Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/2882/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 08.06.2021. Зареєстровано: 10.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2021.
Дата набрання законної сили: 04.11.2021
Результат оскарження 04.11.2021 П'ятий апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: П/420/2908/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 420/2882/21 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		27 травня 2021 року                                                                  м. Одеса
		Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                               Вовченко O.A.,
		секретар судового засідання                    Іщенко С.О.,
		за участю:
		представника позивача - Муравської О.А. (згідно ордеру),
		представника відповідача - Неруш А.Ю. (за довіреністю),
		розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення від 19.10.2016 року №1316-VII в частині,- 
		                                                         ВСТАНОВИВ:
		До Одеського окружного адміністративного суду 26.02.2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» в частині віднесення земельної ділянки, площею 0,028 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:34:012:0146 до зон установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків тощо.
		Ухвалою від 03 березня 2021 позов ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 
		15 березня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників процесу. Зобов`язано Одеську міської раду опублікувати оголошення про відкриття провадження у справі №420/2882/21 у відповідності до ст.264 КАС України у виданні, в якому спірне рішення було або мало бути офіційно оприлюднене та надати докази на підтвердження опублікування такого оголошення.
		Одеською міською радою оголошення про відкриття провадження у справі №420/2882/21 було опубліковано у газеті «Жизнь в Одессе» №10-11 (608-609) від 02 квітня 2021 року (а.с.152-154).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. затверджено план зонування території (зонінгу) м. Одеси, яким належну позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:34:012:0146 віднесено до зони установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків, тощо. Вказує, що звернувся до департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради для видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 щодо будівництва індивідуального житлового будинку, однак йому відмовлено. Зазначає, що враховуючи вищевикладене, наміри забудови - будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , не відповідає положенням діючої містобудівної документації на місцевому рівні.
		08 квітня 2021 року до суду від відповідача за вх. №17706/21 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Вказано, що при суворому дотриманні регламентованої законодавством процедури розробки плану зонування території 19.10.2016 року на пленарному засіданні сесії Одеської міської ради прийнято рішення № 1316-VII, яким затверджено План зонування території (зонінг) м. Одеси. Оскаржуване у справі рішення Одеської міської ради прийняте на підставі, в межах повноважень, у спосіб та з легітимною метою, регламентованими законодавством, тоді як сам по собі факт незгоди окремої особи з прийнятим рішенням не може бути підставою для визнання його протиправним та нечинним. Зазначено, що відповідно до пояснювальної записки Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси зона установ відпочинку та туризму (КВТ) призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків та що будівництво індивідуального будинку в межах зони установ відпочинку та туризму (КВТ) Планом зонування території (зонінгом) м. Одеси не передбачено, з урахуванням чого позивачу було вмотивовано відмовлено у видач паспорту забудови земельної ділянки. Зазначено, що План зонування території (зонінг) м. Одеси визначає комплексне функціональне призначення території міста в цілому, не визначаючи та, відповідно, не змінюючи при цьому цільове призначення окремих земельних ділянок, що відбувасться в окремому законодавчо визначеному порядку. Натомість, жодною містобудівною документацією, в тому числі і планом зонування території, в принципі не вирішуються та не мають вирішуватися питання речових прав на земельні ділянки. Жоден законодавчий акт не пов`язує встановлення функціонального призначення земель зі зміною форми власності земельних ділянок. Визначення функціонального призначення території, яке не відповідає цільовому використанню розташованій в її межах земельної ділянки, не позбавляє права власності на таку земельну ділянку. Проте, подальша її забудова мас відбуватися з урахуванням містобудівної документації, що може бути здійснено шляхом зміни цільового призначення земельної ділянки у визначеному земельним законодавством порядку. Вказує, що 03.07.2017 року державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Іскровим Олегом Вікторовичем зареєстровано право власності ОСОБА_1 на садовий будинок загальною площею 514,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці з кадастровим і номером: 5110136900:34:012:0146 (адреса: АДРЕСА_1 ). 22.01.2019 року державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради Баховою В.І. внесено відповідний запис про знищення об`єкта нерухомого майна.
		Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року клопотання відповідача про залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача задоволено. Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради. Клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання задоволено. Відкладено підготовче засідання.
		27 квітня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу №420/2882/21 до судового розгляду по суті.
		У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
		Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала.
		Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив наступне.
		Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		10 листопада 2011 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу (а.с.11-13) земельної ділянки площею 0,0280 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Згідно вказаного договору земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД №005470, виданого Одеською регіональною філією Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» 31.08.2004 (а.с.16-17). Кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:34:012:0146, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва. 
		Право власності на вказану земельну ділянку позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2017 року, що підтверджується інформацією №152030067 від 08.01.2019 року (а.с.14-15), відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:34:012:0146 площею 0,028 га та цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
		25 березня 2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6490-VI «Про розробку плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» (а.с.90).
		Відповідно до підпункту 3 пункту 5 вказаного рішення замовником плану зонування території визначено управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.
		21 квітня 2016 року на офіційному сайті міста Одеси розміщено оголошення (а.с.91) про проведення громадських слухань по проекту плану зонування території, з визначенням терміну ознайомлення з документацією та поданням пропозицій. Одночасно ця інформація була надана у редакцію газети «Одеський вісник». Разом з оголошенням на офіційному сайті міста опубліковано проект плану зонування території м. Одеси. Також, матеріали проекту плану зонування території розміщені в будівлі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 134 .
		19 жовтня 2016 року рішенням Одеської міської ради № 1316-VІІ (а.с.98) затверджено план зонування території м. Одеси (а.с.100-119).
		Згідно вказаного плану земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 віднесено до зони установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків, тощо (а.с.99).
		При цьому, позивачем 29 вересня 2020 року було подано до Департаменту архітектури та містобудування заяву (а.с.120) з проханням видати ОСОБА_1 паспорт забудови земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , до якої додано ескіз намірів забудови земельної ділянки з побудовою двоповерхового індивідуального житлового будинку загальною площею 291,9 м2 з вбудованим гаражем на 2 автомобіля за адресою АДРЕСА_1 (а.с.121-129), та повторно 26 жовтня 2020 року (а.с.132).
		Листами від 12 жовтня 2020 року №01-07/403 (а.с.129-131) та від 06 листопада 2020 року №01-07/403 (а.с.133-134) позивачу відмовлено у видачі паспорта забудови, зокрема з підстави невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам Плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, відповідно до якого дана земельна ділянка розташована в зоні установ відпочинку та туризму (КВТ).
		Позивач, вважаючи що спірним рішенням в оскаржуваній частині неправомірно віднесено належну йому на праві приватної власності земельну ділянку кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:34:012:0146 до зон установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків тощо, чим порушено його право на використання земельної ділянки шляхом будівництва на ній індивідуального житлового будинку, звернувся до суду з даним адміністративними позовом.
		Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. 
		Статтею 5 Земельного Кодексу України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах: 
		а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; 
		б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; 
		в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; 
		г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; 
		ґ) забезпечення гарантій прав на землю; 
		д) пріоритету вимог екологічної безпеки. 
		Статтею 12 ЗК України передбачено, що повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, до яких відносяться, зокрема: 
		а) розпорядження землями територіальних громад; 
		б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; 
		в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; 
		г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; 
		ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; 
		д) організація землеустрою; 
		е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; 
		є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; 
		ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; 
		з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; 
		и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; 
		і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; 
		й) вирішення земельних спорів; 
		к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. 
		Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. 
		Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).
		Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (надалі - Закон №3038-VI), який відповідно до його преамбули спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. 
		Відповідно до п. 2, 3, 9 ч.1 ст.1 Закону №3038-VI, терміни в цьому законі вживаються в такому значенні: 
		- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; 
		- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; 
		- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. 
		За приписами ч. 1-3 ст.8 Закону №3038-VI, планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. 
		Згідно з ч.2 ст. 5 Закону №3038-VI, вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування. 
		Відповідно до ст.16 Закону №3038-VI, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону №3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. 
		Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. 
		Відповідно до ч. 1-3 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. 
		Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону N 3038-VI зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. 
		Суд зазначає, що відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 № 6489-VІ, територія за адресою АДРЕСА_1 розташована у межах території дачної забудови з можливим переведенням у одноквартирну житлову забудову.
		Згідно з Планом зонування території (зонінг) м.Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016, територія за адресою АДРЕСА_1 розташована в зоні установ відпочинку та туризму (КВТ).
		Відповідно до Пояснювальної записки до Плану зонування території (зонінг) м.Одеси, зона установ відпочинку та туризму (КВТ) призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків.
		Переважні види використання: 1) пансіонати; 2) готелі, мотелі, готельні комплекси; 3) туристичні бази; 4) оздоровчі табори; 5) кемпінги.
		Супутні види використання: 1) підприємства торгівлі; 2) підприємства громадського харчування; 3) культурно-видовищні, мистецькі заклади, заклади дозвілля; 4) спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди; 5) відділення зв`язку; 6) екскурсійні бюро, агенції; 7) пункти прокату; 8) підприємства побутового обслуговування; 9) малі архітектурні форми декоративного та технологічного призначення; 10) зелені насадження обмеженого користування, парки, сквери, бульвари; 11) квітники, газони. 12) споруди інженерної інфраструктури, пов`язані з функціонуванням закладів.
		Допустимі види використання (потребують спеціального дозволу або погодження): 1) громадські вбиральні; 2) гостьові автостоянки для тимчасового зберігання транспортних засобів.
		В той же час, Земельним кодексом України передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (ч.1 ст.18 Земельного кодексу України).
		Згідно з статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		а) землі сільськогосподарського призначення;
		б) землі житлової та громадської забудови;
		в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		г) землі оздоровчого призначення;
		ґ) землі рекреаційного призначення;
		д) землі історико-культурного призначення;
		е) землі лісогосподарського призначення;
		є) землі водного фонду;
		ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст.38 Земельного кодексу України).
		До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації (ст.51 Земельного кодексу України).
		Відповідно до ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Згідно з ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Частиною 3 статті 20 Земельного кодексу України  визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
		Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України  визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.
		Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.
		У містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.
		Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.
		Верховний Суд у постанові від 24 березня 2020 року (справа №640/13670/19, адміністративне провадження №К/9901/36555/19) дійшов наступного правового висновку: «Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі житлової та громадської забудови. Частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена ч. 1 ст. 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником або користувачем самостійно. Таким чином, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо)».
		Нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.
		Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 14 липня 2020 року у справі №916/1998/19, від 04 лютого 2020 року у справі № 915/47/17.
		Так, як встановлено вище, належна позивачу земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:34:012:0146, має цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.
		Отже, враховуючи те, що позивачу належить земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва, якій ще з 2004 року присвоєно кадастровий номер 5110136900:34:012:0146 відповідно до державного акту серії ОД №005470, подальша зміна функціонального призначення території, на якій вона розташована, жодним чином не впливає на право позивача використовувати таку земельну ділянку з урахуванням її цільового призначення.
		При цьому, доказів зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки позивачем до суду не надано.
		Таким чином, враховуючи те, що порушення своїх прав позивач вбачає в неможливості реалізації права на будівництво двоповерхового індивідуального житлового будинку, у видачі будівельного паспорту на який йому було відмовлено (у тому числі у зв`язку з розташуванням об`єкту на території, що відноситься до зони КВТ), враховуючи відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:012:0146, суд вважає, що оскаржуючи рішення Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» в частині віднесення земельної ділянки, площею 0,028 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:34:012:0146 до зон установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків тощо, позивач фактично бажає використовувати її не за цільовим призначенням, оскільки земельна ділянка для індивідуального житлового будівництва відноситься до земель з цільовим призначенням: землі житлової та громадської забудови, а земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва - до земель з цільовим призначенням: землі рекреаційного призначення.
		Отже, в спірних правовідносинах суд не вбачає порушення прав позивача оскаржуваним рішенням, оскільки враховуючи цільове призначення вказаної земельної ділянки: для індивідуального дачного будівництва, розташування такої земельної ділянки у межах зони установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків тощо згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону N 3038-VI жодним чином не порушує права позивача на користування належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:34:012:0146 у межах її цільового призначення.
		Відповідно до пунктів 6.7 та 6.8 ДСТУ?Н Б Б.1.1?12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», підставами для розгляду питань про внесення змін до плану зонування території може бути: звернення фізичних та юридичних осіб, якщо є обґрунтовані підстави щодо реалізації положень Зонінгу які можуть привести до неефективного використання земельних ділянок для містобудівних потреб та об`єктів будівництва, знижує їх вартість, перешкоджає реалізації прав і законних інтересів громадян та їх об`єднань. Відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури разом з уповноваженим органом у сфері охорони навколишнього середовища, охорони культурної спадщини та підрозділів виконавчого органу місцевої влади, протягом 10 днів від дня надання пропозицій про внесення змін до Зонінгу здійснює підготовку висновку з рекомендаціями щодо внесення змін до Зонінгу, чи щодо їх відхилення. Цей висновок надається до виконавчого органу місцевої ради населеного пункту, який у двотижневий термін приймає рішення про підготовку проекту внесення змін до Зонінгу або про відхилення пропозицій щодо внесення відповідних змін.
		Однак, позивачем до суду доказів звернення до відповідача з відповідною пропозицією відповідно до пунктів 6.7 та 6.8 ДСТУ?Н Б Б.1.1?12:2011 не надано.
		Згідно з ч.ч. 2 та 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Положеннями ч.2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Згідно п.8 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
		Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп, ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
		У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
		Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі №826/5221/17.
		На підставі викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
		Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
		Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
		Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		27 травня 2021 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.
		Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.120 КАС України останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
		Враховуючи, що 10-й день складання повного тексту рішення припав на вихідний день, в силу положень ст.120 КАС України, повний текст рішення суду складено 07 червня 2021 року (перший робочий день).
		Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
		                                                             ВИРІШИВ: 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради, про визнання протиправним та нечинним рішення Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. «Про затвердження плану зонування території (зонінгу) м. Одеси» в частині віднесення земельної ділянки, площею 0,028 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:34:012:0146 до зон установ відпочинку та туризму (КВТ), призначеної для пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об`єктів обслуговування, ландшафтних парків тощо - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
		Відповідач - Одеська міська рада (Думська площа, 1, м.Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691).
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради (вул.Гоголя, буд.10, м.Одеса, 65082, код ЄДРПОУ 02498820).
		Повний текст рішення складено та підписано 07 червня 2021 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                    О.А. Вовченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...