зазначає наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на адресу ТОВ "Веллфін" винесено вимогу від 12.03.2019 №1424/16-8 щодо надання інформацію та документів. Вказаною вимогою було зобов`язано позивача надати: інформацію про укладені кредитні договори (договори позики) з фізичними особами за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 окремо за кожним місяцем зазначеного періоду; копії внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; копії примірних договорів надання фінансових послуг; копії десяти будь-яких договорів позики, укладених з позичальниками в період дії кожної редакції правил та договорів; у випадку укладення товариством електронних договорів надати інформацію щодо порядку (процедури), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладення електронних договорів, вчинених товариством та позичальником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень) роздрукованих у паперовій формі, що підтверджують такі дії.
		26.03.2019 позивач листом № 3218/ФК направив на адресу Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком "Носій інформації".
		01.11.2019 відповідачем надіслано в адресу ТОВ "Веллфін" вимогу за реєстраційним номером 8912/16-8, в якій комісія вимагає надати станом на 31.10.2019 протягом 10 календарних днів інформацію та документи (про укладені договори згідно Додатку 1 до вимоги, з фізичними особами; зміни протягом вересня 2019р. до внутрішніх правил надання фінансових послуг позивача; зміни протягом вересня 2019р. до примірних договорів надання фінансових послуг; копії десяти будь - яких укладених договорів з фізичними особами тощо).
		07.11.2019 позивач листом № 10224/ФК надав Нацкомфінпослуг запитувану інформацію з підписаною електронним підписом з додатком "Носій інформації".
		04.11.2019 відповідачем надіслано в адресу ТОВ "Веллфін" чергову вимогу за реєстраційним номером 8978/16-8 про надання даних та документів. Позивачем надано запитувані відомості листом від 21.11.2019 за № 523 (вхідний № 10655/ФК від 21.11.2019).
		За наслідками проведеного відповідачем аналізу отриманих від ТОВ "ВЕЛЛФІН" відомостей, даних та документів, комісією складено та направлено позивачу супровідним листом від 26 листопада 2019р. № 9686/16-8 акт від 22 листопада 2019р. про правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, за реєстраційним номером 2000/16- 5/15, який складено відповідно до п. 1.11 та 4.2 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 листопада 2012р. № 2319 (далі - Положення № 2319).
		Вказаним актом встановлено порушення ТОВ "ВЕЛЛФІН" вимог законодавства про фінансові послуги, а саме:
		- частини другої статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка встановлює, що фінансові установи в України діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм закону України, які встановлюють особливості їх діяльності;
		- пункту 5 частин третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
		20.12.2019 року позивачем отримано розпорядження від 10.12.2019 року №2589 "Про застосування заходу впливу до ТОВ "Веллфін", відповідно до якого Нацкомфінпослуг постановила зобов`язати ТОВ "Веллфін" усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити комісію про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 09.01.2020 року.
		Позивач, не погоджуючись із вищевказаним рішенням відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, а недійсність (несправедливість) умов укладених договорів позики повинна встановлюватися судовим рішенням. 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про захист прав споживачів».
		Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
		Статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" зокрема передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
		Відповідно до вимог пункту 2, 3 частини першої статті 27 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" основними завданнями національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є: здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері; захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.
		Частиною першою статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції, серед іншого: розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов`язкові до виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об`єднаннями, контролює їх виконання; проводить самостійно чи разом з іншими державними органами перевірку діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), а також інших юридичних осіб та фізичних осіб, які здійснюють діяльність з надання фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації; у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.
		Статтею 30 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має право проводити в межах своїх повноважень перевірку (інспекцію) діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), їх афілійованих та споріднених осіб.
		Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач уповноважений на здійснення державного нагляду (контролю) за наданням фінансових послуг із дотримання вимог та додержанням законодавства у цій сфері учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг).
		Відповідно до вимог статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
		Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 913 затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)" (далі - Ліцензійні умови), якими встановлений вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання фінансовою установою - ліцензіатом.
		Згідно п. 24 Ліцензійних умов надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, визначені статтею 1054 Цивільного кодексу України (пункт 8 Ліцензійних умов); фінансова установа зобов`язана надавати фінансові послуги на підставі договору, який відповідає вимогам статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 11 і 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 1056-1 Цивільного кодексу України, інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, вимогам до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, визначеним Нацкомфінпослуг, та положенням внутрішніх правил надання фінансових послуг фінансовою установою. Якщо відповідно до вимог законодавства додатком до внутрішніх правил надання фінансових послуг є типовий договір, договори з надання фінансових послуг, що укладаються фінансовою установою, повинні відповідати такому типовому договору.
		Колегією суддів встановлено, що у спірних правовідносинах відповідачем прийнято оскаржуване розпорядження за порушення ТОВ "Веллфін" при наданні фінансової послуги прав майже 3000 споживачів фінансових послуг, що призвело до нарахування споживачам безпідставних сум неустойки та компенсацій.
		В оскаржуваному розпорядженні зазначено, що позивачем нараховано сукупну суму неустойки (штраф, пеня) за порушення зобов`язань споживачами за договорами про споживчий кредит, яка перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами (згідно Додатку 1 до Акту), чим порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме частину другу статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, зазначено, що ТОВ "Веллфін" нараховано споживачам фінансових послуг непропорційно велику суму компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) за невиконання зобов`язань за кредитними договорами (згідно Додатку 2 до Акту), чим порушено законодавство про фінансові послуги, а саме частину другу статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договорів позики від 01.02.2016 року № 8795, від 03.05.2016 року № 35937, від 23.07.2016 року № 57594, від 17.06.2016 року №47766, від 27.06.2016 року № 50531, від 03.06.2016 року № 44191, від 11.08.2016 року № 63103, від 04.08.2016 року № 33487, від 26.07.2016 року №58493, від 16.04.2016 року №31646, від 16.05.2016 року № 38988, від 03.06.2016 року №44125, від 18.05.2016 року № 39623, від 21.02.2016 року №14106, від 09.04.2016 року № 29774, від 20.07.2016 року №56657 та від 23.06.2016 року №49191 пунктом 1.5 вказаних договорів передбачено, що нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:
		- 1.9 процента від суми позики, але не менше ніж 30 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;
		- 1.9 процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.2 вказаних договорів.
		- 3.8 проценти від суми  позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 вказаних договорів, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним договором.
		Також, в матеріалах справи наявна копія договору позики від 13.12.2018 року №662869, відповідно до умов якого (п. 1.5) строк та проценти за користування позикою за договором позики обчислюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: розмір основних процентів складає:
		- 1.8 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;
		- 1.8 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого  дня в межах строку позики, зазначеного у вказаному договорі.
		Нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
		У разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений договором, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, доведену до позичальника шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінеті, позичальник зобов`язаний сплатити 2 проценти від суми позики за кожен день прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
		З матеріалів справи вбачається також копія договору позики від 20.01.2016 року №4804, згідно п. 1.5. якого нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:
		- 1.5 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. 00 коп. за перший день користування позикою;
		-1.5 процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.2 вказаного договору;
		- 3 проценти від суми позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 вказаного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним договором.
		На виконання вимог Верховного Суду викладених в постанові від 25 лютого 2021 року судом апеляційної інстанції проаналізовано наявні в матеріалах справи договори та умови таких договорів.
		Проаналізувавши вищевказані договори та умови вказаних договорів, колегія суддів звертає увагу, що згідно графіків розрахунків до вищевказаних договорів позики, розмір пені є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивачів, отже, п. 1.5 вказаних договорів позики суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за вказаними договорами.
		Також слід зазначити, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку договору.
		Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 1054  Цивільного кодексу України  (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Зі змісту наведених норм вбачається, що зобов`язання з кредитного договору передбачає єдиний обов`язок боржника повернути кредит у повному розмірі та сплатити проценти за користування кредитом.
		Водночас,  однією з істотних умов укладення кредитного договору, яка повинна бути узгоджена в договорі, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.
		Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов`язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Виконання зобов`язання , може бути забезпечене неустойкою, порукою; гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому договором або законом можуть бути встановленні інші види забезпечення виконання зобов`язань.
		Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання. За допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання. Неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.
		Згідно статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Колегія суддів звертає увагу, що попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України  (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
		Кваліфікуючими ознаками пені, як різновиду неустойки, є:
		- застосування лише в грошових зобов`язаннях;
		- можливість установлення тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
		- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання;
		-  триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення;
		Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що проценти, які нараховані ТОВ "Веллфін"  споживачам за прострочення ними кредиту (позики) по договорам, вказаним у додатку №1 до Акту, є неустойкою у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання.
		Доводи позивача про те, що даними договорами позики не передбачено (не встановлено) можливість нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення позичальником строків повернення грошових коштів, що свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності за невиконання та/або несвоєчасне виконання умов укладених договорів, спростовуються матеріалами справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 3.3  вищевказаних договорів передбачено, що "заборгованість за договором позики, що включає в себе суму позики, нараховані проценти, штрафні санкції, підлягає сплаті шляхом одноразового безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості", згідно пункту 3.5вказаних договорів, передбачено, що у разі прострочення сплати заборгованості за договором позики, у першу чергу позичальник сплачує штрафні санкції.
		Отже, застосування штрафних санкцій за невиконання /несвоєчасне виконання умов договору, прямо встановлено умовами укладених ТОВ «Веллфін» договорів.
		Таким чином, проценти, що нараховані ТОВ «Веллфін»  споживачам за прострочення ними кредиту (позики) по договорам, вказаним у додатку №1 до Акту, є як неустойкою у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання.
		В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що сукупна сума неустойки (у даному випадку - пені), що нарахована ТОВ «Веллфін» за порушення зобов`язань споживачами за договорами, перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами.
		У зв`язку з чим, відповідачем правомірно було зазначено, про порушення позивачем статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та частини другу статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
		Статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
		У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу.
		Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
		Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що не дотримання позивачем вимог Ліцензійних умов та законодавства про фінансові послуги при наданні фінансових послуг і порушення у зв`язку з цим прав споживачів і стало підставою для застосування до ТОВ «Веллфін» відповідачем, як регулятором, заходу впливу у вигляді оскаржуваного розпорядження.
		Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2019 Нацкомфінпослуг, на підставі розгляду Акту про правопорушення, прийнято Розпорядження №2589 «Про застосування заходу впливу до ТОВ «Веллфін»», пунктом 1 мотивувальної частини якого було встановлено, що ТОВ «Веллфін» нараховано сукупну суму неустойки (штраф, пеня) за порушення зобов`язань споживачами за договорами про споживчий кредит, яка перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами (згідно Додатку 1 на до Акту), чим порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме частину другу статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 21 Закону України «Про споживче кредитування». Пунктом другим мотивувальної частини оскаржуваного розпорядження встановлено, що Товариством нараховано споживачам фінансових послуг непропорційно велику суму компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) за невиконання зобов`язань за кредитними договорами (згідно Додатку 2 до Акту), чим порушено законодавство про фінансові послуги, а саме частину другу статті 2 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Згідно пункту 1 резолютивної частини Розпорядження від 10.12.2019 №2589, ТОВ "Веллфін" було зобов`язано усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити відповідача про усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін включно до 09.01.2020.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Розпорядженням від 10.12.2019 №2589 встановлено виключно порушення ТОВ "Веллфін" вимог законодавства про фінансові послуги.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному розпорядженні було зазначено про  порушення позивачем пункту 5 частин третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Частиною 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про:
		1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);
		2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);
		3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;
		4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;
		5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;
		6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
		7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);
		8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;
		9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;
		10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;
		11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;
		12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;
		13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;
		14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;
		15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;
		16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;
		17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.
		Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
		Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Веллфін".
		Згідно з положеннями статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
		На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,  -
		 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційну скаргу Національного банку України - задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року - скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      В.О. Аліменко 
		 
		Судді                                                                                          Л.В. Бєлова
		 
		                                                                                                    А.Ю. Кучма
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено « 24» травня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...