Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 447/2150/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2021.
Дата набрання законної сили: 27.05.2021
Номер судового провадження: 61-1516ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		27 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 447/2150/18
		провадження № 61-1516св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Ганна Миколаївна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Медвідь Василь Осипович, на постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Ганна Миколаївна, про визнання правочинів недійсними,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Г. М., про визнання правочинів недійсними.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду в розмірі 261 827,56 грн та судові витрати у розмірі 992,51 грн. ОСОБА_2 з метою уникнення виконання цього рішення суду переписав належний йому житловий будинок та дві земельні ділянки на свою дочку ОСОБА_3 , уклавши договори дарування. 
		ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 , передбачаючи негативні наслідки у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, уклав фіктивні договори, що унеможливило виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,05 га, кадастровий номер 4623082000:01:002:0541, реєстраційний номер 1191298446230, розташованих на АДРЕСА_1 , укладений 13 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0471 га, кадастровий номер 4623082000:01:001:0482, реєстраційний номер 1551202046230, розташованої в с. Дроговиж Миколаївського району Львівської області, укладений 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року у складі судді Бачуна О. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, скасовано ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 вересня 2018 року про накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4623082000:01:002:0541, з належними до будинку господарськими будівлями, розташовані на АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку, площею 0,0471 га, кадастровий номер 4623082000:01:001:0482, розташованої в с. Дроговиж Миколаївського району Львівської області.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивачем не доведено відсутності у сторін правочинів наміру створити юридичні наслідки.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 15 травня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,05 га, кадастровий номер 4623082000:01:002:0541, реєстраційний номер 1191298446230, розташованих на АДРЕСА_1 , укладений 13 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М.
		Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0471 га, кадастровий номер 4623082000:01:001:0482, реєстраційний номер 1551202046230, розташованої в с. Дроговиж Миколаївського району Львівської області, укладений 09 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Суд апеляційної інстанції постановив, що суд першої інстанції не дав належної оцінки всім обставинам справи у їх сукупності, зокрема, тому, що оскаржувані правочини вчинені з метою уникнення виконання відповідачем ОСОБА_2 рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року і стягнення з ОСОБА_2 в розмірі 30 відсотків від його пенсії не забезпечує ефективного виконання цього судового рішення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Медвідь В.О., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просять скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив у повному обсязі матеріали справи, оскільки вони не містять доказів того, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року і те, що оскаржувані договори є фіктивними.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Медвідь В.О., на постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року і витребувано із Миколаївського районного суду Львівської області цивільну справу № 447/2150/18.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Медвідь В.О.,не підлягає задоволенню.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		08 липня 2010 року батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надав генеральне доручення на ім`я ОСОБА_3 , яка є дочкою ОСОБА_2 , на право володіння та розпорядження від його імені належним йому автомобілем «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та після його смерті ОСОБА_1 прийняла спадщину, до складу якої також входив автомобіль «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		28 жовтня 2010 року ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_4 на підставі генерального доручення, відчужила ОСОБА_2 автомобіль «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2011 року, в справі № 2-118/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про повернення майна із чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля марки «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Рішення суду набрало законної сили.
		 
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 15 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31 жовтня 2012 року, в справі № 1313/1286/12 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ реєстраційно-екзаменаційних відділів Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, про визнання права власності на автомобіль задоволено.
		Визнано ОСОБА_1 власником автомобіля «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 автомобіля відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.
		 
		Автомобіль «Fiat Scudo», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 не було повернуто ОСОБА_1 , оскільки 12 грудня 2011 року син ОСОБА_2 . ОСОБА_8 звернувся до Пустомитівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України із заявою про незаконне заволодіння цим автомобілем, внаслідок чого відкрито кримінальне провадження № 12013150270000582.
		 
		Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22 червня 2016 року в справі № 447/929/16 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22 червня 2016 року в частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 261 827,56 грн майнової шкоди та 992,51 грн судових витрат.
		У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Медвідя В. О. - залишено без задоволення, рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року залишено без змін.
		 
		Відповідно до договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки від 13 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 247, ОСОБА_2 подарував, а обдарована ОСОБА_3 прийняла у дар належний ОСОБА_2 на праві власності житловий будинок разом з господарськими будівлями та спорудами, розташований на приватизованій земельній ділянці, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4623082000:01:002:0541, на АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з договором дарування земельної ділянки від 09 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 951, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку, площею 0, 0471 га, кадастровий номер 4623082000:01:001:0482, для особистого селянського господарства, в с. Дроговиж Миколаївського району Львівської області.
		 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 березня 2017 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0500 га, кадастровий номер 4623082000:01:002:0541, на АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 серпня 2018 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0, 0471 га, кадастровий номер 4623082000:01:001:0482, для ведення особистого селянського господарства. 
		 
		Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Меленчука В. І. від 05 лютого 2019 року № 43 вбачається, що в нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 56973722, відкрите 09 серпня 2018 року, з приводу стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 262 820,07 грн. Постановою приватного виконавця Меленчука В. І. від 23 жовтня 2018 року внесено зміни до постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію боржника від 22 серпня 2018 року № 56973722, зокрема до пункту 2 постанови, збільшено розмір відрахування із пенсії боржника 30 % до виплати загальної суми боргу. Підставою для збільшення відрахувань із пенсійних виплат до 30 % є звернення ОСОБА_2 до приватного виконавця Меленчука В. І. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (стаття 717 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		 
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		 
		Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		 
		Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) не відступила від цих висновків та зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
		 
		Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
		 
		У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду підтримала та конкретизувала висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. 
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
		 
		Судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи те, що ОСОБА_2 , даруючи належні йому на праві власності житловий будинок та земельні ділянки на  АДРЕСА_1 , свої дочці ОСОБА_3 , був обізнаний про наявність рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2017 року, яке набрало законної сили. Цим рішенням суду з нього стягнуто на користь позивача 261 827,56 грн. 
		 
		Доводи представника відповідачів адвоката Медвідь В. О., що рішення суду виконується та проводяться стягнення з відповідача ОСОБА_2 в розмірі 30 % від його пенсії (згідно його звернення), не свідчать про свідоме виконання рішення суду останнім, оскільки стягнена сума на даний час згідно листа державного виконавця від 16 грудня 2019 року № 1936 становить 15 250 грн (з врахуванням того періоду, коли справа розглядалася в суді та відповідач добровільно сплачував незначні в порівнянні з боргом проплати, з вересня 2019 року відсутні проплати або такі є мізерними із врахуванням розміру пенсії). Отримання ОСОБА_1 незначних сум з пенсії ОСОБА_2 протягом щонайменше десять років для повного виконання рішення суду унеможливить позивачу через інфляційні процеси отримати те, що їй належиться відповідно до свідоцтва про отримання спадщини, і, відповідно, таке виконання із сторони ОСОБА_2 буде неефективним через укладення фіктивних договорів дарування боржником.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду по те, що оскаржувані правочини були вчинені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою уникнення виконання судового рішення ОСОБА_2 , а тому мають ознаки фіктивних правочинів відповідно до статті 234 ЦК України.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження                        № 14-446цс18)).
		 
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Медвідь Василь Осипович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                              Ю. В. Черняк
		 
		 
		            І. А. Воробйова
		 
		 
		          Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...