Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/11841/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2021.
Дата набрання законної сили: 16.06.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Справа № 369/11841/18                                                                                Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.
		Провадження №22-ц/824/3199/2021                                                            Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		16 червня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		судді-доповідача Таргоній Д.О.,
		суддів: Журби С.О., Ігнатченко Н.В., 
		за участі секретаря Тимошевської С.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, поділ майна,
		УСТАНОВИВ:
		.
		у вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання жінки і чоловіка однією сім`єю та про поділ спільного сумісного майна.
		В обґрунтування позову зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 24 серпня 1985 року по 20 січня 2005 року. Вказане підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 24 серпня 1985 року та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 січня 2005 року.
		Від шлюбу спільних дітей подружжя не мало. Діти були у кожного з них від першого шлюбу. У неї є син. У чоловіка дочка - ОСОБА_2 , відповідачка по справі.
		Її чоловік ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і не зареєструвавши розірвання шлюбу з нею в органах ВРАЦС, тому у нього штамп про шлюб залишився в паспорті.
		Після смерті її чоловіка ОСОБА_3 відкрилась спадщина, але спадкоємцем першої черги визнана тільки дочка чоловіка від першого шлюбу ОСОБА_2 , відповідачка у справі. 
		Позивачка зазначала, що розірвання шлюбу з ОСОБА_3 було формальним, оскільки вони з чоловіком продовжували проживати разом однією сім`єю, як чоловік і дружина, у належній їй на праві власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
		У них був спільний бюджет та побут, вони мали спільні права і обов`язки, зробили в зазначеній квартирі ремонт. Також у вересні 2017 року вона разом з чоловіком розпочали ремонт у приватному будинку в с. Миропіль, який належить їй на праві власності.
		Факт того, що чоловік з нею проживав за вказаною адресою у м. Києві, підтверджується тим, що укладаючи договір з ПАТ «ПриватБанк» 19.10.2011 року,  ОСОБА_3 зазначив адресу свого проживання: АДРЕСА_1 .
		Крім того, її чоловік ОСОБА_3 проходив навчання по перепрофілюванню за направленням Центру зайнятості Оболонського району м. Києва, отримував Свідоцтво про присвоєння кваліфікації від 19 лютого 2016 року, де також зазначав адресу місця проживання у квартирі  АДРЕСА_2 .
		Її чоловік ОСОБА_3 обслуговувався у місцевому медичному закладі Оболонського району м. Києва, тобто за місцем проживання разом з нею.
		Вказувала, що крім документального підтвердження зазначені вище факти сумісного проживання її з чоловіком можуть підтвердити свідки.
		За час перебування у шлюбі нею з відповідачем 29 серпня 2009 року була придбана нерухомість - 98/300 часток житлового будинку по АДРЕСА_3 , який складається з 116,3 кв.м. житлової площі, загальною площею 175,2 кв.м. з надвірними будівлями.
		Право спільної власності на зазначений будинок зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 , відповідачки у справі, та ОСОБА_3 , на підставі Договору купівлі-продажу від 29 серпня 2007 року, при укладанні якого вона надавала письмову згоду у нотаріуса на придбання цього будинку, про що зазначено у договорі.
		Таким чином, виходячи з норм ст. 70 СК України, ст. 370 ЦК України, кожному із співвласників належить рівна частка, а саме по Ѕ частині від 98/300 частин зазначеного будинку, що складає 49/300 частин жилого будинку.
		Позивач вважає, що 1/2 частина від 98/300 частин будинку, яка зареєстрована за ОСОБА_3 , є їх спільним сумісним майном, у зв`язку із чим претендує на Ѕ частину від 49/300, тобто на 49/600 часток жилого будинку по АДРЕСА_3  .
		Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 просила:
		- встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на 49/600 від 98/300 часток житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться у с. Горенка, Києво-Святошинського району, Київської області.
		Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.
		Так, в доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про приєднання до справи доказів, а саме заяви ОСОБА_1 від 29.08.2007 року, завіреної нотаріально, про її згоду на купівлю 49/300 часток житлового будинку за договором купівлі-продажу від 29.08.2007 року; а також інших документів, якими підтверджується факт проживання ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 .
		Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції було обмежено її процесуальне право на участь у судових дебатах та на доведення своєї правової позиції за допомогою доказів.
		Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що в ході розгляду справи у суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які також підтвердили обставини спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Однак, судом першої інстанції покази свідків було проігноровано. Крім того, звукозапис судових засідань, де давали пояснення позивач та свідки, не збереглися з невідомих причин.
		Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому частиною 2 статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції подано не було.
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачв ОСОБА_6 підтрималидоводи апеляційної скарги, просили її задовольнити. 
		Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
		У відповідності до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутності.
		Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та її представника, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 і представник позивача не довели і не надали суду достатньо належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог про встановлення факту сумісного проживання жінки і чоловіка однією сім`єю і поділ майна.
		Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 з 24 серпня 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі. (а.с. 9)
		Рішенням Мінського районного суду м. Києва від 12 листопада 1992 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано. (а.с. 10)
		Відповідно до копії Свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва від 20 січня 2005 року серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 20 січня 2005 року зроблено запис за № 39. (а.с. 11)
		З матеріалів справи також вбачається, що 29 серпня 2007 року був укладений Договір купівлі-продажу 98/300 часток жилого будинку, відповідно до умов п. 1 якого на умовах, передбачених цим договором, продавець ОСОБА_7 передає у власність, а покупці ОСОБА_3 , ОСОБА_2 приймають у власність в рівних частках кожний - 98/300 часток жилого будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_3 , і зобов`язуються оплатити його вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі.(а.с. 12)
		Згідно умов п. 3 даного Договору продаж 98/300 часток жилого будинку вчиняється між сторонами за 300 000 (триста тисяч) гривень, і вказану суму грошей покупці сплатили, а продавець отримав повністю - до підписання цього договору.
		Відповідно до умов п. 5 даного Договору, право власності покупців на вказані 98/300 часток жилого будинку з належною частиною надвірних будівель виникає з моменту державної реєстрації цього договору.
		В п. 10 Договору купівлі-продажу 98/300 часток жилого будинку вказано, що продавець ознайомлений із заявою ОСОБА_1 про надання її згоди на укладання цього договору її чоловіком ОСОБА_3 .
		Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 10.10.2007 року за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано право власності по 49/300 частин будинку АДРЕСА_3 за кожним. (а.с. 179-180)
		Встановлено також, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, виданого Відділом реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві 12 грудня 2017 року.(а.с. 14)
		Відповідно до статті 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
		Згідно з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина друга статті 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.
		Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було припинено 20 січня 2005 року, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 20.01.2005 року (а.с. 11)
		Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що розірвання шлюбу носило формальний характер, оскільки вони з чоловіком продовжили проживати однією сім'єю у належній їй квартирі АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим просила встановити факт проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнати за нею право власності на Ѕ частину майна, набутого за час такого спільного проживання, посилаючись на положення ст. ст. 60, 69, 74 СК України.
		Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
		Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
		Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 
		Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. 
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		В якості доказу, підтверджуючого обставини, покладені в основу заявлених вимог, позивачка ОСОБА_1 посилалась на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які були допитані судом першої інстанції в судовому засіданні 05.02.2020 року.
		Так, свідок ОСОБА_5 надав суду свідчення про те, що він знає ОСОБА_3 з квітня 2016 року, а ОСОБА_1 він знає з серпня місяця 2016 року. Свідок підтвердив, що знає їх обох як сім`ю. За життя ОСОБА_3 був задоволений дружиною і ставив всім її в приклад. Свідок був на похованні ОСОБА_3 і бачив, що організацією поховання ОСОБА_3 займалась ОСОБА_1 . Свідок зазначав суду, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . Він неодноразово був у них вдома і бачив, як ОСОБА_1 готувала їжу, а також пригощала свідка кавою. Свідок зазначав, що ОСОБА_3 виховував сина ОСОБА_1 з 3 років і той вважав його своїм батьком.
		Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 дала показання про те, що вона є сусідкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , і знає сім'ю ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з 1988 року. ОСОБА_1 і ОСОБА_3 були чоловіком і жінкою. В них була міцна і дружна сім'я, вони все купували разом.
		Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції показанням свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належної оцінки не дав, не мотивував врахування або відхилення цих доказів, чим порушив положення ст. 89 ЦПК України.
		Колегія суддів апеляційного суду вважає також необґрунтованими відхилення судом першої інстанції такого доказу, як письмова нотаріальна згода ОСОБА_1 , як дружини, яку вона надавала ОСОБА_3 на придбання спірного будинку. 
		Частиною третьою статті 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Згідно із п. 10 Договору купівлі-продажу 98/300 часток жилого будинку від 29.08.2007 року, продавець ознайомлений із заявою ОСОБА_1 про надання її згоди  на укладання цього договору її чоловіком ОСОБА_3 (а.с. 12)
		На думку колегії суддів, наявність нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 про надання згоди на укладання договору її чоловіком ОСОБА_3 свідчить про існування на час укладення цього договору між позивачем та ОСОБА_3 взаємних прав та обов`язків, як подружжя. Підписанням договору, умовами якого передбачено згоду ОСОБА_1 на укладання цього договору її чоловіком ОСОБА_3 , останній фактично визнавав її права, як дружини, на розпорядження спільним сумісним майном. Вказані обставини були підтверджено також і показами свідків.
		Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав, не врахував відсутність заперечень з боку відповідача, яка була належним чином повідомлена про розгляд справи, щодо заявлених позовних вимог, дійшов помилкового висновку про те, що наявність свідоцтва про розірвання шлюбу спростовує доводи позивача про придбання спірного майна у спільну сумісну власність.
		З огляду на вказане, апеляційний суд оцінює представлені позивачем суду докази як достатні для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України, саме станом на дату укладення Договору купівлі-продажу 98/300 часток житлового будинку, укладеного 29 серпня 2007 року, укладеного між  ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . 
		За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.
		За таких обставин 1/2 частка від придбаних  ОСОБА_3 49/300 частин будинку АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 , які на дату укладення Договору купівлі-продажу 98/300 часток будинку фактично проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу, тому їх частки є рівними.
		З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину майна набутого за час спільного проживання підлягає дозадоволення, із зазначенням про встановлення факту проживання однією сім'єю на час придбання спільного майна.
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 (49/600 часток) частину майна, набутого за час спільного проживання, не відповідають обставинам справи, заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України. 
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, поділ майна - задовольнити.
		Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу станом на 29 серпня 2007 року, тобто на день укладення Договору купівлі-продажу 98/300 часток житлового будинку від 29 серпня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
		Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на 49/600 часток жилого будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_3 . 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 17 червня 2021 року.
		 
		 
		Реквізити сторін:
		позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
		відповідач ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .
		 
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                           Д.О. Таргоній
		 
		Судді:                                                                                                 Н.В. Ігнатченко
		 
		                                                                                                                      С.О. Журба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...