Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/11260/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 27.05.2021. Зареєстровано: 28.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2021.
Дата набрання законної сили: 27.05.2021
Номер судового провадження: К/9901/12911/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 травня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 160/11260/19
		адміністративне провадження № К/9901/12911/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді - Кашпур О.В.,
		суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 160/11260/19
		за позовом громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, 
		за касаційною скаргою громадянина Сирійської Республіки ОСОБА_1  на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого             2020 року, прийняте в складі: головуючого судді Дєєва М.В., і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року, прийняту в складі: головуючого судді Семененка Я.В., суддів Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Короткий зміст позовних вимог 
		1. 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просив суд: 
		- скасувати рішення ДМС України від 23 жовтня 2019 року №362-19 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		- зобов`язати ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1. 
		2. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки. 04 липня 2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 06 листопада 2019 року позивачем було отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 04 листопада 2019 року №12-19 про те, що рішенням Державної міграційної служби України від 23 жовтня 2019 року № 362-19, відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні. Вказане рішення позивач вважав необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення із цим позовом до суду.
		II. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		1.          Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 13 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
		2.          Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходили із того, що позивачем не було доведено обґрунтованого побоювання його переслідування в країні походження, у зв`язку з чим відповідачем прийнято обґрунтоване рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		3.          Також суди попередніх інстанцій звернули увагу, що позивач 28 жовтня              2012 року прибув до України з Саудівської Аравії легально, однак вперше із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 04 липня 2019 року. Тобто позивач не звертався за міжнародним захистом майже 7 років після прибуття в Україну, а звернувся лише після того, як втратив право легального перебування в Україні.
		4.          Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів причини звернення позивача вказані в заяві - анкеті, та свідчить про те, що дане звернення до ГУ ДМС обумовлене лише потребою у легалізації на території України.
		III. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5.          У касаційній скарзі позивач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.          
		6.          Скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не враховано та не надано оцінки фактичних даних, повідомлених ним під час звернення із заявою про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням інформації щодо країни його походження. Водночас інформація щодо країни походження, зокрема Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, підтверджує загальновизнане порушення прав людини через внутрішній конфлікт у Сирії та факти переслідування чоловічого населення з метою мобілізації з боку влади Сирії. Зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального та процесуального права не у відповідності до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 18 березня 2020 року по справі №807/180/17, від 26 лютого 2020 року по справі №0740/752/18, від 19 лютого 2020 року по справі №815/2580/17, від 10 грудня 2019 року №815/6259/16, від  12 лютого 2020 року по справі №820/26/17, від 15 травня 2020 року по справі №816/25/17.  
		IV. Позиція інших учасників справи 
		7.          Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, згідно з яким уважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, мотивуючи тим, що на основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також матеріалів щодо країни походження, співбесід для уточнення викладених заявником фактів, немає підстав уважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань. Таким чином, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймалося з врахуванням і дослідженням усіх обставин справи і є правомірним.
		V.  Рух справи у суді касаційної інстанції
		8.          15 травня 2020 року вказана касаційна скарга надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючого судді), Радишевська О.Р.,           Уханенко С.А.
		9.          Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
		10.          Ухвалою Верховного Суду від  25 травня 2021 року справу призначено у письмове провадження за наявними у справі матеріалами на 27 травня 2021 року.
		VI.  Установлені судами фактичні обставини справи
		11.          Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, за етнічним походженням - араб, мусульманин - суніт за релігійним переконанням, не одружений.
		12.          04 липня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС) із заявою анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що не може повернутися до Сирії, у зв`язку з тим, що боїться смерті, оскільки в Сирії війна, а також боїться того, що його можуть примусово забрати служити до армії, хоча він невійськовозобов`язаний, бо є єдиним сином у сім`ї.
		13.          За результатами розгляду вказаної заяви - анкети позивача, на підставі співбесід, інформації по країні походження та інших матеріалів ГУ ДМС складено висновок від 19 вересня 2019 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
		14.          З урахуванням інформації зазначеної у висновку ГУ ДМС, ДМС України прийнято рішення від 23.10.2019 року №362-19 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		15.          Суди попередніх інстанцій установили, що після народження, позивач 2-3 роки після народження проживав у місті Соломія в області Хама, а потім із сім`єю переїхав жити до Саудівської Аравії. До Сирії позивач зі своєю сім`єю їздив щороку влітку на канікули, проте, після початку війни у Сирії перестав туди літати. В Україну позивач приїхав у 2012 році з Саудівської Аравії з метою навчання на стоматолога. З 2012 року до 22 травня 2019 року навчався у навчальних закладах України у місті  Львів та місті Дніпро (НУ Львівська політехніка, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Дніпропетровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини), на канікулах часто їздив до Саудівської Аравії, також виїжджав до Лівану (транзитна країна). В Саудівській Аравії залишилися проживати батько та сестри позивача. У 2017 році позивач виїжджав до Сирії на похорони своєї матері та проживав у м. Соломії приблизно 3 місяці. У зв`язку з відрахуванням із Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини, за порушення умов контракту, 22 травня 2019 року посвідку позивача було скасовано. Не маючи інших законних підстав на перебування в Україні та не залишивши територію України, позивач став проживати на території України нелегально.
		16.          Під час проведення співбесіди 22 січня 2018 року позивач ні у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04 липня 2019 року, ні під час співбесіди (протокол від 11 липня 2019 року) не повідомляв уповноважений орган про наявність будь-яких фактів переслідування його чи його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
		17.          Під час другої співбесіди (протокол від 12 вересня 2019 року) позивач повідомив про те, що останній раз був у Сирії на початку літа 2017 року. Час перебування склав приблизно 3 місяці. При цьому будь-яких переслідувань, як з боку влади так і інших осіб, не зазнав.
		VII. Джерела права та акти їхнього застосування
		18.          Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР.
		19.          Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		20.          Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
		21.          Згідно з пунктом 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		22.          Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		23.          У статті 1А   (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.
		24.          Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
		25.          Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
		26.          Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		27.          Статтею 6 Закону України Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		28.          Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
		29.          Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		30.          Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		31.          Підпункт "е" пункту 2.1 розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
		32.          Пункт 1.2. розділу І Правил № 649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
		33.          Відповідно до пункту 37 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (видання 1992 року; далі - Настанови) для надання статусу біженця, у першу чергу, є важливою оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
		34.          Пункти 45, 66 Настанов передбачає, що особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатися біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		35.          У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, у першу чергу, самим заявником і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника (пункт 195 Настанов).
		VIII. Позиція Верховного Суду
		36.          Як убачається із встановлених судами обставин справи, заявник як на підставу надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, указує, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності через громадянську війну, а також побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.
		37.          Суд звертає увагу, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця.
		38.          Водночас "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання", що є оціночним судженням та свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
		39.          Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.
		40.          Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника.
		41.          Позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
		42.          Проте Суд уважає висновки судів попередніх інстанції передчасними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні походження.
		43.          Суди попередніх інстанцій не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, не дослідили поточної та актуальної інформації щодо ситуації в Сирії й не спростували можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
		44.          Отже, рішення судів попередніх інстанцій не містять вмотивованого аналізу зазначених обставин, що, на переконання Суду, унеможливлює об`єктивне прийняття рішення за результатами розгляду справи.
		45.          08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
		46.          Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		47.          З огляду на викладені у цій постанові обставини, рішення судів попередніх інстанцій критеріям законності й обґрунтованості не відповідають.
		48.          Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		49.          Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України  суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		50.          Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		51.          З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		52.          Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмету доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог      статті 242 КАС України.
		IX. Судові витрати
		53.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 3, 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		2.          Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року в справі №160/11260/19 скасувати.
		3.          Адміністративну справу №160/11260/19 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
		4.          Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		Головуючий суддя:                                                                      О.В. Кашпур
		Судді:                                                                                                     О.Р. Радишевська
		С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...