Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12510/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2021.
Дата набрання законної сили: 03.06.2021
Номер судового провадження: 61-7841ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		03 червня 2021 року
		місто Київ
		 
		справа № 761/12510/20
		провадження № 61-7841ск21
		 
		Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди,
		ВСТАНОВИВ:
		Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд) 06 травня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для її виконання, з метою надання доказів на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги; подання доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
		Суд касаційної інстанції визначив розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги 3 940, 64 грн. Також Суд, вивчивши доводи клопотання про поновлення строку на подання касаційної скарги, визнав, що така подана із пропуском процесуального строку, а наведені заявником причин такого пропуску не підтверджують поважності причин та існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали скаржнику вчасно звернутися до Верховного Суду.
		Заявнику запропоновано подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням обґрунтованих причин пропуску такого строку та надання відповідних доказів.
		Від заявника у червні 2021 року засобами поштового зв`язку надійшли докази на підтвердження сплати судового збору.
		Щодо обґрунтувань поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження заявник повторно посилається на карантинні обмеження та запроваджений у Фонді режим дистанційної роботи працівників, на підтвердження зазначеного посилання скаржником до клопотання додано копії наказів Фонду від 17 березня 2020 року № 112 та від 27 квітня 2021 року № 124.
		Зазначене, на переконання заявника, свідчить про наявність обставин непереборної сили та підтверджуєповажність причин пропуску строку на касаційне оскарження.
		Верховний Суд вивчив подане клопотання, касаційну скаргу та додані документи, за результатом чого зробив висновок, що недоліки касаційної скарги усунуто частково з огляду на таке.
		За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
		У §§ 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року).
		Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
		Порядок і строки подання касаційної скарги визначено положеннями частин першої-другої статті 390 ЦПК України.
		Відповідно до частини першої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з частиною другою статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
		Оскаржуване рішення судом апеляційної інстанції ухвалено 10 березня 2021 року, відомості про дату складання повного тексту наведене рішення не містить, заявником отримано копію зазначеного рішення 12 березня 2021 року.
		Із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року заявник звернувся 06 травня 2021 року, тобто з пропуском строку звернення з касаційною скаргою тривалістю у більше ніж в один місяць.
		Статтею 44 ЦПК України закріплено обов`язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.
		Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
		Наведені заявником доводи про те, що на всій території України запроваджено карантин, у зв`язку з чим у Фонді з 18 березня 2020 року запроваджено дистанційну форму роботи працівників, перевірені Верховним Судом на предмет достатності, у зв`язку з чим в ухвалі від 14 травня 2021 року Суд зробив висновок, що самий факт запровадження карантину не може слугувати безумовною підставою для продовження процесуального строку або його поновлення без наведення об`єктивних труднощів, які виникли у заявника внаслідок запровадження карантину, тому доводи заявника про те, що в умовах дистанційної роботи працівників Фонду у зв`язку із карантином такі строки підставно порушуються, є недостатніми.
		Також Верховний Суд, ознайомившись із поданими заявником наказами Фонду від 17 березня 2020 року № 112 та від 27 квітня 2021 року № 124, констатує, що режим дистанційної форми роботи працівників запроваджено у період з 18 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року та з 01 травня 2021 року до 30 червня 2021 року, тобто ці періоди не охоплюють час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, його отримання заявником та 30-денний строк з часу отримання скаржником копії цього судового рішення.
		Отже, посилання заявника на обставину запровадження Фондом дистанційної форми роботи працівників є безпідставним.
		Обставини, наявністю яких Фонд обґрунтовує поважність причин пропуску процесуального строку, є такими, що не свідчать про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів, підтверджених належними доказами, для звернення з касаційною скаргою у строки, визначені ЦПК України.
		Інших доводів заявник не наводить, що дає підстави для висновку, що в цій частині заявником недоліки касаційної скарги не усунуто, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із наведенням обґрунтованих причини пропуску такого строку із поданням відповідних доказів, заявником не надано.
		Аналізуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що Фондом пропущено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, докази на підтвердження поважності причини пропуску цього строку заявником не надано, наведені підстави для поновлення процесуального строку є неповажними.
		Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
		За змістом статті 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки скарги у строк, встановлений судом, скарга вважається неподаною і повертається заявнику.
		Оскільки у встановлений судом строк, недоліки касаційної скарги щодо наведення заявником обґрунтованих причин пропуску строку на подання касаційної скарги та надання доказів поважності причини пропуску такого строку, не усунуто, касаційна скарга підлягає поверненню заявнику.
		Суд роз`яснює, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
		Керуючись статтями 185, 390, 393 ЦПК України, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		Визнати наведені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року неповажними.
		Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, вважати неподаною та повернути заявнику.
		Роз`яснити заявникові право повторного звернення з касаційною скаргою.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                             С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...