Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/23567/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 08.06.2021. Зареєстровано: 09.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2021.
Дата набрання законної сили: 01.06.2021
Номер судового провадження: A/855/8131/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010,  м. Київ,  вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
		 
		Головуючий у першій інстанції: Амельохін В.В.
		                                                                                                      Суддя-доповідач: Епель О.В.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 червня 2021 року                                                                                    Справа № 640/23567/20
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: 
		Головуючого судді                    Епель О.В., 
		суддів:                                              Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
		за участю секретаря                     Сакевич Ж.В.,
		представника відповідача          Брінцова А.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Києві апеляційну скаргу Вищого антикорупційного суду на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2021 року у справі 
		 
		за позовом            ОСОБА_1 
		 
		до                     Вищого антикорупційного суду
		          
		про                     зобов`язання вчинити дії, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		          Історія справи.
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі- відповідач) про зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та виплатити недоотриману частину (за вирахуванням податків та зборів).
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2021 року позов задоволено повністю.
		Постановляючи зазначене рішення, суд виходив з того, що законом про Державний бюджет України не можуть бути скасовані або змінені права і гарантії матеріального забезпечення суддів, оскільки це суперечить положенням статті 130 Конституції України. 
		При цьому, суд зазначив, що здійснення нарахування та виплата суддівської винагороди Позивачу з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суперечить Основному Закону.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
		При цьому, Апелянт зазначає, що на час виплати Позивачці суддівської винагороди законодавством було безальтернативно встановлено відповідні обмеження її розміру і застосування ВАКС таких обмежень як головним розпорядником бюджетних коштів, на переконання Апелянта, відповідало вимогам чинного законодавства та було правомірним.
		Разом з тим, Апелянт зазначає, що спірні правовідносини виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 щодо неконституційності відповідних законодавчих норм і що лише з вказаної дати такі норми втратили чинність.
		Також, в обґрунтування своєї правової позиції Апелянт посилається на рішення судів апеляційних інстанцій та зазначає, що на його думку, рішення Верховного Суду у справі № 340/1916/20, висновки якого були враховані судом першої інстанції, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
		Крім того, Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог при вирішенні цієї справи, чим порушив норми процесуального законодавства.
		Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції допустив помилку в найменуванні розпорядника бюджетних коштів при вирішенні цієї справи.
		З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. 
		          Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
		У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
		Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 11 квітня 2019 року Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» призначена на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
		Згідно з довідкою Вищого антикорупційного суду № 431 від 29 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням. Сума недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період становить 307 612,01 грн.
		Позивачка, вважаючи протиправними дії Відповідача щодо виплати їй в період із 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди із застосуванням обмежень її розміру, а не відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», звернулася до суду з цим позовом.
		Нормативно-правове обґрунтування.
		Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, з урахуванням внесених Законом України від 13.04.2020 №  553-ІХ змін (далі - Закон № 294-IX), «Про Вищий антикорупційний суд» від 07.06.2018 № 2447-VIII (далі - Закон № 2447-VIII).
		Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		У ст. 130 Основного Закону визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України.
		У ст. 14 Закону № 2447-VIII Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
		12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:
		«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
		Висновки суду апеляційної інстанції.
		Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, яким у спірних правовідносинах є Конституція України, а саме частина 2 статті 130 останньої.
		Разом з тим, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, відповідно до вказаної норми Конституції України, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
		Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.
		Таким чином, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у Відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
		Отже, обмеження виплати Позивачці, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
		Однак, у розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		При цьому, спеціальним Законом № 2447-VIII прямо передбачено, що ВАКС є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності (ч. 1 ст. 14).
		Отже, в даному випадку саме Відповідач є уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності ВАКС в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності цього суду, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям, які в ньому працюють.
		Тобто, у межах спірних правовідносин ВАКС є розпорядником бюджетних коштів, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
		При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції допустив помилку в найменуванні розпорядника бюджетних коштів при вирішенні цієї справи.
		Разом з тим, це не призвело до неправильного вирішення спору і відповідно до ст. 317 КАС України не є достатньою підставою для скасування судового рішення.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
		Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України).
		Разом з тим, колегія суддів установила, що в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 Позивачці Відповідачем нараховувалася суддівська винагорода у повному обсязі /т.1 а.с.34-38/, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, установлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX /т.1 а.с. 23/. При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 307  612,01 грн. На необхідності встановлення чіткого розміру невиплаченої суддівської винагороди наголошує і Верховний Суд у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
		Водночас, виплата такої винагороди не у повному обсязі мала місце внаслідок запроваджених законодавцем у ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмежень, які в силу згаданих вище положень Бюджетного кодексу України Відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був застосовувати.
		За таких обставин, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог у межах обраного Позивачем способу захисту є помилковими, оскільки не враховують всіх особливостей правового регулювання спірних правовідносин.
		Разом з тим, у вже згаданій вище постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
		У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
		Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
		Колегія суддів звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що Позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі. При цьому, як було підкреслено вище, розмір такої винагороди нараховувався Відповідачем за правилами ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, адже цих правовідносинах ВАКС виступав розпорядником бюджетних коштів та як суб`єкт владних повноважень в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України не мало альтернативних шляхів поведінки.
		Тож, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про те, що станом на час виплати Позивачці суддівської винагороди законодавством було безальтернативно встановлено відповідні обмеження її розміру, але відхиляє твердження про те, що застосування ВАКС таких обмежень як головним розпорядником бюджетних коштів, на переконання Апелянта, відповідало вимогам чинного законодавства та було правомірним.
		Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
		Доводи Апелянта про те, що спірні правовідносини виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 щодо неконституційності відповідних законодавчих норм і що лише з вказаної дати такі норми втратили чинність, судова колегія вважає необґрунтованими з огляду на вищевказане.
		За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав Позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з Відповідача суму нарахованої, але не виплаченої їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, в розмірі 307612,01 грн., з урахуванням податків та зборів.
		З огляду на викладене, судова колегія відхиляє як необґрунтовані доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог при вирішенні цієї справи та порушив норми процесуального законодавства.
		Посилання Апелянта на рішення судів апеляційних інстанцій колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідно до КАС України, висновки апеляційних судів не є джерелами права та, на відміну від висновків Верховного Суду, не є обов`язковими для врахування при вирішенні судових спорів.
		Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Отже, апеляційна скарга Вищого антикорупційного суду підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2021 року - без змін.
		Розподіл судових витрат.
		Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати в цій справі перерозподілу не підлягають.
		          Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		          Апеляційну скаргу Вищого антикорупційного суду - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2021 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		Повний текст судового рішення виготовлено 07 червня 2021 року.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                  О.В. Епель
		 
		Судді:                                                                      О.В. Карпушова
		 
		                                                                                                      М.І. Кобаль

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...