Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 242/3051/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2021.
Дата набрання законної сили: 31.05.2021
Номер судового провадження: 61-1021ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		31 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 242/3051/18
		провадження № 61-1021св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - приватне підприємство «Пищевые технологии»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2018 року у складі судді Владимирської І. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Гаврилової Г. Л., Ткаченко Т. Б, 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Пищевые технологии» (далі - ПП «Пищевые технологии») про стягнення заборгованості по заробітній платі.
		Позов мотивований тим, що він, з 19 січня 2006 року до часу звернення з цим позовом, перебуває з відповідачем у трудових відносинах, наказом від 03 липня 2006 року № 74-к його переведено на посаду заступника директора у загальних питаннях. 
		Із січня 2013 року йому встановлена заробітна плата у розмірі 1 700,00 грн, проте, з серпня 2013 року і до часу звернення до суду відповідач, усупереч вимог трудового законодавства, не сплачує йому заробітну плату. 
		На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції та компенсації у розмірі 317 988,75 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Селидівського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2018 року у позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів порушення строків виплати заробітної плати, розміру заробітної плати та її заборгованості за період з серпня 2013 року до червня 2018 року позивач не надав.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		На рішення місцевого суду  ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
		Постановою Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Також просить розгляд справи проводити за його участю.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу. 
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Розгляд заяв та клопотань
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що розмір його заробітної плати згідно з офіційними відомостями Пенсійного фонду України не є належним доказом, який підтверджує його розмір заробітної плати; суди безпідставно не застосували Закон України «Про державний бюджет України»; визнавши частково підтвердженими позовні вимоги щодо заборгованості по заробітній платі, усупереч пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України, суди не зазначили у резолютивній частині рішення про часткове задоволення позовних вимог; суд апеляційної інстанції в ухвалі від 17 серпня 2018 року про закриття підготовчого засідання зазначив недостовірні відомості про неявку позивача, подання ним заяв щодо проведення підготовчого судового засідання без його присутності. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 викладено клопотання про розгляд справи за його участю.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
		Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Оскільки розгляд цієї справи Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не свідчать про необхідність виклику учасників справи для надання пояснень, то підстави для задоволення клопотання про розгляд справи за його участю відсутні. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди установили, що відповідно до записів копії трудової книжки                                       НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 19 січня 2006 року перебуває у трудових відносинах із ПП «Пищевые технологии», наказом від 03 липня 2006 року                            № 74-к його переведено на посаду заступника директора підприємства у загальних питаннях.
		Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 встановлено, що він працював з 2005 року до 2016 року.
		У відомостях відображені страхувальники застрахованої особи, в тому числі ПП «Пищевые технологии» з кодом 30076215 та дані про звітний місяць (чисельник: сума заробітку для нарахування пенсії (грн), знаменник, ліва частина: кількість днів стажу в місяці, права частина: позначка про сплату страхових внесків (а. с. 7-9).
		У суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що він продовжує працювати до теперішнього часу у ПП «Пищевые технологии», яке зареєстровано в м. Донецьку. Наприкінці 2014 року чи на початку 2015 року виробництво на підприємстві припинилося і з того часу директор підприємства та він здійснюють пошук приміщення та обладнання для роботи на території підконтрольній владі України. Його трудова книжка знаходиться на підприємстві, а долучена до справи її ксерокопія виготовлена ним раніше; довідки підприємства про наявність заборгованості по заробітній платі чи її розміру у нього не має; вважає, що інформація Пенсійного фонду України є достатньою для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, індексу інфляції та компенсації. З підприємства він не звільнений і продовжує виконувати свої обов`язки.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доказів, які свідчать про порушення строків виплати заробітної плати, розмір заробітної плати та її заборгованість за період з серпня 2013 року до червня 2018 року позивач не надав.
		Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне. 
		Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		За змістом частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. 
		Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
		За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
		Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). 
		Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18). 
		З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).
		Суди установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати та розмір по її заборгованості за спірний період, у наслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та компенсації у зв`язку з порушенням термінів її виплати, дійшли правильного висновку щодо відмови у позові за недоведеністю. 
		Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.
		Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18). 
		Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2005 року до 2016 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з серпня 2013 року до червня 2018 року, 
		Доводи касаційної скарги про те, що визнавши частково підтвердженими позовні вимоги щодо заборгованості по заробітній платі, усупереч пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України, суди не зазначили у резолютивній частині рішення про часткове задоволення позовних вимог є необгрунтованими, оскільки не відповідають змісту ухваленого заочного рішення (а. с. 40-41). 
		З огляду на статтю 43 ЦПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
		Із справи відомо, що до суду першої інстанції від імені ОСОБА_1 23 липня 2018 року надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні Галицького районного суду м. Львова 17 серпня 2018 року о 10:00 год., у зв'язку із перебуванням його за межами Донецької області (а. с. 24), 07 серпня 2018 року - клопотання також про проведення судового засідання у режимі відеоконференції в приміщенні Галицького районного суду м. Львова 17 серпня 2018 року о 10:00 год., яке заявник просив розглядати без його участі (а. с. 25). 
		Селидівським районним судом Донецької області 13 серпня 2018 року постановлено ухвалу про проведення підготовчого судового засідання, відповідно до статті 212 ЦПК України, за клопотанням позивача, в режимі відеоконференції в приміщенні Галицького районного суду м. Львова 17 серпня 2018 року о 10:00 год.(а. с. 26). 
		У подальшому до Селидівського районного суду Донецької областівід імені ОСОБА_1 надходили клопотання про розгляд справи без його участі та проведення заочного розгляду справи (а. с. 28, 38). 
		За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції в ухвалі від 17 серпня 2018 року про закриття підготовчого засідання зазначив недостовірні відомості про неявку позивача, подання ним заяв щодо проведення підготовчого судового засідання без його присутності не можуть бути прийняті до уваги. 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю. 
		Суди при вирішенні справи правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Заочне рішення Селидівського районного суду Донецької області від 12 жовтня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:                                                                                                          С. Ю. Мартєв 
		 
		                                                                                                                      В. А. Стрільчук
		 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...