Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/3874/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: 26.05.2021. Зареєстровано: 27.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2021.
Дата набрання законної сили: 26.05.2021
Номер судового провадження: 22-ц/812/1038/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		26.05.21
		22-ц/812/1038/21
		Справа №489/3874/20
		Провадження № 22-ц/812/1038/21
		Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
		П О С Т А Н О В А
		Іменем України
		25 травня 2021 року                                                                 м. Миколаїв
		Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ 
		головуючого - Яворської Ж.М.,
		суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
		при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,
		за участі представника позивачів - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
		 
		апеляційну скаргу
		ОСОБА_3 , яка подана її представником - 
		адвокатом Герман Оксаною Степанівною
		на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2021 року, постановлену головуючим суддею Тавлуєм В.В., повний текст складено 29 березня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-АЛЬФА» про скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та визнання договору оренди землі недійсним,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У липні 2020 року ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-АЛЬФА» (далі - Товариство) про скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та визнання договору оренди землі недійсним.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що наказом №251/0/14-18-СГ ГУ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 22 жовтня 2018 року, ТОВ «Піві Прогресівка - Альфа» затверджено документацію із землеустрою та надано земельну ділянку в оренду із зміною цільового призначення, та того ж дня між ними укладено договір оренди №148-ДО земельної ділянки з кадастровим номером 482098500010:000:0090.
		Однак, вказаний наказ є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що при його виданні ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області порушило вимоги п.7 ч.1ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», відповідно до приписів якої обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а оскаржуваним наказом затверджено проект землеустрою за відсутності такої експертизи. 
		Оскаржуваним наказом Держгеокадастр залишив поза увагою, що землі сільськогосподарського призначення надаються в першу чергу для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської діяльності, для сільськогосподарського виробництва, а для здійснення будівництва надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості, чим порушив приписи ст.22,23 ЗК України. 
		Відповідно до абз.2 ч.8 ст.19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.
		За приписами ч.3 ст.24 цього Закону, встановлено, що громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.
		У разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
		Проте спірний наказ видано всупереч вимог ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» за відсутності затвердженого Детального плану території.
		Також позивачі вказували, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 належить до прибережних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах. Така земельна ділянка не може передаватися в оренду для будівництва сонячних електростанцій.
		Будівництво сонячної електростанції на спірній земельній ділянці віднесено до другої категорії видів планової діяльності, має клас наслідків відповідальності СС2, що підтверджується дозволом на виконання будівельних робіт МК 112192561805.
		Згідно з детальним планом території з урахуванням розміщення електростанції з використанням енергії сонця орієнтованою площею 28.0 га в адміністративних межах Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області ( за межами населеного пункту с.Прогресівка) передбачено прокладання кабелів для здійснення будівництва.
		Отже планова діяльність Товариства передбачає прокладання кабелів при здійсненні будівництво сонячних електростанцій, яка відповідно до вимог пп.2,11 ч.3 ст.3, ст.9 Закону України «Про оцінку довкілля» підлягає оцінці впливу на довкілля.
		Проте Держгеокадастр видав оскаржуваний наказ за відсутності такого висновку з оцінки впливу на довкілля, чим порушив вимоги ч.1, пп.2,11 ч.3 ст.3,ст.9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», права позивачів на участь у громадському обговорені планової діяльності Товариства, на подання зауважень і пропозицій громадськості до планової діяльності.
		Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 належить до прибережних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах, тому така не може передаватися в оренду для будівництва сонячних електростанцій.
		Позивачі зазначають, що оспорюваним Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року та Договором оренди землі № 148-ДО від 22.10.2018 року Відповідачі порушують вимоги національного екологічного законодавства, внаслідок чого позбавили права Позивачів на безпечне для життя і здоров`я довкілля, участь у громадському обговоренні планової діяльності, порушують екологічну ситуацію та природні якості землі, завдають шкоду довкіллю.
		Оскільки наказ Держгеокадастру прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, то договір укладений між відповідачами на його підставі суперечить Конституції України, Земельному та Водному кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та в силу приписів ст.ст.203, 215 ЦК України має бути визнаним недійсним.
		Враховуючи вищевикладене позивачі просили скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення» та визнати недійсним договір оренди землі № 148-ДО від 22 жовтня 2018 року, укладений між Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ТОВ «ПІВІ Прогресівка-Альфа» з дати його укладання, вирішити питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		Обґрунтовуючи підстави відмови у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у межах повноважень, що визначені законодавством було змінено цільове призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. В оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» було передано земельну ділянку із цільовим призначенням - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, а не землі сільськогосподарського призначення.
		Доводи позовної заяви про порушення відповідачами норм чинного законодавства щодо прийняття оскаржуваного наказу та укладання договору оренди землі спростовується зібраними по справі доказами.
		Більш того, позивачі не обґрунтували порушення їх прав Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» внаслідок видачі наказу №7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року та укладення договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2018 року
		Посилання на порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є не конкретними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного наказу та договору оренди земельної ділянки на їх конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.
		Позивачами не було надано доказів на підтвердження доводів щодо погіршення екологічної ситуації, природних якостей земельної ділянки, завдання шкоди довкіллю, обмеження доступу Позивачів до лиману внаслідок видачі оскаржуваного наказу та укладення договору оренди земельної ділянки.
		У зв`язку з цим, на думку суду, такі доводи позивачів слід вважати припущенням.
		За такого, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачами не доведено того, що вони безпосередньо зазнали певне втручання у їхні права, внаслідок прийняття оскаржуваного індивідуального акту та укладення оскаржуваного правочину, оскільки не доведено, що на них здійснено негативний вплив та їм завдана реальна шкода.
		Також позивачі не обґрунтувань яким чином їхні права будуть відновлені в разі задоволення позовних вимог.
		Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 , діючи через свого представника ОСОБА_7 подала на нього апеляційну скаргу.
		Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що рішення суду першої інстанції винесено за умови не застосування норм матеріального права, що підлягли обов`язковому застосуванню та порушення норм процесуального права, тому просили про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Так, вказували, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що приймаючи оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру змінило цільове призначення земельної ділянки з сільськогосподарського на землі промисловості. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів необхідності зміни цільового призначення сільськогосподарських земель та їх передачі під розміщення електростанції, зокрема, не надано доказів відсутності земель гіршої якості, не придатних для сільськогосподарського використання.
		Таким чином, на її думку, винісши оскаржуваний наказ та уклавши договір оренди, відповідач передав землі сільськогосподарського призначення для будівництва електростанції, змінив цільове призначення земельної ділянки, чим грубо порушив ч. 1 ст. 22 ЗК України.
		Також вказували, що судом першої інстанції не застосовано ч.1 ст.58, ст.ст.61,62 ЗК України, ст. 4, ч. 5 ст.ст. 88 - 90 ВК України, неправильно застосовано норми ст. 9 ЗУ «Про державну експерті землевпорядної документації», п.7 ч.З ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та, як наслідок, дійшов хибного висновку про не обов`язковість проведення державної експертизи землевпорядної документації. 
		Висновок суду щодо можливості будівництва об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії сонця на прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток та лиманів суперечить абзацу 4 пункту 2 додатку ІЗ до Державних санітари правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19 червня 1996 року.
		Щодо висновку суду про відсутність порушення прав позивачів, так як ними не доведено, що в наслідок прийняття індивідуальної акту, укладення оскаржуваного правочину були порушені їхні індивідуально виражені права або інтереси і таке порушення є реальним, то на їх думку такий не відповідає дійсним обставинам справи, свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, оскільки позивачі мають достатньо правомочностей на подання позову з огляду на те, що будівництво та експлуатація сонячної електростанції в будь-якому випадку передбачає можливий негативний вплив на навколишнє середовище, а здійснення відповідної планової діяльності без усіх необхідних процедур, передбачених ЗУ "Про оцінку впливу на довкілля" є порушенням екологічних прав суспільства, а відповідно до норм міжнародного екологічного законодавства та позиції Верховного Суду, кожен має право на представництво у суді екологічних інтересів суспільства.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» - адвокат Дубовський П.В., посилаючись на законність та обгрунтованінсть рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області правом на подачу відзиву не скористалося.
		Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , яка одночасно є представником інших позивачів, апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.
		Представник Товариства апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, проте у судове засідання представник управління не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. З врахуванням приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених ст. 367 ЦПК України межах, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.
		Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Згідно з ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Тобто, Держгеокадастр та його територіальні органи наділені в межах компетенції, визначеної ч. 4 ст. 122 ЗК України, повноваженнями зі зміни цільового призначення земельних ділянок.
		Відповідно до п.п. 31) п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, встановлених Земельним кодексом України безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
		Отже, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.
		Судом встановлено, що передача землі в оренду, і зміна її цільового призначення відбулись одночасно на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.
		Як вбачається із матеріалів справи, наказом Головного управління Держкомземагенства у Миколаївській області № 5417/0/14-18-СГ від 17 серпня 2018 року ТОВ «ПІВІ Прогресівка-Альфа» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області, орієнтованим розміром земельної ділянки 27.90 га пасовищ, зі зміною цільового призначення - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ, організацій( код КВЦПЗ 14.01); надано дозвіл на розроблення технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки (т.1 а.с.119).
		Згідно із пунктом 3 зазначеного наказу, розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.
		Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації 28 вересня 2018 року було прийнято Висновок щодо забудови, та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу), надання земельних ділянок для містобудівних потреб №1199-01-26, яким погоджено оформлення земельної ділянки в оренду із земель сільськогосподарського призначення (Т.1, а.с.123).
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа», із земель сільськогосподарського призначення із зміною цільового призначення, розташованої в межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області (поза межами населеного пункту) також був погоджений Управлінням екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації Висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду №01-04/3050-04 від 17 жовтня 2018 року (Т.1, а.с.124), Висновком державної експертизи Держгеокадастру про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 02 жовтня 2018 р., № 5992/82-18 (Т.1, а.с.122).
		Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року затверджено проект землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки зі зміною цільового призначенн.
		Надано ТОВ " ПІВІ Прогресівка-Альфа» в оренду на строк 30 років земельну ділянку площею 24.4304 га, в тому числі, пасовищ площею 24.4304 га кадастровий номер 4820985000:10:000:0090 із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергоутворюючих підприємств, установ і організацій (код цільового призначення згідно класифікації видів цільового призначення земель - 14.01), яка знаходиться в межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області з віднесенням земельної ділянки до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Встановлено розмір орендної плати за користування земельної ділянки на правах оренди в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.
		На виконання зазначеного наказу, 22 жовтня 2012 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та ТОВ " ПІВІ Прогресівка-Альфа» укладено договір оренди землі № 148-ДО , відповідно до якого в оренду передано вищевказану земельна ділянка ( т.1 а.с.14-16).
		При цьому, згідно п.13 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для розміщення, будівництва та експлуатації енергогенеруючого об`єкту: електростанції з використанням енергії сонця, що відповідає цільовому призначенню такої земельної ділянки (Т.1, а.с.14 на зв.).
		Право оренди на земельну ділянку за кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 зареєстровано в реєстрі державної реєстрації прав 22 жовтня 2018 року, номер запису про право 28482671.
		Отже, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у межах повноважень, що визначені законодавством було змінено цільове призначення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		За такого, передано в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а не землі сільськогосподарського призначення, як на тому наполягають позивачі.
		Враховуючи викладене,  ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не було перевищено своїх повноважень при прийняття рішення щодо зміни цільового використання землі та наданні в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090.
		Доводи апеляційної скарги про порушення ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області статей 22, 23 Земельного кодексу України при видачі наказу №7251/0/14-18 від 22 жовтня 2018 року та відсутність у матеріалах справи доказів необхідності зміни цільового призначення сільськогосподарських земель та передачі їх під розміщення електростанції, зокрема, доказів відсутності земель гіршої якості, не придатних для сільськогосподарського використання, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 23 ЗК України, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
		Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
		Для будівництва промислових підприємств, об`єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов`язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
		Отже вищенаведене свідчить проте, що саме державний земельний кадастр визначає придатність земель для сільського господарства, що належить до дискреційних повноважень цього органу влади. Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. 
		Звертаючись до суду з цим позовом позивачі стверджували, що оскаржуваний Наказ №7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року виданий ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області суперечить вимогам ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки прийняти за відсутністю Детального плану території.
		Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
		Згідно з ч.2 ст.19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"  детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів. Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації.
		За положеннями ч.4 ст.19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).
		Розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №400 від 29 грудня 2017 року вирішено розробити детальний план території земельної ділянки орієнтовної площею до 28 га, яка планується до відведення для будівництва та експлуатації об`єктів сонячної електростанції за межами населеного пункту в межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області (Т.1, а.с.21).
		Розпорядженням голови Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області від 14 червня 2018 року №169, у відповідності до вимог діючого законодавства, протоколу громадських слухань від 10 травня 2018 року, затверджено Детальний план території земельної ділянки орієнтованою площею 28.0 га, яка планується до відведення для будівництва об`єктів сонячної електростанції за межами населеного пункту в межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області (т.1 а.с.28-39,139-140).
		ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» також було надано Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва №82 від 31.10.2018 (із внесеними змінами), а саме щодо Нового будівництва комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція «Піві Прогресівка-Альфа» на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів) Березанського району Миколаївської області (Т.1, а.с.128-129).
		Враховуючи положення пункту 3 цих Містобудівних умов та обмежень, Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації було встановлено відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації, а саме детальному плану території затвердженого розпорядженням Березанської районної державної адміністрації від 14 червня 2018 року №169 (т.1 а.с.139-140).
		За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що доводи позивачів про видачу оскаржуваного наказу за відсутності Детального плану території спростовуються доказами, що наявні у матеріалах справи.
		Приписами ст.19 ЗК України визначений вичерпний перелік категорій земель України, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ)землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		При цьому, нормами Земельного кодексу України чи іншим земельним законодавством не передбачено віднесення земельної ділянки одночасно до декількох категорій земель України.
		Відповідно до ст.20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Положеннями ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
		При звернені до суду з цим позовом позивачі зазначали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» із земель сільськогосподарського призначення із зміною цільового призначення підлягав обов`язковій державній експертизі відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
		Така підстава позову обґрунтовується тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 розміщується прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток та лиманів, а тому така земельна ділянка відносилася до земель водного фонду.
		За даними Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 18 вересня 2018 року №2175/165-18, земельна ділянка площею 24,4304 га, яка розташована в межах території Ташинської сільської ради Березанського району Миколаївської області за межами населених пунктів відносилася до сільськогосподарських земель (Т.1, а.с.121).
		Головним Управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області було надано ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності зі зміною цільового призначення, що випливає із змісту Наказу №5417/0/14-18-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (Т.1, а.с.119).
		Відомості щодо віднесення земельної ділянки щодо якої розроблявся проект землеустрою, до земель сільськогосподарського призначення зазначені у висновках органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, якими було погоджено проект землеустрою, зокрема, у Висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації щодо забудови, та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу), надання земельних ділянок для містобудівних потреб від 28 вересня 2018 року № 1199-01-26 (Т.1, а.с.123), Висновку Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду № 01-04/3050-04 від 17 жовтня 2018 року (Т.1, а.с.124), Висновку державної експертизи Держгеокадастру про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 02 жовтня 2018 р., № 5992/82-18 (Т.1, а.с.122).
		Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» зверталося за погодженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Державного агентства водних ресурсів України.
		У листі від 20 вересня 2018 року №20-09-2018/01 Державне агентство водних ресурсів України зазначило, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не підлягає погодженню з Державним агентство водних ресурсів України, оскільки земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення (Т.1, а.с.127).
		За приписами ч.1 ст.150 ЗК України , до особливо цінних земель відносяться:
		а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття; б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини, торфовища у складі водно-болотних угідь міжнародного значення;
		в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
		Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено віднесення спірної земельної ділянки до особливо цінних земель, і таких не надано представником позивача до суду апеляційної інстанції.
		Зважаючи на викладене, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 не належить до особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення,а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення,а відтак відсутні підстави для проведення обов`язкової держаної експертизи відповідно до ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». А тому доводи позову слушно не взяті до уваги судом першої інстанції.
		Відповідно до п.2,11 ч.3 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає: зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення (якщо нове призначення відноситься хоча б до одного виду діяльності, зазначеного у частинах другій та третій цієї статті) та зміна цільового призначення особливо цінних земель; видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду.
		На думку позивачів такий дозвіл мав бути отриманий враховуючи вимоги п.п. 2, 11, ч.3 ст. 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», оскільки земельна ділянка, яка була передана в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа», належить до земель водного фонду на якій здійснюється діяльність щодо прокладення кабелів.
		Разом з тим, як вбачається з досліджених судом у сукупності Наказу Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 5417/0/14-18-СГ від 17 серпня 2018 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (Т.1, а.с.119), Наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №7251/0/14-18-СГ від 22 жовтня 2018 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення» (Т.1, а.с.11, 120), відомостей з Державного земельного кадастру (Т.1, а.с.17, 130-132,163-164), земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 була відведена із земель сільськогосподарського призначення, а не з земель водного фонду.
		Оскільки земельній ділянці з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 змінено цільового признання - із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони, і не відносено ні до одного із виду діяльності зазначеного у ч.2 та 3 ст. 3 Закону України «По оцінку впливу довкілля», не віднесено спірну земельну ділянку до земель водного фонду, то відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» щодо необхідності отримання оцінки впливу на довкілля при зміні цільового призначення земельної ділянки.
		А відтак, доводи позову та апеляційної скарги є безпідставними.
		За приписами ч.ч.4.5 ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
		Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст. 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.
		Тобто, нормами Водного кодексу України прямо дозволяється надання земельних ділянок прибережної захисної смуги для розміщення на ній об`єктів, що виробляють електричну енергію за рахунок енергії сонця.
		Враховуючи вищенаведене, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області було правомірно передано Товариству земельну ділянку, частина якої розташована на прибережній смузі для будівництва фотогальванічної електростанції, і таке узгоджується вимогами чинного законодавства.
		Аргументи апелянта про віднесення земельної ділянки до земель водного фонду спростовується зібраними по справі доказами, а відтак не заслуговують на увагу.
		Що стосується обґрунтування права на звернення до суду на захист власних законних інтересів, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який ці доводи відхилив.
		Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі зазначали, що звертаються до суду з метою захисту порушеного права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, при цьому посилалися на порушення їх прав передбачених ст.50 Конституції України .
		Так, за змістом ч.1, 2 ст.2, ч.1 ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. 
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний спосіб захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Свобод чи інтересів. Обов`язковою умовою є надання правового захисту судом - є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Тобто саме по собі звернення до суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
		За висновком, наведеним у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 року термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
		Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		У межах цієї справи Позивачі звернулися з вимогами про визнання протиправним та скасування Наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.10.2018 року №7251/0/14-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду із зміною цільового призначення», який є актом індивідуальної дії, а отже породжує права та обов`язки тільки для того суб`єкта, якому його адресовано - ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа».
		Тобто, право на оскарження індивідуального акту суб`єкта владних повноважень надано лише особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
		Крім того, позивачі просять визнати недійсним Договір оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2018 року, який укладений між ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» та Головним Управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області.
		Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відтак, Позивачі мають довести, що внаслідок прийняття оскаржуваного індивідуального акту та укладення оскаржуваного правочину були порушені їхні індивідуально виражені права або інтереси і таке порушення є реальним, що зумовлює надання судом правового захисту.
		Як встановлено судом, позивачі стверджують, що внаслідок видачі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та укладення Договору оренди земельної ділянки відповідачі позбавили позивачів права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, участь у громадському обговоренні планової діяльності, погіршують екологічну ситуацію та природні якості землі, завдають шкоду довкіллю, обмежують доступ до лиману.
		Враховуючи вимоги ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 Цивільного процесуального кодексу України).
		Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, доводи позивачів про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є не конкретними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу Наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 22.10.2018 №7251/0/14-18-СГ та Договору оренди земельної ділянки від 22 жовтня 2018 року на їх конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.
		Позивачами не надано доказів на підтвердження доводів щодо погіршення екологічної ситуації, природних якостей земельної ділянки, завдання шкоди довкіллю, обмеження доступу позивачів до лиману внаслідок видачі Наказу та укладення Договору оренди земельної ділянки.
		Такі доводи позивачів є лише припущенням, а в силу приписів ч.76 ст.81 ЦПК України рішення не може грунтуватися на припущеннях.
		Зважаючи на вищенаведені обставини, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що позивачі безпосередньо зазнали певних втручань у їхні права, внаслідок прийняття оскаржуваного індивідуального акту та укладення оскаржуваного правочину, оскільки не доведено, що на позивачів здійснено негативний вплив та їм завдана реальна шкода.
		Разом з тим, згідно даних наявної у матеріалах справи копії Тому 11 «Оцінка впливу на навколишнє середовище» Проекту 021118/1-ОВНС будівництва електростанції «Піві Прогресівка-Альфа» (Т.1, а.с.141-151), наданої відповідачем ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» на підтвердження заперечень проти позову, при розробці проекту 021118/1-ОВНС здійснювалася оцінка впливу на навколишнє середовище при будівництва електростанції «Піві Прогресівка-Альфа». 
		Крім того, як вбачається з Додатку № 01-016-19/П до Експертного звіту, який затверджений 16 серпня 2019 року (Т.1, а.с.170-174) проектні рішення відповідають вимогам щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, пожежної та техногенної безпеки, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, екології, енергозбереження. В проекті розроблений висновок ОВНС (оцінка впливу на навколишнє середовище) відповідно до якого будівництва та експлуатація об`єкта не викличе негативного впливу на навколишнє середовище.
		Отже, вказані матеріали суперечать доводам позивачів як у позові, так і в апеляційній скарзі, в частині того, що будівництво фотогальванічної електростанції «Піві Прогресівка-Альфа» на земельній ділянці з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090, яка була передана в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа», має негативний вплив на екологічну ситуацію чи екологічні права позивачів.
		Отже, позивачі не обґрунтували належним чином обставини порушення їхніх прав та інтересів внаслідок видачі оскаржуваного індивідуального акту та укладення оскаржуваного правочину, а також яким чином їхні права будуть відновлені в разі задоволення позовних вимог.
		Також, при вирішенні питання по суті заявлених вимог суду слід оцінюється наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном.
		Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". ("Іатрідіс проти Греції" від 25 березня 1999 року (п. 54).
		У справі Меллахер та інші проти Австрії (1989) заявник стверджував, що право одержувати орендну плату за угодою про оренду є правом на власність, яке відрізняється від права на використання власності. Суд не погодився з цим, звернувши увагу на те, що право укладати угоди на оренду є складовою частиною права використання нерухомого майна і, таким чином, є аспектом права на володіння цією власністю.
		Тобто, Європейський суд з прав людини в своїй практиці визнає право оренди нерухомого майна як складову власності особи. 
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		В рішенні Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії від 24.06.2003 року №44277/98 Європейський суд з прав людини зазначив, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Протоколу до Конвенції тому визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
		Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.
		Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).
		Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
		Як встановлено судом у даній справі, Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області була передана в оренду ТОВ «Піві Прогресівка-Альфа» земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:10:000:0090 загальною площею 24,4304 га для розміщення, будівництва та експлуатації енергогенеруючого об`єкту: електростанції з використанням енергії сонця, що узгоджується з вимогами чинного законодавства України, зокрема ст.90 Водного кодексу України, оскільки на прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах дозволяється здійснювати будівництво об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії сонця.
		Дані про те, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області діяло всупереч суспільним інтересам, коли розпорядилося земельної ділянкою у межах визначених законом повноважень, або що передання в оренду зазначеної земельної ділянки завдало шкоди позивачам чи третім особам, у матеріалах справи відсутні і судом не встановлені.
		За таких обставин, суд першої інстанції врахувавши вимоги пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 1 Конвенції, та недоведеність позивачами порушення їх прав, свобод та інтересів, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову.
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, є повторенням правової позиції, викладеної у позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
		Висновки Великої Плати у справах 487/10128/14, 488/5027/14, 183/1617/16, 367/2022/15, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі 489/3874/20, відрізняються за суб`єктним складом учасників, предметом та підставами позову, фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником - адвокатом Герман Оксаною Степанівною залишити без задоволення, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2021 року без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
		Головуючий                                                                 Ж.М. Яворська
		Судді                                                                         Т.М. Базовкіна
		Л.М. Царюк
		 
		Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...