Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1096/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 03.06.2021. Зареєстровано: 04.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2021.
Дата набрання законної сили: 03.06.2021
Номер судового провадження: К/9901/31992/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 червня 2021 року 
		м. Київ
		справа №640/1096/20
		адміністративне провадження №К/9901/31992/20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Калашнікової О.В.,
		суддів: Білак М.В.,  Мельник-Томенко Ж.М., 
		розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/1096/20
		за позовом судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоотриманої суддівської винагороди, провадження по якій відкрито
		 
		за касаційною скаргою судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року у справі №640/1096/20 (прийняту у складі головуючого судді - Ключковича В.Ю., суддів: Василенка Я.М., Беспалова О.О.)
		 
		У С Т А Н О В И В :
		 
		І. Суть спору
		 
		1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа - Державна судова адміністрація України, в якому просив:
		 
		1.1. визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ), виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року;
		 
		1.1. стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
		 
		2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач неправильно здійснював йому виплату суддівської винагороди у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
		 
		2.1. Зокрема, обрахунок суддівської винагороди здійснено не у відповідності до норм Закону №2453-VI, як це визначено пунктом 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ (далі Закон 1402-VIІІ), тобто виходячи не з встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ (далі - Закон №1774-VIII), який передбачає здійснення такого обрахунку виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
		 
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		3. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду Указом Президента України від 21.05.2007 №432/2007.
		 
		3.1. Згідно із Указом Президента України від 16.07.2010 №769/2010 суддю Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку.
		 
		3.2. Відповідно до Наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2010 №209/к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києві з 18 серпня 2010 року.
		 
		3.3. Наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2012 №60/к відповідно до статті 22 Закону України «Про державну таємницю», пункту 66 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №1561-12, пункту 8 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ОСОБА_1 надано доступ до секретної інформації в обсязі, необхідному для своєчасного і якісного виконання службових обов`язків (розпорядження УСБУ від 17.02.2012 №46Д/дск) та встановлено з 01 березня 2012 року щомісячну доплату за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі 10% посадового окладу.
		 
		3.4. Постановою Верховної Ради України від 17.05.2012 №4737-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
		 
		3.5. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік з 20.05.2014 по 19.05.2015.
		 
		3.6. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014 №121/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 1 рік з 20.05.2014 по 19.05.2015, із встановленням щомісячної доплати за обіймання посади заступника голови суду у розмірі 5 відсотків посадового окладу.
		 
		3.7. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 20.05.2015 по 19.05.2017.
		 
		3.8. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2015 №114/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 20.05.2015 по 19.05.2017, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді.
		 
		3.9. Згідно із наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2016 №387/к ОСОБА_1 , заступнику голови Окружного адміністративного суду міста Києва, з 19 вересня 2016 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу (стаж роботи більше 20 років).
		 
		3.10. Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2017 №85/к ОСОБА_1 припинено виплату щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді.
		 
		3.11. Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 23.05.2017 по 22.05.2020.
		 
		3.12. На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017 №90/к ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на три роки з 23.05.2017 по 22.05.2020, із встановленням щомісячної доплати у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді за перебування на адміністративній посаді.
		 
		3.13. Відповідно до довідки від 27.12.2019 №04-48/157/19, виданої Окружним адміністративним судом міста Києва, посадовий оклад позивача у період з 01.01.2014 по 31.08.2015 розмір складав 12180,00 грн.,     з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 13780,00 грн.,     з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 14500,00 грн., з 01.12.2016 по 31.12.2017 - 16000,00 грн., з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 17620,00 грн.,     з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 26430,00 грн., 01.01.2019 по 24.12.2019 - 28815,00 грн.; доплата позивача за вислугу років у період з 01.01.2014 по 14.09.2016 становила 40% посадового окладу, з 15.09.2016 по 07.04.2019 - 50% посадового окладу; доплата позивача за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у період з 01.01.2014 по 07.04.2019 становила 10% посадового окладу; доплата позивача за перебування на адміністративній посаді в суді у період з 20.05.2014 по 07.04.2019 становила 5% посадового окладу; встановлені обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди у період з 03.08.2014 по 30.03.2015 - 15 розмірів мінімальних заробітних плат; на час відсторонення від здійснення правосуддя зупинено всі виплати доплат до посадового окладу у період з 08.04.2019 по 24.12.2019.
		 
		3.14. Згідно із розрахунком суми суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 посадовий оклад в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 складав 48000,00 грн.; в період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 55845,00 грн.
		 
		3.15. Не погоджуючись із розміром суддівської винагороди, яка була виплачена позивачу за період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, та вважаючи бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		 
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		 
		4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року    визнано протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року; 
		 
		4.1. стягнуто з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
		 
		4.2. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно із частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а з аналізу положень Закону №1774-VIII вбачається, що вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до великої кількості законодавчих актів України, а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів, а є загальним законодавчим актом, окрім цього, пунктом 53 Закону №1774-VIII не передбачено внесення змін до Закону №2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, для визначення посадового окладу судді, тобто, цим законом не внесено відповідних змін до Закону №2453-VI. Суд вважав, що положення Закону №2453-VI, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №2453-VI, а положення Закону №1774-VIII вважати загальними нормами.
		 
		5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2020 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову.
		 
		5.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_1 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (1600 грн. з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та 1762 грн. з 01 січня 2018 року по 04 грудня 2018 року) відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України
		 
		IV. Касаційне оскарження
		 
		6. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
		 
		6.1. Як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII.
		 
		6.2. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що положення Законів, якими змінювався (зменшувався) розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової винагороди судді, не можуть вважатися підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному первинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачем. 
		 
		6.3.          У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		7. У поясненнях по суті заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва просить суд розглянути касаційну скаргу позивача відповідно до норм матеріального та процесуального права, з дотриманням принципу верховенства права на підставі наявних матеріалів справи.
		 
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
		 
		8. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		9. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.        
		 
		10. Приписами частини першої  статті 341 КАС України    визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		11. За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		 
		12. Частинами першою, другою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		 
		12.1. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
		1) вислугу років;
		2) перебування на адміністративній посаді в суді;
		3) науковий ступінь;
		4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		 
		12.2. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		 
		13. За пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		 
		14. Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
		 
		15. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 133 Закону №2453-VІ посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з відповідним коефіцієнтом, для судді вищого спеціалізованого суду - 1, 2.
		 
		16. За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		 
		17. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
		 
		VI. Позиція Верховного Суду
		 
		18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		 
		19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		 
		20. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		 
		21. Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
		 
		22. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив. 
		 
		23. Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.
		 
		24. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн.
		 
		25. Беручи до уваги приписи статті 7 Закону № 1801-VIII, розрахункова величина, яка застосувалась для нарахування суддівської винагороди позивачу (1600,00 грн.) є розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого згаданим Законом з 01 січня 2017 року. 
		 
		26. Позивач наголошує, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України. Тобто, позивач вважає, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.
		 
		27. З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. 
		 
		28. Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
		 
		29. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів. 
		 
		30. Водночас вказаним пунктом передбачено: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".
		 
		31. Аналіз вказаного правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень. 
		 
		32. Крім того, таким врегулюванням не порушено гарантії суддів як щодо розміру суддівської винагороди, так і до розміру допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
		 
		33. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 04 вересня 2019 року (справа № 812/266/17) та від 20 вересня 2018 року (справа № 804/2622/17).
		 
		34. Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, колегія суддів зазначає таке.
		 
		35. Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року.
		 
		36. Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		 
		37. У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди. 
		 
		38. Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. 
		 
		39. Отже, з прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
		 
		40. Верховний Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень. 
		 
		41. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
		 
		42. Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції, яку просить скасувати позивач, приймалась на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.
		 
		43. Крім того, частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
		 
		44. Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
		 
		45. Так, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
		 
		46. За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №1-рп/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення.
		 
		47. Колегія суддів враховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від 30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі №809/1684/17).
		 
		48. Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а). Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 листопада 2020 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 11 березня 2020 року у зразковій справі №200/9195/19-а.
		 
		49. За встановлених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		50. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		 
		51. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
		 
		52. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.
		 
		53. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених    статтею 341    цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		54. Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, підстави для її скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадане судове рішення - без змін.
		 
		VIІ. Судові витрати
		 
		55. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
		 
		П О С Т А Н  О В И В :
		 
		1. Касаційну скаргу судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 - залишити без задоволення.  
		 
		2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2020 року - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак   Ж.М. Мельник-Томенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...