Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 198/15/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2021.
Дата набрання законної сили: 27.05.2021
Номер судового провадження: 61-13533ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		27 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 198/15/20
		провадження № 61-13533св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року у складі судді Гайдар І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про розірвання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - ТОВ «Лан») про розірвання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що їй на праві власності належать земельні ділянки, площею 7,361 га кожна, кадастрові номери: 1225982500:01:002:0832, 1225982500:01:002:0833, 1225982500:01:002:0834, 1225982500:01:002:0836, на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.
		02 вересня 2014 року між нею та ТОВ «Лан» укладено чотири договори оренди без номеру тотожного змісту, предметами яких виступили зазначені земельні ділянки, на строк 15 років кожний.
		23 січня 2015 року право користування земельними ділянками зареєстровано реєстраційною службою Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області.
		У спірних договорах сторони обумовили порядок їх дострокового розірвання. Зокрема, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, ніж за 100 днів про свій намір (пункт 7 договорів).
		Тому, керуючись відповідними положеннями правочинів, 03 червня 2019 року вона направила ТОВ «Лан» листи, в яких повідомила про свій намір розірвати укладені з ним договори оренди землі.
		Проте, ТОВ «Лан» відмовило їй у розірванні договорів оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди на розірвання укладених договорів, оскільки товариством були виконані всі обов`язки за договорами. Окрім того, ТОВ «Лан» посилалося на те, що умови договорів не передбачають можливості розірвання договору в односторонньому порядку.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договори оренди земельних ділянок, кадастрові номери: 1225982500:01:002:0832, 1225982500:01:002:0833, 1225982500:01:002:0834, 1225982500:01:002:0836, укладені 02 вересня 2014 року між нею та ТОВ «Лан» і зареєстровані реєстраційною службою Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області 23 січня 2015 року.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		 
		Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Суди виходили із того, що позивач не довела можливості розірвання укладених договорів оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку. Пунктом 28 договорів оренди передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається. Доказів про наявність підстав для розірвання договорів в односторонньому порядку позивачем не надано.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначила відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги частини третьої статті 19 Закону України «Про оренду землі» в частині визначення мінімального строку оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства. Також суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що пункт 7 договорів оренди землі чітко передбачає можливість розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Лан» зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року залишено без руху для доплати судового збору.
		 
		У жовтні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто.
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року і витребувано із Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 198/15/20.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		ОСОБА_1 на праві власності на підставі державних актів на право приватної власності на землю серії І-ДП № 096723, серії І-ДП № 096724, серії ІІ-ДП № 002293 та свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 24 квітня 2012 року належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 1225982500:01:002:0832, 1225982500:01:002:0833, 1225982500:01:002:0834, 1225982500:01:002:0836, площею 7,361 га кожна, розташовані на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.
		 
		02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан» укладено чотири договори оренди земельної ділянки тотожного змісту, за умовами яких ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Лан» належні їй земельні ділянки строком на 15 років.
		 
		23 січня 2015 року державним реєстратором реєстраційної служби Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області здійснено державну реєстрацію речового права оренди зазначених земельних ділянок.
		 
		Пунктом 7 договорів оренди земельних ділянок сторони закріпили положення про те, що орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір.
		 
		03 червня 2019 року ОСОБА_1 , керуючись цим пунктом договорів, звернулася до ТОВ «Лан» з листами про намір припинити дію договорів оренди та проектами відповідних угод про їх розірвання, пославшись на бажання обробляти належні їй земельні ділянки самостійно.
		 
		ТОВ «Лан» не погодилось на розірвання договорів оренди, оскільки відсутні вагомі причини для розірвання договорів в односторонньому порядку, а товариство належним чином виконує обов`язки орендаря.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Частиною першою статті 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актам, прийнятими відповідно до них, а також договорами оренди землі.
		 
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
		 
		За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. 
		 
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		 
		Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		 
		Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).
		 
		Закони України «Про оренду землі» є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин.
		 
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди можу бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. 
		 
		Отже, чинним законодавством України передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.
		 
		Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Таким, чином сторони у договорі повинні чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці. 
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано матеріалами справи, що абзац другий пункту 7 договорів оренди, на який посилається позивач як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість, зі змісту цього пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода відповідача, яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов.
		 
		Крім того, пунктом 27 оспорюваних договорів передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використання, а також з інших підстав, визначених законом.
		 
		Відповідно до пункту 28 договорів оренди землі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається. 
		 
		Частиною другою статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		У позовній заяві ОСОБА_1 не посилалася як на підставу для розірвання договорів оренди земельних ділянок в односторонньому порядку на частину другу статті 651 ЦК України та не вказувала на наявність істотних порушень договорів другою стороною (орендарем).
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що взаємної згоди на розірвання договорів немає, ТОВ «Лан» (орендар) належним чином виконує свої обов`язки, передбачені цими договорами. Зазначені позивачем підстави для розірвання договорів оренди землі в односторонньому порядку не є вагомими.
		 
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
		 
		Доводи касаційної скарг зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження                        № 14-446цс18)).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                              Ю. В. Черняк
		 
		 
		           І. А. Воробйова
		 
		 
		          Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...