Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 128/1511/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2021.
Дата набрання законної сили: 17.06.2021
Номер судового провадження: 61-16161ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		17 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 128/1511/19
		провадження № 61-16161св20
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
		Позовна заява  ОСОБА_1 мотивована тим, що сторони перебували 
		у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2004 року до 19 квітня 2019 року, під час якого у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час проживають з матір`ю. 
		Під час шлюбу сторони на підставі договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року, які укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , придбали 
		земельні ділянки площею 0,25 га та 0,24 га, недобудований будинок на 
		АДРЕСА_1 . В указаних правочинах зазначено, що вони укладені за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 . Вказано, що на земельній ділянці розташовані: житловий будинок (цегла), загальною площею 80,8 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, позначений на плані літ. «А»; веранда літ. «а», ганок; літня кухня літ. «Б»; погріб літ. «а/Б», сарай літ. «Г»; убиральня літ. «Д»; погріб літ. «Ж»; 1/2 криниці літ. «З»; огорожа № 1; ворота № 2; хвіртка № 3. 
		Після придбання у спільну сумісну власність фактично незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями, починаючи 
		з 2012 року, позивач за первісним позовом за власні кошти та особистою працею провів газове і водяне постачання, добудував будинок та збільшив оціночну вартість нерухомого майна.
		На підставі викладеного  ОСОБА_1 просив поділити спільну сумісну власність та визнати за ним і ОСОБА_2 право спільної 
		часткової власності у рівних частках - по 1/2 частці на житловий будинок 
		з господарськими будівлями, земельні ділянки площею 0,25 га та 0,24 га на АДРЕСА_1 .
		У вересні 2019 року  ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та усунення перешкод у здійсненні права користування майном.
		Зустрічна позовна заява  ОСОБА_2 мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2004 року до 19 квітня 
		2019 року, під час якого у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час проживають з матір`ю.
		Під час шлюбу за спільні кошти (70 000 грн) сторони набули у власність автомобіль Chevrolet Aveo. Оскільки цей автомобіль є неподільною річчю, то позивач за зустрічним позовом має право на компенсацію 50 % вартості спірного автомобіля. 
		Крім того, під час шлюбу за особисті кошти, які  ОСОБА_2 отримала 
		у дарунок від матері, вона придбала за договорами купівлі-продажу 
		від 16 жовтня 2012 року житловий будинок з господарськими будівлями 
		і спорудами та дві земельні ділянки площею 0,25 га та 0,24 га на 
		АДРЕСА_1 . Так, подаровані ОСОБА_2 кошти у розмірі 16 590 дол. США були перераховані на депозитний рахунок останньої, а у подальшому були зняті з цього рахунку для оплати завдатку та купівлі будинку і земельних ділянок.
		Вказувала, що на час набуття у власність спірного майна сторони не мали спільних коштів, вони не працювали та не мали заробітку, а нерухоме майно придбано за кошти матері позивача за зустрічним позовом.
		З частини подарованих ОСОБА_2 коштів було придбано будинок та земельні ділянки, а залишок коштів витрачено на оформлення договорів купівлі-продажу та проведення ремонтних робіт у придбаному будинку. ОСОБА_2 зазначала, що своєю особистою працею покращувала житлові умови будинку, а її мати - ОСОБА_5 постійно допомагала коштами, передаючи їх із-за кордону.
		Під час шлюбу сторони проживали у квартирі матері ОСОБА_2 , а після розірвання шлюбу ОСОБА_1 переїхав проживати до спірного будинку, змінив замки у вхідних дверях будинку, не дозволяє їй та дітям вільно 
		і безперешкодно користуватись будинком.
		На підставі викладеного  ОСОБА_2 просила: залишити автомобіль Chevrolet Aveo у власності ОСОБА_1 , зобов`язавши його виплатити грошову компенсацію вартості 50 % цього автомобіля; житловий 
		будинок з господарськими будівлями та дві земельних ділянки на 
		АДРЕСА_1 визнати її особистою приватною власністю; усунути перешкоди у здійсненні нею права користування спірним будинком, шляхом зобов`язання відповідача передати ключі від вхідних дверей та не чинити перешкоди у здійсненні нею права користування цим будинком.
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
		Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 червня 
		2020 року (в складі судді Васильєвої Т. Ю.) позов ОСОБА_1 задоволено.
		Поділено спільну сумісну власність подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку літ. «А», веранди літ. «а» ганку, літньої кухні літ. «Б», погреба з шиєю літ. «а/Б», сараю літ. «Г», убиральні літ. «Д», погреба літ. «Ж», 1/2 криниці літ. «З», огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3; 1/2 частку земельної ділянки площею 
		0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на 
		АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,24 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частку житлового будинку 
		з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку літ. «А», веранди літ. «а», ганку, літньої кухні літ «Б», погреба з шиєю літ. «а/Б», сараю літ. «Г», убиральні літ. «Д», погреба літ. «Ж», 1/2 криниці літ. «З», огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,24 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 .
		В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та дві земельних ділянки, а також спірний автомобіль придбано сторонами під час шлюбу. Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що спірний автомобіль на час розгляду справи належав на праві власності сторонам, а договір 
		купівлі-продажу автомобіля від 03 листопада 2018 року не спростовує повідомлені ОСОБА_1 обставини про його продаж. Надані ОСОБА_2 копія договору банківського вкладу (депозиту) та копія виписки за особовим рахунком, згідно з якою на рахунок ОСОБА_2 здійснено зарахування коштів, не свідчать про те, що саме ці кошти належали її матері та саме вони були витрачені на купівлю спірного нерухомого майна. Також суду не було надано належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 чинить 
		ОСОБА_2 будь-які перешкоди у користуванні житловим будинком.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року, 
		з урахуванням ухвали цього ж суду від 17 грудня 2020 року про виправлення описки, рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання житлового будинку 
		з господарськими спорудами та земельних ділянок особистою приватною власністю, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
		Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання житлового будинку 
		з господарськими спорудами та земельних ділянок особистою приватною власністю задоволено.
		Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: житловий будинок з господарськими спорудами на 
		АДРЕСА_1 , який у цілому складається з житлового будинку літ. «А», веранди літ. «а», ганку, літньої кухні літ. «Б», погреба з шиєю літ. «а/Б», сараю літ. «Г», убиральні літ. «Д», погреба літ. «Ж», 1/2 криниці літ. «З», огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3; земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,24 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 .
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.
		В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільного майна подружжя щодо нерухомого майна, яке 
		є предметом спору. ОСОБА_1 не спростував подані ОСОБА_2 докази на підтвердження її вимог у цій справі. Вимоги ОСОБА_2 щодо визнання придбаного за час шлюбу нерухомого майна її особистою приватною власностю ґрунтуються на законі. Так, спірні житловий будинок 
		з господарськими будівлями та земельні ділянки були придбані саме за особисті кошти ОСОБА_2 , які перебували на її власному рахунку та були подаровані їй матір`ю - ОСОБА_5 . Сам по собі факт надання 
		ОСОБА_1 згоди на придбання спірного майна не може свідчити про поширення на це майно режиму спільної сумісної власності подружжя.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подали
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову про поділ майна подружжя та задоволення зустрічних позовних вимог про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У решті постанова апеляційного суду не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в цій частині.
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Заявник на підтвердження вказаних доводів посилається на постанову Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження № 61-12168св18).
		Касаційна скарга також мотивована тим, що апеляційний суд не повно дослідив обставини справи та докази на їх підтвердження, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 57 СК України, оскільки вони регулюються статтею 60 СК України. 
		Спірне нерухоме майно придбане відповідачем за первісним позовом під час перебування сторін у шлюбі, останній було роз`яснено правовий режим спільного сумісного майна, а позивач за первісним позовом надавав згоду на придбання цього майна. У договорах купівлі-продажу відсутні будь-які застереження щодо особистої приватної власності дружини.
		Після придбання майна, за рахунок грошових та трудових затрат ОСОБА_1 вартість нерухомого майна значно збільшилася. ОСОБА_2 за час спільного проживання працювала лише три місяці, утриманням сім`ї займався виключно ОСОБА_1 .
		Суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті заявлених у справ вимог. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують обставини набуття спірного майна у приватну власність відповідача за первісним позовом. Банківські виписки не підтверджують вимоги ОСОБА_2 . У мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначено, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте у резолютивній частині зазначено протилежні висновки.
		Позиція інших учасників справи
		ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якій просила постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
		Вказувала, що матеріалами справи доведено обставини придбання спірного нерухомого майна за особисті кошти  ОСОБА_2 , які перебували на її власному рахунку та були подаровані матір`ю - ОСОБА_5 , яка і перерахувала ці кошти з власного рахунку 31 жовтня 2011 року. Вказані кошти не знімалися з рахунку позивача за зустрічним позовом до придбання нерухомого майна та не були витрачені на будь-які інші потреби. Кошти, витрачені на купівлю будинку та земельних ділянок, на оформлення відповідної документації та на ремонт будинку, відповідають сумі коштів, знятих з рахунку відповідача за первісним позовом. 
		Також до матеріалів справи додано нотаріально посвідчене пояснення ОСОБА_5 , яка підтвердила обставини щодо дарування спірних коштів саме своїй дочці - ОСОБА_2 . На час придбання нерухомого майна у сторін не було власних коштів. Твердження ОСОБА_1 про його заробіток та утримання сім`ї не підтверджені жодними доказами. Допущена 
		у мотивувальній частині оскаржуваної постанови описка не може бути підставою для скасування вказаного судового рішення.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 30 жовтня 
		2020 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
		Суди встановили, що з 08 серпня 2004 року до 03 квітня 2019 року 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
		У шлюбі у сторін народились діти: син ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Відповідно до договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 2012 року 
		ОСОБА_2 придбала у  ОСОБА_4 дві земельні ділянки площею 0,25 га та 
		0,24 га (за 63 000 грн), житловий будинок з господарськими будівлями 
		(за 33 000 грн), які розташовані на АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно було зареєстроване за  ОСОБА_2 .
		За змістом договору купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_1 автомобіль Chevrolet Aveo за 70 000 грн.
		Згідно з копіями банківських виписок за особовими рахунками 
		в Акціонерному товаристві «Укрсиббанк» ОСОБА_5 31 жовтня 
		2011 року зняла з власного рахунку 16 790 дол. США, що було еквівалентао 133 933,83 грн. Того ж дня 16 590 дол. США, що було еквівалентао 
		132 338,43 грн, зараховано на особовий рахунок ОСОБА_2 . Кошти 
		з рахунку відповідача за первісним позовом у розмірі 16 812,11 дол. США, що в еквіваленті становило 134 385,11 грн, було знято останньою 08 жовтня 
		2012 року, тобто за вісім днів до придбання спірних житлового будинку та земельних ділянок за 96 000 грн.
		Апеляційний суд також встановив, що спірне нерухоме майно (земельні ділянки площею 0,25 га та 0,24 га, житловий будинок з господарськими будівлями на АДРЕСА_1 ) було придбане за особисті кошти  ОСОБА_2 , які перебували на її власному рахунку та подаровані їй матір`ю - 
		ОСОБА_5 .
		Згідно з копіями звітів про оцінку майна від 16 травня 2019 року вартість будинку на АДРЕСА_1 становить 503 164 грн, земельної ділянки за вказаною адресою загальною площею 0,25 га - 98 400 грн, земельної ділянки за цією ж адресою загальною площею 0,24 га - 61 200 грн.
		Суди також встановили, що договір про користування електричною енергією на АДРЕСА_1 було укладено з  ОСОБА_2 17 квітня 2013 року.
		У замовленні-зобов`язанні від 17 жовтня 2012 року щодо надання Вінницьким обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації послуг по проведенню державної реєстрації переходу права власності на об`єкт нерухомого майна за вищевказаною адресою та договорі № 9025 замовником значиться ОСОБА_2 .
		Відповідно до копії гарантійного талону на котел Vaillant T5 та копії додатку до гарантійного талону саме ОСОБА_2 є замовником цього котла, місцем встановлення якого є будинок на  АДРЕСА_1 .
		Також ОСОБА_2 є замовником технічних умов на газопостачання житлового будинку на АДРЕСА_1 . Копії рахунків за електроенергію, газ та послуги з газопостачання за вказаною адресою оформлені на 
		ОСОБА_2 і саме вона значиться як особа, яка сплачувала вказані рахунки. Заява-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам підписана ОСОБА_2 . Акт приймання закінченого будівництвом об`єкту системи газопостачання також підписаний 
		ОСОБА_2 .
		Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 за період з 01 липня 
		2004 року до 20 березня 2014 року не була працевлаштована, а з 21 березня 2014 року до 20 червня 2014 року працювала за трудовим договором у приватного підприємця.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог про поділ майна подружжя та задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільного майна подружжя щодо нерухомого майна, яке є предметом спору. ОСОБА_1 не спростував подані ОСОБА_2 докази на підтвердження її вимог у цій справі. Вимоги ОСОБА_2 щодо визнання придбаного за час шлюбу нерухомого майна її особистою приватною власностю ґрунтуються на законі. Так, спірні житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки були придбані саме за особисті кошти ОСОБА_2 , які перебували на її власному рахунку та були подаровані їй матір`ю - ОСОБА_5 . Сам по собі факт надання ОСОБА_1 згоди на придбання спірного майна не може свідчити про поширення на це майно режиму спільної сумісної власності подружжя.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження 
		№ 14-114цс20).
		Разом з тим, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму 
		статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
		Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 
		2021 року у справі № 204/5407/17 (провадження № 61-17702св19).
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на будинок та земельні ділянки, відповідач за первісним позовом посилалася на виписки з банківських рахунків, з яких вбачається, що спірне нерухоме майно було придбане за кошти, які були надані їй матір`ю - 
		 ОСОБА_5 , та які зараховані на рахунок ОСОБА_2 . Вказані кошти були зняті відповідачем за первісним позовом на передодні купівлі спірного нерухомого майна. Вказані обставини також підтвердила ОСОБА_5 у письмових поясненнях, які подані до суду. Також до матеріалів справи додано й інші докази (рахунки, договори, квитанції, гарантії тощо), які підтверджують укладення інших правочинів щодо спірного майна з метою його обслуговування саме відповідачем за первісним позовом.
		Апеляційний суд дослідив подані у справі докази та встановив, що спірні житловий будинок з господарськими будівлями та земельні ділянки були придбані саме за особисті кошти ОСОБА_2 , які перебували на її власному рахунку та були подаровані їй матір`ю - ОСОБА_5 . 
		Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку 
		з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільного майна подружжя щодо нерухомого майна, яке є предметом спору. Вимоги ОСОБА_2 щодо визнання придбаного за час шлюбу нерухомого майна її особистою приватною власностю ґрунтуються на законі.
		Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 464/7011/16-ц (провадження 
		№ 61-12168св18), оскільки в указаній справі встановлено інші фактичні обставини, а викладені у ній висновки не суперечать висновкам апеляційного суду, викладеним в оскаржуваній постанові.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково застосував статтю 57 СК України під час вирішення справи, оскільки саме вказана норма права визначає майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, а тому регулює спірні правовідносини.
		Доводи касаційної скарги, що позивач за первісним позовом надавав згоду на придбання спірного нерухомого майна своїй дружині, не заслуговують на увагу, оскільки лише ця обставина не може бути підставою для віднесення вказаного майна, яке придбане за кошти відповідача за первісним позовом, до спільної сумісною власності сторін.
		Доводи касаційної скарги, що після придбання нерухомого майна за рахунок грошових та трудових затрат ОСОБА_1 вартість цього майна значно збільшилася, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
		Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
		Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи 
		у остаточному об`єкті.
		Істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
		За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
		Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
		Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. 
		Вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
		Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного 
		з подружжя спільним майном.
		В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання 
		у особисту приватну власність майна одного з подружжя.
		При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач за первісним позовом мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
		Таким чином не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що після придбання нерухомого майна за рахунок грошових та трудових затрат 
		ОСОБА_1 вартість цього майна значно збільшилася, оскільки ці доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивач за первісним позовом не довів суду, що збільшення вартості майна є істотним і що об`єкт зазнав значних перетворень, пов`язаних з обсягом його трудових затрат.
		Висновком судового експерта від 24 квітня 2020 року лише визначено вартість спірного нерухомого майна станом на 24 квітня 2020 року, враховуючи комерційні чинники (регіон, місце розташування), які вплинули на ціну. 
		Разом з тим, апеляційним судом надано належну правову оцінку доказам, 
		які підтверджують, що саме позивач придбавала інше майно, яке необхідне для обслуговування будинку, замовила та прийняла роботи щодо приєднання спірного нерухомого майна до газотранспортної системи, а також сплачувала рахунки за комунальні послуги.
		Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови доводи касаційної скарги про зазначення апеляційним судом у вказаному судовому рішенні про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки зміст цієї постанови свідчить про допущення судом апеляційної інстанції описки у мотивувальній частині, яка була виправлена ухвалою апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.
		Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява 
		№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови в частині вирішення первісних позовних вимог про поділ майна подружжя та зустрічних позовних вимог про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення в цій частині 
		з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови в зазначеній частині без змін.
		Щодо судових витрат
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                   І. М. Фаловська
		                                                                                                С. Ю. Мартєв
		                                                                                                В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...