Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/15850/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2021. Зареєстровано: 16.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2021.
Дата набрання законної сили: 09.06.2021
Номер судового провадження: К/9901/10302/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 червня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 640/15850/20
		адміністративне провадження № К/9901/10302/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючої судді    Блажівської Н.Є.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		за участі:
		секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,
		представника Позивача: Цуркана К.А.,
		представника Відповідача: Румянцевої А.В.,
		розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу    Головного управління ДПС у           м. Києві (правонаступник -    Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України)
		на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року (суддя Клочкова Н.В.)
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року (судді: Карпушова О.В., Губська Л.В., Епель О.В.)
		у справі за позовом Дочірнього підприємства «ЕСКОРТ-АГРО З ІНОЗЕМНОЮ ІНВЕСТИЦІЄЮ» 
		до Головного управління ДПС у м. Києві 
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
		 
		В С Т А Н О В И В:
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1.1. Короткий зміст позовних вимог
		Дочірнє підприємство «ЕСКОРТ-АГРО З ІНОЗЕМНОЮ ІНВЕСТИЦІЄЮ» (надалі також - Позивач, ДП «ЕСКОРТ-АГРО З ІНОЗЕМНОЮ ІНВЕСТИЦІЄЮ») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі  також - Відповідач,                 ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило  визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 3 липня 2020 року № 06932615050102 та №06942615050102.
		В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято Відповідачем без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки висновки, сформовані у ході контрольного заходу, про фактичне нездійснення операцій із ТОВ «АСТРА ТОЛД»,          ФГ «ХМЕЛЬОВОЇ С.В.», ТОВ «ОЛІМС ТОРГ», ТОВ «АГРО-СТРИМ-ГРУП», ТОВ «АГРО ЗАХІДПРОСЕРВІС», ТОВ «ФГ «ГАЛ-СОЛЮШНЗ», ТОВ «ЛІНА ЛЕНД», ТОВ «ОІЛТРАНС-ПІВДЕНЬ», ТОВ «ТОРГ ОД КОМПАНІ», ТОВ «БАРКЛАЙС ТРЕЙД», ТОВ «ГОЛДЕН МЕРИДІАН», ТОВ «ФГ «АСТРА ГРЕЙТ» не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються відповідними доказами.
		1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 3 липня 2020 року          № 06932615050102, № 06942615050102.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову,  суд першої інстанції зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом було допущено значну кількість порушень норм чинного законодавства. Твердження контролюючого органу про відсутність факту реальності господарських операцій Позивача з контрагентами (ТОВ «АСТРА ТОЛД», ФГ «ХМЕЛЬОВОЇ С.В.», ТОВ «ОЛІМС ТОРГ», ТОВ «АГРО-СТРИМ-ГРУП», ТОВ «АГРО ЗАХІДПРОСЕРВІС», ТОВ «ФГ «ГАЛ-СОЛЮШНЗ», ТОВ «ЛІНА ЛЕНД», ТОВ «ОІЛТРАНС-ПІВДЕНЬ», ТОВ «ТОРГ ОД КОМПАНІ», ТОВ «БАРКЛАЙС ТРЕЙД», ТОВ «ГОЛДЕН МЕРИДІАН», ТОВ «ФГ «АСТРА ГРЕЙТ») спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Первинні документи, складені Позивачем з його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого Позивачем податку, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування. Доказів недобросовісності платника (Позивача), а також того, що відомості, які містяться у поданих ним документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, Відповідачем не надано.-
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року - залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року - без змін.
		Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо підтвердження відповідними доказами фактичного здійснення операцій між Позивачем та його контрагентами.
		1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
		Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року та рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2020 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ДП «ЕСКОРТ-АГРО З ІНОЗЕМНОЮ ІНВЕСТИЦІЄЮ» в повному обсязі.
		При цьому Відповідач підставою касаційного оскарження визначив пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		У відзиві на касаційну скаргу Позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 
		У судовому засіданні суду касаційної інстанцї представники сторін підтримали викладені у письмових документах вимоги. 
		2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		За змістом встановлених під час розгляду справи обставин, за  результатами проведеної перевірки Відповідачем складено акт  від  11 червня 2020 року № 216/26-15-05-01-02/31087228, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги  пунктів  44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6  статті 198 Податковогок окдексу України  (надалі також - ПК країни).
		Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведених норм грунтуються на тому, що Позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями із ТОВ «АСТРА ТОЛД»,                                          ФГ «ХМЕЛЬОВОЇ С.В.», ТОВ «ОЛІМС ТОРГ», ТОВ «АГРО-СТРИМ-ГРУП», ТОВ «АГРО ЗАХІДПРОСЕРВІС», ТОВ «ФГ «ГАЛ-СОЛЮШНЗ», ТОВ «ЛІНА ЛЕНД», ТОВ «ОІЛТРАНС-ПІВДЕНЬ», ТОВ «ТОРГ ОД КОМПАНІ», ТОВ «БАРКЛАЙС ТРЕЙД», ТОВ «ГОЛДЕН МЕРИДІАН», ТОВ «ФГ «АСТРА ГРЕЙТ».
		В обґрунтування цих висновків Відповідач в акті перевірки посилався: на недостатність трудових ресурсів у контрагентів; наявність розбіжностей між податковими зобов`язаннями контрагентів та податковим кредитом Позивача; обставини, наведені в ухвалах слідчих суддів, щодо порушення кримінальних проваджень за фактами діяльності контрагентів Позивача; підміни номенклатури товарів у ланцюгу постачання.
		На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 3 липня 2020 року:
		- № 06932615050102, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 78144655,00 гривень та застосовано до штрафні (фінансові) санкції на суму 19536164,00 грн.;
		- № 06942615050102, яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 8443179,00 грн.
		3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди, ухвалюючи рішення  про задоволення позову, не врахували відповідного правового регулювання спірних у справі правовідносин.
		Відповідач стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункти 44.1 статті  44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 6 листопада 2018 у справі № 826/16277/14 (К/9901/5302/18), від 20 лютого 2018 року у справі №818/920/17 (№К/9901/2328/18), від 8 жовтня 2019 року у справі №826/6836/18 (адміністративне провадження №К/9901/18722/19), від 20 лютого 2018  року у справі №818/920/17 (№К/9901/2328/18).
		В касаційній скарзі Відповідач посилається на викладені в акті перевірки висновки щодо суті господарських операцій між Позивачем та його корагентами.
		Контролюючий орган наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки та взагалі залишено поза увагою судів обставини щодо невстановлення походження товару та неможливості постачання контрагентами на виконання укладених договорів з Позивачем, оскільки у останніх відсутні виробничі потужності, чим грубо порушено принцип офіційного з`ясування обставин справи, що є прямою підставою для касаційного оскарження неправомірно винесених рішень судів першої та апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Скаржник акцентує увагу на тому, що судом першої інстанції, всупереч положень КАС України не було вжито належних заходів, чим порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині необґрунтованої та безпідставної відмови у задоволенні клопотання контролюючого органу щодо витребування доказів з Офісу Генерального прокурора, Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, Державного бюро розслідувань інформацію. 
		На думку контролюючого органу, судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню.
		3.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
		Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, Позивач наполягає на тому, що фактичне здійснення операцій Позивачем та його конрагентами підтверджуються наявними у справі первинними документами,  складеними до отриманням вимог чинного законодавства. 
		Позивач зазначає, що під час розгляду справи було надано документи, які підтверджують придбання товару, його постачання, транспортування, використання у господарській діяльності.
		Також у відзиві на касаційну скаргу зазначено, що висновок Відповідача сформований на підставі податкової інформації, в тому числі інформації з інформаційно-аналітичних баз даних, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а відповідна податкова інформація не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання та реального характеру договорів поставки, укладених між Позивачем та його контрагентами.
		У ході розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, як вважає Позивач, було правильно застосовано норми матеріального права, з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Судами було надано належну оцінку доказам, наданим Позивачем, які спростовують позицію Відповідача про порушення Позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту.
		Судом першої інстанції, на думку Позивача, було обгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача  про витребування інформації щодо кримінальних проваджень по посадових особах контрагентів, оскільки таке клопотання не було належним чином обґрунтоване, адже не було надано суду доказів отримання та подальшої відмови у наданні за такими запитами Відповідачу з боку  адресатів (Офіс Генерального прокурора, СУФР ГУ ДФС у Запорізькій області, Державне бюро розслідувань) копій матеріалів кримінальних проваджень. 
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції відмовив Відповідачу у задоволенні клопотання щодо витребування доказів, наголосивши на тому, що нове відповідне клопотання Відповідача буде розглянуто Судом за умови його належного обґрунтування, виправлення вищезазначених недоліків та подання до суду. Проте Відповідачем клопотання до суду подано не було. Окрім того, самостійно наявність кримінальних проваджень щодо Позивача або його контрагентів жодним чином не доводить фіктивність чи нереальність господарських операцій, здійснених між Позивачем та його контрагентами.
		4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		Верховний Суд, заслухавши представників Відповідача, Позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого. 
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваним Позивачем індивідуальним актам в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті, Суд звертає увагу на таке.
		Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
		а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
		б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
		в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
		г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
		ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою   пунктом 193.1   статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
		придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
		придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
		ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
		Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
		Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
		Отже, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
		Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
		Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
		Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
		Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
		Як вставнолено судами попередніх інстанцій, між Позивачем та ТОВ «АСТРА ТОЛД», ФГ «ХМЕЛЬОВОЇ С.В.», ТОВ «ОЛІМС ТОРГ», ТОВ «АГРО-СТРИМ-ГРУП», ТОВ «АГРО ЗАХІДПРОСЕРВІС», ТОВ «ФГ «ГАЛ-СОЛЮШНЗ», ТОВ «ЛІНА ЛЕНД», ТОВ «ОІЛТРАНС-ПІВДЕНЬ», ТОВ «ТОРГ ОД КОМПАНІ», ТОВ «БАРКЛАЙС ТРЕЙД», ТОВ «ГОЛДЕН МЕРИДІАН», ТОВ «ФГ «АСТРА ГРЕЙТ» укладено договори поставки товарів (соняшника,  олії сої, пшениці).
		На підтвердження фактичної поставки товарів Позивачем під час судового розгляду надано копії податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату, актів приймання-передачі та банківських виписок. 
		Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування Позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів,  суди зазначили також про наявність належних доказів, що підтверджують транспортування придбаного товару, а саме: договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом; акти здачі-приймання робіт (надання послуг), що підтверджують надання послуг Позивачу та їх отримання (приймання) Позивачем; реєстри роботи автотранспорту; заявки на перевезення вантажів; товарно-транспортні накладні, що підтверджують транспортування товару, що був придбаний позивачем; рахунки на оплату;- виписки по банківським рахункам Позивача, що підтверджують оплату останнім.
		Як встановили суди попередніх інстанцій, придбана Позивачем у контрагентів продукція в подальшому продана в 2018-2019 роках покупцю-нерезиденту Oilseeds Trading LP (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) в тому числі після переробки відповідно до договору з ПАТ «Пологівський ОЕЗ», на підтвердження чого надані: квитанції на приймання до переробки олійного насіння, які підтверджують приймання ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» товару для позивача від його контрагентів; договори на переробку на давальницьких умовах, додатки та додаткові угоди до них; акти розрахунку вартості переробки давальницької сировини, що обґрунтовують зміну базисної вартості робіт з переробки товару у випадку невідповідності фактичної якості сировини базисним показникам її якості, обумовленим в договорах на переробку на давальницьких умовах; акти виконаних робіт, які підтверджують виконання ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» робіт з переробки товару;- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які підтверджують надання ПрАТ «Пологівський ОЕЗ» Позивачу послуг зі зберігання готової продукції (олії та/або шроту, та/або концентрату фосфатидного) або послуг з навантаження цієї готової продукції у транспортні засоби;  виписки по банківським рахункам позивача, що підтверджують оплату позивачем робіт (послуг) згідно Договорів на переробку на давальницьких умовах; контракти та додаткові угоди до них, укладені з покупцем-нерезидентом Oilseeds Trading LP; коносаменти (BILL OF LADING), що підтверджують поставку товару та завантаження його на судно; вантажні митні декларації, що підтверджують поміщення товару під митний контроль та перетин товаром кордону; відомості відвантаження товару; залізничні накладні; роздруківки інформації з бази даних MD Declaration про перетин кордону товару за вантажною митною декларацією; рахунки-проформи та рахунки-фактури; виписки по банківським рахункам Позивача, що підтверджують отримання Позивачем грошових коштів за поставлений товар; карго-плани (Cargo Plan); карго-маніфести (FREIGHT/CARGO MANIFEST); капітанські розписки (Master's receipt); сертифікати нерадіоактивності (NON-RADIOACTIVITY CERTIFICATE); сертифікати фумігації; сертифікати походження товару (CERTIFICATE OF ORIGIN); фітосанітарні сертифікати; сертифікати ваги (CERTIFICATE OF WEIGHT);- сертифікати якості (CERTIFICATE OF QUALITY); сертифікати чистоти (HOLD CLEANLINESS CERTIFICATE); сертифікати пакування/пакувальні листи (HOLD SEALING CERTIFICATE); сертифікати щодо вмісту афлатоксину (AFLATOXIN CERTIFICATE); сертифікати про рік врожаю товару (CROP YEAR CERTIFICATE); сертифікати про відсутність ГМО (NON-GMO CERTIFICATE);- сертифікати щодо відсутності отрути (NON-POISONOUS CERTIFICATE).
		Надавши оцінку наведеним доказам у сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився  й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження фактичного здійснення операції між Позивачем та його контрагентами та як наслідок правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість  за такими операції. 
		Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у Позивача матеріальних ресурсів Відповідачем не надано, а відсутність основних фондів за обставин цієї справи та наявності документів, що достовірно підтверджують фактичну поставку товару, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.
		Крім того, суд першої інстанції з посиланням на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 12 червня      2018 року у справі № 802/1155/17-а, від 11 червня 2018 року у справі № 826/4565/14, від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16, від 03 квітня 2018 р. у справі № 2а-7462/10/2170, від 07 березня 2018 року у справі № 804/3420/16 зазначив, що відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання не свідчать про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.
		При цьому суди визнали необґрунтованими посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів Позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, враховуючи те, що контролюючим органом не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження цього посилання, зокрема і акт про неможливість проведення звірки, про який зазначено в акті перевірки.
		Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а, суд першої інстанції, висновки якого не спростовувались судом апеляційної інстанції,  зазначив, що  норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
		Щодо посилань Відповідача на здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, в якому фігурують контрагенти Позивача, то Верховний Суд неодноразово, зокрема в постанові від  7 квітня 2021 року у справі                                                         № 1.380.2019.004714, зазначав, що сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.
		Судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б достовірно вказували на безтоварність операцій. Висновки Відповідача щодо господарських правовідносин Позивача з названими підприємствами, в більшості, ґрунтуються на податковій інформації стосовно контрагентів Позивача і не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи.
		Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо підтвердження права Позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями з контрагентами колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.
		Щодо тверджень Відповідача про необґрунтоване відхилення його клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо витребування доказів з Офісу Генерального прокурора, Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, Державного бюро розслідувань, слід зазначити таке.
		Згідно з положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, Відповідач на виконання наведеної норми не був позбавлений можливості вжити заходи з метою отримання інформації на підтвердження правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.
		При цьому, Суд звертає увагу на те, що положеннями частини другої статті 77 КАС України також передбачено, що суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Як свідчать матеріали справи (том 28, а.с. 113-118), звертаючись до суду із клопотанням про витребування доказів, Відповідач просив витребувати саме копії матеріалів кримінальних проваджень та посилався на відсутність можливості надати матеріали кримінальних проваджень щодо посадових осіб контрагентів Позивача, в силу їх ненадання відповідними уповноваженими органами на його письмові запити. 
		Як підтверджується аудіозаписом судового засідання від 30 вересня 2020 року, відмовляючи у задоволенні цього клопотання, суд першої інстанції зазначив  про те, що Відповідачем не надано доказів, за результатами дослідження яких можна було встановити, що відповідні запити дійсно скеровувались до  Офісу Генерального прокурора, Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Запорізькій області, Державного бюро розслідувань. До того ж, за висновками суду, витребування доказів кримінального провадження здійснюється за правилами, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України. З урахуванням наведених недоліків суд першої інстанції повідомив про те, що Відповідач не позбавлений права подати відповідне клопотання належним чином його оформивши, зокрема шляхом викладення прохальної частини щодо витребування від відповідних органів не матеріалів кримінального провадження, а витребування інформації щодо стану досудового розслідування кримінальних проваджень.      
		Попри це, Відповідач не скористався правом подання клопотання, яке оформлене належним чином, а відтак відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів. 
		Щодо посилань Відповідача у касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, сформованих  у постановах у постановах Верховного Суду від 6 листопада 2018 у справі № 826/16277/14, від 20 лютого 2018 року у справі №818/920/17, від 8 жовтня 2019 року у справі №826/6836/18 , від 20 лютого 2018  року у справі №818/920/17 слід зазначити, що висловлене у цих судових рішеннях правозастосування не суперечить висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
		Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц:  висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		Отже наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.
		Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень процесуального законодавства.
		При цьому межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Відтак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
		Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч вимог наведених норм, Відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішень податкового органу.
		Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.
		4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.
		Отже,    Верховний   Суд  у складі  колегії  суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		Згідно із частиною першою статті  350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник -    Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України) залишити без задоволення.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                    Н.Є. Блажівська
		 
		Судді                                                                                                     О.В. Білоус 
		 
		                                                                                                    І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...