Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/9706/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 14.06.2021.
Дата набрання законної сили: 11.06.2021
Номер судового провадження: 61-17898ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		 
		11 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 758/9706/18 
		провадження № 61-17898св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,                   Коротенка Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно їхньої спільної малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позов мотивований тим, що сторони у вересні 2011 року зареєстрували шлюб, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року розірваний. 
		У період шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. 
		Посилаючись на те, що  ОСОБА_2 повністю самоусунувся від виконання свого батьківського обов`язку, оскільки з 2014 року проживає окремо, з дитиною не спілкується, її вихованням не займається, не піклується про її фізичний та розумовий розвиток, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого позивачем не доведена.
		Встановивши, що відповідач, проживаючи на непідконтрольній Україні території, від виконання батьківських обов`язків не відмовлявся та робив спроби поспілкуватись з дочкою, місцевий суд дійшов висновку, що відсутні докази винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківських обов`язків. 
		При цьому суд, з посиланням на частину шосту статті 19 СК України не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки такий зроблений лише на підставі пояснень ОСОБА_1 , прийнятий без належного з`ясування усіх обставин та є недостатньо обґрунтованим.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції, врахувавши інтереси дитини, які є визначальною обставиною для вирішення спору, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволені позову.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що усні заперечення відповідача щодо позбавлення його батьківських прав не можуть бути покладені в основу судового рішення та не можуть бути розцінені судом як можливе виправлення поведінки ОСОБА_2 з огляду на довготривалий період невиконання ним батьківських обов`язків та відсутність будь-яких перешкод у спілкуванні дочкою. Висновок апеляційного суду, що відсутність спілкування батька з дитиною зумовлена складними відносинами батьків є припущенням та не підтверджений належними доказами. Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме: відповідь служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації                      № 069-069/С-80-789 від 13 жовтня 2020 року, висновок по проведеній психолого-діагностичній роботі з неповнолітньою ОСОБА_3 від 29 вересня 2020 року № 42/910, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на                   ОСОБА_3 від 19 жовтня 2020 року. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 758/9706/18 з суду першої інстанції. 
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У грудні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 вересня 2011 року по                           15 квітня 2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка ОСОБА_3 .
		 
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня                    2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину                    ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), проте не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 25 лютого 2016 року до досягнення дитиною повноліття. Допущено виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
		 
		Виконавче провадження щодо примусового виконання вищевказаного рішення відкривалось державним виконавцем Подільського РВ ДВС у                          м. Києві за заявою позивача лише в межах платежу за 1 місяць. Постановою державного виконавця від 12 червня 2020 року виконавче провадження                   № 60790914 закінчено у зв`язку із фактичним та повним виконанням.
		 
		Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2016 року у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		У довідці з місця проживання, виданій товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт-Таун» від 05 березня 2018 року № 350, вказано, що ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_3 згідно акта про підтвердження фактичного проживання від 05 березня 2018 року проживає без реєстрації за адресою: кв. АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з довідкою від 12 квітня 2018 року № 25 ОСОБА_3 з 20 квітня                        2015 року відвідує дошкільний заклад № 192 Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
		 
		Відповідно до висновку Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, наданого як органом опіки та піклування, від 02 жовтня                      2019 року № 103/8962/41/3, останній вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		 
		Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
		 
		У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		 
		У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		 
		Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
		 
		Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		 
		Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
		 
		Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. 
		 
		Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
		 
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що відсутні докази винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним батьківських обов`язків.
		 
		Суди встановили, що відповідач проживає на непідконтрольній Україні території, від виконання батьківських обов`язків не відмовлявся та робив спроби поспілкуватись з дочкою, які виявились безрезультатними з огляду на відносини, які склались між сторонами. 
		 
		В ході розгляду справи ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи, що бажає спілкуватись з дитиною, а тому така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з дочкою.  
		 
		Вказаний висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає обґрунтованим та таким, що відповідає якнайкращим інтересам дитини та збереженню її зв`язків з сім`єю, у тому числі з батьком. 
		 
		Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). 
		 
		З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав. 
		 
		Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
		 
		При цьому суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування та правильно вважали, що вказаний висновок зроблений на підставі пояснень матері, є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини на можливість збереження сімейних зав`язків, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо дочки, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
		 
		Посилання ОСОБА_1 на відповідь служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 069-069/С-80-789 від 13 жовтня 2020 року, висновок по проведеній психолого-діагностичній роботі з неповнолітньою ОСОБА_3 від 29 вересня 2020 року № 42/910, розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на ОСОБА_3 від 19 жовтня 2020 року також не підтверджують винну поведінку відповідача та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Крім того, обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті                                 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті                                  6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня                            2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді :В. С. Жданова   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...