Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/4778/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2021.
Дата набрання законної сили: 16.06.2021
Номер судового провадження: 61-13940ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 червня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 199/4778/18
		провадження № 61-13940св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроторгфрукт», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроторгфрукт» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2019 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019 рокуу складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.     Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроторгфрукт» (далі - ТОВ «Дніпроторгфрукт»), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що 24 грудня 2015 року сталася ДТП за участю автомобіля під керування ОСОБА_2 , який працює водієм у ТОВ «Дніпроторгфрукт», та автомобіля під керуванням ОСОБА_3 , власником якого за довіреністю на розпорядження автомобілем є позивач. 
		 
		У результаті ДТП автомобіль, яким керував ОСОБА_3 , отримав механічні пошкодження. 
		 
		Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні указаної ДТП. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, від 09 травня 2016 року, розмір матеріального збитку власника автомобіля складає 64 402,23 грн.
		 
		З огляду на викладене  ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Дніпроторгфрукт» на свою користь 64 402,23 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від  25  січня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «Дніпроторгфрукт» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 64 402,23 грн та судовий збір у сумі 704,80 грн, а всього - 65 107,03 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано наявністю у позивача права на пред`явлення вимоги про відшкодування шкоди на власний вибір: або за рахунок страховика, або за рахунок винної особи, у цьому випадку - за рахунок ТОВ «Дніпроторгфрукт» як роботодавця ОСОБА_2 .
		Розмір майнової шкоди, завданої позивачу, підтверджено звітом суб`єкта оціночної діяльності про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, від 09 травня 2016 року, та складає 64 402,23 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ТОВ «Дніпроторгфрукт» просило суд скасувати рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що звернення потерпілої особи в ДТП з вимогою про відшкодування матеріального збитку, завданого ушкодженням транспортного засобу, безпосередньо до винної особи, а не до страхової компанії, в якій застраховано цивільно-правову відповідальність винної особи, нівелює існування інституту страхування. Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
		 
		Короткий зміст позиції інших учасників справи
		 
		Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до суду не подавали.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Дніпроторгфрукт» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019 року і витребувано із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 199/4778/18. Відповідно до пункт 1 частини шостої, статті 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, однак згідно із пунктом а) частини третьої статті 389 ЦПК України касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому судове рішення у цій справі підлягає касаційному оскарженню.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		24 грудня 2015 року сталася ДТП за участю автомобіля «Hyundai HD120», реєстраційний НОМЕР_1 , під керування ОСОБА_2 , який працює водієм в ТОВ «Дніпроторгфрукт», та автомобіля «Mercedes-Benz 508D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , а уповноваженою особою на розпорядження цим автомобілем є ОСОБА_1 . 
		У результаті ДТП автомобіль, яким керував ОСОБА_3 , отримав механічні пошкодження.
		 
		Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП, яка сталася 24 грудня 2015 року, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.
		 
		Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльностіОСОБА_4 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, від 09 травня 2016 року, складеного за заявою ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку у зв`язку з пошкодженням автомобіля «Mercedes-Benz 508D», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 64 402,23 грн.
		 
		2.     Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права 
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в  постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і  заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019  року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
		 
		Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України № 1961-IV) та главою 82 підрозділу 2 розділу ІІІ ЦК України.
		 
		Закон України № 1961-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
		 
		За нормами статті 3 Закону України № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
		 
		Відповідно до статті 29 Закону України № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
		 
		У підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.
		 
		Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
		 
		Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України № 1961-IV страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
		 
		Відповідно до підпунктів 37.1.1, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
		- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку;
		- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
		 
		При цьому зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України № 1961-ІV строк є присічним і поновленню не підлягає.
		 
		Такий правовий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц (провадження № 14-310цс18), від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) та Верховним Судом в постановах від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц (провадження № 61-30263св18), від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц (провадження № 61-22420св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18 (провадження № 61-11557св19) та від 22 квітня 2021 року у справі № 754/5626/19 (провадження № 61-2061св20).
		 
		Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
		 
		Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).
		 
		Непред`явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі завдавач шкоди.
		 
		Зазначене спростовує посилання апеляційного суду, висловлене на підтримку мотивів суду першої інстанції, щодо задоволення позову та правовий висновок, який міститься, зокрема у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15 та полягає у тому, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована.
		 
		Фактично мотивувальна частина постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження 
		№ 14-176цс18) стосується відступлення від правового висновку, подібного тому, що викладений у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, що підтверджується усталеною практикою, сформованою Верховним Судом під час розгляду подібних спорів (постанови Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 276/752/16-ц (провадження № 61-14669св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 715/1138/18 (провадження № 61-12855св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 753/10416/17 (провадження №61-14596св19)).
		 
		У позовній заяві зазначено та з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Hyundai HD120», реєстраційний НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Іллічівське».
		 
		Суди попередніх інстанцій не з`ясовували обставин звернення  ОСОБА_1 до страховика як із заявою про настання ДТП, так і з заявою про здійснення страхового відшкодування, не встановили підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування, що б указувало на можливість стягнення матеріальних збитків у визначеному розмірі безпосередньо з відповідача.
		 
		Апеляційний суд, зазначивши про неможливість отримання позивачем страхового відшкодування від страховика за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу у встановленому страховим законодавством порядку внаслідок фактичного припинення страховиком господарської діяльності, фактично обґрунтував свою правову позицію припущенням, що заборонено положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України.
		 
		Матеріали справи не містять відомостей про припинення ПрАТ «СТ «Іллічівське»господарської діяльності.
		 
		Суди не врахували, що відповідно до положень статті 29 Закону України № 1961-IV у разі звернення потерпілого до страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у ДТП, страховик має виплатити потерпілому страхові відшкодування у розмірі ліміту страхових виплат, передбачених договором, у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу деталей.
		 
		Таким чином, для відшкодування шкоди винною у ДТП особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, необхідно встановити умови того, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		 
		Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 29 Закону України № 1961-IV міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 754/5626/19 (провадження № 61-2061св20).
		 
		Оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, встановлених обставин недостатньо для висновку про обсяг відповідальності ТОВ «Дніпроторгфрукт» за фактом пошкодження транспортного засобу позивача,оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить надати правову оцінку доказам сторін та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, наведених у цій постанові, ухвалити судове рішення відповідно до встановлених фактичних обставин справи та вимог закону.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і  передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. 
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи судами проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з  особливостями, зазначеними у статті 416 цього Кодексу.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у  складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроторгфрукт»задовольнити частково.
		 
		Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                                 І. А. Воробйова 
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць 
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...