Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/6202/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2021.
Дата набрання законної сили: 07.06.2021
Номер судового провадження: 51-2065ск21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017160490000892

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем України
		07 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 523/6202/17
		провадження № 51-2065ск21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		суддів    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 
		22 лютого 2021 року щодо ОСОБА_5 ,
		встановив:
		За вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2018 року
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі  КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без позбавлення права займатися певною діяльністю. 
		За вироком ОСОБА_5 також визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 301 КК, за який призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з виготовленням, зберіганням з метою розповсюдження та розповсюдженням книг, фільмів, фото та відеопродукції на строк 2 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, засудженому остаточно призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з виготовленням, зберіганням з метою розповсюдження та розповсюдженням книг, фільмів, фото та відеопродукції, на строк 2 роки. 
		Крім того, вказаним вироком суду ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові рішення щодо якого не оскаржуються, визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 301 КК.
		Також вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
		Вироком суду встановлено, що в один із днів січня 2017 року ОСОБА_6 , перебуваючи в кімнаті 
		АДРЕСА_2 , за допомогою персонального комп`ютера та мобільного телефону, підключеного до мережі Інтернет, через створену персональну сторінку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 познайомився та став спілкуватися 
		з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка мала власну персональну сторінку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_7 При цьому ОСОБА_6 , будучи обізнаним від ОСОБА_7 про її малолітній вік, схилив потерпілу сфотографуватися в оголеному вигляді та обмінявся з нею відповідними фотографічними зображеннями.
		Через декілька тижнів ОСОБА_6 аналогічним шляхом познайомився та став спілкуватися з ОСОБА_5 , який використовував за допомогою персонального комп`ютера та мобільного телефону, підключеного до мережі Інтернет, персональну сторінку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 » ( ІНФОРМАЦІЯ_9 
		З метою вчинення відносно малолітньої потерпілої розпусних дій інтелектуального характеру та задоволення статевої пристрасті, а також виготовлення та зберігання 
		з метою розповсюдження зображень, що містять порнографію, на прохання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надав відомості про персональну сторінку ОСОБА_7 . 
		Реалізуючи вищезазначені злочинні наміри, ОСОБА_5 став пересилати ОСОБА_7 відеозаписи та фотографічні зображення порнографічного характеру, в тому числі власноруч створені, з характерним цинічним, грубим відображенням сфери статевих контактів, що не мали яких-небудь інших художніх аспектів та пропагували сексуальні девіації, що, в сукупності з розмовами на сексуальні теми, розповідями відвертих, натуралістичних сексуальних історій, призвело до порушення нормального психічного та соціального розвитку малолітньої ОСОБА_7 , яку ОСОБА_5 примусив створювати зображення порнографічного характеру за її участю та пересилати йому та ОСОБА_6 .
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області ОСОБА_8 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 задоволено частково. Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року щодо ОСОБА_5 змінено. Зараховано засудженому ОСОБА_5 
		в строк відбування покарання строк перебування у стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-психіатричної експертизи з 25 жовтня 2017 року по 
		14 листопада 2017 року включно, за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК 
		(в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 року), з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		Доводи касаційної скарги та її вимоги
		У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 1 
		ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК), та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає про невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, недотримання судами приписів статей 50, 65 КК при призначенні покарання. 
		Зокрема, стверджує, що засудженому призначено покарання, яке за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість, та зазначає про наявність підстав для звільнення його від відбування покарання, а саме його активну життєву позицію, відношення до скоєного та фактичне виправлення, а також те, що засуджений не є соціально небезпечним, чого не врахували суди.
		Крім того, стверджує, що в кримінальному провадженні не дотримані приписи ст. 91 КПК, оскільки суди, на думку сторони захисту, не з`ясували і не зазначили у рішеннях всіх обставин, які підлягають доказуванню у цьому провадженні, як то наслідки вчинення злочину, оскільки не було проведено жодної експертизи щодо психічного стану потерпілої; не було визначено характеру психологічної травми малолітньої.
		Обґрунтовує свої твердження також тим, що судами не встановлений термін вчинення розпусних дій в часі; не встановлено, яка саме інформація непристойного характеру була отримана безпосередньо малолітньою ОСОБА_7 , а яка була отримана її законним представником. 
		Мотиви Суду
		Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
		За приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень зроблено з додержанням приписів ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено ретельно та всебічно дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.
		Винуватість засудженого ОСОБА_5 була встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, зокрема: показань законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_7  ОСОБА_9 ; Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 , згідно з яким остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_10 ; протоколом огляду від 15 березня 2017 року соціальної сторінки під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно з яким встановлено наявність багаторазового листування шляхом текстових повідомлень, фотографічних зображень та окремих фрагментів відеофайлів з користувачами під назвами « ОСОБА_10 » ( ІНФОРМАЦІЯ_4 - в період з 10 години 33 хвилини з21 лютого 2017 року до 10 години 55 хвилин 28 лютого 2017 року), а також « ОСОБА_11 » ( ІНФОРМАЦІЯ_9 - в період з 17 години 31 хвилину 11 лютого 2017 року до 07 години 40 хвилин 27 лютого 2017 року. При цьому користувач « ОСОБА_12 » текстовим повідомленням повідомляє, що їй 10 років: користувачу « ОСОБА_11 » о 22 годині 24 хвилини 11 лютого 2017 року, користувачу « ОСОБА_10 » о 14 годині 49 хвилин 22 лютого 2017 року; зображеннями монітору комп`ютера, які були записані на лазерний носій інформації.
		За письмовою заявою засудженого ОСОБА_5 від 27 лютого 2017 року, останній добровільно видав співробітникам правоохоронного органу системний блок до персонального комп`ютера та мобільний телефон марки «Doogee», із встановленою в ньому SIM-карткою № НОМЕР_2 .
		Згідно з висновком комп`ютерно-технічної експертизи від 05 квітня 2017 року №15к на накопичувачі на жорстких магнітних дисках системного блоку персонального комп`ютера, добровільно виданого ОСОБА_5 , виявлено: 53071 явних та видалених графічних файлів; 789 явних та видалених відео файлів; дані авторизації та історію відвідування веб-ресурсів за допомогою Інтернет-браузерів «Google Chrome», «Internet Explorer»; історію обміну електронними повідомленнями за допомогою програми «Skype».
		За висновком комп`ютерно-технічної експертизи від 13 квітня 2017 року №14к в пам`яті мобільного телефону марки «Doogee», моделі «Х5 МАХ», ІМЕІ-коди « НОМЕР_3 » та « НОМЕР_4 », а також встановленої в ньому SIM-картки, добровільно виданих ОСОБА_5 , виявлено: записи телефонної книги; SMS повідомлення, дані про вхідні, вихідні та пропущені виклики; НОМЕР_5 графічних файлів; 80 відеофайлів; історія відвідування веб-сторінок за допомогою програми «Браузер»; історія обміну повідомленнями в програмі «Вконтакте».
		Висновком судової мистецтвознавчої експертизи від 13 квітня 2017 року №8-М встановлено, що на оптичному диску для лазерних систем зчитування, формату DVD-R, отриманого за результатами огляду 15 березня 2017 року соціальної сторінки під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_7 розміщені відеозаписи та фотозображення, які відносяться до порнографії. 
		Крім того, свій висновок про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих злочинів суд обґрунтував: на підставі огляду листування, здійсненого через соціальну мережу між ним та потерпілою; висновком комісійної стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 14 грудня 2017 року №137, показаннями ОСОБА_6 , який повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованих злочинів; фактичним затриманням засудженого в місці призначеної ним малолітній потерпілій зустрічі. 
		Всі досліджені докази суд проаналізував кожен окремо і у взаємозв`язку з показаннями засудженого ОСОБА_5 , за якими той вину у вчиненому визнав частково та зазначив, що отримав від друзів, імен яких відмовився вказати, посилання на інтернет-сторінку раніше незнайомої дівчини, яка, будучи повнолітньою, нібито надає інтимні послуги, а обізнаність про малолітній вік потерпілої та знайомство з ОСОБА_6 і наступне здійснення з останнім інкримінованих спільних дій категорично заперечив, за результатом чого дійшов обґрунтованого висновку про достатність наданих стороною обвинувачення злочину для доведення винуватості засудженого.
		Призначивши засудженому ОСОБА_5 покарання, місцевий суд небезпідставно констатував відсутність обставин, які б пом`якшували чи обтяжували призначене йому покарання. При цьому, суд врахував дані про особу засудженого, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності; в цілому позитивну характеристику за місцем проживання; відсутність власної сім`ї та будь-якого працевлаштування; часткове визнання вини у вчинених діяннях; відсутність до нього майнових вимог від потерпілої та її законного представника, а також висновок досудової доповіді про середню ймовірність вчинення повторного правопорушення засудженим, виправлення якого без позбавлення або обмеження волі може становити потенційну небезпеку для суспільства (у тому числі окремих осіб).
		Суд апеляційної інстанції за змістом оскарженої ухвали, переглядаючи вирок Суворовського районного суду міста Одеси від 07 вересня 2018 року за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Одеської області ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , керувався приписами статей 404, 405 КПК.
		За змістом ухвали апеляційного суду, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження стороною захисту не оспорювалися, і достатність, допустимість чи достовірність доказів, які покладені в основу обвинувального вироку, правильність їх оцінки, з огляду на приписи ст. 86, 87 94 КПК під сумнів не ставилась. Захисник заявляла в апеляційній скарзі про те, що, призначаючи покарання ОСОБА_5 , суд першої інстанції не врахував позитивну характеристику його особи, наявність міцних соціальних зв`язків, повне визнання вини та критичне ставлення до вчиненого, активне сприяння розкриттю злочину, що, на її переконання, є підставою для застосування статей 75, 76 КК та звільнення того від відбування покарання.
		Відповідно до приписів ч. 3 ст. 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
		Суд апеляційної інстанції, в межах, визначених ст. 404 КПК, та передбаченому ст. 405 цього Кодексу порядку апеляційного розгляду, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 щодо невідповідності призначеного останньому судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
		Зокрема, апеляційний суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, який призначив остаточне покарання засудженому ОСОБА_5 за інкриміновані йому злочини за правилами ч. 1 ст. 70 КК. Визнавши безпідставними доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 апеляційний суд зробив вірний висновок про обґрунтованість вироку суду першої інстанції в цій частині, де обґрунтував відсутність в діях ОСОБА_5 щирого каяття тим, що засуджений в суді апеляційної інстанції змінив свою позицію, а саме повністю визнав вину та відмовився від апеляційної скарги, в якій оскаржувалися фактичні обставини справи, через те, що це було його способом захисту, направленим на пом`якшення призначеного покарання. Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що основною формою зовнішнього виявлення щирого каяття, що надає суду можливість його оцінки стосовно вирішення питання про кримінально-правові наслідки вчинених злочинів, є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує обставини вчиненого злочину, що впливають на кваліфікацію, призначення покарання чи інші кримінально-правові наслідки вчиненого, визнає свою вину лише частково для того щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім в контексті приписів ст. 66 КК. Свідченням щирого каяття є відвертий осуд засудженим власної протиправної поведінки, прагнення усунути заподіяну шкоду, прийняття рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується процесуальною поведінкою, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної злочином шкоди, де визнання винуватості є складовою частиною щирого каяття особи.
		Доводи сторони захисту щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції також перевірив, та, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, виду і розміру остаточно призначеного покарання, вірно визнав їх неприйнятними. 
		Доводи про явну несправедливість призначеного покарання через суворість були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх безпідставними. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, захисник у касаційній скарзі не навів.
		Суд апеляційної інстанції, у межах своїх повноважень і з дотриманням вимог ст. 404 КПК, розглянув апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_4 
		в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок місцевого суду, на дотримання положень ст. 419 цього Кодексу дав в ухвалі вмотивовані відповіді, урахував усі обставини, які за законом мають правове значення, при цьому не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу й дати правильну юридичну оцінку діянням ОСОБА_5 , та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду щодо нього в частині призначеного покарання без змін, зазначивши підстави ухвалення такого рішення. 
		З указаними висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду. При цьому, в касаційній скарзі не ставиться під сумнів допустимість будь-яких доказів, покладених в основу обвинувального вироку суду, а також не йдеться про порушення процесуального порядку збирання доказів на досудовому розслідуванні чи їх оцінки під час судового розгляду, або про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК. Отже у суду касаційної інстанції відсутні касаційні приводи ставити під сумнів встановлені судами фактичні обставини кримінального правопорушення та повноту судового розгляду.
		Доводи захисника в касаційній скарзі про наявність підстав для звільнення засудженого ОСОБА_5 від відбування покарання, які, на її переконання, не враховані судами першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними. Зокрема, необґрунтованими є твердження захисника щодо неправильного неврахування судами заяви ОСОБА_5 від 27 лютого 2017 року про вчинення кримінального правопорушення як обставини, яка пом`якшує покарання, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом оскаржених судових рішень встановлено, що про спілкування засудженого з 14 лютого 2017 року повідомлено поліцію. Отже, на момент звернення до поліції із заявою про вчинення злочину, правоохоронному органу було відомо про такий факт, а в своїх показаннях в місцевому суді засуджений фактично заперечував проти встановлених судом обставин, що мають істотне значення для кваліфікації інкримінованих йому злочинів, а тому і безпідставним є твердження захисника про наявність підстав враховувати факт звернення засудженого із заявою від 27 лютого 2017 року пом`якшуючою обставиною. 
		Захисник в касаційній скарзі безпідставно зазначає про обставини, які, на її переконання, свідчать про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з неправильним застосуванням судами статей 50, 65 КК при призначенні покарання, а саме про неврахуванням судами відомостей щодо підстав до звільнення засудженого ОСОБА_5 від відбування покарання, таких як його активна життєва позиція, відношення до скоєного, фактичне виправлення, визнання вини, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, наявність стійких соціальних зв`язків, хворобу матері, позитивну характеристику за місцем проживання, допомогу по догляду за дітьми сестри, відсутність після засудження вчинення будь-яких діянь, які б виходили за рамки суспільної моралі та охоронюваних законом прав та інтересів осіб з його боку, наявність працевлаштування на час апеляційного розгляду та позитивної характеристики на роботі.
		Звільнення від відбування покарання передбачене приписами норм розділу XII Загальної частини КК, де визначені підстави і умови застосування іншого, відмінного від визначеного розділом XI КК інституту кримінального права  призначення покарання. Про передбачені розділом XII підстави і умови для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання в касаційній скарзі захисника не йдеться, як і не йдеться про те, яких порушень в цій частині допустили суди. Зокрема, в касаційній скарзі не йдеться з посиланням на докази в кримінальному провадженні про обґрунтування підстави до застосування ст. 75 КК, якою є переконливий, вмотивований та обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, який враховує тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи і лише за умови призначення не більш суворого покарання ніж 5 років позбавлення волі.
		Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності 
		й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		Приписи статей 50, 65 КК про призначення покарання за сукупністю злочинів особі, яка вчинила декілька умисних тяжких злочинів, мають бути застосовані з урахуванням тяжкості та кількості вчинених кримінальних правопорушень .
		Взявши до уваги обставини, досліджені та встановлені судами, в тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції погоджується 
		з рішенням судів про те, що виправлення засудженого можливе лише за умови його ізоляції від суспільства, а також про відсутність підстав та умов застосування положень ст. 75 КК та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, оскільки навіть із урахуванням обставин, які пом`якшують покарання, таке звільнення не відповідатиме принципам справедливості, виваженості, співмірності, та не сприятиме досягненню цілей покарання, визначених ст. 50, 65 КК.
		Касаційний суд вважає, що призначене покарання є законним та справедливим, воно відповідає тяжкості вчинених правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчиненню нових злочинів, відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а обставини, про які йдеться в касаційній скарзі, не суперечать висновку судів стосовно призначеного покарання як за кожний інкримінований злочин окремо, так і остаточного покарання за правилом поглинення менш суворого покарання більш суворим відповідно до приписів ч. 1 ст. 70 КК.
		Отже, зі змісту оскаржених судових рішень не встановлено обставин на підтвердження того, що покарання ОСОБА_5 призначено з порушенням положень статей 50, 
		65 КК. Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було належним чином реалізовано під час постановлення вироку в цьому провадженні. 
		Покарання, призначене ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 156 та ч. 3 ст. 301 ККза правилами 
		ч. 1 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з виготовленням, зберіганням з метою розповсюдження та розповсюдженням книг, фільмів, фото та відеопродукції, на строк 2 роки, колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає меті покарання та загальним засадам його призначення. 
		Доводи про недотримання приписів ст. 91 КПК також є безпідставними, виходячи зі змісту касаційної скарги та доданих до неї копій оскаржених судових рішень, колегія суддів відхиляє їх як необґрунтовані. Обвинувачення, сформульоване судом в обвинувальному вироку засудженому ОСОБА_5 , засноване на встановлених судом фактичних обставинах кримінальних правопорушень, установлених судом в обсязі і змісті, визначених ознаками інкримінованих злочинів, передбачених ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 301 КК, та приписами ст. 91 КПК.
		Засудженого ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 156 та ч. 3 ст. 301 КК, які є злочинами з формальним складом. Злочин, передбачений ст. 156 КК вважається закінченим з моменту вчинення розпусних дій, а передбачений ст. 301 КК  з моменту ввезення в Україну творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення, їх збут чи розповсюдження, або примушування до участі в їх створенні. Наслідки вчинення злочинів з формальним складом знаходяться поза межами їх кваліфікації і не впливають на притягнення особи до кримінальної відповідальності, а в цьому провадженні і не враховані судом при вирішенні питання про кримінально-правові наслідки вчинених злочинів, не входять в зміст та обсяг висунутого обвинувачення, а тому і перебувають поза межами доказування в цьому провадженні, з чого обґрунтовано виходили суди в оскаржених рішеннях. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, тавважає, що у відкритті провадження за її касаційною скаргою слід відмовити.
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд 
		постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року щодо ОСОБА_5 .
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...