Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/5081/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 31.05.2021. Зареєстровано: 01.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2021.
Дата набрання законної сили: 31.05.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 120/5081/20-а 
		Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.
		Суддя-доповідач: Сапальова Т.В. 
		31 травня 2021 року
		м. Вінниця
		Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		головуючого судді: Сапальової Т.В. 
		суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, 
		В С Т А Н О В И В :
		у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, яка полягає у невиплаті грошової компенсації за всі невикористані дні календарної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2019 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2019 року.
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року позов задоволено частково, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2019 року. В решті позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток припиняється, що виключає можливість одержати компенсацію за такі відпустки. За таких обставин позивач не мав права на використання додаткової відпустки, тому компенсація за її невикористання є неможливою. Крім того, у додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що ОСОБА_1 не набув права на відпустку у 2019 році, оскільки його звільнено з військової служби наказом від 29.12.2018.
		Відзив позивача на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити часткового, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 27.03.2017 року.
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 02.01.2019 року № 1 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом командувача від 29.12.2018 року № 772 з військової служби в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.01.2019 року.
		Водночас, на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій, протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зупинення надання додаткової відпустки військовослужбовцям під час дії особливого періоду не позбавляє особу права на отримання грошової компенсації за невикористання днів такої відпустки при звільненні зі служби.
		Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у наказі командира Військової частини НОМЕР_3 про виключення позивача зі списків частини № 1 від 02.01.2019 року вказівки про нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не було зазначено, то і протиправність дій (бездіяльності) командування Військової частини НОМЕР_1 відсутня.
		Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції по суті задоволених позовних вимог, виходячи з наступного.
		Ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Відповідно до ст.4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Згідно зі ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Оскільки абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ не виокремлює види додаткових відпусток, за які здійснюється компенсація, то вказані положення застосовуються до всіх видів додаткових відпусток військовослужбовців, які передбачені чинним законодавством, тому доводи апеляційної скарги про те, що додаткова відпустка не замінюється грошовою компенсацією є необґрунтованими.
		Отже, чинним законодавством України передбачено право військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі додаткової відпустки учасникам бойових дій.
		Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з п. 18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		Згідно зі ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII) особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - № 1932-XII) визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. В той же час Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
		Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Однак обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року в зразковій справі №620/4218/18.
		Виходячи з суб`єктного складу спірних правовідносин, підстав виникнення спору та правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана справа відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду у справі №620/4218/18.
		Згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Судом встановлено та не заперечується сторонами, що протягом 2017-2018 років позивач не скористався своїм правом на додаткову відпустку як учаснику бойових дій у зв`язку із введенням особливого періоду.
		З урахуванням вищенаведеного колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у ОСОБА_1 виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
		Оцінюючи доводи відповідача про те, що позивач не набув права на компенсацію відпустки за 2019 рік, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно з абз.6 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються.
		Аналогічні положення містяться в п.8.14 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
		Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 02.01.2019 року № 1 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 звільнено наказом командувача від 29.12.2018 року № 772 з військової служби в запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.01.2019 року.
		Отже, з урахуванням положень абз.6 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у ОСОБА_1 не виникло право на отримання додаткової відпустки як учаснику бойових дій у 2019 році, а отже і на грошову компенсацію за такий вид відпустки.
		Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача в нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині обов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, однак не з`ясував наявність або відсутність підстав для нарахування вказаної компенсації за 2019 рік.
		Отже, встановлені та перевірені обставини справи свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.
		Зважаючи на вищенаведене та встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити та викласти абзац другий резолютивної частини в іншій редакції.
		Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для зміни рішення є рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд 
		П О С Т А Н О В И В:
		апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії змінити.
		Абзац другий резолютивної частини рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року викласти в наступній редакції:
		"Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.01.2019 року."
		В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
		Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		Головуючий  Сапальова Т.В.    Судді    Смілянець Е. С.   Капустинський М.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...