Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/196/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.05.2021.
Дата набрання законної сили: 27.05.2021
Номер судового провадження: 61-15251ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		27 травня 2021 року                                                                     
		м. Київ                                                                    
		справа № 552/196/20
		провадження № 61-15251св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради,
		третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави під головуванням судді Кузіної Ж. В. від 12 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Наталія Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, у якому просить встановити факт його проживання за адресою: АДРЕСА_1 із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю понад п`ять років, а саме із 2010 року до часу відкриття спадщини.
		Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що із 2010 року проживав однією сім`єю із подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не мали власних дітей та відносилися до нього, як до сина. Через похилий вік та постійні хвороби, які спричинили неможливість самостійного забезпечення власного існування, вони потребували сторонньої допомоги. Проживаючи разом із ними, ОСОБА_1 забезпечував їх потреби, придбавав ліки, оплачував комунальні послуги та усі витрати пов`язані з побутом, а після смерті займався їх похованням.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина. 
		ОСОБА_1 , як спадкоємець четвертої черги, звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, але за відсутності документів, що підтверджують наявність підстав для закликання його, як спадкоємця четвертої черги спадкування, у видачі свідоцтва відмовлено. З наведених підстав просить захистити оспорюване та порушене право у судовому порядку.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року без змін.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що упродовж п`яти років позивач разом із померлим ОСОБА_2 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали покупки, утримували житло та сплачували комунальні послуги.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що судами було неналежним чином оцінено показання свідків та пояснення самого позивача, якими доводиться факт того, що він опікувався подружжям ОСОБА_4 та проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Вважає, що ним, як позивачем у цій справі в повній мірі доведено факт проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Київського районного суду м. Полтави.
		19 лютого 2021 року цивільна справа № 552/196/20 надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 березня 1984 року, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 .
		09 квітня 1987 року ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 2-775, набула право власності на 3/4 частини жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, актовий запис № 493, серії НОМЕР_2 ;                   ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , актовий запис № 552, серії НОМЕР_3 .
		15 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_2 ), після померлого ОСОБА_2 , які належали його померлій, ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружині ОСОБА_3 .
		Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу       Руденко Н. Ю. від 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
		З повідомлення приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. від 17 лютого 2020 року № 12/01-09 та витягу зі спадкового реєстру щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що свідоцтво про право на спадщину не видавалося.
		Свідок ОСОБА_7 повідомила, що знайома із позивачем із 1986 року. Починаючи з 2010 року, він фактично проживав у помешканні подружжя ОСОБА_4 , але сам свідок до кімнат не заходила, а лише бачила його речі в коридорі та чула розмову між ними про невдалу поїздку до нотаріуса; підтвердила, що він їм допомагав по будівництву, лагодив речі, придбавав продукти, а в подальшому займався похованням. В гості до ОСОБА_1 їздила за місцем його реєстрації на АДРЕСА_3 , хоча в своїх поясненнях наполягала на непридатності цього житла для проживання через відсутність води та туалету; знає про придбану ним квартиру на АДРЕСА_4 , але вважає, що він в ній не живе.
		Свідок ОСОБА_8 пояснила, що із 2002 року була сусідкою родини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , останній практично жив із ними, був гарним компаньйоном для ОСОБА_2 , допомагав по господарству та доглядав; всередину помешкання ОСОБА_4 не заходила. За відсутності близьких родичів, на умовах спадкування, окрім позивача за ОСОБА_2 мала намір доглядати сусідка ОСОБА_9 , але ОСОБА_2 їй відмовив.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
		Водночас кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).
		Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
		Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
		Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		У пункті 6 рішення від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
		При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.
		До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж п`ять років до дня смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Вирішуючи спір, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Суди правильно вказували, що з матеріалів справи убачається, що позивач і нині покійний ОСОБА_2 проживали по сусідству і він, маючи власне житло, надавав спадкодавцю допомогу в догляді та по господарству, що не є тотожним із фактом проживання однією сім`єю. Доказів проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, сплати побутових послуг, взаємних прав та обов`язків, позивачем як суду першої, так і апеляційній інстанцій не надано, відсутні й докази хвороби спадкодавця та відомості про необхідність стороннього догляду за станом його здоров`я.
		Апеляційний суд зазначав, що надані позивачем фотознімки чоловіка та місця поховання ОСОБА_2 , а також копія квитанції від 03 травня 2018 року № 11_32 на суму 300 грн, отримувач Обласне бюро судово-медичної експертизи, не є належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування.
		Власне ставлення позивача до нині померлого подружжя ОСОБА_4 , періодичне придбання їм продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, їх пов`язаності спільним побутом та взаємними правами і обов`язками, що в розрізі зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                     № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги              ОСОБА_1 про те, що судами було неналежним чином оцінено показання свідків та пояснення самого позивача, якими доводиться факт того, що він опікувався подружжям ОСОБА_4 та проживав із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		Інші наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька   А. І. Грушицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...