Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 551/424/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2021.
Дата набрання законної сили: 17.06.2021
Номер судового провадження: 61-2298ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		17 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 551/424/16-ц
		провадження № 61-2298св19
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,
		 
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
		Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 01 серпня 2007 року ОСОБА_1 подав до закритого акціонерного банку комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», анкету-заяву про отримання кредиту у розмірі 19 000, 00 дол. США на особисті потреби терміном на 120 місяців з відсотковою ставкою 0,92%, а 08 серпня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір PLKPGA 00000211.
		Банк вказав, що у порушення положень статей 526, 527, 530 ЦК України та умов кредитного договору позичальник свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла кредитна заборгованість, яка на 04 квітня 2016 року становить 12 988, 71 доларів США, що складається з: 8 413, 36 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 195, 78 дол. США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 684, 00 дол. США - заборгованість з комісії, 1 067, 94 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 9,58 дол. США штраф (фіксована частина), 618, 00 дол. США (процентна складова).
		Посилаючись на викладені обставини, банк просив суд стягнути із позичальника на його користь 12 988, 71 дол. США кредитної заборгованості, що у гривневому еквіваленті становить 339 005, 40 грн.
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір № PLKPGA 00000211 від 08 серпня 2007 року, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк».
		Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що при укладенні оспореного кредитного договору банк у порушення вимог частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року не надав йому, як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування, у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту та іншу інформацію, яка в обов`язковому порядку надається перед укладенням кредитного договору, крім того окремі положення договору є нечіткими та двозначними, що призвело до укладання кредитного договору між сторонами на несправедливих умовах та тягне за собою недійсність кредитного договору.
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року у складі судді Сиволапа Д. С. ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог. 
		Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Визнано недійсним кредитний договір від 08 серпня 2007 року № PLKPGA00000211, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при укладенні кредитного договору банком не були дотримані вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, в діях банку при укладенню кредитного договору містяться ознаки нечесної підприємницької практики, а тому укладений між сторонами кредитний договір № PLKPGA00000211 від 08 серпня 2007 року містить несправедливі умови і підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з пропуском строку  позовної давності, а ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним за недоведеністю.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на час укладання оспореного кредитного договору ОСОБА_1 під розпис була надана повна необхідна інформація у відповідності до вимог закону, що діяв на той час. Частина друга статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на момент підписання кредитного договору діяла в іншій редакції, порівняно з редакцією на момент звернення ОСОБА_1 до суду. Абзац другий частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачав, що у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. За змістом положень статей 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» порушення кредитодавцем вимоги закону про надання споживачем інформації не має наслідком визнання укладеного договору недійсним. ОСОБА_1 тривалий час здійснював платежі за спірним договором, почав вважати його умови несправедливими лише після суттєвої зміни курсу національної валюти. Апеляційний суд також вказав про те, що умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено (пункт 7.1), що у разі  порушення термінів оплати, зокрема сплати заборгованості не у повному обсязі на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені у повному обсязі в останній робочий день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. Таким чином, сторони кредитної угоди врегулювали в договорі підстави, порядок та умови дострокового повернення коштів. Враховуючи, що прострочена заборгованість по тілу кредиту виникла 28 січня 2011 року, проіснувала по 30 червня 2011 року включно, то відповідно ОСОБА_1 був зобов`язаний достроково повернути кредит до 30 травня 2011 року, разом з тим, банк звернувся з позовом у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку давності, про застосування якої заявив позичальник.
		 
		Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
		Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 січня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не надав відповіді на всі ключові аргументи сторін, не виконав своїх обов`язків, визначених процесуальним законом, повно, всебічно й об`єктивно не з`ясував усіх обставин справи та не надав їм належної оцінки, ухвалив рішення, яке не можна визнати у повній мірі законним та обґрунтованим.
		Апеляційний суд встановив, що прострочена заборгованість по тілу кредиту виникла станом на 28 січня 2011 року і проіснувала по 30 червня 2011 року включно, тобто ОСОБА_1 був порушений термін оплати тіла кредиту протягом більше ніж 120 днів, а тому відповідно до пункту 7.1. кредитного договору у ОСОБА_1 виникло зобов`язання достроково повернути кредит 30 травня 2011 року. Таким чином, апеляційний  суд дійшов висновку, що банк мав право звернутись до суду за захистом свого права протягом трьох років, починаючи з 31 травня 2011 року, однак звернувся з позовом до суду лише у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності. 
		Апеляційний суд визнав, що наступні щомісячні платежі, передбачені договором, не мали правового значення, оскільки за змістом пунктів 2.2.10, 2.3.3, 7.1 кредитного договору після 30 травня 2011 року вони (послідуючі щомісячні платежі) не підлягали виконанню.
		Такий висновок колегією суддів суду касаційної інстанції визнано неправильним, оскільки платежі, які здійснював ОСОБА_1 на користь банку у рахунок погашення заборгованості по кредиту на протязі липня 2011 року - жовтня 2014 року мають значення для визначення підстав для застосування вимог статті 264 ЦК України. 
		Висновок апеляційного суду про відмову у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку із спливом позовної давності не відповідає обставинам справи і суперечить положенням статті 264 ЦК України.
		Разом з цим, суд апеляційної інстанції, встановивши, що при укладенні оспореного кредитного договору сторонами було додержано вимог, передбачених ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів», а позивач, який мав намір придбати автомобіль за рахунок кредитних коштів, був обізнаний щодо умов кредитування, що підтверджується його особистим підписом і свідчить про його згоду зі всіма його умовами, не надав оцінки на відповідність критерію справедливості умов кредитного договору про сплату комісії та винагороди за надання фінансового інструменту, необхідності замовлення цих послуг позичальником та реальності надання таких послуг з боку банку позичальнику.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року скасовано рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».
		Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № PLKPGA00000211 від 08 серпня 2007 року у розмірі 11 594,00 дол. США, що з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 19 грудня 2018 року в гривневому еквіваленті складає 322 858,11 грн.
		Частково задоволено зустрічні ОСОБА_1 .
		Визнано недійсними умови, передбачені пунктом 7.1. кредитного договору № PLKPGA00000211 від 08 серпня 2007 року у частині винагороди за надання фінансового інструменту.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.
		Оскільки у спірному договорі сплата винагороди за надання фінансового інструменту визначена в процентах від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням частини п`ятої статті 11 вищевказаного Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції на момент укладення кредитного договору.
		Виходячи з наявності підстав визнання несправедливими (недійсними) положень пункту 7.1 кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, то вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 684,00 дол. США не підлягають до задоволення.
		У той же час, передбачена частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції на момент укладення кредитного договору, можливість визнання несправедливих положень договору недійсними, не звільняє позичальника від обов`язку виконання інших зобов`язань за умовами кредитного договору.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором.
		Разом з тим, умовами кредитного договору, зокрема пунктом 7.1, передбачено, що у разі порушення термінів оплати, зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі на 120 календарних днів, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені у повному обсязі в останній робочий день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.    
		Отже, умовами договору було передбачено зміну строку виконання основного зобов`язання.
		З матеріалів справи вбачається що, прострочена заборгованість по тілу кредиту виникла станом на 28 січня 2011 року і проіснувала по 30 червня 2011 року включно, тобто ОСОБА_1 був порушений термін оплати тіла кредиту протягом більше ніж 120 днів, а тому відповідно до пункту 7.1 кредитного договору у позичальника виникло зобов`язання достроково повернути кредит 30 травня 2011 року. 
		Наявними у справі доказами підтверджується, що ОСОБА_1 протягом липня 2011 року - жовтня 2014 року продовжував здійснювати платежі на користь банку в рахунок погашення заборгованості по кредиту, отже перебіг позовної давності перервався вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу.
		Зважаючи на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом до ОСОБА_1 у квітні 2016 року, наявні підстави вважати, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
		За наведених обставин, з урахуванням положень статей 1048, 1050 ЦК України, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 8 413,36 дол. США та заборгованості по процентах за користування кредитом у розмірі 2 195,78 дол. США є обґрунтованими та підлягають до задоволення. 
		Вирішуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення з позичальника пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором, апеляційний суд враховав, що положеннями статті 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
		ОСОБА_1 заявлено про застосування строків позовної давності по відношенню до вимог банку, в тому числі і щодо стягнення неустойки.
		Отже, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором підлягає стягненню з відповідача на користь банку за один рік, у розмірі 984,86 дол. США.
		Враховуючи, що законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги банку про одночасне стягнення штрафу і пені задоволенню не підлягають.
		Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У січні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.
		Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний дійшов хибного висновку про те, що кредитний договір є недійсним лише у частині, а не в цілому.
		Банк не надав йому, як споживачу фінансових послуг у галузі споживчого кредитування, у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та іншу інформацію, яка в обов`язковому порядку надається перед укладенням кредитного договору.
		Визначений розмір заборгованості є необґрунтованим. 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		07 лютого 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		04 червня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.
		 
		Відзиву на касаційну скаргу не подано
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		01 серпня 2007 року ОСОБА_1 подав до ЗАТ КБ «ПриватБанк» анкету-заяву про отримання кредиту у розмірі 19 000, 00 дол. США на особисті потреби терміном на 120 місяців з відсотковою ставкою 0,92% на місяць (т. 2 а.с. 14).
		08 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір PLKPGA 00000211 (т. 1 а.с. 10-12). 
		Згідно пункту 7.1 договору PLKPGA 00000211 від 08 серпня 2007 року банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 21 159, 00 доларів США на купівлю автомобіля у сумі 19 000, 00 дол. США, а також у розмірі 2 159, 00 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно у період сплати відсотків за дострокове погашення кредиту  згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору, на строк до 08 серпня 2017 року включно. Кредит видається позичальнику в іноземній валюті і, відповідно, позичальник повертає отримані кошти у іноземній валюті. У разі порушення термінів оплати, зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі на 120 календарних днів позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені у повному обсязі в останній робочий день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. (т. 1 а.с. 10-12).
		Сторони погодили, що погашення заборгованості за договором здійснюється наступним чином: щомісяця з 21 по 27 число позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 301, 81 дол. США для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.
		На виконання умов кредитного договору (пункти 2.1.3., 2.2.7) 08 серпня 2007 року позичальником укладено з ТДВ «Страхова компанія «Кредо» договір особистого страхування № РPLKPLK00051970, вигодонабувачем за яким виступає ЗАТ КБ «ПриватБанк» (т. 2 а.с. 8).
		08 серпня 2007 року згідно квитанції № 51144321 ОСОБА_1 сплачено за вказаним договором страхування страховий платіж у сумі 480, 00 грн (т. 2 а.с. 27).
		На виконання умов кредитного договору позичальником ОСОБА_1 з ТДВ «Страхова компанія «Кредо» 08 серпня 2007 року укладено договір страхування майна PLKPG051962, вигодонабувачем за яким виступає ЗАТ КБ «ПриватБанк» (т. 2 а.с. 9-10).
		08 серпня 2007 року згідно квитанції № 51143447 ОСОБА_1 сплачено за вказаним договором страхування страховий платіж у сумі 610, 00 грн (т. 2 а.с. 27).
		За заявою на видачу готівки № 301 від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримано кредитні кошти у розмірі 19 000, 00 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 95 950, 00 грн (т. 1 а.с. 13).
		Згідно квитанції № 301 від 10 серпня 2007 року ОСОБА_1 сплачено      1 439, 25 грн в якості комісії по кредитному договору PLKPGA00000211       від 08 серпня 2007 року (т.2 а.с.27).
		08 серпня 2007 року для забезпечення виконання основного зобов`язання між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» надано в іпотеку житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 18-22).
		Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», та виписки №  29091054602090 по відкритому для погашення кредитної заборгованості рахунку у 2014 році ОСОБА_1 перестав виконувати свої зобов`язання за кредитним договором. Останній платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 350, 00 доларів США, що складає 4 721, 40 грн, надійшов від ОСОБА_1 22 вересня 2014 року (т. 1 а.с. 5-8, 68-75).
		Встановлено, що на час укладання оспореного кредитного договору ОСОБА_1 під розпис надана повна необхідна інформація щодо умов кредитування у відповідності до вимог законодавства, що діяло на той час   (т. 1 а.с. 184 - 186, 241 - 245, т. 2 а.с. 14, 36, 39, 40).
		Встановлено, що прострочена заборгованість по тілу кредиту виникла станом на 28 січня 2011 року і проіснувала по 30 червня 2011 року включно, тобто ОСОБА_1 був порушений термін оплати тіла кредиту протягом більше ніж 120 днів, а тому відповідно до пункту 7.1. кредитного договору у  ОСОБА_1 виникло зобов`язання достроково повернути кредит 30 травня 2011 року. 
		Також встановлено, що ОСОБА_1 протягом липня 2011 року - жовтня 2014 року здійснював платежі на користь банку у рахунок погашення заборгованості по кредиту.
		Банк звернувся до суду з даним позовом до у квітні 2016 року
		 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»    № 460-IX від 15 січня 2020 року, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Враховуючи, що касаційну скаргу було подано у січні 2019 року то розгляд даної справи має відбуватись у порядку та за правилами, що діяли до 08 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статей 12,  81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 
		У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. 
		Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, а банк надав позичальнику інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування. 
		Апеляційний суд, врахувавши висновки постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року (прийнятої у межах справи, яка є предметом перегляду), правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та           статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», надав оцінку на відповідність критерію справедливості умов кредитного договору про сплату комісії та винагороди за надання фінансового інструменту, необхідності замовлення цих послуг позичальником і реальності надання таких послуг з боку банку позичальнику, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору споживчого кредиту у повному обсязі.
		Кредитодавцю забороняється встановлювати у кредитному договорі будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону. 
		Умова кредитного договору є нікчемною, якщо вона передбачає плату за дії, які не є послугою.
		Таким чином, вірним є висновок апеляційного суду про те, що умови кредитного договору в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту є недійсними.
		Разом з цим, визнання недійсним певного положення правочину не є підставою для визнання недійсним правочину в цілому.
		У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором
		Умовами договору було передбачено зміну строку виконання основного зобов`язання (пункт 7.1).
		Прострочена заборгованість по тілу кредиту виникла станом на 28 січня 2011 року і проіснувала по 30 червня 2011 року включно, тобто ОСОБА_1 був порушений термін оплати тіла кредиту протягом більше ніж 120 днів, а тому відповідно до пункту 7.1. кредитного договору у ОСОБА_1 виникло зобов`язання достроково повернути кредит 30 травня 2011 року.
		Позивач звернувся з даним позовом до суду у квітні 2016 року.
		Строк виконання боржником щомісячного зобов`язання згідно положень частини третьої статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
		Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
		Враховуючи, що кредитним договором передбачено сплату чергових платежів у відповідне число кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановлених статтею 257 ЦК України строків пред`явлення вимог до боржника.
		Статтею 264 ЦК України визначено випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Частиною ж третьої цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Наявними у справі доказами підтверджується, що ОСОБА_1 протягом липня 2011 року - жовтня 2014 року продовжував здійснювати платежі на користь банку в рахунок погашення заборгованості по кредиту, що свідчить про визнання ним свого боргу.
		Встановивши, що відповідач вчиняв дії, які свідчать про переривання позовної давності, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не пропустив позовну давність.
		Заявником не спростовано розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення, визначеного апеляційним судом, арешта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог банку, оскільки боржник, отримавши від банку кошти у кредит, свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконав. 
		Правильними є висновки про часткове задоволення й зустрічних позовних вимог, оскільки дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків, призводять до погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечать моральним засадам суспільства, а тому є незаконними.
		З урахуванням вищенаведених обставин, судами правильно застосовано при вирішенні даного спору норми матеріального права, зокрема положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, яка була чинною на момент підписання кредитного договору, а також статті 526 ЦК України, у відповідності до вимог якої зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді С. Ю. Мартєв    В. А. Стрільчук   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...