Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 743/441/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: 08.06.2021. Зареєстровано: 09.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2021.
Дата набрання законної сили: 02.06.2021
Номер судового провадження: 22-ц/4823/529/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		02 червня 2021 року м. Чернігів
		 
		Унікальний номер справи № 743/441/20
		Головуючий у першій інстанції  Жовток Є. А.
		Апеляційне провадження № 22-ц/4823/529/21
		 
		Чернігівський апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді Скрипки А.А.
		суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.
		секретар: Позняк О.М., Поклад Д.В.
		 
		сторони: 
		позивачі: Міністерство оборони України, Державне підприємство Львівський військовий лісокомбінат
		відповідач: ОСОБА_1 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області у складі судді Жовтка Є.А. від 16 грудня 2020 року, місце ухвалення рішення смт.Ріпки, у справі за позовом Міністерства оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, 
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		 
		У березні 2020 року Міністерство оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, в якому просило стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 58 826 грн. 34 коп. в порядку регресу до винної особи, у розмірі виплаченого відшкодування, а також стягнути з відповідача на користь Міністерства оборони України понесені судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що відповідач ОСОБА_1 , обіймаючи посаду директора Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат, за своїм підписом, на підставі п.3 статті 40 КЗпП України, наказом №110-ОС від 08.05.2018 року, звільнив із займаної посади інженера лісового господарства Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат ОСОБА_2 . Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року наказ про звільнення ОСОБА_2 було визнано незаконним і скасовано; ОСОБА_2 поновлено на посаді, і стягнуто на його користь 55 826 грн. 34 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Постановою Львівського апеляційного суду від 22.02.2019 року рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року було залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 13.05.2019 року рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22.02.2019 року було залишено без змін. Оскільки 13.06.2019 року виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди було здійснено ОСОБА_2 за рахунок Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат, позивач, посилаючись на статті: 134, 136, 237 КЗпП України, просив стягнути з відповідача на користь підприємства 58 826 грн. 34 коп. шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, а також понесені по справі судові витрати - на користь Міністерства оборони України.
		 
		Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року позов Міністерства оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат 55 826 грн. 34 коп., в якості відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України 1 994 грн. 80 коп., в якості відшкодування судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року в частині задоволення позовних вимог, і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що зазначають, що рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року у оскаржуваній частині є протиправним, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо отримання Державним підприємством Львівський військовий лісокомбінат збитків у розмірі 55 826 грн. 34 коп., що мають ключове значення для справи, внаслідок чого суд передчасно дійшов висновку про наявність збитків. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, та не дотримано норми процесуального права, зокрема, судом не дотримано ч.3 статті 89, пункти 2,3 ч.4 статті 265 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в матеріалах справи міститься доказ, наданий ДП Львівський військовий лісокомбінат, який підтверджує, що з моменту звільнення до часу поновлення інженера лісового господарства ОСОБА_2 , на його посаду інша особа не приймалась, тому кошти за рішенням суду були сплачені з фонду оплати праці, який включав кошти на оплату праці інженера лісового господарства. Доводи апеляційної скарги вказують, що в рішенні суду відсутня оцінка судом вказаного доказу, а також аргументу відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з причини відсутності існування збитків, які зазнало ДП Львівський військовий лісокомбінат, тобто витрат, які не були заплановані в діяльності підприємства. Доводи апеляційної скарги стверджують, що кошти на оплату праці інженера лісового господарства ДП Львівський військовий лісокомбінат входили до фонду оплати праці, і дану вакантну посаду ніхто не обіймав, і кошти не отримував. 
		 
		В частині відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог заявленого позову рішення суду першої інстанції від 16.12.2021 року апелянтом не оскаржується. 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу Державне підприємство Львівський військовий лісокомбінат просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, як безпідставну, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року. 
		 
		В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Серкін К.Ю. підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. 
		В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат - адвокат Мандій В.І. просив залишити апеляційну скаргу без задоволення у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року.
		В судове засідання апеляційного суду представник Міністерства оборони України, відповідач ОСОБА_1 , належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		 
		Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
		 
		В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що наказом Державного секретаря Міністерства оборони України №10-ДП від 12.03.2018 року (а.с.8), ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ДП Львівський військовий лісокомбінат, та укладено з ним контракт з дня, визначеного у контракті. Матеріали справи містять в собі копію контракту з керівником ДП Львівський військовий лісокомбінат від 12.03.2018 року, відповідно до якого, Міністерство оборони України, в особі державного секретаря Міністерства оборони України генерал-полковника Дубляна О.В., з одного боку, та громадянина ОСОБА_1 , з другого боку, уклали цей контракт про таке: громадянин ОСОБА_1 наймається на посаду директора Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат на термін з 12.03.2018 року по 11.03.2021 року (а.с.9-16). Відповідно до п.28 даного контракту, цей контракт діє з 12.03.2018 року по 11.03.2021 року. Вказаний контракт підписано керівником Никончуком Т.В. 12.03.2018 року. 
		 
		Наказом №110-ОС від 08.05.2018 року за підписом керівника підприємства ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади інженера лісового господарства ДП Львівський військовий лісокомбінат ОСОБА_2 , на підставі п.3 статті 40 КЗпП України (а.с.7).
		Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року у справі №464/3097/18, за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, догани, оголошеної наказом, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди, позов задоволено частково. Судом визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат №110-ОС від 08.05.2018 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи та догану, оголошену наказом Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат №85-ОС від 03.04.2018 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 на посаді інженера лісового господарства Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат з 08.05.2018 року. Стягнуто з Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 826 грн. 34 коп., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, та в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 грн. (а.с.31-35).
		Постановою Львівського апеляційного суду від 22.02.2019 року апеляційну скаргу Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року - залишено без змін (а.с.36-40).
		Постановою Верховного Суду від 13.05.2019 року касаційну скаргу Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат залишено без задоволення, рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 22.02.2019 року - залишено без змін (а.с.41-46).
		Як зазначив суд першої інстанції у рішенні від 16.12.2020 року, вказані судові рішення набрали чинності, і ними встановлено, що ОСОБА_2 було незаконно звільнено з роботи на підставі наказу, виданого ОСОБА_1 , який станом на час видання зазначеного наказу обіймав посаду директора ДП Львівський військовий лісокомбінат. Таким чином, на користь ОСОБА_2 було стягнуто кошти в загальному розмірі 58 826 грн. 34 коп., а саме, 55 826 грн. 34 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Платіжним дорученням №1799 від 13.06.2019 року підтверджується, що 13.06.2019 року ДП Львівський військовий лісокомбінат на виконання вищезазначеного рішення суду перерахувало ОСОБА_2 58 826 грн. 34 коп. (а.с.30).
		 
		Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року позов Міністерства оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат 55 826 грн. 34 коп., в якості відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України 1 994 грн. 80 коп., в якості відшкодування судового збору. В іншій частині позову - відмовлено. 
		Як вбачається із рішення Ріпкинського районного суду Чернігігвської області від 16.12.2020 року, частково задовольняючи позовні вимоги Міністерства оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив із фактичних обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини. А саме, суд першої інстанції послався на пункт 8 частини 1 статті 134 КЗпП України, відповідно до якого матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини підприємству, установі, організації несе службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, а також суд першої інстанції послався на статтю 237 КЗпП України, яка регламентує покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника. Суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню збитки в розмірі 55 826 грн. 34 коп., виключно в межах сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 .
		 
		Оскільки статтею 237 КЗпП України, на яку посилався позивач в обґрунтування вимог заявленого позову, не передбачено обов`язку особи, винної у незаконному звільненні працівника, відшкодувати підприємству, установі або організації шкоду, заподіяну виплатами, які були здійснені звільненій особі в якості моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога заявленого позову в частині стягнення з ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. не ґрунтується на законі, і тому, у задоволенні вказаної частини позовних вимог необхідно відмовити. 
		Відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За даних обставин, рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року апеляційним судом не переглядається в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог заявленого позову (3 000 грн.), оскільки у вказаній частині рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року апелянтом не оскаржується. 
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року в частині задоволення позовних вимог, і ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що зазначають, що рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року у оскаржуваній частині є протиправним, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини щодо отримання Державним підприємством Львівський військовий лісокомбінат збитків у розмірі 55 826 грн. 34 коп., що мають ключове значення для справи, внаслідок чого суд передчасно дійшов висновку про наявність збитків. Доводи апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, та не дотримано норми процесуального права, зокрема, судом не дотримано ч.3 статті 89, пункти 2,3 ч.4 статті 265 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що в матеріалах справи міститься доказ, наданий ДП Львівський військовий лісокомбінат, який підтверджує, що з моменту звільнення до часу поновлення інженера лісового господарства ОСОБА_2 , на його посаду інша особа не приймалась, тому кошти за рішенням суду були сплачені з фонду оплати праці, який включав кошти на оплату праці інженера лісового господарства. Доводи апеляційної скарги вказують, що в рішенні суду відсутня оцінка судом вказаного доказу, а також аргументу відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з причини відсутності існування збитків, які зазнало ДП Львівський військовий лісокомбінат, тобто витрат, які не були заплановані в діяльності підприємства. Доводи апеляційної скарги стверджують, що кошти на оплату праці інженера лісового господарства ДП Львівський військовий лісокомбінат входили до фонду оплати праці, і дану вакантну посаду ніхто не обіймав, і кошти не отримував. 
		Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. 
		Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
		Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 33 постанови від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів, при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб, і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
		Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. 
		 
		Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 було звільнено з роботи з порушенням закону наказом ДП Львівський військовий лісокомбінат №110-ОС від 08.05.2018 року за підписом керівника підприємства Никончука Т.В., що встановлено рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18.10.2018 року, яке набрало законної сили (а.с.31-46), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як службова особа, яка видала наказ про звільнення ОСОБА_2 , несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		 
		Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі №332/832/18, провадження №61-3858св19. 
		 
		Доводи апеляційної скарги стверджують, що в матеріалах справи міститься доказ, наданий ДП Львівський військовий лісокомбінат, який підтверджує, що з моменту звільнення до часу поновлення інженера лісового господарства ОСОБА_2 , на його посаду інша особа не приймалась, тому кошти за рішенням суду були сплачені з фонду оплати праці, який включав кошти на оплату праці інженера лісового господарства. Доводи апеляційної скарги вказують, що в рішенні суду відсутня оцінка судом вказаного доказу, а також аргументу відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з причини відсутності існування збитків, які зазнало ДП Львівський військовий лісокомбінат, тобто витрат, які не були заплановані в діяльності підприємства. Доводи апеляційної скарги стверджують, що кошти на оплату праці інженера лісового господарства ДП Львівський військовий лісокомбінат входили до фонду оплати праці, і дану вакантну посаду ніхто не обіймав, і кошти не отримував. 
		Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 16.12.2020 року у оскаржуваній частині, оскільки дані доводи апелянта не спростовують правильного висновку суду першої інстанції відносно того, що відповідач ОСОБА_1 , як службова особа, за підписом якої видано наказ про звільнення ОСОБА_2 , який в подальшому було визнано судом незаконним та скасовано, а ОСОБА_2 поновлено на посаді інженера лісового господарства ДП Львівський військовий лісокомбінат, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Обставина, на яку посилається апелянт, що з моменту звільнення до часу поновлення інженера лісового господарства ОСОБА_2 на його посаду інша особа не приймалась, не свідчить про те, що ДП Львівський військовий лісокомбінат не була заподіяна шкода у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При цьому необхідно зазначити, що витрати по оплаті незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 55 826 грн. 34 коп. не були заплановані в діяльності підприємства. Оскільки з моменту звільнення до часу поновлення інженера лісового господарства ОСОБА_2 на посаді його посадові обов`язки ніхто не виконував, то ДП Львівський військовий лісокомбінат витрати щодо оплаті праці по вказаній посаді нести не мало. На підставі наведеного, виплата ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 55 826 грн. 34 коп. є шкодою, яка заподіяна Державному підприємству Львівський військовий лісокомбінат у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року у оскаржуваній частині необхідно залишити без змін, оскільки його ухвалено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.12.2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України в інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в частині стягнення з відповідача виплаченої моральної шкоди в розмірі 3 000 грн., не оскаржується, і відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається. 
		 
		Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		 П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2020 року у оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
		 
		Дата складення повної постанови - 07.06.2021 року.
		 
		 
		 
		Головуючий: Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...