Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/1122/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 11.06.2021. Зареєстровано: 13.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2021.
Дата набрання законної сили: 11.06.2021
Номер судового провадження: 854/4263/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		11 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1122/21Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		судді  доповідачаКравця О.О.судді Зуєвої Л.Є.судді  Коваля М.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року по справі №420/1122/21, прийнятого у відкритому судовому засіданні у складі судді Харченко Ю.В., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:
		 
		26 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив:
		визнати протиправними дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля Олександра Олександровича щодо ухвалення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 61885672 та скасувати її; 
		визнати бездіяльність державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля Олександра Олександрович, щодо невиконання приписів п. 2 ч. 4 ст. ст. 4 Закону України про виконавче провадження та ухилення від обов`язку повернути постанову № ДПО 18 628423 стягувачу без прийняття до виконання;
		зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ЄДРПОУ 41405070, ухвалити постанову про повернення стягувачу постанови № ДПО 18 628423 без виконання в наслідок пропуску строку пред`явлення до виконання; 
		визнати протиправними дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля Олександра Олександрович, щодо ухвалення постанови про арешт коштів, в рамках виконавчого провадження ВП 61885672 та скасувати її; 
		зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ЄДРПОУ 41405070, ухвалити постанову про зняття арешту з банківських рахунків позивача; 
		визнати протиправними дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміля Олександра Олександрович щодо ухвалення постанови про арешт майна, в рамках виконавчого провадження ВП 61885672 та скасувати її; 
		зобов`язати Перший Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ЄДРПОУ 41405070, ухвалити постанову про зняття арешту з усього майна належного позивачу;
		стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 36285 грн.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року позов був задоволений частково: 
		визнані протиправними дії Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.04.2020р. ВП 61885672;
		скасована постанова Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про відкриття виконавчого провадження ВП 61885672 від 24.04.2020р.;
		визнані протиправними дії Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо винесення 17.08.2020р. постанов про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника ВП 61885672;
		скасована постанова Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про арешт коштів боржника від 17.08.2020р. ВП 61885672;
		скасована постанова Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про арешт майна боржника від 17.08.2020р ВП 61885672;
		стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 7 000(сім тисяч) грн.00коп.;
		стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3632(три тисячі шістсот тридцять дві) грн.00коп.
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
		 
		II.КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:
		 
		Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що постанову № ДПО18 628423 видану 20.11.2019 ВАП УПП в Одеській області про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 850 грн., пред`явлено до виконання у строки визначені статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
		Крім того, апелянт вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даними позовними вимогами. Так, апелянт посилається на те, що позивач ознайомився з матеріалами виконавчого провадження у серпні 2020 року та звернувся до суду з позовом з пропуском 10 денного строку, визначеного процесуальним законодавством.
		Апелянт також зазначає, що судом першої інстанції належним чином не обґрунтовано факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Крім того, на думку апелянта, Перший Приморський відділ ДВС взагалі не є належним відповідачем по справі з огляду на правову позицію Верховного Суд у постанові від 28.10.2020 № 610/3221/19-ц якою встановлено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
		05.05.2021 року позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказує на законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції та просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
		 
		III.ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: 
		 
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження.
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
		Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
		Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, позивач під час судового засідання заявив клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, представники інших осіб, які приймають участь у розгляді справи, до судового засідання не з`явилися про причини неявки суд не повідомили, тому апеляційний суд вважає причини неявки неповажними та в порядку ст.311 КАС України продовжує розгляд справи в порядку письмового провадження. 
		Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав: 
		 
		IV.ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.11.2019 року ВАП УПП в Одеській області стосовно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серія ДПО18 № 628423 на суму 850грн (а/с 86 зб).
		Вказана постанова набрала чинності 20.11.2019р. що підтверджується відповідним відбитком штемпелю на постанові.
		21.04.2020р. ВАП УПП в Одеській області звернулося до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з відповідною заявою щодо примусового виконання постанови серії ДПО18 № 628423 від 20.11.2010р (а/с 86).
		Судом 1-ої інстанції було з`ясовано, що 24.04.2020р. державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміль Олександром Олександровичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №61885672 на підставі заяви про примусове виконання постанови № ДПО18 628423 виданої 20.11.2019 ВАП УПП в Одеській області про стягнення коштів у розмірі 850 грн (а/с 87 зб).
		17.08.2020р. державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміль Олександром Олександровичем прийнято постанови ВП №61885672 про арешт коштів боржника, та про арешт майна боржника - ОСОБА_1 (а/с 89).
		21.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та 26.08.2020 року ознайомився з матеріалами, про що свідчить підпис позивача на заяві (а/с 111).
		25.09.2020р. державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміль Олександром Олександровичем прийнято постанову №61885672 про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.2 ч.1 ст. 37Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ :
		 
		Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
		Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		Як зазначено в п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
		Відповідно до ч. 1 ст. 303 КУпАП України, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови, відповідно до статті 301 цього Кодексу, перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки (ч.1 ст. 303 КУпАП).
		У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходження майна в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 308 КУпАП).
		Частиною 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
		Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
		Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
		Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
		Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		На підставі ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Обов`язок до ведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).
		У відповідності до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		За приписами частини 3 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
		Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		(1)Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції
		 
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).
		Апеляційний суд звертає увагу на те, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 628423 від 20.11.2019р. на суму 850грн. (а/с 99), набрала чинності 20.11.2019р.
		Отже, починаючи з означеної дати - 20.11.2019р. ВАП УПП в Одеській області мало три місячний строк для виконання адміністративного стягнення, а саме - до 20.02.2020 року.
		При цьому, виконавче провадження № 61885672 про примусове виконання за постановою ВАП УПП в Одеській області серії ДПО18 № 628423 від 20.11.2019р., було відкрито 24.04.2020р (а/с 101).
		Апеляційний суд також відхиляє, що посилання апелянта на реєстр вихідних документів (а/с 160-161) з урахуванням наступного:
		Згідно приписів ч. 2 ст. 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Документ із назвою "Реєстр вихідних документів, від 18.12.2019 за Вих. № ПЮ - 83", що додано до апеляційної скарги, є копією, яка н має належного засвідчення. Отже, зазначений документ не може бути належним доказом у справі.
		Окрім того, згідно з приписами ч. 4 ст. 296 КАС України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то в ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані. Відповідач не наводить будь-яких причин неподання документу «Реєстр вихідних документів, від 18.12.2019 за Вих. № ПЮ  83» до місцевого суду.
		Більш того, апеляційний суд зауважує, що зі змісту вказаного реєстру випливає, що його було підготовлено до відправки співробітником Управління патрульної поліції Одеської області 18.12.2019. З огляду на дату формування документу не можна встановити залежність та визначити дату та факт отримання цього листа виконавцем.
		З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№61885672 від 24.04.2020р., державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Джміль Олександром Олександровичем, винесено всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а відтак, постанови від 17.08.2020р. про арешт коштів, та про арешт майна боржника, відповідно також є протиправними.
		Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, оскільки первісне звернення до суду з аналогічними підставами відбулося без пропуску згаданого процесуального строку 04.09.2020 року, через 8 днів після того, як позивач 28.08.2020 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та йому стало відомо про те, що державний виконавець не вчинив дій які вимагає закон (справа №420/8588/20).
		22 січня 2021 року позивач отримав електронного листа де повідомлялось, що на підставі постанови П`ятого окружного адміністративного суду набрало чинності рішення Одеського окружного адміністративного суду у справи 420/8588/20, яким було повернуто первісну позовну заяву через порушення правил об`єднання позовних вимог, що підсудні різним судам.
		Отже, до набрання чинності рішенням про повернення позовної заяви, з огляду на приписи п. 2. ч. 4 ст. 4 Закону України про виконавче провадження, позивач не мав права подати ще один позов, в якому були наведені аналогічні підстави що і в первісному позові, до одного й того самого відповідача. 
		Таким чином, обставини за яких позивач вдруге звернувся до суду більш ніж через 10 днів, з моменту коли стало йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження, не залежали від позивача, що є поважною підставою для поновлення строку звернення до суду.
		Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач пов`язує з тим, що внаслідок протиправних дій з боку відповідача, було позбавлено можливості розпоряджатися власними коштами, та майном, що призвело до негативних наслідків для нього, викликало тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
		У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
		Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
		Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
		При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №750/6330/17.
		Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта, що належним відповідачем в частині стягнення моральної шкоди має бути орган Державного казначейства України, оскільки моральну шкоди позивачу заподіяли незаконні дії саме посадових осіб Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
		Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди на корись позивача.
		Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №823/868/18.
		Так як факт заподіяння позивачу моральної шкоди, у зв`язку з неправомірними діями та/або рішенням суб`єкта владних повноважень, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача - підтверджені достовірними, достатніми, належними та допустимими доказами, а розумний та справедливий (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди становить 2000 гривень.
		Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.
		 
		(2) Висновки апеляційного суду:
		 
		Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд, з урахуванням ст.315 КАС України, вважає, що наявні підстави для зміни в частині розміру суми стягнення відшкодування моральної шкоди рішення суду 1-ої інстанції.
		05.05.2021 року разом із відзивом на апеляційну скаргу надійшло клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, які поніс позивач під час апеляційного провадження.
		На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано:
		- договір № 05-1/01-2021 від 05 січня 2021 року (а/с 190-191) з додатком №2 від 28 квітня 2021 року (а/с 193-194) з переліком наданих послуг;
		- платіжне доручення №2360002 від 05.05.21 року на суму 12000,00 грн (а/с 192);
		- додаткову угоду №1 до додатку №2 від 28 квітня 2021 року від 08.06.2021 року;
		- акт виконаних робіт від 09.06.2021 року на суму 12000,00 грн;
		- копії ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
		Так, з огляду на надані докази, адвокатом Пінчук В.В. надано ОСОБА_1 послуги на загальну суму 12000,00 грн., що включає в себе: складання відзиву на апеляційну скаргу (10 тисяч гривень) та участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (2 тисячі гривень).
		Апеляційний суд вважає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
		У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
		Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 922/1163/18.
		При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		З наведеного вбачається, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/15944/17.
		Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:
		- дана справа відноситься до незначної складності;
		- відзив на апеляційну скаргу фактично складений на 5,5 аркушах;
		- позов носить немайновий характер;
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року по справі №905/1795/18,
		Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
		(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність);
		(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
		(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
		(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
		(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;
		(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
		Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами
		У підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
		Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
		Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №818/1371/17.
		Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19.
		Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд приходить до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 12 000 грн. не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.
		Зміст відзиву на апеляційну скаргу викладений на 5,5 аркушах та його доводи частково співпадають з доводами позовної заяви, а тому 10 000 гривень, з урахуванням критерію реальності, розумності та співмірності розміру судових витрат, не може бути стягнуто з відповідача на користь позивача за надання вказаної послуги.
		Щодо послуги - участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції апеляційний суд зазначає, що у судовому засіданні 09.06.2021 року фактично було лише встановлено обставини справи та вирішено клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, тому оцінка вартості наданої послуги у розмірі 2000 грн., на думку суду, не відповідає критерію реальності, розумності та співмірності розміру судових витрат.
		Крім того, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена на підставі постанови Департаменту патрульної поліції Національної поліції України постанови № ДПО18 628423 виданої 20.11.2019 ВАП УПП в Одеській області про стягнення коштів у розмірі 850 грн.
		Враховуючи вищевикладене та обставини справи, апеляційний суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 2 500 грн. (дві тисячі п`ятсот гривень).
		Керуючись ст.8,19,55,125 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,5,12,14,19,21, 292, 308, 311, 315,317, 321, 322, 325,374 КАС України, апеляційний суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)  задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року змінити: у абзаці восьмому резолютивної частини замість : « 7 000 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок ) » вказати: « 2 000 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок )» .
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року  залишити без змін.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (65026, Одеська обл., м. Одеса, Польський узвіз, 6, ЄДРПОУ 41405070) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів. 
		Повне судове рішення складене та підписане 11 червня 2021 року.
		 
		 
		Головуючий суддя  Кравець О.О.Судді    Коваль М.П.   Зуєва Л.Є.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...