Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/1646/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 05.06.2021. Зареєстровано: 06.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2021.
Дата набрання законної сили: 30.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 травня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1646/21
		 
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міської ради міста Кропивницького Відділу реєстрації місця проживання особи про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 
		В И К Л А Д О Б С Т А В И Н:
		 
		ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить:
		- скасувати рішення Відділу реєстрації місця проживання особи Міської ради міста Кропивницький від 16.02.2021 року про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- зобов`язати Відділ реєстрації місця проживання особи Міської ради міста Кропивницький здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 14.09.2013 року між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєструвано шлюб від якого мають доньку  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З батьком малолітньої доньки відносини не склалися, тому 25.02.2020 року рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда шлюб між ними розірвано, а їй, ОСОБА_3 , відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Після чого вона з дозволу ОСОБА_4 разом з донькою виїхала зРосійської Федерації на постійне місце проживання в Україну, де поселилась за адресою АДРЕСА_1 , та де хоче зареєструвати місце проживання своєї малолітньої доньки  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб в подальшому не виникло проблем з вибором дитячого садка та школи, де буде навчатися донька. 16.02.2021 року позива, ОСОБА_3 , звернулась до Відділу реєстрації місця проживання особи Міської ради міста Кропивницького із заявою №012846/01-2021 про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у заначеному вище будинку, однак отримала відмову так як особа не подала необхідних документів або інформації. Позивач вважає, що така відмова позбавляє її малолітню доньку можливості скористатися правами гарантованими їй Конституцією та Законами України, як громадянці України.
		Ухвалою судді від 14.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.23-24), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій. Також вказаною ухвалою судді позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду даного адміністративного позову.
		Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (а.с.29-33), в якому зазначено, що представник органу реєстрації діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що пеербачений пунктами 11, 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207. У зв`язку з цим просив суд прийняти рішення в рамках чинного законадавства.
		Процесуальним правом на подання відповіді на відзив ОСОБА_1 не скористалась, відповідь на відзив відповідача суду не надала.
		Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені позивачем у заяві по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 ОСОБА_2 народилась на території Російської Федерації ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини  ОСОБА_6 , мати дитини  ОСОБА_3 (а.с.6, 7-8).
		25.02.2020 року рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 розірвано, останій відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » (надалі - позивач) (а.с.9-10).
		Після чого позивач з дозволу ОСОБА_4 (а.с.11) разом з донькою виїхала на постійне місце проживання в Україну.
		Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи №002599/1 за відомостями відділу реєстрації місця проживання особи Управління у сфері державної реєстрації Департаменту надання адміністративних послуг Міської ради міста Кропивницького ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
		В зв`язку із зазначеним 16.02.2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою про реєстрацією місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Російська Федерація, Москаовська область, м. Видне, громадянки України за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18).
		За результатом розгляду вказаної заяви відповідач відмовив позивачу у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з неподанням неохідних документів або інформації (а.с.18-зв).
		Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду за захистом прав та інтересів малолітньої доньки ОСОБА_2 з відповідним позовом. 
		Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
		Відповідно до статті 6 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
		У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
		Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
		Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
		Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила № 207) передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
		Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.
		Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (пункт 11 Правил № 207).
		Разом з тим слід зазначити, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Крім того, згідно з частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частини 2 статті 6 вказаного Кодексу).
		Відповідно до частин 1-2 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина 5 стаття 7 КАС України).
		Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
		Згідно зі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У відповідності до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.
		Крім того, Суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.
		У справах, пов`язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.
		Насамкінець Суд вважає, що позитивні обов`язки, які стаття 8 Конвенції накладає на Договірні держави щодо возз`єднання батьків з їхніми дітьми, повинні тлумачитися з урахуванням Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (див. вищенаведене рішення у справі «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії», п. 95), а поняття «найкращі інтереси» дитини також є першочерговим міркуванням у контексті процедур, передбачених Гаазькою Конвенцією (див. рішення у справі «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» [ВП], заява N 41615/07, п. 76, ECHR 2010).
		Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон).
		Відповідно до статті 18 вказаного Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Відповідно до статті 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.
		Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
		На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Згідно зі статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Як встановлено статтею 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. 
		У відповідності до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частини 4 статті 29 ЦК України).
		Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Крім того, приписами статті 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.
		У рішенні від 16.05.2013 по справі «Гарнага проти України» (заява № 20390/07) Суд зазначає, що сторони оспорюють те, чи ґрунтується обмеження права заявниці на законі чи на неправильному тлумаченні закону. На час подій чинними були різні положення, що свідчить про те, що питання зміни по батькові не було визначено з достатньою чіткістю. Проте, навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення закону, безперечним є те, що право особи на збереження свого імені, як і право на його зміну, визнається законодавством України. За ситуації майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться, вони не виконали своє позитивне зобов`язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. Відповідно Суд вважає, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції.
		Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.
		Судом встановлено, що позивач у визначеному законодавством порядку в`їхала разом з малолітньою донькою на територію України до місця свого постійного проживання: АДРЕСА_1 .
		Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір`ю дітей, щодо визначення їх місця проживання, судом не встановлено.
		Суд відмічає, що малолітня дитина позивача, як і вона сама, безперешкодно залишили територію Росфйської Федерації, що свідчить про відсутність ініційованої батьком заборони суду або іншого уповноваженого державного органу Російської Федерації на виїзд дитини разом з матір`ю.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача за місцем фактичного проживання суперечить його інтересам та суттєво обмежує реалізацію його прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.
		З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».
		Враховуючи викладене, суд вважає, що вищезазначена відмова відповідача у спірних відносинах не може бути визнана правомірною, оскільки прийнята без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
		Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , поданого в інтересах малолітньої ОСОБА_2 підлягає задоволенню в повному обсязі.
		Як зазначено судом вище, ухвалою судді від 14.04.2021 року позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду даного адміністративного позову. Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, будь-які судові витрати стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.
		Керуючись статей 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міської ради міста Кропивницького Відділу реєстрації місця проживання особи ( АДРЕСА_3 ; код в ЄДРПОУ 26241020) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
		Скасувати рішення відділу реєстрації місця проживання особи Міської ради міста Кропивницький від 16.02.2021 року про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зобов`язати відділ реєстрації місця проживання особи Міської ради міста Кропивницький здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Копію рішення суду надіслати учасникам справи. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
		 
		 
		Суддя Кіровоградського 
		окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...