Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3240/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; спільної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 31.05.2021. Зареєстровано: 01.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2021.
Дата набрання законної сили: 21.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		18.05.2021Справа № 910/3240/21
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді:                    Ломаки В.С.,
		за участю секретаря судового засідання:                                                            Вегери А.В.,
		розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
		за позовом                    Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" 
		до                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс"
		про                              визнання правочину недійсним,
		          
		За участю представників учасників справи:
		від позивача:           Алмаз В.В. за довіреністю № 263-Д від 11.03.2021;
		від відповідача:           Купайгородський Е.О. за ордером серії КС № 350002 від 21.12.2020.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" (далі - відповідач) про визнання недійсним укладеного між сторонами договору про спільну діяльність щодо впровадження і використання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП від 25.02.2019 року № 4607, у тому числі додаткової угоди № 1 від 28.12.2019 року до цього договору.
		В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що вчинений між сторонами договір № 4607 від 25.02.2019 року "Про спільну діяльність щодо впровадження і використання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП", а також додаткова угода № 1 до цього правочину, суперечать нормам частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі", та укладені з перевищенням повноважень у порушення частини 1 статті 36 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим мають бути визнані недійними. З урахуванням наведених підстав, позивач звернувся до суду з означеним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року відкрито провадження у справі № 910/3240/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.03.2021 року. 
		26.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" від 25.03.2021 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" у встановленому законом порядку не було доведено, яке саме його цивільне право було порушено відповідачем, а також яким чином таке право може бути відновлено, враховуючи, зокрема, закінчення строку спірного договору 31.12.2020 року, тобто до моменту звернення позивача до суду з даним позовом. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" вказало, що діяльність позивача в рамках договору про спільну діяльність від 25.02.2019 року № 4607 проводилася на комерційній основі, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про публічні закупівлі", на який посилалося Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" при обґрунтуванні позовних вимог. Також відповідач вказав на підписання оскаржуваного правочину та додаткової угоди № 1 до нього уповноваженими представниками сторін.
		30.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 29.03.2021 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.
		У підготовчому засіданні 30.03.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на                        20.04.2021 року, а також встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву - до 05.04.2021 року, встановлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву - до 16.04.2021 року.
		06.04.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" від 05.04.2021 року на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив, що факт припинення дії спірного договору або повного його виконання не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Крім того, укладенням оскаржуваного договору, який, на думку позивача, не відповідає закону, порушено право/обов`язок Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на укладення договору, що відповідає таким вимогам, право/обов`язок на належне ведення власної господарської діяльності у відповідності до вимог закону. Також позивач наголосив на застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України "Про публічні закупівлі", враховуючи те, що оскаржуваний договір, незважаючи на умови спільної діяльності, є договором про закупівлю послуг для потреб територіальної громади міста Києва, відтак мав бути укладений сторонами за результатами процедури закупівлі, чого сторонами дотримано не було.
		Слід також зазначити, що разом з відповіддю на відзив на позовну заяву позивачем було подано клопотання, в якому Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" просило суд поновити йому строк на подання означеної заяви по суті спору, посилаючись на запроваджені обмеження у перевезенні осіб та відсутність на підприємстві позивача достатньої кількості спеціальних перепусток для безперешкодного користування транспортом працівниками позивача, відповідальними за підготовку та подання відповіді на відзив на позовну заяву, що призвело до пропуску встановленого строку на подання цієї заяви по суті спору.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2021 року в задоволенні клопотання Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про поновлення строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву відмовлено та водночас продовжено позивачу строк на подання вказаної заяви по суті спору.
		У підготовчому засіданні 20.04.2021 року представником відповідача заявлено усне клопотання про визнання дій позивача щодо подання даної позовної заяви зловживанням процесуальними правами та залишення позову без розгляду на цій підставі, а також клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
		У підготовчому засіданні 20.04.2021 року судом продовжено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 26.04.2021 року, а також без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.04.2021 року.
		23.04.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 22.04.2021 року, в якій останній просив суд визнати дії позивача щодо подання даної позовної заяви зловживанням процесуальними правами та залишити позов без розгляду на цій підставі.
		Крім того, 23.04.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, заяви про зупинення провадження у справі № 910/4446/21.
		23.04.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення позивача від 22.04.2021 року на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі, в яких Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" просило суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" у задоволенні вищенаведених клопотань.
		До початку призначеного підготовчого засідання 27.04.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача від             26.04.2021 року на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" навело аргументи на спростування пред`явлених до нього позовних вимог Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр".
		У підготовчому засіданні 27.04.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, у зв`язку із відсутністю правових підстав для визнання зловживанням позивачем своїми процесуальними правами дій останнього, направлених на подання до суду позовної заяви у даній справі, а також з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів.
		Слід також зазначити, що у наведеному підготовчому засіданні представник відповідача не підтримав раніше заявлене ним клопотання про закриття провадження у даній справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, та просив суд не розглядати його по суті.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2021 року підготовче провадження у справі № 910/3240/21 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 12.05.2021 року.
		У судовому засіданні 12.05.2021 року оголошувалася перерва до 18.05.2021 року.
		У судовому засіданні 18.05.2021 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
		Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		25.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" (Сторона-1) та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (Сторона-2) укладено договір № 4607 про спільну діяльність щодо впровадження і використання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП (далі - Договір).
		Вказаний правочин підписаний директором Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Козубським В.М., директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" Криворучко І.В., а також скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.
		Відповідно до пункту 1.1 означеного правочину позивач та відповідач уклали цей Договір про спільну діяльність щодо впровадження, адаптації, використання та надання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП з метою надання користувачам АСОП інформаційних послуг, закріплення та розширення своєї частки на ринку послуг та отримання від надання цих послуг прибутку, для досягнення чого зобов`язуються спільно й погоджено вживати необхідні фактичні і юридичні дії, передбачені цим Договором. 
		Згідно з розділом "Визначення термінів" Договору АСОП - це Автоматизована система обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності. 
		За змістом вказаного розділу Договору, а також пункту 3.5 розділу 3 Порядку функціонування автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.10.2018 року № 1887, оператором АСОП є позивач - Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр". 
		Розділом "Визначення термінів" Договору також передбачено, що Мобільний додаток "KyivSmartCity" - це комп`ютерна програма, впровадження і наступне використання якої є предметом цього Договору, за допомогою якої Сторони планують надавати послуги користувачам АСОП. 
		Пунктом 1.2 Договору встановлено, що Сторони Договору зобов`язуються робити необхідні дії за спільною згодою для досягнення поставленої мети протягом строку дії цього Договору.
		Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 цієї угоди остання не є договором простого товариства та не підлягає державній реєстрації. Сторони діють із об`єднанням внесків (вкладів) учасників.
		Всі майнові права на комп`ютерну програму "KyivSmartCity" належать Стороні-1 (пункт 1.5 Договору).
		За умовами пункту 4.2 Договору керівництво спільною діяльністю за цим Договором, а також ведення спільних справ доручається Стороні-2, яка вправі здійснювати всі необхідні угоди і укладати договори для реалізації мети спільної господарської діяльності.
		Згідно з пунктом 4.3 означеного правочину Сторона-2 виконує всі необхідні юридичні дії й акти для досягнення поставленої за договором мети, представляє спільні інтереси сторін по спільній діяльності перед третіми особами, зокрема укладає та підписує необхідні договори, додаткові угоди до них у встановленому чинним законодавством порядку. 
		У пунктах 5.1, 5.2 Договору сторони погодили наступні внески.
		Внески Сторони-1:
		-          майнові (пункт 5.1.1 Договору): право на використання власної комп`ютерної програми, а саме мобільний додаток "KyivSmartCity"; опис власної комп`ютерної програми, методів та алгоритмів обробки даних у них, інструкцію (інструкції) користувача;
		-          трудова участь (пункт 5.1.2 Договору): проведення навчання та здійснення технологічної підтримки, методологічної та консультаційної підтримки роботи співробітників Сторони-2 в необхідному обсязі; в ході проведення впровадження та адаптації: 1) проектування графічного інтерфейсу і структури програмного коду, складання каркаса дизайну, карти екранів, чорнового прототипу, сценаріїв використання програми, модель класів вищого рівня, вимоги до сервера; 2) формування остаточного дизайну інтерфейсу, розробка прототипу високої деталізації і тестування його користувачами; програмування та налагодження функціоналу згідно технічного завдання, створення програмного коду клієнтської та серверної частини; 4) тестування; перевірка на тест-кейсах на відповідність вихідним вимогам та перевірка продуктивності при навантаженнях;                 5) технічна підтримка: взаємодія з користувачами, фіксація помилок; 6) проведення розвитку і оновлення мобільного додатку відповідно до потреб Сторони-2; 7) підготовка маркетингових матеріалів; підготовка описів, графічних та відео презентації, поширення інформації в соціальних мережах; забезпечення гарантійної (технічної) підтримки Мобільного додатку впродовж строку дії цього Договору.
		Внески Сторони-2:
		-          майнові (пункт 5.2.1 Договору): право на використання серверних потужностей для розміщення Мобільного додатку в обсязі не менше: CPU - 31 шт., RAM - 34 Гбайт,  HDD - 510 Гбайт; канали зв`язку та операційне програмне забезпечення, необхідне для функціонування ПАК та програмне забезпечення захисту даних (інформації) від несанкціонованого доступу, а саме: 1) оперативна система - Ubuntu 16.04; 2) бази даних Postgre SQL 9/6 та Redis DB; 3) файловий сервіс - Minio; 4) системи розгортання - Ansible;  5) обробка фонових задач - Jobs; технічне завдання на адаптацію Мобільного додатку, яке містить перелік, обсяги, строки та порядок розробки Мобільного додатку та відповідний техноробочий проект;
		-          трудова участь (пункт 5.2.2 Договору): участь фахівців належної кваліфікації, зокрема фахівців, що мають досвід підготовки Технічних завдань та техноробочих проектів; визначення мети; портрет користувача - соціально-демографічного зрізу аудиторії, маркетингових задач, розробка концепції та механізму залучення аудиторії; аналіз вимог і розробка концепції продукту; складання вимог до програми, технічного завдання, сценаріїв поведінки користувачів та тестових сценаріїв; контроль за дотриманням методології та стандартів: методологія з управління проектом; стандарти по організації проектної команди; стандарти для планування циклу розробок; стандарти підготовки архітектурних діаграм; стандарти написання програмного коду; стандарти по оформленню документації для користувачів; стандарти з інформаційної безпеки; вимоги до захисту персональних даних; консультування стосовно внутрішніх інформаційних систем міста та механізмів інтеграції з ними; розробка протоколів та регламентів обміну інформацією, налаштування вузлів обміну та точок доступу до внутрішніх систем; розгортання вузлів системи на серверах міського датацентра; публікація в магазинах Google Play та Apple Store.
		У пунктах 5.3, 5.4 Договору сторони домовилися, що їх внески за цим правочином вважаються рівними, а майно, створене або набуте сторонами внаслідок спільної діяльності, складає їх спільну власність.
		Відповідно до пункту 5.5 цієї угоди всі доходи, отримувані за цим Договором внаслідок спільної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних затрат Сторін, за згодою Сторін.
		Згідно з пунктом 5.6 наведеного правочину за використання мобільного додатку "KyivSmartCity" кошти розподіляються наступним чином: Сторона-1 отримує 1 % від суми коштів, сплачених платниками за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку, решта коштів залишається в розпорядженні Сторони-2.
		Щомісяця до 8-го (восьмого) числа місяця, наступного за місяцем використання мобільного додатку, Сторона-1 оформлює та передає на підписання Стороні-2 акти приймання-передачі наданих послуг (пункт 5.7 Договору).
		За змістом пункту 7.1 Договору майнові права на об`єкт інтелектуальної власності - комп`ютерну програму "Мобільний додаток "KyivSmartCity" належать Стороні-1.
		Пунктом 12.1 Договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому разі - не раніше повного та належного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.
		Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору (пункт 12.2 Договору).
		Судом також встановлено, що 28.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" та Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору № 4607 про спільну діяльність щодо впровадження і використання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП від 25.02.2019 року (яка є його невід`ємною частиною), в якій сторони домовилися продовжити строк дії Договору на один календарний рік - до 31.12.2020 року.
		Враховуючи отримання відповідачем за умовами спірного Договору 1 % від суми коштів, сплачених платниками за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку, що з початку 2020 року у грошовому еквіваленті фактично перевищило 200 000,00 грн., позивач листом від            16.10.2020 року № 02-2188 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" з пропозицією про розірвання вищенаведеного правочину. В обґрунтування підстав для розірвання Договору позивач посилався, зокрема, на положення пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі", за якими договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення замовником до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону. До вказаного листа Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" було долучено проект відповідної додаткової угоди про розірвання Договору в двох примірниках, скріплених підписом представника позивача та печаткою цієї юридичної особи.
		Зважаючи на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" не було акцептовано вказану пропозицію, а також беручи до уваги, що спірний Договір та додаткова угода № 1 до нього, на думку позивача, суперечать нормам Закону України "Про публічні закупівлі", частині 3 статті 92 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 136 Господарського кодексу України, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
		Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами спірний Договір є договором про спільну діяльність.
		Положеннями статті 1130 Цивільного кодексу України унормовано, що За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
		Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
		Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Згідно з частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Обґрунтовуючи пред`явлені до відповідача вимоги, Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" посилалося на те, що за умовами пунктів 5.6, 5.7 оскаржуваного Договору ціна цього правочину є динамічною величиною, що залежить від кількості пасажирів, які протягом строку дії Договору скористаються мобільним додатком "KyivSmartCity" для поповнення транспортного ресурсу чи придбання електронних квитків. Позивач вказував, що розділ 12 спірної угоди не передбачає її автоматичної пролонгації на новий термін, оскільки при укладенні Договору сторони не могли передбачити його дійсну ціну, тоді як за умовами Закону України "Про публічні закупівлі" сума винагороди відповідача за час дії Договору (до 31.12.2019 року) не повинна перевищувати 200 000,00 грн., оскільки в іншому випадку для його укладення необхідно було проводити процедуру закупівлі згідно з положеннями означеного нормативно-правового акту. Отже, при укладенні Договору та погодженні строку його дії сторони очікували, що за час дії цього правочину винагорода відповідача не перевищить 200 000,00 грн.
		Разом із тим, враховуючи розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.10.2019 року № 1864, яким продовжено термін дії дослідної експлуатації АСОП до 31.03.2020 року, сторони 28.12.2019 року підписали додаткову угоду № 1 до спірного Договору про продовження строку його дії на один календарний рік - до 31.12.2020 року, без внесення при цьому будь-яких змін до інших умов зазначеного правочину.
		Зважаючи на викладене, за вказаним Договором відповідач з 01.01.2020 року та до закінчення терміну дії спірного правочину повинен був отримувати винагороду за кожен календарний місяць у розмірі 1 % від суми коштів, сплачених пасажирами у календарному місяці за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку "KyivSmartCity", що в загальній сумі, починаючи з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року, перевищило 200 000,00 грн. 
		На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів позовної заяви долучено ряд платіжних доручень, датованих січнем-липнем 2020 року, які підтверджують факт перерахування Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на користь відповідача суми грошових коштів за Договором у розмірі, що перевищує 200 000,00 грн.
		Оскільки сума сплачених позивачем на користь відповідача грошових коштів за Договором протягом вищенаведеного періоду перевищила 200 000,00 грн., Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" стверджувало про укладення між сторонами додаткової угоди № 1 до Договору з порушенням приписів Закону України "Про публічні закупівлі" щодо обов`язкового проведення процедури закупівлі.
		Проте означені твердження позивача не беруться судом до уваги, з огляду на наступне.
		Відповідно до умов статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення спірного договору та додаткової угоди № 1) договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
		Замовниками згідно з наведеною статтею Закону є органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:
		юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;
		органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;
		у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
		До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак:
		органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання;
		наявність спеціальних або ексклюзивних прав.
		Крім того, відповідно до наведеної норми послугами є будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт.
		Предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом.
		Частиною 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що цей Закон застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень.
		Забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом (частина 7 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі").
		У той же час при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що предметом спірного Договору є саме спільна діяльність сторін щодо впровадження, адаптації, використання та надання мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП з метою надання користувачам АСОП інформаційних послуг, закріплення та розширення своєї частки на ринку послуг та отримання від надання цих послуг прибутку. Разом із тим, умовами вказаного правочину не передбачено надання відповідачем позивачу послуг, виконання ним робіт або набуття, зокрема, позивачем, права власності на певні товари, не обумовлено оплати таких послуг/робіт/товарів за рахунок бюджетних коштів, а також взагалі не встановлено обов`язку позивача сплачувати на користь відповідача власні (бюджетні) кошти, тоді як умовами пунктів 5.6, 5.7 Договору врегульовано порядок розподілу між сторонами лише тих коштів, які отримані від третіх осіб - платників за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку.
		Позивачем не було спростовано й факту укладення між сторонами спірного правочину саме на комерційній основі, враховуючи зміст, зокрема, пункту 1.1 цього Договору, за якими передбачені цією угодою послуги надаються з метою отримання прибутку, для досягнення чого сторони зобов`язалися спільно й погоджено вживати необхідні фактичні і юридичні дії, передбачені цим Договором.
		На підтвердження пред`явлених вимог позивач також посилався на рішення Київської міської ради від 18.12.2018 року № 461/6512, яким затверджено Комплексну міську цільову програму "Електронна столиця" на 2019-2022 роки (учасником якої є Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр").
		За змістом пункту 5 цього рішення та пункту 8 Паспорту означеної міської цільової програми її фінансування здійснюється за рахунок бюджету міста Києва.
		За умовами пункту 7.1 Додатку № 1 до наведеної міської цільової програми до заходів цієї програми включено, у тому числі, закупівлю та встановлення програмно-технічних комплексів самообслуговування, придбання програмного забезпечення для впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності, забезпечення розповсюдження та поповнення єдиного електронного квитка.
		Відтак, придбаваючи для потреб територіальної громади міста Києва АСОП/мобільний додаток "KyivSmartCity", позивач, за його твердженням, виконував покладені на нього територіальною громадою зобов`язання.
		Проте вказані посилання також не можуть бути підставою для визнання недійсним оскаржуваного Договору та додаткової угоди № 1 до нього, оскільки за умовами цього правочину позивач фактично не придбавав для потреб територіальної громади міста Києва АСОП/мобільний додаток "KyivSmartCity" та не сплачував за користування ним власні грошові кошти, а використовував такий додаток у спільній з відповідачем діяльності. У той же час усі майнові права на комп`ютерну програму "KyivSmartCity" відповідно до пункту 1.5 Договору належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс". Доказів відчуження відповідачем таких прав позивачу (у тому числі за плату) матеріали справи не містять.
		Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин за Договором та додатковою угодою від 28.12.2019 року № 1 дія Закону України "Про публічні закупівлі" не поширюється, що спростовує обґрунтованість відповідних тверджень позивача.
		Крім того, позивачем не доведено суду й наявності правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 28.12.2019 року № 1 до Договору внаслідок отримання відповідачем протягом 2020 року грошових коштів у розмірі, що перевищує 200 000,00 грн. (навіть за умови застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про публічні закупівлі"), оскільки умовами цієї додаткової угоди було передбачено лише продовження строку дії Договору на один календарний рік - до 31.12.2020 року, та не було узгоджено будь-яких інших змін до решти умов зазначеного правочину, зміст яких суперечив би імперативним законодавчим приписам.
		Також, Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" в установленому законом порядку не було доведено того, що при укладенні Договору та погодженні строку його дії сторони очікували, що за час дії Договору винагорода відповідача не перевищить 200 000,00 грн., оскільки умови оскаржуваного правочину та додаткової угоди № 1 до нього не містять будь-яких положень про обмеження граничної суми прибутку відповідача, отриманої за результатами спільної діяльності.
		Слід також зазначити, що згідно з наявними у матеріалах справи документами (що не спростовано позивачем під час розгляду справи) Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на виконання положень пунктів 5.6, 5.7 спірного Договору в період, зокрема, з 25.02.2019 року (момент укладення Договору) по             31.12.2019 року (кінцева дати строку дії Договору, передбачена пунктом 12 цього правочину) розподілило кошти за використання мобільного додатку "KyivSmartCity" та перерахувало відповідачу 1 % від суми цих коштів, сплачених платниками за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку, що у загальному розмірі склало 462 340,76 грн. та більш ніж удвічі перевищило 200 000,00 грн. Докази наявності претензій чи повідомлень відповідача про неналежне виконання позивачем умов Договору протягом 2019 року щодо сплати грошових коштів Стороні-1 в матеріалах справи відсутні.
		Однак, незважаючи на те, що сума належних до сплати відповідачу грошових коштів за Договором протягом 2019 року перевищила 200 000,00 грн., і про таке перевищення позивачу як стороні за Договором, яка фактично здійснювала розподіл цих коштів, було достеменно відомо, 28.12.2019 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до спірного Договору про продовження строку його дії на один календарний рік - до         31.12.2020 року, без будь-яких заперечень стосовно відповідності умов Договору, зокрема, Закону України "Про публічні закупівлі".
		Суд також зазначає, що сума отриманих відповідачем коштів за Договором лише протягом перших двох місяців 2020 року перевищила 200 000,00 грн., а протягом січня-червня 2020 року включно склала 488 825,64 грн., що також більш ніж у 2 рази перевищує означену суму. Проте протягом вказаного періоду будь-яких взаємних претензій у сторін Договору щодо його виконання та відповідності нормативним законодавчим приписам також не виникало. Водночас суд звертає увагу на те, що позов у даній справі було пред`явлено позивачем лише після фактичного закінчення строку дії Договору, а також після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" про стягнення заборгованості за Договором, яка виникла у період з липня по жовтень 2020 року включно, в розмірі 611 360,35 грн. (справа № 910/20657/20).
		Твердження позивача про те, що суми доходів та витрат, отриманих/здійснених Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на підставі спірного Договору, не стосуються обставин, які входять до предмета доказування у даній справі, оцінюються судом критично з огляду на викладені у позовній заяві посилання самого позивача на суми доходів Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс", отримані останнім у 2020 році, які перевищують 200 000,00 грн., а також надані позивачем докази на підтвердження означених обставин.
		Аргументи Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" щодо того, що відповідач претендує на частину вартості послуг з перевезення в міському пасажирському транспорті, тарифи на які затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради, також не заслуговують на увагу, оскільки умови спірного Договору не суперечать таким розпорядженням та не регулюють і не змінюють тарифи на перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті міста Києва, а стосуються лише розподілу коштів, які сплачуються платниками за придбання електронних квитків, поповнення транспортного ресурсу з використанням мобільного додатку за встановленими тарифами.
		Посилання позивача на те, що додаткова угода від 28.12.2019 року № 1 до Договору мала бути укладена між сторонами за результатами проведення процедури закупівлі відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" також не беруться судом до уваги, оскільки Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр", крім іншого, в установленому законом порядку не було обґрунтовано правових підстав для застосування вищенаведеної процедури до укладення додаткової угоди, якою вносяться зміни у Договір, у той час як сам Договір було укладено без застосування цієї процедури.
		Суд також звертає увагу позивача на те, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від             10.03.2021 року в справі № 201/8412/18 та пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
		Тобто, за загальним правилом недійсність правочину має існувати в момент його укладення, а не в результаті виконання, невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на його підставі, або внесення у подальшому змін до цього правочину чи пов`язаних з ним договорів.
		Наведені обставини додатково свідчать про необґрунтованість посилань Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на наявність підстав для визнання недійсним оскаржуваного Договору, а також додаткової угоди від 28.12.2019 року № 1 до нього, внаслідок отримання відповідачем певної суми прибутку протягом дії Договору.
		Суд також наголошує на тому, що позивач в обґрунтування пред`явленого позову посилався на невідповідність вимогам Закону України "Про публічні закупівлі" саме додаткової угоди від 28.12.2019 року № 1 до оскаржуваного правочину, а не спірного Договору вцілому.
		Разом із тим, за змістом статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину (якою є означена додаткова угода № 1) не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
		Відтак, зважаючи на те, що спірний Договір було укладено сторонами раніше в часі, тоді як додатковою угодою від 28.12.2019 року № 1 внесено зміни лише до строку його дії, а також враховуючи приписи статті 217 Цивільного кодексу України та обґрунтовані припущення про вчинення між сторонами Договору і без укладення в подальшому додаткової угоди № 1 до нього, суд дійшов висновку про безпідставність відповідних тверджень позивача.
		Крім того, враховуючи зміст наявного у матеріалах справи адресованого відповідачу листа позивача від 16.10.2020 року № 02-2188 про розірвання спірного Договору з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі", суд зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у чинній редакції) договір про закупівлю є нікчемним у разі, якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону.
		У той же час тлумачення статей 215, 216 Цивільного кодексу України та статей 651 - 653 Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції "недійсність договору" та "розірвання договору", як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.
		Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19).
		Суд також звертає увагу позивача на те, що на час укладення спірного Договору в Законі України "Про публічні закупівлі" норма статті 43 цього Закону, яка регулює нікчемність договору про закупівлю внаслідок його укладення до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі, була відсутня.
		Разом із тим, суд зазначає, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
		В обґрунтування позовних вимог Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" також посилалося на те, що передача майна позивача для його використання у спільній діяльності з відповідачем була можлива лише за згодою власника такого майна - територіальної громади міста Києва, проте такої згоди позивачем отримано не було.
		Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		За умовами частини 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
		Відповідно до пункту 1.1 Статуту позивача, затвердженого розпорядженням Представника президента України у місті Києві 21.07.1992 року № 678 (у редакції розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.04.2018 року № 611) Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковане Департаменту інформаційно-комунікаційних технологій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Власником Підприємства є територіальна громада міста Києва, від імені якої виступає Київська міська рада (пункт 1.3 цього Статуту).
		Пунктом 6.2 Статуту позивача встановлено, що майно Підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.
		За умовами пункту 6.5 Статуту Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" останнє має право виключно за згодою власника або уповноваженого ним органу відчужувати закріплене за ним майно, надавати в оренду або в безоплатне користування (позичку), передавати в заставу нерухоме майно, обладнання, інвентар та інші цінності, а також списувати з балансу основні засоби в установленому порядку.
		Разом із тим, як було зазначено вище, внеском позивача у спільну діяльність за оскаржуваним Договором (крім трудової участі) було лише право на використання серверних потужностей для розміщення Мобільного додатку в обсязі не менше: CPU - 31 шт., RAM - 34 Гбайт, HDD - 510 Гбайт; канали зв`язку та операційне програмне забезпечення, необхідне для функціонування ПАК та програмне забезпечення захисту даних (інформації) від несанкціонованого доступу, а саме: 1) оперативна система - Ubuntu 16.04; 2) бази даних Postgre SQL 9/6 та Redis DB; 3) файловий сервіс - Minio; 4) системи розгортання - Ansible;  5) обробка фонових задач - Jobs; технічне завдання на адаптацію Мобільного додатку, яке містить перелік, обсяги, строки та порядок розробки Мобільного додатку та відповідний техноробочий проект.
		Будь-яких положень про передачу відповідачу у власність, платне користування або позичку, а також заставу нерухомого майна, обладнання, інвентаря та інших цінностей у розумінні норм Цивільного кодексу України, умови спірного Договору не містять.
		Крім того, у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про фактичну передачу та користування відповідачем майном (основними засобами) Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", тоді як спільне використання сторонами серверних потужностей позивача для розміщення Мобільного додатку, каналів зв`язку та операційного програмного забезпечення, необхідного для функціонування ПАК, та програмного забезпечення захисту даних (інформації) від несанкціонованого доступу зумовлене фактичним застосуванням Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" функціоналу, впровадженням і використанням мобільного додатку "KyivSmartCity" як програмного модулю АСОП.
		Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на укладення ним оскаржуваного Договору з перевищенням наданих повноважень.
		Слід також наголосити, що згідно зі статтями 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
		У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
		Судом взято до уваги те, що факт припинення дії спірного Договору та/або повного його виконання не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним.
		Проте позивач у пред`явленому позові не вказав, які конкретно його права були порушені спірним правочином, обмежившись лише загальними фразами про порушення права/обов`язку Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на укладення договору, що відповідає вимогам закону, та належне ведення ним господарської діяльності, а також не обґрунтував, яким чином визнання недійсним Договору (який на час звернення позивача до суду з означеним позовом припинив дію) відновить порушені, на думку Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", права чи інтереси позивача.
		Інші посилання позивача на наявність правових підстав для визнання недійсним спірного Договору та додаткової угоди № 1 до нього також не були у встановленому законом підтверджені під час розгляду даної справи та спростовуються її матеріалами.
		Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр", у зв`язку з чим, у задоволенні даного позову слід відмовити.
		У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).
		Окрім того, господарський суд при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.
		Що стосується понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). 
		Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
		Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
		Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового засідання у справі для вирішення питання про судові витрати відповідача на оплату професійної правничої допомоги.
		Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 221, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		1.          У задоволенні позову відмовити.
		2.          Призначити судове засідання для вирішення питання про витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" на правничу допомогу на 02.06.2021 року о 14:45 год. Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В, корпус Б, зал № 8.
		3.          Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджітал Солюшнс" протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення ним заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу. 
		4.          Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		5.          Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		6.          Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017     № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Повне рішення складено та підписано 28.05.2021 року. 
		 
		Суддя                                                                                                                      В.С. Ломака

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...