Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/10336/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2021.
Дата набрання законної сили: 02.06.2021
Номер судового провадження: 61-4829ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		02 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 569/10336/18
		 
		провадження № 61-4829 св 20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; 
		відповідач -  ОСОБА_3 ;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2019 року, додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року у складі судді Бердія М. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. О., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.                 Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на частку у спільному майні.
		Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі є рідними сестрами, яким на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожній належить квартира АДРЕСА_1 .
		Вказували, що відповідач спірною квартирою не користується, на праві спільної часткової власності володіє іншим житловим приміщенням -квартирою АДРЕСА_2 , у якій фактично і проживає.
		У спірній квартирі без згоди позивачів, як співвласників квартири, проживає дочка відповідача, яка внаслідок споживання комунальних послуг створює для позивачів додатковий обов`язок з їх оплати, а також чинить позивачам перешкоди у користуванні їх частками у квартирі, самовільно розпоряджається всією спірною квартирою. 
		Вказували, що неодноразово зверталися до відповідача з пропозицією продажу спірної квартири з рівним поділом грошових коштів, отриманих від такої реалізації усіма співвласниками, однак у добровільному порядку продати спірне нерухоме майно відповідач відмовляється. Також зазначали про неможливість виділення часток квартири в натурі у зв`язку з її технічними характеристиками, адже квартира, яка знаходиться у спільній частковій власності, підлягає розподілу в натурі лише у випадку, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Проте, таке переобладнання у спірній квартирі є неможливим. 
		Вважали, що виплата відповідачу третини від суми коштів, отриманої шляхом продажу житлового приміщення на публічних торгах, є належною компенсацією за її частку у спільній власності, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та не обмежить її гарантоване право власності.
		Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статей 358, 365 ЦК України, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд припинити їх право власності та право власності ОСОБА_3 на 1/3 частки кожної з них у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу часток квартири на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній зі сторін по 1/3 частини суми, вирученої з продажу квартири.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. 
		Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на їх частки (по 1/3 кожного) у квартирі АДРЕСА_1 шляхом продажу їх часток на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній 1/3 частини вирученої з продажу квартири суми. 
		Вирішено питання розподілу судового збору.
		Додатковим рішення Рівненського міського суду від 05 листопада 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, понесені ОСОБА_1 на проведення судової оціночно-будівельної експертизи у розмірі 3 600 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/3 частині кожній належить квартира АДРЕСА_1 . Виділення в натурі часток у квартирі є неможливим у зв`язку з технічними характеристиками спірного житлового приміщення, адже квартира, що знаходиться у спільній частковій власності, підлягає розподілу в натурі лише у випадку, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Разом з тим, спірна квартира розташована на третьому поверсі триповерхового житлового будинку та обладнана лише одним входом, кухнею та санвузлом, вказані переобладнання у спірній квартирі є неможливими. 
		ОСОБА_3 спірною квартирою не користується, що нею не заперечувалось в ході судового розгляду справи, на праві спільної часткової власності володіє іншим житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , в якій фактично і проживає. А відтак, на переконання суду, права відповідача на житло, передбачені статтею 47 Конституції України, не будуть порушені. Виплата відповідачу третини від суми коштів (пропорційно розміру її частки у спільній власності на спірну квартиру), отриманої шляхом продажу спірного житлового приміщення на публічних торгах, є належною компенсацією за її частку у спільній власності, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та не обмежить її гарантоване право власності, оскільки остання отримає рівноцінну грошову компенсацію втраченого майна.
		 
		Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що  грошові кошти у розмірі 3 600 грн запроведення судової оціночно-будівельної експертизи, сплачені ОСОБА_1 згідно квитанції від 16 жовтня 2018 року № 22, підлягають стягненню з відповідача на її користь. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2019 року та додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року залишено без змін. 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, з огляду на частину другу статті 346 ЦК України, правильно застосував до спірних правовідносин вимоги частини першої статті 365 ЦК України, якою передбачено можливість припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, оскільки: частка ОСОБА_3 , порівняно з сумою часток ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , які прагнуть розпорядитись своїми частками у спірній квартирі та відчужити її, є незначною та не може бути виділена в натурі; спірна квартира, як річ, є неподільною; у зв`язку з відносинами, які склались між співвласниками, спільне володіння і користування квартирою є неможливим; припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласнику квартири, та членам її сім`ї, оскільки відповідач у власності має іншу квартиру, у якій фактично проживає та у якій зареєстровані члени її сім`ї.
		Апеляційний суд зауважив, що у порушення вимог статей 358, 361 ЦК України без згоди інших співвласників у спірній квартирі проживає сім`я доньки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка чинить позивачам перешкоди  у користуванні належним їм майном. Позивачі пропонували відповідачу виплату 45 % вартості від продажу квартири, на що остання не погодилась у зв`язку з недостатністю пропонованих коштів для придбання окремої квартири для членів її сім`ї.
		Обраний позивачами спосіб реалізації прав співвласників шляхом продажу спірної квартири з публічних торгів, є ефективним, ставить позивачів та відповідача у рівні умови щодо компенсації за свої частки у майні, які вони мають отримати після реалізації квартири, що не суперечить обсягу їх прав щодо майна та вимогам закону.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У березні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2019 року, додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити. 
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 569/10336/18 із Рівненського міського суду Рівненської області. 
		 
		У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивачами обрано неналежний спосіб захист їх прав та інтересів, оскільки вимоги статті 365 ЦК України не передбачають припинення права на частку у спільному майні шляхом примусового продажу майна на публічних виконавчих торгах.
		Крім того, частина перша статті 365 ЦК України передбачає можливість припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласникам та членам його сім`ї. Враховуючи, що частка відповідача у спільному частковому майні дорівнює 1/3, тобто, є рівною часткам позивачів, то її не можна вважати незначною. Припинення права власності відповідача на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди не тільки відповідачу, а й членам її сім`ї, які проживають у спірній квартирі з її згоди. Відповідач та члени її сім`ї, які проживають у спірній квартирі, не чинять перешкод у володінні та користуванні позивачами належними їм частками у спільному майні. Частиною другою статті 365 ЦК України передбачено, що суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте, даний обов`язок позивачі проігнорували, грошові кошти у сумі, співрозмірній частці відповідача у спільному майні, на депозит суду не внесли. За вказаних обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатись законними та обґрунтованими. 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу 
		 
		У травні 2020 року представник  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Шевчук В. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/14293/16-ц.
		 
		ОСОБА_2 є співвласником 1/3 частки вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Рівненською державною нотаріальною конторою 16 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-895.
		 
		Із копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 убачається, що квартира розташована на третьому поверсі триповерхового будинку, складається з трьох кімнат, загальною площею 63,2 кв. м, житловою площею 46,4 кв. м; коридору площею 6,3 кв. м; кухні, площею 5,5 кв. м; туалету, площею 1,2 кв. м; ванної, площею 3,1 кв. м. 
		 
		Згідно з висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 181001/1_30, складеного 24 жовтня 2018 року судовим експертом ППФ «Експерт-Рівне» Зібером О. В., ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1 013 533,00 грн (а. с. 68-106).
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 травня 2018 року № 124510515, ОСОБА_3 є власником 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Згідно акту комісії від 24 травня 2018 року, складеного ТОВ «Управляюча компанія «Чистота і порядок», ОСОБА_3 з 2001 року не проживає у квартирі АДРЕСА_1 . В квартиру доступу не надано (а. с.15).
		Згідно листа Рівненського відділу поліції ГУ Національної поліції України в Рівненській області від 24 травня 2018 року № 82Аз/200/04-2018, у квартирі АДРЕСА_1 фактично проживає ОСОБА_4 , 1983 року народження, яка прописана за адресою: АДРЕСА_3 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , 1980 року народження. Також у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_3 , 1950 року народження, яка фактично проживає у квартирі АДРЕСА_2 разом з чоловіком.
		 
		Згідно листів Рівненського відділу поліції ГУ Національної поліції України в Рівненській області від 22 березня 2018 року № 5189/200/04-2028                              та від 14 грудня 2016 року № 21725/200-2016 відносно звернень                               ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її племінниці ОСОБА_4                                    ( ОСОБА_4 ), останню притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 186 КУпАП (Самоуправство), матеріали скеровано для прийняття рішення голові адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради.
		 
		2.     Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
		 
		 
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
		 
		У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
		 
		Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		 
		Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
		 
		Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
		Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).
		 
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		 
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		 
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України.
		 
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
		 
		У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		 
		Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		 
		Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		 
		Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі статті 365 ЦК України просили припинити їх право власності та право власності ОСОБА_3 на 1/3 частки кожної з них у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу часток квартири на публічних виконавчих торгах з виплатою кожній зі сторін по 1/3 частини суми, вирученої з продажу квартири. В обґрунтування підстав позову посилались на те, що між співвласниками склалися неприязні відносини, у спірній квартирі без їх згоди проживає сім`я відповідача, яка чинить їм перешкоди у користуванні спільним майном, а вони мають бажання реалізувати своє право на розпорядження майном шляхом його відчуження. Припинення права власності ОСОБА_3 на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласнику квартири, та членам її сім`ї, оскільки відповідач на праві спільної часткової власності має іншу квартиру, у якій фактично проживає та у якій зареєстровані члени її сім`ї. Вважали, що відповідачем порушується їх право на розпорядження власністю.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не врахував, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту їх прав, оскільки припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні шляхом продажу квартири на публічних торгах є фактичним примусом відповідача на відчуження належного їй майна, що суперечить нормам Конституції України. 
		 
		Отже, припинення права на частки у спільному майні шляхом продажу квартири на публічних торгах не є ефективним способом захисту. Посилання позивачів на те, що відповідач перешкоджає їм у користуванні квартирою, а вони мають бажання реалізувати своє право на житло та отримати можливість розпоряджатися своїми частками, не має правового значення для вирішення спору, оскільки ці обставини не є підставою для захисту прав позивачів в обраний ними спосіб, а можуть бути передумовою для заявлення негаторного позову.
		 
		Слід зауважити, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12 та від 24 лютого 2016 року у справі                                 № 6-2784цс15 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
		 
		Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
		 
		Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 зроблено висновок про те, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
		 
		Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
		 
		Колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що частка ОСОБА_3 у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1 є незначною, оскільки дорівнює 1/3 частці, тобто, є рівною часткам позивачів. Тому є обґрунтованими доводи відповідача про те, що припинення права власності на її частку у спільному майні завдасть істотної шкоди не тільки відповідачу, а й членам її сім`ї, які проживають у спірній квартирі з її згоди.
		 
		Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
		 
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки межам допустимого (розумного) втручання у право власності ОСОБА_3 за встановлених судами обставин та того, чи дотримано справедливого балансу інтересів обох сторін відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		За таких обставин, підстави для примусового припинення права відповідача, як співвласника, на частку у спільній власності у розумінні статті 365 ЦК України відсутні.
		 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачі не обмежені в розпорядженні своїми частками у спільній частковій власності на власний розсуд. 
		 
		За змістом статті 412 ЦПК України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		У задоволенні позову відмовлено, а тому сплачений ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 899,72 грн (а. с. 151, 160) та за подання касаційної скарги у розмірі 6 756,90 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями, а всього у розмірі 10 656,62 грн, підлягає стягненню із позивачів.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3  задовольнити.
		 
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 жовтня 2019 року, додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності на частку у спільному майні відмовити.
		 
		Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 328 (п`ять тисяч триста двадцять вісім) грн 31 коп.
		 
		Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 328 (п`ять тисяч триста двадцять вісім) грн 31 коп.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь
		                                                                                                            
		                                                                                                     О. М. Осіян
		 
		                                                                                                            Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                     В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...