Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 175/4256/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.06.2021.
Дата набрання законної сили: 02.06.2021
Номер судового провадження: 51-1171км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018040000000815

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		02 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 175/4256/18
		провадження № 51-1171км21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7  ОСОБА_6 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018040000000815, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Новомосковська Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18травня 2020року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь: 
		 потерпілої ОСОБА_8  129 127 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 600 000 грн  моральної шкоди;
		 потерпілого ОСОБА_9  12 170 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 600000 грн  моральної шкоди;
		 держави  5720 грн у рахунок відшкодування витрат на залучення експертів.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 29 серпня 2018року приблизно о 18:55,керуючи автомобілем ВАЗ-210740-111-30 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Шосейній у м. Підгородному Дніпровського району Дніпропетровської області зі сторони м. Новомосковська у напрямку м. Дніпра зі швидкістю 74,6 км/год, у районі електроопори № 274порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3, 12.9 Правил дорожнього руху (далі  ПДР), рухався із перевищенням допустимої швидкості руху в населеному пункті та на даній ділянці дороги, позначеної дорожнім знаком 3.29 «Обмеження максимальної швидкості»,  40км/год, був неуважним до дорожньої обстановки та її зміни, маючи необмежену видимість проїзної частини та її елементів під час свого руху, наближаючись до регульованого світлофором пішохідного переходу, на якому в цей час для нього був увімкнений мигаючий зелений сигнал та по якому рухалася ОСОБА_10 , не зупинив керований ним автомобіль і здійснив наїзд на потерпілу, яка перетинала проїзну частину вулиці по регульованому пішохідному переходу на червоний сигнал світлофора зліва направо за напрямком руху автомобіля.
		У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі  ДТП) ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
		Невиконання ОСОБА_7 вимог пп. «б» п. 12.9 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП та її наслідками.
		Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2020 року скасував вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 , а саме в частині стягнення моральної шкоди, і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.У решті вирок місцевого суду залишив без змін. 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючисьна неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного його підзахисного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні щодо його підзахисного судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Суть доводів, наведених у касаційній скарги захисника, зводиться до його вказівок на те, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є незаконними і необґрунтованими, а висновки цих судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах. Зокрема, на думку сторони захисту, суди попередніх інстанцій безпідставно не визнали недопустимим доказом висновок комплексної експертизи фотозображень та обставин і механізму ДТП №5/6.1/176, 5/10.1/717, оскільки її проведено експертом, який не мав належного кваліфікаційного доступу. 
		Також захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції всупереч ч. 3 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів і допит експертів, порушивши тим самим принцип безпосередності дослідження доказів. 
		Крім того, захисник вказує, що при призначенні засудженому покарання і вирішенні цивільного позову в частині визначення суми моральної шкоди суди попередніх інстанцій не врахували факту грубого порушення вимог ПДР допущених самою потерпілою, а також положень ч. 2 ст. 1193 Цивільного кодексу України (далі  ЦК). 
		До того ж, як зазначає захисник, при призначені ОСОБА_7 покарання також не враховано конкретних обставин справи, даних про особу засудженого та відсутність обставин, які б обтяжували покарання, внаслідок чого його підзахисному призначено покарання, наближене до максимального, що він вважає занадто суворим. 
		Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі. 
		Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просив постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Попри те, що захисник посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суть доводів, наведених в його касаційній скарзі, полягає у незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційної скарги. 
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		Як зазначено уст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
		При цьому для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
		Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_7 керуючи автомобілем ВАЗ-210740-111-30 зі швидкістю 74,6 км/год, тобто із перевищенням допустимої швидкості руху в населеному пункті та на даній ділянці дороги, позначеної дорожнім знаком 3.29 «Обмеження максимальної швидкості»,  40км/год, не зупинив керований ним автомобіль і здійснив наїзд на потерпілу  ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину вулиці по регульованому пішохідному переходу на червоний сигнал світлофора зліва направо за напрямком руху автомобіля, в наслідок чого остання отримала смертельні тілесні ушкодження. 
		При цьому, місцевий суд дійшов висновку, що невиконання ОСОБА_7 вимог пп.«б» 12.9 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП та її наслідками.
		Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст.94цього Кодексу. 
		Зокрема, постановляючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого, який не заперечував факту перевищення ним встановленої швидкості і вчинення ДТП, внаслідок якої загинула потерпіла, показання потерпілих, свідка, експертів, а також дані, що містяться у протоколах, складених за результатами слідчих дій,висновках експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально наведено у вироку.
		Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.
		При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порушення вимог ПДР самою потерпілою не виключає винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки останній зобов`язаний був виконувати, зокрема, вимоги п. 12.3 і пп.«б» п. 12.9 ПДР і за умов такого дотримання міг уникнути наїзду на неповнолітню ОСОБА_10 . 
		Такі висновки суди попередніх інстанцій, зокрема, обґрунтували даними, що містяться у висновку експерта № 5/6.1/716 № 5/10.1/717 від 20 вересня 2018 року, яким встановлено, що, рухаючись із допустимою швидкістю  40 км/год, ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування. Такі висновки експерт зробив, зокрема, із розрахунку того, що автомобіль ОСОБА_7 у момент виникнення для водія небезпеки знаходився на відстані 56,6 м, а його зупинний шлях при екстреному гальмуванні за умови його руху зі швидкістю 40 км/год дорівнював би 25,9…25,2 м, тоді як такий шлях за умови швидкості, із якою рухався ОСОБА_7  74,6 км/год, дорівнює 62,7…60,2 м.
		Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про недопустимість висновку експерта № 5/6.1/716 № 5/10.1/717 від 20 вересня 2018 року комплексної фототехнічної та обставин і механізму ДТП, через те, що, на думку цієї сторони, її проведено експертом який не мав відповідного кваліфікаційного доступу. 
		З матеріалів справи видно, що ухвалою слідчого судді від 11вересня 2018 року у цьому кримінальному провадженні призначено комплексну автотехнічну та фототехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпровського НДЕКЦ МВС України. На виконання цієї ухвали експертом згаданої установи ОСОБА_12 , який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз, зокрема, за спеціальностями 6.1 (дослідження фотозображень та технічних засобів їх виготовлення) і 10.1 (дослідження обставин і механізму ДТП), проведено призначену експертизу і складено вищевказаний висновок комплексної фототехнічної та обставин і механізму ДТП експертизи. 
		Таким чином, експертом ОСОБА_12 проведено саме ту експертизу і за її результатом складено висновок, яка була призначена ухвалою слідчого судді, і за тими спеціальностями для проведення якої він має відповідні свідоцтва.
		Більше того, допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_12 підтвердив свою кваліфікацію і право проводити вказане експертне дослідження, вказавши, що він її проводив не на підставі дослідження відеозапису, як про це зазначає сторона захисту, а працював лише з кадрами.
		Зважаючи на вищевикладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не встановили підстав для сумнівів у кваліфікації експерта ОСОБА_12 і не визнали складений цим експертом експертний висновок недопустимим доказом, з чим погоджується і Верховний Суд. 
		Не є прийнятними і доводи захисника про те, що апеляційний суд усупереч ч. 3 ст.404КПК проігнорував клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів і допит експертів, порушивши тим самим принцип безпосередності дослідження доказів..
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Такими чином, сам собою факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, передбачених ст.404 КПК, підстав для повторного дослідження доказів у клопотанні захисника наведено не було, не зазначав таких ОСОБА_6 і під час апеляційного розгляду. Тому суд апеляційної інстанцій, відмовив у заявленому в апеляційній скарзі захисника клопотанні про повторне дослідження доказів, а не проігнорував його, як зазначає захисник у касаційній скарзі, і обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
		Таким чином, Верховний Суд вважає, що при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.
		Всупереч доводам захисника призначене ОСОБА_7  покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК.
		Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, атакож запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. 
		Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. 
		При призначенні покарання засудженому  ОСОБА_7  судами враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, наслідки, які настали, його поведінку після вчинення злочину, який не зупиняючись покинув місце ДТП і намагався приховати сліди злочину, думку потерпілих, та обставину, що пом`якшує покарання активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, що його обтяжують. 
		На переконання Верховного Суду, призначене  ОСОБА_7  покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості. 
		Касаційна скарга сторони захисту не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.
		Разом з тим, доводи захисника щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішені цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 моральної шкоди, факту порушення вимог ПДР потерпілою, заслуговують на увагу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК, суд ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.
		Згідно зі ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня винуватості особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її винуватості, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.
		Розглядаючи вимоги цивільногопозову у частині стягнення з  ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 моральної шкоди, місцевий суд урахував, що в результаті дій засудженого потерпілапонесланепоправні наслідки, пов`язані з загибеллю доньки, пережила сильний стрес та сильні душевні страждання.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції задовольнив заявлені потерпілою вимоги, щодо стягнення з ОСОБА_7 суми моральної шкоди в повному обсязі, і відповідно стягнув з нього на користь потерпілої у рахунок названого відшкодування 600000 грн. Зі свого боку апеляційний суд погодився із такими висновками місцевого суду.
		Разом з тимВерховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір морального відшкодування, належним чином не врахували положень ч. 2 ст.1193 ЦК, якою регламентовано, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Уцьому кримінальному провадженні встановлено, неповнолітня потерпіла ОСОБА_10 рухалась на забороняючий сигнал світлофора по пішохідному переходу, що вказує на те, що її груба необережність сприяла виникненню і збільшенню завданої шкоди. 
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що розмір суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 , необхідно зменшити до 500000 грн. Саме такий розмір моральної шкоди, на думку Верховного Суду, відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості і конкретним обставинамсправи.
		Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно задовольнити частково, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення  змінити.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від18травня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 змінити.
		Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 129127 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 500000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		У решті судові рішення залишити без зміни. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...