Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/23818/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2021. Зареєстровано: 08.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2021.

Номер судового провадження: 2/760/2046/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   
		Провадження №2/760/2046/21
		Справа №760/23818/20
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		07 червня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва 
		у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.
		при секретарі Горупа В.В.
		розглянувши цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «ЕКОНОМІКА» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі з мережі Інтернет дізнались, що відповідачем відносно них розповсюджена негативна, недостовірна інформація, яка є наклепом, оскільки фактично дана інформація є звинуваченням і порушує права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		ОСОБА_1 з 2014 року по грудень 2019 року обіймав посаду директора ДК «Газ Україна», а також з 2017 по 2020 рік посаду директора проблемної заборгованості, газорозподільних систем та роздрібного газопостачання АТ НАК «Нафтогаз Україна».
		ОСОБА_2 також працювала в одній із супутніх структур «Нафтогазу» та була призначена на керівну посаду УОК «Червоної Рути».
		В свою чергу, відповідач ОСОБА_3 фактично звинуватив ОСОБА_1 у зловживанні своїм службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди без належного на те підтвердження. Також, відповідач зазначив про некомпетентність ОСОБА_1 .
		Стосовно ОСОБА_2 відповідач також розповсюдив інформацію про її некомпетентність на керівній посаді та фактично звинуватив її в ухиленні від сплати податків.
		На підтвердження такої інформації ОСОБА_3 не надав жодних доказів, як і не конкретизував, у чому саме полягала «непрозорість» роботи ОСОБА_2 .
		Вважають інформацію розповсюджену відповідачем ОСОБА_3 наклепом, оскільки його звинувачення є безпідставними.
		Розповсюдження відносно позивачів недостовірної інформації є порушенням особистих немайнових прав позивачів на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
		Зазначили, що про негативний характер поширеної інформації, крім об`єктивних факторів, свідчить і висновок експерта №3022 від 14.09.2020 року, складений на замовлення позивачів.
		На підставі викладеного просили позов задовольнити.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 09.11.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
		09.12.2020 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву в якому вона проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на те, що в публікації наведено оціночні судження щодо діяльності позивачів, за які відповідача не може бути притягнуто до відповідальності, оскільки це також є його особистою думкою.
		Також зазначила, що позивачі є публічними особами в розумінні практики ЄСПЛ, що відіграють певну роль у суспільному житті в галузі економіки та енергетики, а тому повинні бути готовими до критики зі сторони суспільства.
		Стосовно висновку експерта наданого позивачем зазначила, що експертиза повинна здійснюватись виключно державними спеціалізованими установами.
		В свою чергу, експертиза проведена організацією, яка не має на це повноважень. Також, експерт який проводив експертизу відсутній в реєстрі атестованих судових експертів, а тому висновок експерта наданий позивачем не може бути прийнятий судом до уваги.
		З урахуванням того, що позивачем не доведено, що інформація поширена відповідачем є недостовірною та негативною, не підлягає відшкодуванню і моральна шкода.
		На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позову.
		09.12.2020 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 10.12.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
		16.12.2020 року від представника позивачів надійшли заява про виклик свідка, клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
		Також, від представника позивачів надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що поширена ОСОБА_3 інформація стосовно позивачів має характер фактичного твердження, а не оціночного судження, оскільки така інформація може бути перевірена на предмет достовірності.
		Наголосив на тому, що хоча позивачі і є публічними особами, однак межа допустимої критики відносно них не є обмеженою.
		Стосовно висновку експерта зазначив, що він є належним та допустимим доказом, оскільки сторона відповідача не надала протилежного висновку.
		Отже, на думку представника позивачів поширеною інформацією стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідачем завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивачів.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25.01.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивачів про призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25.01.2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивачів про виклик та допит свідка.
		01.02.2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим, а саме висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3022 від 14.09.2020 року.
		01.02.2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про забезпечення судових витрат.
		04.02.2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 27.01.2021 року за №056/17 за результатами проведення семантико-текстуальної експертизи.
		05.02.2021 року від представника позивачів надійшли заперечення проти клопотання про забезпечення судових витрат.
		09.02.2021 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
		09.03.2021 року від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява свідка.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.03.2021 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_3 про забезпечення судових витрат відмовлено.
		Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		У встановлений ухвалою суду від 09.11.2020 року строк відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «ЕКОНОМІКА» не надійшов.
		Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. 
		Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.
		Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та/або/членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 та ТОВ «ВИДАВНИЦТВО «ЕКОНМІКА» на веб-сторінці за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» було поширено інформацію стосовно позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступного змісту: 
		«Еще один эпизод - возникновение многомиллиардного долга у Торгового дома "Газ Украины" при руководстве ОСОБА_1 . " Либо ОСОБА_1 искусственно создал эти долги , чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться. В любом случае ответственность за такого сотрудника несет ОСОБА_4", - уверен ОСОБА_3.»;
		«Наконец, последняя любопытная деталь - руководителем санатория Укргаздобычи (основного добывающего актива Нафтогаза) "Червона рута" была назначена супруга ОСОБА_1 , не имеющая должного опыта в управлении объектами такого рода. "При ее руководстве в санатории элементарно отсутствовали кассовые аппараты, работа велась, мягко говоря, непрозрачно. Это просто, чтобы было понятно, кто такой ОСОБА_4 и к чему привела его деятельность", - говорит бывший глава газового дивизиона НАК "Нафтогаз Украины"».
		Позивачі стверджують, що відповідачами всупереч нормам діючого законодавства України було розповсюджено недостовірну, негативну інформацію у формі фактичного звинувачення у злочині, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивачів. 
		При цьому, суд вважає, що інформація, яка міститься на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3», та яку позивач просить спростувати, не містить жодних фактичних даних, які можна було б вважати недостовірними та такими, що порушують права позивачів, натомість зазначені фрази містять оціночні судження, з огляду на наступне.
		Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Під поняттям «ділова репутація», як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні чи негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій, тощо), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальній групи.
		Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Відповідно до частин 1-2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.
		Верховний суд України у пункті 18 постанови Пленуму від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Дійсно, поширювана інформація на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» стосується позивачів, до того ж це не заперечувалось відповідачем.
		У відповідності до роз`яснень Пленуму від 27.02.2009 року, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем (пункт 9).
		Верховним судом України наголошено у пункті 19 вказаної Постанови, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.
		Позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб`єктивно-оцінної (суб`єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з`ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб`єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб`єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб`єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.
		Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У пункті 19 Постанови зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
		Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
		Враховуючи положення статті 10 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі своєї практики застосування Конвенції Європейський суд з прав людини встановив, що норма статті обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
		Зокрема, суд дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому, Європейський суд вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria).
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
		Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення "Тома проти Люксембургу" (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Фельдек проти Словаччини" (Case of Feldek v. Slovakia) по заяві N 29032/95) від 12 липня 2001 року, сприяння вільній політичній дискусії є дуже важливою рисою демократичного суспільства. Він приділяє найбільше уваги свободі вираження поглядів у контексті політичної дискусії та вважає, що для виправдання обмежень політичних висловлювань потрібні дуже серйозні підстави. Якщо дозволяти широкі обмеження політичних висловлювань, в окремих випадках це, безсумнівно, впливатиме на повагу до свободи вираження поглядів взагалі у цій державі (п.83). Суд визнає, що повідомлення заявника було оцінним судженням, достовірність якого не підлягає доведенню. Воно було зроблено у контексті вільної дискусії з питання, що становить загальний інтерес, а саме - політичного розвитку Словаччини у світлі його історичних передумов. Це повідомлення стосувалося державного діяча, міністра Уряду, стосовно якого межі прийнятної критики є ширшими, ніж для приватної особи. (п.85).
		Встановлено, що позивачі є публічними особами, оскільки ОСОБА_1 з 2014 року по грудень 2019 року обіймав посаду директора ДК «Газ України», а також з 2017 року по 2020 рік посаду директора з проблемної заборгованості, газорозподільних систем та роздрібного газопостачання АТ НАК «Нафтогаз України», ОСОБА_2 працювала в УОК «Червона Рута», а відтак будь-яка інформація навколо їх осіб становить суспільний інтерес.
		Менше з тим, у висловлюваннях, що є предметом спору у справі, відсутні елементи стверджувального характеру, а висловлювання, що містяться на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» містять лише оціночні судження.
		Отже, такі висловлювання не містять будь-яких фактичних даних, а відтак не порушують прав позивачів та не можуть бути спростованими. 
		Право на висловлення суб`єктивної позиції здійснене цілком у межах свободи вираження поглядів, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, жодна із підстав обмеження такої свободи, вичерпно визначених цією ж статтею, не наявна. 
		Згідно висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 14.09.2020 року за №3022, складеного експертом ОСОБА_8 Київської незалежної судово-експертної установи, що був зроблений на замовлення позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , висловлювання ОСОБА_3 , що було поширене ним у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виданні «Delo.ua», що оприлюднене ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: « Либо ОСОБА_1 искусственно создал эти долги , чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться.», є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
		Висловлювання ОСОБА_3 , що було поширене ним у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виданні «Delo.ua», що оприлюднене ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: « Либо ОСОБА_1 искусственно создал эти долги , чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться.» містить інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_1 .
		Висловлювання ОСОБА_3 , що було поширене ним у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виданні «Delo.ua», що оприлюднене ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «При ее руководстве в санатории элементарно отсутствовали кассовые аппараты, работа велась, мягко говоря, непрозрачно.» є фактичним твердженням, а не оціночним судженням.
		Висловлювання ОСОБА_3 , що було поширене ним у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виданні «Delo.ua», що оприлюднене ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: «При ее руководстве в санатории элементарно отсутствовали кассовые аппараты, работа велась, мягко говоря, непрозрачно.», містить інформацію негативного характеру щодо ОСОБА_2 .
		Однак, суд не може прийняти вказаний висновок в якості доказу на підтвердження позовних вимог позивачів з огляду на наступне.
		Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		В супереч ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду.
		Відповідність висновку до вимог ч. 5 ст. 106 ЦПК України викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18.
		Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
		Тобто, висновок експерта, порядок призначення та проведення експертизи, якщо така здійснюється для судового розгляду, повинні відповідати вимогам законодавства про проведення судових експертиз.
		Таким, зокрема, є Закон України «Про судову експертизу» та Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 року.
		Відповідно до вимог п. 1.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертиних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснюють судово-експетртну діяльність, забезпечують проведення екпертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за №1431/20169.
		Відповідно до п. 3,4 Загальних положень Інструкції вказана інструкція поширюється на судових експертів, що не працюють у держаних спеціалізованих ескпертних установах та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності та на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерство юстиції України відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694.
		В силу вимог п. 3 розділу ІІІ Інструкції у письмових висновках експерта, крім даних, передбачених чинним законодавством, обов`язково зазначаються номер, дата видачі і строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.
		У наданому позивачем висновку лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи №3022 від 14.09.2020 року не зазначено реквізитів та строку дії свідоцтва експерта, яким здійснено експертне дослідження.
		Крім того, експерт, яким складений зазначений висновок, не входить до Реєстру атестованих судових експертів так само як і в порушення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» Київська незалежна судово-експертна установа не є державною спеціалізованою установою, якій Законом надано право на проведення криміналістичних експертиз, у тому числі лінгвістичних експертиз мовлення.
		Вказане є порушенням наведених вище приписів Інструкції.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 року у справі №910/23597/17.
		Отже, суд не приймає до уваги висновок лінгвістичної (семантико-текстуально) експертизи від 14.09.2020 року за №3022, що був наданий позивачами та вважає, що позивачі для підтвердження своєї позиції використовують лише власне бачення та власні доводи, що не підкріплені фактами. 
		Таким чином, аргументи позивачів формуються лише на власних домислах і жодним чином не можуть вважатися поширеними відповідачами. 
		Одночасно, наявні на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» висловлювання самі по собі не містять негативного навантаження, а набувають такого лише в інтерпретації позивачів. 
		Невід`ємними елементами юридичного складу правопорушення у даній категорії справ є поширення недостовірної інформації та порушення прав внаслідок її поширення. 
		Натомість, поширена ОСОБА_3 інформація сама по собі не порушує особистих немайнових прав позивача, оскільки в ній не стверджується про порушення позивачами норм чинного законодавства або вчинення аморальних дій. Відтак така негативна оцінка певних фактів щодо позивачів, надана самими позивачами в позовній заяві. Будь-яких інших доказів негативного відображення цієї інформації немає.
		Слід звернути увагу і на той факт, що позивачі є публічними діячами, які в силу свого статусу піддаються вищому ступеню уваги, критики та оцінки з боку громадськості та медіа. При цьому, будучи публічними діячами, позивачі повинні бути готовим до такого рівня уваги та критики до своєї особи, на що звертає увагу Верховний Суд і Європейський суд з прав людини у своїй практиці. 
		Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 визначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому, зазначені діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. 
		З огляду на це, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. 
		Позивач помилково в обґрунтування недостовірності інформації посилається на її негативність. Презумпція, що негативна інформація вважається недостовірною, була виключена зі статті 277 ЦК України Законом України від 27.03.2014 року №1170-VІІ.
		З цих підстав не може застосовуватись п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1, оскільки він зроблений на роз`яснення норм частини 3 ст. 277 ЦК України, яка виключена. 
		Крім того, відповідач ОСОБА_3 має гарантовану п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свободу вираження поглядів, яка становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. Саме в межах такої свободи вираження поглядів ним і реалізовано це право в межах власних суб`єктивних оцінок. 
		Такі оцінки відповідачем висловлені правомірно, адже базуються на фактологічній основі. 
		Те, що висловлювання, які поширені ОСОБА_3 у статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» у виданні «Delo.ua», що оприлюднене ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 містять оціночні судження також підтверджується висновком експерта №056/17 від 27.01.2021 року, складеного експертом ОСОБА_7 . Державного підприємства «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України», який відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України.
		Згідно вказаного висновку у висловлюванні «" Либо ОСОБА_1 искусственно создал эти долги , чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться. В любом случае ответственность за такого сотрудника несет ОСОБА_4" - уверен ОСОБА_3», що є частиною публікації «ІНФОРМАЦІЯ_3», оприлюдненої в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформацію щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виражено у формі оцінних суджень.
		У складі висловлення «"Либо ОСОБА_1 искусственно создал эти долги, чтобы на них заработать, либо он был некомпетентен и позволил им накопиться. В любом случае ответственность за такого сотрудника несет ОСОБА_4" - уверен ОСОБА_3» інформації негативного харктеру щодо ОСОБА_1 , вираженої в брутальній, принизливій або непристойній формі, немає.
		З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вищезазначені висловлювання відповідача ОСОБА_3 є його особистою думкою та сформованим переконанням, не містять будь-яких фактичних неправдивих даних, не несуть будь-якого негативного навантаження і, відповідно, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, не посягають на честь, гідність та ділову репутацію позивачів.
		Що стосується запитань позивачів, поставлених відповідачу у позовній заяві то суд вважає їх не конкретними, та такими, що направлені на формулювання спотвореного бачення справи судом оскільки письмове опитування учасників справи як свідків - це один із методів судового доказування, на підставі якого суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		В даному ж випадку, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 висловлено оціночні судження відносно позивачів, а тому питання поставлені йому та заява свідка не впливають на вирішення даної справи по суті.
		Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання:
		1) з підстав, визначених статтями 70, 71 цього Кодексу;
		2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи;
		3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.
		За наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов`язати учасника справи надати відповідь.
		Як вбачається із запитань позивачів, їх кількість є більшою ніж десять запитань та фактично в одному питанні містяться по три питання.
		Суд вважає, якщо в одному реченні об`єднано два або більше самостійних запитань, вони повинні враховуватися за відповідну кількість поставлених питань. В даному випадку, наведені позивачами питання треба розцінювати як дванадцять питань в розумінні ст. 93 ЦПК України.
		Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст.ст. 277, 297 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «ЕКОНОМІКА» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;
		Позивач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
		Відповідач: ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; 
		Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЦТВО «ЕКОНОМІКА», код ЄДРПОУ 33343853, місцезнаходження за адресою: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3 офіс 510.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...