Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 473/2302/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.06.2021. Зареєстровано: 03.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2021.
Дата набрання законної сили: 31.05.2021
Номер судового провадження: К/9901/24148/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 473/2302/20
		адміністративне провадження № К/9901/24148/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу №473/2302/20
		за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні
		за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
		на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Джабурія О.В., суддів: Вербицької Н.В., Градовського Ю.М.
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. 17 липня 2020 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (далі - позивач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області) звернулося до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (далі також - відповідач) про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
		2. В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що відповідач умисно порушує чинне законодавство, ухиляючись від легалізації факту свого перебування на території України, та вдається до будь-яких дій задля перешкоджання встановленню своєї особи та громадянської належності. 
		2.1. Так, 14 листопада 2020 року детективами Національного антикорупційного бюро України під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №52017000000000839 від 28 листопада 2017 року було затримано та доставлено до службового приміщення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), як такого, що порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
		2.2. Проведеною перевіркою встановлено, що на ім`я відповідача як ОСОБА_1 був виданий паспорт серії НОМЕР_1 , який в подальшому був вилучений у зв`язку з виявленням ознак його підробки. При цьому, останній також використовував паспорт громадянина України, серії НОМЕР_2 , виданий 20 березня 2014 року Перевальським РС УДМС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_1 (бланк якого визнано недійсним), та на підставі останнього намагався отримати паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
		2.3. У грудні 2018 року відповідач звернувся до Генерального консульства України в Стамбулі з проханням документувати його посвідченням на повернення в Україну, де зазначив, що він є уродженцем Російської Федерації. Під час здійснення перевірки правоохоронними органами Туреччини встановлено, що при в`їзді на територію країни відповідач використовував паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданий 14 вересня 2011 року, орган видачі 7101.
		2.4. У зв`язку із порушенням встановлених правил перебування на території України 14 липня 2020 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення з накладенням на нього стягнення в вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. Того ж дня уповноваженою особою УДМС у м. Києві та Київської області прийнято рішення про адміністративне затримання відповідача у зв`язку із вчиненням останнім адміністративного правопорушення.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року позов задоволено. Затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою ідентифікації, на строк, необхідний для ідентифікації, але не більше, як на шість місяців з дати фактичного затримання, а саме з 17 липня 2020 року.
		4. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за наданою Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України інформацією відповідач з питань оформлення громадянства України не звертався. За наслідками розгляду питання щодо встановлення факту його постійного проживання на території України у судовому порядку, постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у встановленні даного факту було відмовлено.
		4.1. У судовому засіданні суд першої інстанції установив, що на момент затримання відповідач не мав паспорту або іншого документа, які б посвідчували його особу, приналежність його до громадянства будь якої держави. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що надані в судовому засіданні свідоцтво про народження, посвідчення водія не можуть слугувати беззаперечним аргументом його ідентифікації, а можуть лише посприяти органам державної влади у вчиненні відповідних дій у цьому напрямку.
		4.2. За таких обставин, вважаючи, що відповідач вчинив порушення законодавства України, оскільки не довів законності перебування на території України, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації.
		5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року скасовано. Ухвалено у справі № 473/2302/20 нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
		6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем були пред`явлені належні та достатні документи для встановлення його особи.
		6.1. Посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач був документований паспортом громадянина України. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що на момент затримання відповідач не мав паспортного чи іншого документа, який би посвідчував його особу, приналежність до громадянства будь-якої держави.
		6.2. Крім того, суд апеляційної інстанції указав на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги доводи відповідача, що він - ОСОБА_1 , на підтвердження чого пред`явив посвідчення водія НОМЕР_4 , видане Сімферопольським ВРЕР при УДАІ ГУМВС України в АРК 16 вересня 2008 року, свідоцтво про народження НОМЕР_5 , посвідчення № НОМЕР_6 охоронця ДП «Трансфорвардінг Плюс» та довідку від 06 липня 2017 року №12 про те, що він з 01 травня 2017 року працює охоронцем на цьому ж підприємстві.
		6.3. Також, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ОСОБА_1 18 січня 2016 року включений до Державного реєстру виборців, що підтверджується роздруківкою персональних даних з державного реєстру виборців, виданою відділом ведення ДРВ Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 20 вересня 2019 року.
		6.4. Посилаючись на вимоги статті 13, 29 Закону України «Про єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 755/18434/18, указав, що посвідчення водія є документом, що посвідчує особу.
		6.5. Крім того, суд апеляційної інстанції зважив на те, що кримінальне провадження12016230030001131 від 23 березня 2016 року, в межах якого встановлювався факт підроблення паспорту серії НОМЕР_1 , було закрито на підставі частини першої 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (за відсутністю події кримінального правопорушення).
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
		7. 21 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області, у якій скаржник просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та залишити рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2020 року в силі.
		8. В обґрунтування касаційної скарги скаржник указує на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		8.1. Скаржник наполягає, що паспорт серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , двічі вилучався у відповідача за ознаками його підроблення та за результатами здійсненої у межах кримінального провадження № 12016230030001131 від 23 березня 2016 року експертизи встановлено, що указаний документ не відповідає установленій формі. Однак, відповідач, діючи умисно, після вилучення у нього указаного паспорту працівниками ДМС звернувся до Генічеського РС УДМС України в Херсонській області із заявою про видачу йому паспорту громадянина України замість втраченого (викраденого).
		8.2. Скаржник наголошує, що відповідач також використовував паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 , виданий 20 березня 2014 року Перевальським РС УДМС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_1 , бланк якого також було визнано недійсним. Крім того, у грудні 2018 року звернувся до Генерального консульства України в Стамбулі з проханням документувати його посвідченням на повернення в Україну, де зазначив, що він є уродженцем Російської Федерації. Під час здійснення перевірки правоохоронними органами Туреччини встановлено, що при в`їзді на територію країни відповідач використовував паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданий 14 вересня 2011 року, орган видачі 7101.
		8.3. Скаржник звертає увагу, на безсумнівний, на його переконання, факт підроблення свідоцтва про народження НОМЕР_5 , дата видачі 06 лютого 1987 року, на ім`я ОСОБА_1 , оскільки у ньому у графі місце народження вказано «АР Крым», хоча у 1987 році указана територія мала назву Кримська область у складі УРСР. Крім того, у реєстрі актів цивільного стану відсутня інформація про народження ОСОБА_1 у 1987 році.
		8.4. Також, скаржник наполягає, що зазначення у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року про те, що процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до заявника ( ОСОБА_1 ), так як він був документований паспортом громадянина України, необхідно читати у контексті із подальшим зазначенням про те, що для оформлення паспорта особами, яких не було встановлено за результатами процедури встановлення особи подається рішення суду про встановлення особи, а не рішення суду про встановлення факту постійного проживання на території України з 24 серпня 1991 року.
		8.5. На думку скаржника, не можуть братися до уваги наявні у відповідача довідка про внесення до списку виборців, посвідчення водія, довідко тимчасово переміщеної особи та картка платника податків, оскільки ці документи були отримані на підставі паспорту НОМЕР_1 . При цьому, позивач не виключає можливість підроблення і указаних документів.
		8.6. Крім того, скаржник звертає увагу, що кримінальне провадження №12016230030001131 закрито саме на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, тобто у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
		9. 21 вересня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюка А.Г., Соколов В.М.
		10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
		11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 травня 2021 року року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Позиція інших учасників справи
		12. 15 грудня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін
		12.1. Зокрема, наполягає, що він, ОСОБА_1 , народився у м. Сімфереполі Автономної республіки Крим, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 . По досягненню шістнадцятирічного віку, 25 вересня 2004 року паспортною службою МВС України в Криму йому було видано паспорт громадянина України серія НОМЕР_7 . 06 березня 2012 року Нахімівським РВ УМВС України йому було видано паспорт серії НОМЕР_1 на підставі обміну. 
		12.2. Також відповідач заначив про те, що Печерським районним судом міста Києва відкрито провадження у справі за його заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме щодо встановлення особи відповідача. 
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		13. 16 січня 2016 року під час здійснення фільтраційних заходів співробітниками СБУ та ДПСУ в аеропорту «Бориспіль» паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 06 березня 2012 року Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі на ім`я ОСОБА_1 було вилучено та передано до Бориспільського ГУ НП України в Київській області, в зв`язку з виявленням ознак його підробки.
		14. За вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР за № 120161101110000017. Результатами проведеної експертизи встановлено, що указаний документ не відповідає встановленій формі. Між тим, даний бланк паспортного документа слідчим Бориспільського РВ з невстановлених причин було передано відповідачу для зберігання.
		15. 22 березня 2016 року відповідач за наявності в нього вказаного документа звернувся до паспортного сервісу в м. Херсон з питанням оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Під час оформлення відповідних документів паспорт серії НОМЕР_1 був вилучений працівниками ДМС та переданий до Дніпровського РУ ГУНП України в Херсонській області (в межах кримінального провадження 12016230030001131 від 23 березня 2016 року встановлено, що вказаний паспорт підроблений).
		16. 14 грудня 2016 року відповідач звернувся до Генічеського РС УДМС України в Херсонській області з заявою про видачу паспорта громадянина України замість втраченого (викраденого) 01 вересня 2016 року в м. Херсон при невідомих обставинах. 04 січня 2017 року до Генічеського відділу ДМС надійшов оригінал паспорту в вигляді ID-картки № НОМЕР_8 від 26 грудня 2016 року. Однак, управління ДМС України в Херсонській області через виявленні 29 грудня 2016 року порушення співробітників Генічеського РС УДМС України в Херсонській області розпочали службову перевірку за фактом оформлення ID-картки відповідачеві. За результатами перевірки винних притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а вищевказана ID-картка визнана недійсною та знищена на підставі висновку Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України від 12 травня 2017 року, №2- 10/2017.
		17. Паспорт громадянина України, серія НОМЕР_2 , виданий 20 березня 2014 року Перевальським РС УДМС України у Луганській області на ім`я ОСОБА_1 , який було подано для отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон, визнано недійсним.
		18. Відповідач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із заявою щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факт його постійного проживання на території України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року, яке було залишено без змін рішенням апеляційного суду міста Києва, заяву ОСОБА_1 було задоволено та встановлено факт його постійного проживання на території України. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року скасовано вищевказані судові рішення, оскільки відповідачем не було надано доказів звернення до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого. У цьому рішенні Верхом Судом зазначено, що «процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до заявника, так як він був документований паспортом громадянина України».
		19. Листом Генерального консульства України повідомлено про звернення відповідача в грудні 2018 року до Генерального консульства України в Стамбулі з проханням документувати відповідача посвідченням на повернення в Україну, відповідач зазначав, що він є уродженцем Російської Федерації, при цьому, використовував паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 , виданий 14 вересня 2011 року, орган видачі 7101.
		20. Згідно з наданою Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України інформацією ОСОБА_1 з питань оформлення громадянства України не звертався.
		21. У наявній в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 зазначено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, АР Крим, його батько - ОСОБА_4 , грузин за національністю, мати - ОСОБА_5 - татарка.
		22. Відповідач включений до реєстру виборців, про що свідчить роздруківка персональних даних з державного реєстру виборців, виданого відділом ведення ДРВ Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації 20 вересня 2019 року, з наступними даними: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виборча адреса: АДРЕСА_1 включений до Державного реєстру виборців 18 січня 2016 року, номер виборчої дільниці 850162».  
		23. Також, до матеріалів справи надані копії посвідчення водія НОМЕР_4 , виданого Сімферопольским ВРЕР при УДАІ ГУВС України в ВАРК 16 вересня 2008 року, посвідчення охоронця ДП «Трансфорвардінг Плюс» та довідки від 06 липня 2017 року № 12 про те, що відповідач працює охоронцем на цьому підприємстві з 01 травня 2017 року.
		24. 14 липня 2020 року детективами Національного антикорупційного бюро України під час проведення слідчих дій в рамках кримінального провадження №52017000000000839 від 28 листопада 2017 року було затримано та доставлено до службового приміщення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), як такого, який порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
		Нормативне регулювання
		25. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		26. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		27. Статтею 29 Конституції України кожній людині гарантується право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
		28. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		29. Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
		a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;
		b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;
		c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
		d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
		e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
		f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
		Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
		Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.
		Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
		30. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		31. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначаються Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ (далі - Закон № 2235-ІІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		32. Статтею 1 Закону № 2235-ІІІ, зокрема, визначено таке: громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. 
		33. Відповідно до статті 2 Закону № 2235-ІІІ законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 2) запобігання виникненню випадків без громадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадянства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя; 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
		34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
		35. Відповідно до статті 5 Закону № 2235-ІІІ документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.
		36. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		37. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства за приписами пункту 15 частини першої статті 1 цього ж Закону розуміється особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
		38. Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI, зокрема визначено таке: іноземець    - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; особа без громадянства    - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, зокрема, стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
		39. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина четверта статті 30 Закону № 3773-VI).
		40. Згідно із частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного із зазначених у цій статті заходів:
		1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
		2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
		3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
		4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
		41. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина 11 статті 289 КАС України).
		42. Згідно з частиною тринадцятою статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
		1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
		2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		43. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		44. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		45. Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суду апеляційної інстанції в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
		46. У цій справі предметом розгляду є вимога ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
		47. З аналізу положень статті 289 КАС України слідує, що визначена цією нормою процедура може бути застосована виключно до іноземців або осіб без громадянства та передбачає затримання таких осіб з примусовим поміщенням в пунктах тимчасового перебування на визначений строк. Застосовуватися такі заходи можуть у виключних випадках, зокрема, у разі вчинення порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців за умови відсутності у іноземців або осіб без громадянства документа, що дає право на виїзд з України. Ця процедура не може бути застосована до громадян України.
		48. При цьому, розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. 
		49. Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 1 статті 5 Конвенції мається на увазі фізична свобода особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно можливості обмеження права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
		50. Відтак, за наведеного правового регулювання і доводів касаційної скарги, колегія суддів повинна відповісти на питання: чи можуть застосуватися до відповідача такі базові поняття як "іноземець" чи "особа без громадянства", та, відповідно, чи належить він до суб`єктів, стосовно яких за правилами статті 289 КАС України дозволено за певних умов задля досягнення легітимних цілей застосовувати такий захід як затримання особи з поміщенням її до пункту тимчасового перебування іноземців чи осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, тобто обмеження свободи такої особи. 
		51. Аналіз наведених норм Закону № 2235-ІІІ та Закону № 3773-VI у їх логічному зв`язку дозволяє дійти висновку про те, що іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства є особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону. Натомість, громадянином України є особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. У такому разі між фізичною особою - громадянином України і Україною виникає відповідний правовий зв`язок, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.
		52. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що до відповідача не можуть бути застосовані передбачені приписами статті 289 КАС України обмеження, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що відповідач є іноземцем або особою без громадянства. Натомість відповідачем на підтвердження того, що він є громадянином України надано відповідні докази, перелік яких наведено у пунктах 6.2., 6.3. цієї постанови.
		53. При цьому, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неможливості встановлення особи відповідача на підставі наявних у нього документів з огляду на отримання таких на підставі паспорту НОМЕР_1 , який скаржник уважає підробленим, оскільки, як вірно враховано судом апеляційної інстанції у цій справі, кримінального провадження № 12016230030001131, у межах якого встановлювалися обставини підроблення паспорту на ім`я ОСОБА_1 НОМЕР_1 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Факт закриття вказаного кримінального провадження скаржником не заперечуються.
		54. Таким чином, доводи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області, наведені як у ході розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанції, так і у касаційній скарзі, фактично зводяться до сумніву у легітимності документів, що посвідчують особу відповідача.
		55. Разом з тим, Верховний Суд наголошує, що адміністративний суд у межах розгляду позовної заяви про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з заходів, визначених у статті 289 КАС України не є органом, уповноваженим надавати оцінку документам на предмет їхнього підроблення. Факт підроблення документів може бути встановлено виключно у межах кримінального судочинства.
		56. Сумніви ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області у тому, що відповідач є тією самою особою, на ім`я якої пред`являє документи, мають вирішуватися в установленій законом процедурі, та не надають органам міграційної служби достатніх підстав  стверджувати, що особа є іноземцем чи особою без громадянства, до якої можливо застосувати процедуру затримання з метою ідентифікації на підставі приписів статті 289 КАС України.
		57. Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що у провадженні Печерського райнного суду м. Києва перебуває справа № 757/38183/20-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області, про встановлення особи, яка є громадянином України.
		58. Тож, ОСОБА_1 , як особа, яку не було встановлено за результатами процедури встановлення особи органами міграційної служби, перебуває у судовій процедурі встановлення особи.  
		59. Отже, виходячи з обсягу встановлених у цій справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність правових підстав для застосування до відповідача, як до  іноземця чи особи без громадянства, процедури затримання з метою його ідентифікації на підставі норм статті 289 КАС України.   
		60. За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в цій справі, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні позову.
		61. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. 
		62. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду скаржника з правовою оцінкою суд апеляційної інстанції обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
		63. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		64. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
		65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		66. Відповідно до частини першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		67. Отже, за правилами статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат.
		68. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.
		2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 473/2302/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк   В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...