Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/12159/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2021. Зареєстровано: 11.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2021.
Дата набрання законної сили: 10.06.2021
Номер судового провадження: К/9901/4129/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 червня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 757/12159/17-а
		адміністративне провадження № К/9901/4129/17
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Шарапи В.М.,
		суддів: Єзерова А.А.,  Чиркіна С.М., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренка Ігоря Олександровича на постанову Печерського районного суду міста Києва від 28.09.2017 у складі судді Остапчук Т.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у складі колегії суддів: Сорочка Є.О. (суддя-доповідач), Земляної Г.В., Ісаєнко Ю.А. у справі №757/12159/17-а за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		1.           ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Ірпінської міської ради Київської області (надалі - відповідач, Ірпінська міськрада) про визнання дій з надання висновку про неможливість відведення земельної ділянки неправомірними.
		2.          Постановою Печерського районного суду міста Києва від 28.09.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.
		3.          Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини: 
		3.1.          25.10.2016 ОСОБА_1 звернулась до відділу містобудування та архітектури Ірпінської міськради із заявою, у якій просила надати висновок щодо можливості відведення земельної ділянки з земель загального користування у м. Ірпінь, суміжної з двома земельними ділянками, належними їй на праві власності (кадастрові номери 3210900000:01:068:0016 та 3210900000:01:068:0004).
		3.2.          Листом №598 від 31.10.2016 позивача повідомлено, що можливість відведення вказаної земельної ділянки відсутня, оскільки через неї проходять під`їзні шляхи до суміжних ділянок.
		4.          Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що висновок про можливість відведення земельної ділянки не унеможливлює звернення позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її у власність. Тому, на переконання судів, права позивач оспорюваними діями відповідача порушені не були, а відтак підстав для задоволення позову відсутні.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		5.          Представником позивача - адвокатом Сидоренко Ігорем Олександровичем (надалі - адвокат Сидоренко І.О.), подано касаційну скаргу на постанову Печерського районного суду міста Києва від 28.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
		5.1.          Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає про те, що обставини, наведені у висновку відділу містобудування та архітектури Ірпінської міськради не були підтверджені жодними доказами, а дії щодо надання такого висновку безпосередньо порушують права, свободи та інтереси позивача, яка бажала отримати відповідну земельну ділянку у власність у подальшому.
		6.          Відповідач - Ірпінська міськрада, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		6.1.          На обґрунтування відзиву вказує, що оскаржувані судові рішення були ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
		7.          Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		8.          Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви до суду першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		9.          Згідно з частиною 1 статті 6 КАС України у вказаній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		10.          Тому, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
		11.          У свою чергу, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		12.          Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		13.          Що стосується "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		14.          Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
		15.          Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		16.          Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16.
		17.          Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до відділу містобудування та архітектури Ірпінської міськради з заявою про надання висновку щодо можливості відведення їй земельної ділянки із земель загального користування, суміжної з двома земельними ділянками, що вже належали їй на праві власності, з метою реалізації свого права на отримання такої земельної ділянки у власність у майбутньому. 
		18.          У відповідь на вказану заяву позивач отримала висновок відділу містобудування та архітектури Ірпінської міськради про неможливість відведення цієї земельної ділянки, дії щодо надання якого оскаржила до суду, оскільки вважає їх такими, що порушують її права, свободи та інтереси. 
		19.          Відповідно до положень частин 1-2 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.
		20.          Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
		21.          Абзацами 1-3 частини 7 цієї статті ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. 
		22.          Водночас, підпунктом 8 пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 №280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, у тому числі, підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
		23.          Отже, частиною 7 статті 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, якими є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		24.          Натомість, висновок виконавчого органу сільських, селищних, міських рад щодо надання земельних ділянок у власність чи користування у встановленому законом порядку носить лише рекомендаційний характер, а його наявність не є самостійною підставою для відмови у наданні заявнику дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки відповідною радою. 
		25.          Крім того, в межах спірних правовідносин, висновок відділу містобудування та архітектури Ірпінської міськради про неможливість відведення запитуваної позивачем земельної ділянки, викладений листом №598 від 31.10.2016, не став підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність.
		26.          Відтак, на момент звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом в останньої не було підстав стверджувати про порушення її прав, свобод чи інтересів оспорюваними діями відповідача щодо прийняття висновку про неможливість відведення земельної ділянки, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог. 
		27.          За приписами статті 350 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		28.          З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін. 
		Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сидоренка Ігоря Олександровича залишити без задоволення. 
		Постанову Печерського районного суду міста Києва від 28.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 у справі №757/12159/17-а - залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 СуддіВ.М. Шарапа А.А. Єзеров   С.М. Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...