Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/9901/97/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2021. Зареєстровано: 05.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2021.
Дата набрання законної сили: 04.06.2021
Номер судового провадження: П/9901/97/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		04 червня 2021 року 
		Київ
		 
		справа №П/9901/97/21
		адміністративне провадження №П/9901/97/21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Єресько Л.О.,
		суддів: Білак М.В., Жука А.В.,  Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
		за участю: 
		секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представників позивача - адвокатів Лещенка О.В., Кравця Р.Ю.,
		представників Президента України - Пантюхової Л.Р., Мовіле О.С.,
		представника третьої особи Конституційного Суду України -  Гребінника Ю.Л., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Президента України, від імені якого діють Пантюхова Л.Р. та Мовіле О.С., про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Конституційний Суд України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України,
		 
		УСТАНОВИВ:
		1. У провадженні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд, Суд) перебуває справа № П/9901/97/21 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач, Президент України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Конституційний Суд України (далі - третя особа, КС України) про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» (далі - оскаржуваний Указ № 124). 
		2. 27 квітня 2021 року на адресу Верховного Суду через канцелярію суду на позовну заяву надійшов письмовий відзив Президента України, від імені якого діє Пантюхова Л.Р. , у якому, крім іншого, наведено доводи про неналежність розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства, у зв`язку з чим відповідач просив закрити провадження у цій справі.
		3. В обґрунтування цього клопотання представники відповідача наголошують, що правовий статус Президента України належить до сфери конституційних правовідносин, тому офіційне тлумачення Конституції України, зокрема, у цій частині, як і вирішення питання про відповідність закону, іншого правового акта (їх окремих положень) стосовно обсягу повноважень Президента України Конституції України є виключним повноваженням Конституційного Суду України.
		3.1. Підкреслюють, що Конституційним Судом України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 9-р/2020 у справі № 1-9/2020 (197/20) вже розглядалося питання відповідності Конституції України індивідуального акта з підстав видачі його поза межами повноважень Президента України, визначених статтею 106 Конституції України. 
		3.2. Звертають увагу Суду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 березня 2018 року у справі № П/800/120/14, відповідно до якої характер формування КС України є політичним та статус цього органу є відмінним від судів загальної юрисдикції. 
		3.3. Зауважують, що позивачем фактично ставиться питання про неконституційність оскаржуваного Указу та, відповідно, про необхідність оцінки цього акта на відповідність, зокрема, статтям 6, 19, 102, 106 та розділу ХІІ Конституції України. Водночас наполягали, що невідповідність указів Президента України положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду такої категорії справ у порядку адміністративного судочинства. Тому, на переконання відповідача, існують об`єктивні підстави для закриття провадження у вказаній справі з огляду на той факт, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 
		4. Позивач та його адвокати заперечили проти зазначеного клопотання і просили відмовити у його задоволенні, враховуючи, що Конституційний Суд України хоч і розглядає Укази Президента України, але виключно з точки зору їх конституційності, а не законності. Натомість у цьому випадку Указ № 124 оскаржується позивачем з підстав його невідповідності вимогам Закону України «Про Конституційний Суд України», Закону України «Про національну безпеку України», Закону України «Про засади запобігання дискримінації в Україні». 
		4.1. Наголошували, що виключно в порядку адміністративного судочинства може бути вирішено питання порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		4.2. Просили також врахувати висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 9901/20/21, у якій Великою Палатою запроваджено критерії для розгляду судом адміністративної юрисдикції під час вирішення питання чи належить спір розглядати за правилами адміністративного судочинства шляхом послідовних відповідей на три указаних Великою Палатою питання.
		5. Представник третьої особи Конституційного Суду України при вирішенні цього клопотання поклався на розсуд суду.
		6. Заслухавши думку учасників справи з приводу заявленого клопотання, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.
		7. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		8. З метою встановлення «належного» суду для вирішення спору у цій справі необхідно встановити природу та характер спірних правовідносин.
		9. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
		10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		11. За пунктом 19 частин першої статті 4 КАС України як індивідуальний акт розуміється акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		12. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
		13. Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		14. Як справедливо зауважено адвокатами позивача, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 9901/20/21 сформовано підхід через запровадження алгоритму оцінки розмежування спорів між конституційною юрисдикцією та адміністративною юрисдикцією шляхом надання послідовних відповідей на такі запитання:
		- чи наявний юридичний спір відповідно до статті 124 Конституції України?
		- чи є він публічно-правовим (тобто виник з публічно-правових, а не приватноправових відносин)?
		- чи поширюється на цей публічно-правовий спір юрисдикція адміністративних судів (тобто спір не віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України?
		15. Відповідаючи на ці питання необхідно виходити з того, що предметом розгляду у цій справі є Указ Президента України від 27 березня 2021 року №124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» в частині скасування Указу Президента України від 17 вересня 2013 року № 513 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України».
		16. У контексті зазначеного варто звернути увагу й на те, що діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України визначається як публічна служба.
		17. Отже, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби. За видовою ознакою оскаржуваний Указ є підзаконним, обов`язковим до виконання індивідуальним акт, який створив правові наслідки для  позивача.
		18. Оцінюючи доводи представників Президента України в тій частині, що невідповідність указів Президента України положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності, колегія суддів абсолютно не заперечує щодо цього твердження, якщо підставою для оскарження Указу Президента, який відповідає ознакам акту індивідуальної дії, є виключно доводи щодо невідповідності його Конституції України (неконституційності).
		19. Водночас, як слідує із матеріалів цієї справи, ОСОБА_1 оскаржує Указ № 124 з підстав його невідповідності вимогам Закону України «Про Конституційний Суд України», Закону України «Про національну безпеку України», Закону України «Про засади запобігання дискримінації в Україні». Невідповідності оскаржуваного Указу вимогам Конституції України не покладена в підстави цього позову.
		20. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи представників Президента України в тій частині, що позивачем фактично ставиться питання про неконституційність оскаржуваного Указу та, відповідно, про необхідність оцінки цього акта на відповідність, зокрема, статтям 6, 19, 102, 106 та розділу ХІІ Конституції України, позаяк ці доводи не відповідають обставинам справи.
		21. Аргументи представників відповідача про те, що Конституційним Судом України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 9-р/2020 у справі № 1-9/2020 (197/20) вже розглядалося питання відповідності Конституції України індивідуального акта з підстав видачі його поза межами повноважень Президента України, визначених статтею 106 Конституції України, не свідчать про неможливість розгляду такої категорії справ у порядку адміністративного судочинства.
		22. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що той факт, що Укази Президента, які відповідають ознакам акту індивідуальної дії, можуть бути об`єктом судового конституційного контролю у випадках їх оскарження з підстав їх неконституційності чи порушення конституційної процедури у процесі їх прийняття, автоматично не виключає ці Укази із-під судового контролю в адміністративному судочинстві в усіх інших випадках. 
		23. Позивач, як суддя Конституційного Суду України не є суб`єктом права ні на конституційне подання, ні на конституційне звернення, ні на конституційну скаргу. Відтак позивач позбавлений такого засобу юридичного захисту своїх прав та інтересів, як право на звернення до Конституційного Суду України, а тому не може отримати ефективний засіб юридичного захисту своїх прав та інтересів, зокрема в межах конституційного контролю.
		24.  Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII Конституційний Суд України не розглядає питання щодо відповідності законам України актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, актів інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених пунктом 28 частини першої статті 85 та частиною другою статті 137 Конституції України.
		25. Відтак, оцінка актів Президента України на їх відповідність законодавству не належить до повноважень Конституційного Суду України.
		26. При цьому визнати індивідуальний акт незаконним можна тільки в судовому порядку. Для цього створена система судів адміністративної юрисдикції і процедури, які належить застосовувати. У межах цієї системи встановлений компетентний суд із повноваженнями на визнання Указу Президента України незаконним.
		27. Отже, наведене свідчить, що у контексті фактичних обставин цієї справи можна дійти висновку про те, що оскаржуваний Указ № 124 є актом індивідуальної дії, який передбачає індивідуалізований припис Президента України про скасування Указу Президента України про призначення позивача на посаду судді Конституційного Суду України, тож Президент України діяв і реалізовував насамперед публічно-владні управлінські функції, а спір виник у зв`язку із виконанням Президентом України таких функцій.
		28. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це право має бути реалізоване в межах адміністративного судочинства.
		29. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі. 
		Керуючись статтями 238, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		У задоволенні клопотання Президента України, від імені якого діють Пантюхова Л.Р. та Мовіле О.С., про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Конституційний Суд України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України відмовити.
		Розгляд справи № П/9901/97/21 продовжити за правилами адміністративного судочинства.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
		Повний текст ухвали виготовлено 04 червня 2021 року.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		Л.О. Єресько
		М.В. Білак 
		А.В. Жук
		А.Г. Загороднюк
		  Ж.М. Мельник-Томенко
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...