Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/11750/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2021.
Дата набрання законної сили: 10.06.2021
Номер судового провадження: 51-6089км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016221080000141

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		10 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 640/11750/17
		провадження № 51-6089 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 42016221080000141 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2019 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 388 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнений від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АУ «Укрексімбанк» у м. Харкові 870682 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди.
		 
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року скасовано вирок суду першої інстанції, звільнено на підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 388 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.
		 
		За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, достовірно знаючи, що належний йому транспортний засіб  автомобіль «Lexus LX-470» є предметом застави у відповідності до укладеного ним з ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» договору застави № 6807Z9 від 05 лютого 2007 року, не виконавши своїх кредитних зобов`язань перед банківською установою, у період діючого обтяження у вигляді застави на належний йому автомобіль, умисно, з корисливих мотивів, з метою невиконання своїх кредитних зобов`язань та позбавлення можливості банку звернути стягнення на предмет застави, вчинив незаконні дії із заставним майном, що призвело до його відчуження, за таких обставин.
		Так, на виконання постанови господарського суду Харківської області від 19 червня 2014 року під час здійснення ліквідаційної процедури банкрута  фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до ліквідаційної маси було включено рухоме майно, належне банкруту на праві власності  автомобіль «Lexus LX-470». 
		ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Харкові звернувся до суду із клопотанням про виключення з ліквідаційної маси зазначеного автомобіля, на що рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій від 09 жовтня та 24 листопада 2014 року йому було відмовлено.
		Постановою Вищого господарського суду України від 05 лютого 2015 року вищезазначені судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Згідно наказу арбітражного керуючого від 06 лютого 2015 року зі складу ліквідаційної маси було виключено автомобіль «Lexus LX-470» та 09 лютого 2015 року передано власнику ОСОБА_6 . Достовірно знаючи, що вказаний автомобіль продовжує бути предметом застави, усупереч вимог п. 1 ч. 1 ст. 587 ЦК України та вимог договору застави, ОСОБА_6 умисно, з метою позбавлення банку можливості звернути стягнення на предмет застави, 10 лютого 2015 року продав вказане майно ОСОБА_7 за 72000 грн., який того ж дня перереєстрував автомобіль на себе.
		В результаті злочинних дій ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Харкові було заподіяно матеріальні збитки на суму 870682 грн.
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі представник потерпілого просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги сторони захисту, оскільки в скарзі порушувалося питання про закриття кримінального провадження за відсутністю складу злочину, засуджений своєї вини не визнавав, тому звільнення через закінчення строків давності не відповідає вимогам закону; заяву про закриття провадження було подано не перед початком судового розгляду, а під час нього, а тому апеляційний суд при розгляді цієї заяви порушив вимоги ст. 405 КПК України. Також представник потерпілого вказує на те, що апеляційний суд усупереч вимог закону не вирішив питання щодо цивільного позову.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судове рішення без зміни.
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412413 КПК України.
		 
		Доводи представника потерпілого в частині безпідставного застосування апеляційним судом до засудженого положень ст. 49 КК України є необґрунтованими. 
		 
		Так, у своїй касаційній скарзі представник потерпілого вказує на те, що засуджений подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не перед початком судового розгляду, а під час нього, що, на думку касатора, не давало апеляційному суду права розглядати дане клопотання. Крім того, скаржник вважає, що за умови невизнання засудженим своєї винуватості, звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України суперечить вимогам закону.
		 
		Проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки  у разі вчинення нетяжкого злочину.
		 
		За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
		 
		Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України та за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення з підстав спливу строків давності.
		 
		Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України якщо під час здійснення судового провадження сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення передбачених у ст. 49 КК України підстав і відсутності заперечень з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали. 
		 
		Отже системне тлумачення норм кримінального та процесуального закону свідчить про те, що до особи можуть бути застосовані положення ст. 49 КК України у випадках, передбачених цією статтею та за наявності клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. 
		 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 388 КК України, та який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких.
		 
		При цьому станом на час ухвалення вироку місцевого суду з моменту вчинення  ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину, минуло більше 3 років, тобто закінчився строк давності. При цьому винний не погодився зі звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а тому місцевий суд призначив йому покарання за вчинений злочин та звільнив від його відбування на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
		 
		У той же час у процесі розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції засуджений змінив свою позицію, звернувся до суду із письмовою заявою про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, йому було роз`яснено наслідки закриття кримінального провадження за цією нереабілітуючою підставою, з чим ОСОБА_6 погодився. У даному випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності є не правом, а обов`язком суду.
		 
		Згідно ч. 1 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31. Таким чином, дотримуючись вимог, передбачених статтями 284 - 286 КПК України, апеляційний суд розглянув вищезазначене клопотання засудженого та обґрунтовано звільнив його від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження у зв`язку із закінченням строків давності, що відповідає вимогам закону. 
		 
		Та обставина, що апеляційний суд у повній мірі не дотримався процедури розгляду такого клопотання, замість того, щоб невідкладно розглянути його, продовжив судовий розгляд, провів дебати та заслухав останнє слово засудженого, після чого вийшов до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і це жодним чином не вплинуло на правильність судового рішення.
		 
		Що стосується невизнання винуватості обвинуваченим, то Суд виходить із наступного. 
		 
		Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК України жодну особу не може бути примушено визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для її підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.
		 
		Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину.
		 
		Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення. 
		 
		Доводи касаційної скарги представника потерпілого про порушення апеляційним судом прав АТ «Державний експортно-імпортний банк України» як особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, також є необґрунтованими.
		 
		Згідно ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		 
		Відповідно до ст. 129 КПК України суд наділений правом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Тому, у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження, цивільний позов у кримінальному провадженні не підлягає вирішенню по суті, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду. 
		 
		Колегія суддів апеляційного суду при скасуванні вироку суду першої інстанції та закритті провадження з нереабілітуючої підстави роз`яснила всім учасникам кримінального провадження наслідки такого закриття, а також право потерпілої сторони звернутися до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку цивільного судочинства. Таке роз`яснення також міститься і в мотивувальній частині ухвали апеляційного суду. 
		 
		Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к та 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к.
		 
		За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає порушень прав потерпілої сторони, а отже підстави для скасування судового рішення, передбачені ст. 438 КПК України, відсутні.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника потерпілого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Ухвалу Харківського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого АТ «Державний експортно-імпортний банк України»  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_8

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...