Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/9695/13-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2021.
Дата набрання законної сили: 02.06.2021
Номер судового провадження: 61-4756ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		                                                                                      
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		02 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/9695/13-ц
		провадження № 61-4756св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		позивач за первісним позовом - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси                              від 18 березня 2015 року у складі судді Пучкова І. М. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року у складі колегії суддів:               Гайворонського С. П., Кононенко Н. А., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2013 року публічне акціонерне товариство « Марфін Банк» (далі - ПАТ «МарфінБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.
		Позовна заява мотивована тим, що 02 червня 2008 року між банком та              ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 138 585,18 дол. США, зі сплатою 11,9% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 01 червня 2028 року. На виконання умов кредитного договору у цей же день 02 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 червня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1367.
		На забезпечення виконання основного зобов`язання, між банком та                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , було укладено окремі договори поруки за якими поручителі зобов'язались нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. У подальшому було внесено зміни до договорів поруки у зв'язку із вненсеними змінами до кредитного договору.
		06 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду       № 2 до кредитного договору від 02 червня 2008 року, відповідно до якої сторонами було внесено зміни до кредитного договору та встановлено строк дії кредитного договору до 01 червня 2029 року. 
		Зміни до кредитного договору також вносились додатковими угодами                                       від 23 вересня 2010 року № 3, від 30 грудня 2011 року № 4, відповідно до умов яких сторонами внесено зміни до кредитного договору щодо графіку погашення заборгованості за кредитним договором та умов погашення заборгованості за кредитним договором, позовної давності.
		24 липня 2009 року, 23 вересня 2010 року та 30 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_1 були укладені договори за № 1, 2, 3 про внесення змін до іпотечного договору від 02 червня 2008 року у зв'язку із внесеними змінами до кредитного договору.
		Враховуючи вищевикладене та те, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором в обумовлені договором строки не виконав, внаслідок чого станом на        26 травня 2014 року, у ОСОБА_1 виникла заборгованість у загальній сумі 169 622,35 дол. США, що за курсом НБУ станом на 29 січня 2015 року еквівалентно    2 705 476,48 грн та у розмірі 406 739,22 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 118 580,74 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно          1 891 362,80 грн; заборгованості за відсотками - 51 041,61 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 814113,68 грн; заборгованості з пені - 379 139,95 грн; заборгованості за штрафом - 27 599,27 грн, яку банк просив стягнути на свою користь. 
		14 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «Марфін Банк» про визнання договору поруки від 02 червня                           2008 року № 00402r2 припиненим.
		На обґрунтування зустрічної позовної заяви, ОСОБА_3 послався на те, що згідно з умовами договору поруки, пред`явлення банком листа-вимоги про погашення заборгованості є моментом виникнення зобов`язань, тому діє положення чинного законодавства України щодо виникнення права вимоги про стягнення заборгованості з поручителя протягом півроку з дня настання зобов`язань. ПАТ «Марфін Банк» звернувся з вимогою до ОСОБА_3 06 червня 2012 року, відповідач вважає це терміном виникнення зобов`язань, а позовна заява подана до суду лише 29 липня 2013 року.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Марфін Банк» задоволено.
		 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором                           від 02 червня 2008 року № 00578/R2, станом на 26 травня 2014 року, у загальному розмірі 169 622,35 дол. США, що за курсом НБУ станом на 29 січня 2015 року еквівалентно 2 705 476,48 грн, та у розмірі 406739,22 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 118580,74 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 1891362,80 грн; заборгованості за відсотками 51041,61 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 814113,68 грн; заборгованості з пені 379139,95 грн; заборгованості за штрафом 27599,27 грн. 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		У задоволені зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 відмовлено.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що отримання у кредит грошових коштів відповідачем підтверджено належними доказами у справі, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути такі кошти частинами, у розмірах та у строки, зазначеними у кредитному договорі, та сплачувати відсотки за користування кредитом, проте ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, що призвело до утворення кредитної заборгованості, яку суд стягнув з боржника та поручителів солідарно на користь банку на підставі статей 526, 543, 553, 554, 559, 610, 611, 612, 1048, 1050, 1054 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із відсутності підстав, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Марфін Банк» задоволено частково.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 березня 2015 року змінено. 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 169 622,84 дол. США та у розмірі 406 739,22 грн, з яких заборгованість за кредитом 118 580,74 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом 51 041,61 дол. США, заборгованість з пені та штрафу - 406 739,22 грн.
		У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, погодившись із висновками суду про доведеність позовних вимог банку та наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителів у солідарному порядку, не погодився із висновками суду першої інстанції в частині розрахунків заборгованості, зокрема щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, суми, що підлягає стягненню в гривнях за офіційним курсом НБУ, оскільки позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором та відсотками у валюті кредиту (доларах США). 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, суди, встановивши, що ПАТ «Марфін Банк» направило відповідачам повідомлення від 09 квітня 2013 року про дострокове погашення заборгованості у повному розмірі, не врахували, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, стягнувши заборгованість за процентами за кредитним договором станом на 26 квітня 2014 року. Також зазначав, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України. Судами безпідставно не застосовано вимоги частини першої статті 261 ЦК України та не враховано, що кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність (пункт 4.1) за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А тому, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада                         2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15,                            від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі                          № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня                      2016 у справі № 6-2462цс16. Однак, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку і розрахував суму заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачів за період з 2008 року по 2014 рік, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Також судами безпідставно не застосовано вимоги частини другої статті 258 ЦК України. Свою апеляційну скаргу позивач мотивував тим, що він просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором та за відсотками у валюті кредиту (доларах США). Позивач заявив, що він не просив стягнути заборгованість у гривні. Однак, з журналу судового засідання 30 січня 2015 року вбачається, що суд задовольнив клопотання позивача про прийняття до матеріалів справи перерахунку. З тексту документу вбачається, що позивач робить перерахунок боргу з доларів США у гривні. Суд апеляційної інстанції не дослідив даний доказ, що призвело до ухвалення неправильного рішення. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У травні 2019 року ПАТ «Марфін Банк» подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року              № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Встановлені обставини справи
		Судом першої інстанції встановлено, що  02 червня 2008 року між ВАТ «Марфін Банк»  (правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за № 00578/R2, за умовами якого банк надав позичальникові кредит в сумі 138585 доларів 18 центів США, зі сплатою 11,9 % річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 01 червня 2028 року.
		02 червня 2008 року, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором за № 00578/R2 від 02 червня 2008 року, між ВАТ «Марфін Банк»  (правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк») та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ВАТ «Марфін Банк»  квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02 червня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1367.
		На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором,                 02 червня 2008 року між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за № 00402r2, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором за № 00578/R2 від 02 червня                 2008 року.
		Згідно з пунктами 1.2, 1.4 договору поруки від 02 червня 2008 року за № 00402r2, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		06 лютого 2009 року, на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 02 червня 2008 року № 00578/R2, між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки за № 00488r2, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
		Відповідно до пункту 1.2, 1.4 договору поруки від 06 лютого 2009 року за № 00488r2, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		23 вересня 2010 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 02 червня 2008 року за № 00578/R2, між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки за № 00510r2, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
		Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору поруки від 23 вересня 2010 року за № 00510r2, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
		06 лютого 2009 року між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 02 червня 2008 року за № 00578/R2, за умовами якої внесені зміни до пункту 1.3 кредитного договору, стосовно того, що у забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором виступає поручитель ОСОБА_2 , поручитель ОСОБА_3 , та забезпечено іпотекою - квартирою АДРЕСА_2 .
		24 липня 2009 року між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 02 червня 2008 року за № 00578/R2, сторонами внесені зміни до кредитного договору та встановлено строк дії кредитного договору до 01 червня 2029 року.
		23 вересня 2010 року між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору від 02 червня 2008 року за № 00578/R2, за умовами якої сторони підтвердили, що станом на 23 вересня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 118620 доларів                                      74 цента США, та внесли зміни до кредитного договору, стосовно затвердження графіку та умов погашення заборгованості за кредитним договором.
		30 грудня 2011 року між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору від 02 червня 2008 року № 00578/R2, за умовами якої сторони внесли зміни до кредитного договору, затвердили графік погашення заборгованості за кредитним договором та досягли домовленості, що позовна давність за вимогами банку про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій та неустойки (пені, штрафів) за кредитним договором встановлюється у три роки.
		24 липня 2009 року, 23 вересня 2010 року та 30 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_1 були укладені договори за № 1, № 2, № 3 про внесення змін до іпотечного договору від 02 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 02 червня 2008 року, за реєстровим                                № 1371, у зв`язку з внесеними змінами до кредитного договору від 02 червня                        2008 року № 00578/R2.
		У зв`язку із внесеними змінами до кредитного договору від 02 червня 2008 року                            № 00578/R2, між та ОСОБА_2 було укладено до договору поруки від 02 червня 2008 року № 00402r2: додаткову угоду за № 1 від 24 липня 2009 року; додаткову угоду за № 2 від 23 вересня 2010 року; додаткову угоду за № 3 від 30 грудня                           2011 року.
		У зв`язку зі внесеними змінами до кредитного договору від 02 червня 2008 року                                № 00578/R2, між ВАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_3 було укладено до договору поруки від 06 лютого 2009 року № 00488r2: додаткову угоду за № 1 від 24 липня                  2009 року; додаткову угоду за № 2 від 23 вересня 2010 року; додаткову угоду за                        № 3 від 30 грудня 2011 року.
		У зв`язку з внесеними змінами до кредитного договору від 02 червня 2008 року                                № 00578/R2, між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду за № 1 від 30 грудня 2011 року до договору поруки за № 00510r2 від 23 вересня 2010 року.
		Звертаючись до суду з позовом, банк обґрунтовував свої вимоги тим, що станом на 26 травня 2014 року, у нього виникла заборгованість у загальній сумі 169622 долара 35 центів США, що за курсом НБУ станом на 29 січня 2015 року еквівалентно                                 270 5476,48 грн, та у розмірі 406 739,22 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 118580 доларів 74 цента США, що за курсом НБУ еквівалентно                                         1891362,80 грн; заборгованості за відсотками 51041 долар 61 цент США, що за курсом НБУ еквівалентно 814113,68 грн; заборгованості з пені 379139,95 грн; заборгованості за штрафом 27599,27 грн. 
		Відповідно до пункту 4.6 договору поруки від 06 лютого 2009 року № 00488r2, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором і за цим договором.
		Також встановлено, що 09 квітня 2013 року ПАТ «МАРФІН БАНК» направило відповідачам лист за вих. № 1566/01 про дострокове повернення суми заборгованості за кредитним договором від 02 червня 2008 року № 00578/R2.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором
		Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
		Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 
		Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду         від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). 
		Умовами кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів, комісії за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором, а також у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем зобов`язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов`язань (пункт 2.3.3 з відповідними змінами згідно додаткових договорів).
		Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на те, що 09 квітня 2013 року ПАТ «Марфін Банк» направило на адресу відповідачів досудові вимоги № 1566/01 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 червня               2008 року № 00578/R2 у повному розмірі в сумі 152887,01 дол. США та 115335,51 грн, що складається із: залишок за тілом кредиту - 113321,74 дол. США, прострочена заборгованість за тілом кредиту - 5259,00 дол. США, прострочені проценти -  4487,65 дол. США, проценти несплачені за період реструктуризації -                                    17369,79 дол. США, нараховані непогашені проценти - 12448,83 дол. США, пеня - 115335,51 грн. 
		У зазначених вимогах ПАТ «Марфін Банк» вказувало, що у порушення умов кредитного договору виникла заборгованість, тому таку заборгованість позичальник мав сплатити протягом 60 (шестидесяти) календарних днів з дня отримання цієї вимоги.
		З матеріалів справи також відомо, що до суду апеляційної інстанції було подано досудову вимогу від 06 червня 2012 року про дострокове погашення усієї суми кредитної заборгованості і таку заборгованість позичальник мав сплатити протягом 60 (шестидесяти) календарних днів з дня отримання цієї вимоги, на яку відповідачі посилались під час розгляду справи в суді першої інстанції, проте судами така вимога як доказ оцінена не була. 
		Отже, ПАТ «Марфін Банк» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, направивши 06 червня 2012 року відповідну вимогу позичальнику.
		Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
		У той же час, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість за указаними кредитним договором з урахуванням процентів за користування кредитом та пені розрахована станом на 29 січня 2015 року, тоді як строки виконання основних зобов`язань, за наявності досудової вимоги, настали на 60-й день з дня отримання дострокової вимоги, направленої банком 06 червня 2012 року.
		Проте, суд визнав обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками за користування кредитом та пені станом на 29 січня 2015 року, належним чином не перевіривши правильність наведених розрахунків, складових заборгованості та період їх нарахування.  
		Щодо наявності правових підстав для покладання на ОСОБА_2 ,             ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як поручителів, солідарного з позичальником обов`язку погашення кредитної заборгованості та зустрічного позову             ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, колегія суддів виходить з наступного.
		Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
		З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.
		Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
		Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.
		Вирішуючи спір по суті та погоджуючись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з поручителів кредитної заборгованості, суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про те, що на дані правовідносини вимоги частини четвертої статті 559 ЦК України не поширюються, оскільки у досудовій вимозі, направленій банком 06 червня 2012 року, банк вимагав сплату заборгованості у повному розмірі протягом 60 днів з дня отримання даної вимоги.
		Щодо солідарного стягнення заборгованості з поручителів
		Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання між ними не виникає солідарної відповідальності.
		Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, маєправо на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов`язання, не вправі пред`явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
		Наведене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 317/5082/13-ц (провадження № 14-415цс19).
		Згідно з пунктами 1.2, 1.4 договору поруки від 02 червня 2008 року за № 00402r2, поручитель ( ОСОБА_2 ) відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник ( ОСОБА_1 ), включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		Відповідно до пункту 1.2, 1.4 договору поруки від 06 лютого 2009 року за № 00488r2, поручитель ( ОСОБА_3 ) відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
		Згідно з пунктами 1.3, 1.4 договору поруки від 23 вересня 2010 року за № 00510r2, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель ( ОСОБА_4 ) відповідають перед кредитором як солідарні боржники. У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки.
		Ураховуючи викладене, а також те, що ані нормами закону, ані умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів за окремими договорами поруки, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.
		Зважаючи на наведене, помилковими є висновки про те, що поручителі несуть солідарну відповідальність. 
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та у подальшому виконанню не підлягає.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             С. Ю. Бурлаков
		 
		                                                                                      В. С. Жданова
		 
		                                                                                      А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                       В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...