Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/2580/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2021.
Дата набрання законної сили: 26.05.2021
Номер судового провадження: 61-2587ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                       
		26 травня 2021 року
		м. Київ
		справа № 203/2580/20
		провадження № 61-2587св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод»,
		представник відповідача -Воловик Максим Олександрович, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., 
		від 30 грудня 2020 року.
		Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» (далі - ПрАТ «ДТРЗ») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року у справі № 203/2922/19 з відповідача на її користь стягнуто нараховану та невиплачену матеріальну допомогу у розмірі 66 тис. грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 169 671,76 грн та 2 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вказане судове рішення було оскаржено відповідачем в апеляційному порядку і набрало законної сили 20 травня 2020 року. 25 червня 2020 року судове рішення було фактично виконане відповідачем. Позивачка наголошувала, що відповідач допустив затримку виконання судового рішення на 102 дні, починаючи від дня його ухвалення.
		Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд стягнути з ПрАТ «ДТРЗ» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 
		126 324, 96 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Католікяна М. О., від 14 вересня 2020 року у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТРЗ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні вже було вирішене, отже кошти, які позивачка просить стягнути за час невиконання судового рішення, мають іншу юридичну природу і не є середньою заробітною платою у розумінні 
		статті 117 КЗпП України, на яку посилалась позивачка у позові. Також районний суд виходив із того, що рішення Кіровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року у справі № 203/2922/19 було оскаржено відповідачем і набрало законної сили лише 20 травня 2020 року, отже обов`язок з його виконання не міг виникнути 29 січня 2020 року.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2020 року скасовано.
		Позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТРЗ» про стягнення середнього заробітку 
		за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
		Стягнуто з ПрАТ «ДТРЗ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 січня 2020 року 
		по 25 червня 2020 року у розмірі 125 086, 48 грн.
		Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що якщо роботодавець до здійснення судового розгляду не виконав законних вимог щодо розрахунку зі звільненим працівником, то строк затримки розрахунку може визначатись не на момент звернення звільненого працівника до суду, а на момент постановлення відповідного рішення. Якщо ж після постановлення такого рішення роботодавець не здійснює фактичного розрахунку з працівником, то на правовідносини сторін свою дію продовжує розповсюджувати стаття 117 КЗпП України. Встановивши, що відповідач у повному обсязі розрахувався з позивачкою лише 25 червня 2020 року, а рішення суду було винесено 28 січня 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач має нести відповідальність за триваюче правопорушення, передбачене статтею 117 КЗпП України. Розмір середнього заробітку визначено судом апеляційної інстанції, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 1 238,48 грн та періоду затримки розрахунку в кількості 101 день. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі ПрАТ «ДТРЗ» просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, посилаючись на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що положення статті 117 КЗпП України не передбачають стягнення середнього заробітку за затримку невиконання судового рішення у трудових спорах. На думку заявника, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що заробітна плата була виплачена позивачці у більшій частині ще до звернення до суду та остаточно під час розгляду справи № 203/2922/19. Також зазначає, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 
		2020 року у справі № 203/2922/19 набрало законної сили 20 травня 
		2020 року та виконано шляхом примусового стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення частини статті 117 КЗпП України. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що судом апеляційної інстанції не дотримано принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу ПрАТ «ДТРЗ» без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 
		2020 року у справі № 203/2922/19 з ПрАТ «ДТРЗ» на користь ОСОБА_1 було стягнуто нараховану та невиплачену матеріальну допомогу у розмірі        66 тис. грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 169 671,76 грн та 2 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 
		2020 року у справі № 203/2922/19 залишено без змін.
		04 червня 2020 року на підставі рішення Кіровського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року ОСОБА_1 видано виконавчий лист.
		22 червня 2020 року суд за заявою позивачки постановив ухвалу про виправлення помилки у виданому виконавчому листі в частині зазначення ідентифікаційного коду боржника.
		25 червня 2020 року ПрАТ «ДТРЗ»фактично виконало рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені                     в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		Частина друга статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
		Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
		Встановивши, що у зв`язку з порушенням відповідачем права ОСОБА_1 на отримання належних до отримання сум при звільненні рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2020 року у справі № 203/2922/19, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2020 року, з ПрАТ «ДТРЗ» на користь ОСОБА_1 було стягнуто нараховану, але невиплачену матеріальну допомогу у розмірі 66 тис. грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду, при цьому відповідач провів фактичний розрахунок з позивачкою, а саме виконав зазначене судове рішення, поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		Разом із тим, колегія суддів не може погодитись з розміром стягнутого з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
		Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
		Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності значною мірою спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого 
		статтею 117 КЗпП України.
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
		У справі, яка переглядається, встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати у вигляді матеріальної допомоги при звільненні становив 66 тис. грн, остаточне судове рішення у справі
		№ 203/2922/19 про стягнення цих коштів, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалено 20 січня 2020 року і набрало законної сили 20 травня 2020 року, а кошти фактично сплачені роботодавцем 25 червня 2020 року. Строк затримки розрахунку після ухвалення судового рішення у справі № 203/2922/19 становить 101 робочий день.
		Розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 29 січня 2020 року по 25 червня 2020 року 
		з урахуванням суми стягнутого на підставі судового рішення у справі 
		№ 203/2922/19 середнього заробітку за період з 13 липня 2019 року 
		по 28 січня 2020 року (125 086,48 + 169 671,76 = 294 758,24 грн) більш, ніж у чотири рази перевищує розмір заборгованості з невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (66 тис. грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
		Таким чином у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 20 тис. грн.
		Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. При цьому загальний розмір компенсації, яка належить працівнику у зв`язку із порушенням роботодавцем строку проведення остаточного розрахунку при звільненні, складає 189 671,76 грн (169 671,76 грн + 20 000 грн).
		За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішення питання про розподіл судових витрат необхідно змінити.
		Підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), колегія суддів не знаходить.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Розмір задоволених позовних вимог (20 000 грн) пропорційно заявленим позивачкою вимогам (126 324,96 грн) та оспорюваній за касаційною скаргою сумі (125 086,48 грн) складає 16 %.
		Враховуючи часткове задоволення вимог касаційної скарги та зменшення розміру стягнутого із відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір в сумі 505,48 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги, з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 122,50 грн.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року змінити:
		зменшити розмір стягнутого із приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь ОСОБА_1  середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 125 086, 48 грн до 20 000 (двадцять тисяч) грн.
		зменшити розмір судового збору, стягнутого із приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» на користь  ОСОБА_1  за подання позовної заяви та апеляційної скарги, із 3 159,25 грн до 505,48 грн. 
		Стягнути із  ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» судовий збір в розмірі 2 122 (дві тисячі сто двадцять дві) грн 50 коп. за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                         Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                      О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                  О. М. Осіян
		 
		                                                                                                                  С. Ф. Хопта
		 
		        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...