Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1-522/143/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 24.06.2021.
Дата набрання законної сили: 01.06.2021
Номер судового провадження: 13-105зво19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		іменем України
		01 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 1-03/2007
		провадження № 13-105сво19
		Велика ПалатаВерховногоСудуускладі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		судді-доповідача  ОСОБА_2 ,
		суддів  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,    ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,
		захисника  ОСОБА_19 ,
		особи, за клопотанням
		якої здійснюється судове провадження  ОСОБА_20 ,
		прокурора ОСОБА_21 
		розглянула в судовому засіданні заяву з доповненням захисника ОСОБА_19 в інтересах засудженого ОСОБА_22 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
		ВСТАНОВИЛА:
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Короткий зміст судових рішень
		Апеляційний суд Одеської області вироком від 14 червня 2007 року засудив ОСОБА_22 за ст. 257 Кримінального кодексу України (далі  КК), ч. 2 ст.17, пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93, пунктами «а», «г», «е», «з», «ж», «и», «і» ст.93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі  КК 1960 року) іззастосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 71 КК частково приєднав до покарання, призначеного засудженому за цим вироком, частково невідбуте покарання за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначив ОСОБА_22 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, якеєйого власністю.
		Цим же вироком засуджено  ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,  ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , щодо яких міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось іпитання про перегляд судових рішень щодо яких не порушується.
		Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року частково задоволенокасаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_22 , вирок щодо останнього змінено.
		Виключено з кваліфікації дій ОСОБА_22 за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом «е», а саме  вчинення вбивства зособливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
		Ухвалено вважати його засудженим за пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст.93КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі зконфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК засукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17 і пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93 та пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року,  допокарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
		Замість положень ст. 71 КК застосовано положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 року, ізасукупністю злочинів, за які ОСОБА_22 засуджено цим вироком тавироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002року, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі зконфіскацією всього належного йому майна, з зарахуванням в цей строк покарання, відбутого ОСОБА_22 з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року за вироком від 25 жовтня 2002 року.
		У решті вирок суду щодо ОСОБА_22 залишено без зміни.
		За вироком суду ОСОБА_22 визнано винним у бандитизмі та вчиненні ускладі банди (до якої також входили  ОСОБА_23 ,  ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,   ОСОБА_27 та   ОСОБА_28 , засуджені за цим же вироком, атакож інші особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження) умисних злочинів проти життя і здоров`я особи за таких обставин.
		Як установив суд, невстановлені слідством особи в 1996 році, перебуваючи вм.Одесі, за попередньою змовою між собою, керуючись корисливим мотивом і прагненням до наживи, шляхом вербування створили стійке злочинне об`єднання з числа знайомих, віддаючи перевагу особам, раніше судимим ісхильним до скоєння тяжких злочинів, з метою вчинення нападів напідприємства, установи, організації, окремих осіб і умисного вбивства громадян. Створена банда відрізнялася стабільністю і згуртованістю, загальними правилами поведінки і розподілом ролей між її учасниками, глибокою конспірацією і високим рівнем дисципліни, складною й розгалуженою системою ієрархічних зв`язків і мала на озброєнні вогнепальну зброю: дваревольвери калібру 7,62 мм і 8 мм з бойовими припасами до них.
		У період з вересня по жовтень 1996 року до складу банди увійшли жителі м.Одеси ОСОБА_26 і ОСОБА_25 , а у жовтні 1996 року  ОСОБА_24 , якідостовірно знали про наявність у банді придатної до стрільби вогнепальної зброї з бойовими припасами та усвідомлювали, що вона може бути застосована при нападі для ураження людей.
		Протягом 19971999 років до складу банди також увійшли і взяли участь увчинених нею злочинах житель м. Одеси ОСОБА_28 , а також жителі м.Маріуполя Донецької області ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , якііззазначеного часу стали проживати в м.Одесі. Взимку 1998 року ОСОБА_24 завербував у банду жителя м.Одеси ОСОБА_27 , який мав вищу юридичнуосвіту, для забезпечення заходів безпеки її злочинної діяльності тавзаємодіївінтересах всіх учасників угрупування з працівниками правоохоронних органів.
		Члени банди вчиняли злочини її складом відповідно до заздалегідь розроблених планів із чітким розподілом ролей і через керівників структурних підрозділів злочинного об`єднання ОСОБА_24 та ОСОБА_26 одержували грошову винагороду у виді щомісячних виплат, що визначалися залежно від ролі кожного учасника і були основним джерелом доходів цих осіб.
		Фінансування банди здійснювалося як за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом, так і від зайняття легальними видами діяльності.
		ОСОБА_24 , виступаючи довіреною особою одного з організаторів банди, фактично здійснював керівництво діями її учасників і в період із 1996 до1998року займався забезпеченням заходів безпеки її діяльності. З цією метою він втягнув у банду інших осіб, які надавали конфіденційну службову інформацію на жителів м.Одеси, членів інших злочинних об`єднань і своєчасно попереджували про заходи правоохоронних органів, пов`язані з боротьбою зорганізованою злочинністю, в тому числі безпосередньо спрямовані проти їхбанди. Крім цього, ОСОБА_24 організовував і забезпечував навчання учасників угрупування прийомам спостереження, фотографування, зняття інформації з каналів зв`язку, уникнення від переслідування, а також прийомам рукопашного бою і навикам бійців спецпідрозділів. Отримали учасники банди ізакордонні паспорти, за наявності яких мали можливість у будь-який час виїхати за межі України.
		У період із 1996 до 2002 року ОСОБА_27 і ОСОБА_26 незаконно придбали в невідомому місці і в невстановлених осіб для злочинної діяльності таозброєння банди вогнепальну зброю, боєприпаси, вибухові пристрої івибухові речовини. В результаті цього на озброєнні банди знаходилося: п`ять револьверів системи «Наган» калібру 7,62мм, «Таурус» калібру 38 SPL і «Сміт іВессон»калібру 38 SPL; вісім автоматів калібру 5,45 мм, п`ять пістолетів-кулеметів «Скорпіон» калібру 7,65мм, пістолет-кулемет «Узі» калібру 9мм; три пістолети: «Макарова» калібру 9мм, «Марголіна» калібру 5,6мм і «Меліор» калібру 6,35мм; дві гвинтівки  спортивно-мисливська ТОЗ-8 калібру 5,6мм імисливська «Браунінг» з оптичним прицілом; перероблена зброя: газовий пістолет калібру 9мм, газовий пістолет ІЖ78-7,6 калібру 5,45мм, кустарний пістолет-кулемет під патрон 9мм, два обрізи мисливської рушниці 16 калібру; тротилова шашка марки 400 з електродетонатором марки ЕДП; саморобний пристрій з десятьма гранатами ВОГ-25; граната Ф-1 із запалом, вибухова речовина тротил; стандартний військовий електронно-оптичний приціл нічного бачення активного типу; два метальних кинджали іноземного виробництва; вогнегасники до автоматів, десять приладів для безшумної стрільби  глушників і близько 1500 патронів до нарізної вогнепальної зброї. Зазначена зброя табойові припаси зберігалися в м.Одесі за різними адресами, в тому числі зберігалися ОСОБА_26 в гаражі на АДРЕСА_1 тавбагажнику автомобіля ВАЗ-2108.
		ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та інші невстановлені члени банди достовірно знали про наявність у розпорядженні злочинного об`єднання вогнепальної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, а також їхпризначення, справність і придатність для стрільби та усвідомлювали, щоціпредмети можуть бути застосовані при нападі для ураження людей.
		Наявну в розпорядженні банди зброю її учасники періодично зберігали замісцем як свого проживання, так і своїх родичів і в орендованих приміщеннях натериторії м.Одеси, а також носили вказану зброю і використовували їїпривчиненні злочинів.
		З метою конспірації учасники злочинного угрупування називали один одного напрізвиська, застосовували різні засоби і способи маскування, мали у своєму розпорядженні і використовували мобільні телефони, а також автотранспорт, що належав їм або був викрадений.
		Так, у період з 1996 до 1999 року учасники банди (справи щодо яких закриті узвязку зі смертю та виділені в окреме провадження у звязку з розшуком) вм.Одесі для вчинення злочинів незаконно заволоділи транспортними засобами:
		 у вересні 1996 року  легковим автомобілем BA3-21063, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належав ОСОБА_31 ;
		 у грудні 1996 року  легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_32 ;
		 у червні 1997 року  легковим автомобілем ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_3 , що належав ОСОБА_33 ;
		 у листопаді 1997 року  легковим автомобілем «Москвич-2141», державний номерний знак НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_34 ;
		 у лютому 1999 року  легковим автомобілем BA3-21093, державний номерний НОМЕР_5 , що належав ОСОБА_35 .
		З метою приховування злочинної діяльності зазначені члени банди викрали державні реєстраційні номерні знаки автомобілів, у тому числі:
		 у ніч на 2 березня 1997 року  державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_6 , встановлений на легковому автомобілі ВАЗ-2101, що належав ОСОБА_36 ;
		 у ніч на 19 березня 1997 року  державний реєстраційний номерний знак  НОМЕР_7 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,що належав ОСОБА_37 ;
		 у березні  на початку квітня 1998 року  державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_8 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-412»,щоналежав ОСОБА_38 ;
		 у березні 1998 року  державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_9 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-2140»,що належав ОСОБА_39 ;
		 приблизно в 1999 році  державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_10 , встановлений на вантажному автомобілі КрАЗ,що належав ОСОБА_40 ;
		 влітку 2000 року  державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 , встановлений на легковому автомобілі «Москвич-403»,що належав ОСОБА_41 .
		За допомогою зазначених номерних знаків маскувалися автомобілі, яківикористовувалися як засоби вчинення злочинів, а державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_11 ОСОБА_28 і ОСОБА_27 зберігализвогнепальною зброєю та боєприпасами в підвалі будинку  АДРЕСА_2 до виявлення й вилучення цих предметів 29березня 2003 року.
		ОСОБА_22 , будучи учасником банди, у березні 1999 року незаконно придбав у невстановленої особи, переробив кустарним способом і до 19 березня 1999 року за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 зберігав без передбаченого законом дозволу два обрізи мисливських рушниць моделі Б16№X8651-65 імоделі ІЖ-К16№Л65409, які були вилучені працівниками міліції.
		У складі злочинного об`єднання  ОСОБА_22 вчинив умисні вбивства   ОСОБА_42 , ОСОБА_43 ,   ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , замах на вбивство ОСОБА_50 і готування до вбивства ОСОБА_51 за таких обставин.
		На початку жовтня 1998 року в м. Одесі невстановлена слідством особа розробила план вбивства ОСОБА_42 , реалізацію якого доручила учасникам банди ОСОБА_22 і ОСОБА_26 за грошову винагороду іззастосуванням переданої їм невстановленою слідством особою вогнепальної зброї  пістолета калібру 7,65 мм з патронами.
		Виконуючи замовлення, ОСОБА_22 і ОСОБА_26 відповідно дозаздалегідь розробленого плану і розподілених ролей встановили шляхом прихованого спостереження місця проживання потерпілого, його розпорядок дня та маршрути пересування, з урахуванням чого обрали місце й час вчинення вбивства. 11 жовтня 1998 року поблизу будинку АДРЕСА_4 приблизно о 22:45 ОСОБА_22 за винагороду всумі5000дол.США зробив у ОСОБА_42 15 пострілів з пістолета, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть, а ОСОБА_26 , керуючи автомобілем «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_12 , забезпечив транспортування виконавця вбивства до будинку потерпілого та швидкий відхід з місця злочину.
		23 жовтня 1998 року приблизно о 07:20 ОСОБА_22 , будучи особою, якараніше вчинила умисне вбивство, за попередньою змовою з ОСОБА_26 та невстановленою слідством особою на замовлення іншоїневстановленої особи з корисливих мотивів за грошову винагороду в сумі 3000дол.США вчинив у дворі будинку АДРЕСА_5 умисне вбивство ОСОБА_52 .
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу функцій ОСОБА_22 і ОСОБА_26 разом з невстановленою слідством особою шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання потерпілого  ОСОБА_43 , маршрути його пересування і розпорядок дня, з урахуванням чого обрали час і місце скоєння злочину.  ОСОБА_22 і невстановлена особа, діючи за попередньою змовою, з корисливих спонукань, на замовлення, зметою умисного вбивства, зробили в ОСОБА_43 кілька пострілів зпістолетів, спричинивши три вогнепальні ушкодження різних частин тіла, внаслідок чого настала смерть, а ОСОБА_26 з використанням автомобіля «Форд Сієрра», державний номерний знак НОМЕР_12 , та викраденого транспортного засобу ВАЗ-21093, на якому для маскування був установлений державний номерний знак НОМЕР_7 , забезпечив транспортування інших співучасників.
		15 січня 1999 року приблизно о 22:00 ОСОБА_22 , будучи особою, котра раніше вчинила умисні вбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_26 тадвома невстановленими слідством особами на замовлення іншої невстановленої слідством особи з корисливих мотивів за грошову винагороду вчинив у приміщенні бару «Каравела», розташованого на АДРЕСА_6 , умисне вбивство ОСОБА_44 , ОСОБА_45 та ОСОБА_53 .
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей  ОСОБА_22 та невстановлена особа з метою маскування одягнули шапки та рукавички, зайшли в бар «Каравела» та навмисно вбили ОСОБА_44 , ОСОБА_45 і ОСОБА_46 , зробивши в них прицільні постріли з двох автоматів у різні частини тіла, унаслідок чого були заподіяні: ОСОБА_54  54вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_55  72 вогнепальні кульові поранення; ОСОБА_56  53 вогнепальні кульові поранення, від яких потерпілі отримали ушкодження внутрішніх органів та померли.  ОСОБА_26 , керуючи автомобілем «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_13 , транспортував інших співучасників на місце злочину й назад, а ще одна невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою длязабезпечення безпеки виконавців убивства.
		18 квітня 1999 року приблизно о 04:30 ОСОБА_22 , будучи особою, котрараніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_26 та двома невстановленими слідством особами, назамовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів, за грошову винагороду, брав участь у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_47 , а також ОСОБА_48 як очевидця цього злочину.
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану і розподілу ролей всі співучасники шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дня ОСОБА_47 , з урахуванням чого обрали часімісце скоєння вбивства. ОСОБА_22 та ОСОБА_26 звикористанням автомобіля ВАЗ-2109, державний номерний знак НОМЕР_14 , транспортували невстановлених слідством осіб на місце події й назад. Одна іззазначених осіб на автостоянці поблизу нічного клубу «Космо», розташованого на Гагарінському плато, 5 у м.Одесі, пострілами з пістолета «Браунінг» безпосередньо позбавила життя ОСОБА_47 , а також ОСОБА_48 з метою приховування цього вбивства. Інша невстановлена слідством особа спостерігала за навколишньою обстановкою для забезпечення безпеки виконавця злочину.
		11 серпня 1999 року приблизно о 21:30 ОСОБА_22 , будучи особою, котрараніше вчинила умисні вбивства, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_26 та невстановленою слідством особою, на замовлення іншої невстановленої особи, з корисливих мотивів вчинив поблизу будинку АДРЕСА_7 умисне вбивство ОСОБА_57 .
		Відповідно до заздалегідь розробленого плану та розподілених ОСОБА_26 ролей він, ОСОБА_22 , та невстановлена слідством особа шляхом прихованого спостереження встановили маршрути пересування і розпорядок дняпотерпілого, з урахуванням чого обрали час і місце вчинення злочину. ОСОБА_26 з використанням автомобіля «Опель Кадетт», державний номерний знак НОМЕР_13 , забезпечив прибуття виконавців убивства до будинку потерпілого і швидкий відхід з місця події. ОСОБА_22 і невстановлена слідством особа безпосередньо позбавили ОСОБА_58 життя кількома пострілами з пістолетів.
		У серпні 1999 року ОСОБА_24 , будучи одним з керівників структурної групи озброєної банди, з мотивів помсти за придбання ОСОБА_59 квартири, наяку він претендував, вирішив організувати його вбивство.
		Виконання злочину ОСОБА_24 замовив за грошову винагороду іншим учасникам банди  ОСОБА_22 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 та чотирьом невстановленим слідством особам.
		Відповідно до заздалегідь розробленого ОСОБА_24 плану та розподілу ролей ОСОБА_22 , ОСОБА_27 , ОСОБА_26 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 ічотири невстановлені особи шляхом прихованого спостереження встановили місце проживання ОСОБА_50 та його розпорядок дня, з урахуванням чогообрали час і місце втілення свого наміру. Дві невстановлені слідством особи передали ОСОБА_27 , ОСОБА_26 та ОСОБА_25 знаряддя вбивства  пістолети ПМ та ІЖ78-7,6, ОСОБА_28 з використанням автомобіля ВАЗ-2109 транспортував інших співучасників на місце події й назад, а ОСОБА_25 спостерігав за потерпілим, а також за навколишньою обстановкою длязабезпечення безпеки виконавців злочину.
		ОСОБА_27 та ОСОБА_26 30 серпня 1999 року приблизно о 23:45 у дворі будинку АДРЕСА_8 з метою позбавлення ОСОБА_50 життя здійснили в нього кілька пострілів з пістолетів.
		Унаслідок цих дій потерпілий отримав тяжкі, небезпечні для життя тілесніушкодження у виді проникаючих вогнепальних кульових поранень зушкодженням внутрішніх органів. Однак його смерть не настала завдяки своєчасно наданій медичній допомозі, тобто з причин, які не залежали від волі засуджених.
		Таким чином, ОСОБА_22 , будучи особою, котра раніше вчинила умиснівбивства, за попередньою змовою з ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_25 та невстановленими слідством особами брав участь за винагороду взамаху на життя ОСОБА_60 .
		Приблизно в лютому 1999 року невстановлена слідством особа замовила ОСОБА_24 організувати вбивство ОСОБА_61 . Виконуючи замовлення, ОСОБА_24 розробив план злочину і доручив його виконання ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та іншій невстановленій особі.
		Для виконання замовлення ОСОБА_22 за попередньою змовою з ОСОБА_26 і невстановленою слідством особою незаконно придбав мисливські рушниці моделей Б16№ НОМЕР_15 і ІЖ-К16№ НОМЕР_16 , з яких виготовив обрізи і зберігав ці предмети за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_3 доїхвиявлення та вилучення працівниками міліції.
		19 березня 1999 року приблизно о 08:00 ОСОБА_22 , керуючи автомобілем ВАЗ-21093, державний номерний знак НОМЕР_14 , разом з невстановленою слідством особою прибули до будинку АДРЕСА_9 іпроводили там приховане спостереження для встановлення маршрутів пересування, розпорядку дня ОСОБА_51 і вибору місця нападу на неї.
		Однак цього ж дня приблизно о 08:30 злочинні дії ОСОБА_22 та іншого учасника банди були припинені працівниками міліції, котрі затримали їх біля помешкання потерпілої. Окрім наведеного, 19 березня 1999 року правоохоронними органами було виявлено та вилучено зазначену вище вогнепальну зброю, яку заявник незаконно носив, зберігав і планував використати як знаряддя вбивства.
		Таким чином, умисел ОСОБА_22 та інших співучасників на позбавлення ОСОБА_51 життя не був реалізований з причин, які не залежали від їх волі. Своїми діями ОСОБА_22 як особа, котра раніше вчинила умисні вбивства, запопередньою змовою з ОСОБА_26 і невстановленою слідством особою, вчинив з корисливих мотивів готування до вбивства на замовлення.
		Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
		Рішенням Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) від 26 вересня 2019 року у справі «Скоморохов проти України», якенабуло статусу остаточного в день його винесення, встановлено недотримання конвенційних прав ОСОБА_22 під час досудового розслідування і судового розгляду справи.
		Зокрема, ЄСПЛ констатував порушення права заявника за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі  Конвенція) уматеріальному і процесуальному аспектах у зв`язку з катуванням його у відділі міліції та непроведенням ефективного розслідування цього факту. Використання національним судом як доказів винуватості ОСОБА_22 у вчиненні злочинів даних його явки з повинною і початкових пояснень, одержаних унаслідок жорстокого поводження, Суд визнав несумісним з установленими пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантіями справедливого судового розгляду.
		Суд присудив заявнику 16000 євро в рахунок відшкодування моральної шкоди за порушення державою ст. 3 Конвенції, 5000 євро в рахунок відшкодування судових та інших витрат, понесених під час провадження в Суді.
		ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ
		Зміст заяви про перегляд судових рішень
		Захисник  ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_22 , посилаючись нарішення ЄСПЛ «Скоморохов проти України», подав заяву про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо ОСОБА_22 завиключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу (далі  КПК). У заяві, з урахуванням доповнень та змін до неї, захисник просить судові рішення щодо ОСОБА_22 скасувати, апровадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складів усіх інкримінованих йому злочинів.
		На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що висновки суду провинуватість заявника у бандитизмі та участі у всіх інкримінованих йому закінчених умисних убивствах ґрунтуються, крім іншого, на даних явок зповинною ОСОБА_22 та його початкових показань у статусі свідка, відібраних у результаті встановлених ЄСПЛ фактів жорстокого поводження іпорушення права на захист. Посилається захисник і на відсутність доказів участі ОСОБА_22 у замаху на вбивство ОСОБА_50 та готуванні довбивства ОСОБА_61 .
		Мотивуючи таку позицію, захисник наводить аргументи щодо невинуватості заявника у скоєнні вбивств, за які його засуджено. Зокрема, зазначає, щопокладені в основу вироку початкові показання і ОСОБА_22 , і ОСОБА_26 були відібрані внаслідок застосування недозволених методів слідства, за змістом є малоінформативними, містять низку протиріч щодо істотних обставин подій, суперечать показанням свідків-очевидців і викликають обґрунтовані сумніви у своїй достовірності. Захисник, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважає, що суд не навів переконливих мотивів, через які він узяв до уваги одні свідчення ОСОБА_26 та відкинув інші. Крім цього, захисник наводить версію провчинення вбивства  ОСОБА_44 , ОСОБА_45 та ОСОБА_46 іншими особами, обґрунтовуючи таке твердження власною оцінкою окремих наявних уматеріалах справи доказів та відомостей з інших джерел, зокрема повідомлень у засобах масової інформації.
		Під час розгляду справи захисником надано суду свідоцтво про смерть ОСОБА_22 .
		Дружина померлого ОСОБА_22  ОСОБА_20 подала клопотання, в якому повідомила, що заперечує проти закриття провадження у зв`язку зісмертю засудженого та наполягає на перегляді судових рішень завиключними обставинами з метою реабілітації померлого. До клопотання долучено договір про надання правової допомоги від 01 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_20 та адвокатом ОСОБА_19 .
		Отже, провадження про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від14червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом щодо ОСОБА_22 не може бути закрито у зв`язку зі смертю, а підлягає продовженню.
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_19 підтримав своє прохання тапросив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_22 і закрити провадження у справі за відсутністю у діях останнього складів злочинів.
		Прокурор просив задовольнити заяву частково, на підставі рішення ЄСПЛ виключити з судових рішень посилання як докази на явки з повинною ОСОБА_22 , відібрані за відсутності захисника, та показання засудженого як свідка через істотне порушення вимог Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі  КПК 1960 року) під час вчинення процесуальних дій.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_19 і ОСОБА_20 , за клопотанням якої здійснюється судове провадження, тапрокурора ОСОБА_21 , розглянувши наявні матеріали справи, Велика Палата дійшла таких висновків.
		Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває підїїюрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст.1Конвенції).
		Згідно з вимогами п. 1 ст. 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006року № 3477-IV (далі  Закон № 3477-IV) встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції
		Мотивуючи свої висновки про доведеність предявленого ОСОБА_22 обвинувачення, суд послався у вироку, крім іншого, на явки з повинною заявника від 04 квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002року, в яких ОСОБА_22 повідомляв про безпосереднє виконання нимубивств ОСОБА_62 , ОСОБА_43 , ОСОБА_46 , ОСОБА_63 , ОСОБА_44 , ОСОБА_49 , а також про свою причетність до вбивства ОСОБА_47 і ОСОБА_48 (т. 58, а. с. 2, 5, 6, 129137).
		Однак, ці докази не можуть вважатися допустимими у звязку з невідповідністю способу їх одержання вимогам Конвенції і нормам національного законодавства.
		Як убачається з матеріалів справи, працівники міліції затримали ОСОБА_22 29 березня 2002 року(т. 21, а. с. 110, 114; т. 75, а. с. 269). Проте затримання було оформлено відповідним протоколом лише 06 квітня 2002 року (т. 21, а. с. 98114). Таким чином, явки з повинною ОСОБА_22 написав у період незадокументованого тримання під вартою (т. 58, а. с. 213).
		09 квітня 2002 року заявника було допитано як свідка без участі захисникавмежах кримінальної справи за фактами вбивств, вчинених іншими учасниками банди у м. Маріуполі. У цих показаннях ОСОБА_22 також підтверджував свою участь у вбивствах  ОСОБА_62 , ОСОБА_43 , ОСОБА_46 , ОСОБА_63 , ОСОБА_44 , ОСОБА_49 , ОСОБА_47 і ОСОБА_48 (т.58, а. с. 129137).
		Проте в усіх подальших показаннях, наданих у статусі підозрюваного йобвинуваченого після вступу у справу 10 квітня 2003 року захисника, заявник свою причетність до цих злочинів заперечував, посилаючись на самообмову внаслідок застосування недозволених методів слідства.
		Твердження засудженого про примушування його до зізнання у вбивствах насильницьким шляхом узгоджувалися з результатами його судово-медичного огляду 21 квітня 2002 року, відображеними у висновку експерта від 25 травня 2002 року. Згідно з наведеним висновком у ОСОБА_22 було виявлено легкі тілесні ушкодження у виді численних саден і крововиливів, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів за один або два тижні до проведення експертизи (т.73,а.с.4143). Зазначений час охоплювався періодом затримання заявника міліцією без процесуального оформлення, коли він написав явки з повинною.
		Заподіяння ОСОБА_22 під час перебування під контролем правоохоронних органів серйозних тілесних ушкоджень, походження яких ціоргани не змогли переконливо пояснити, за висновками міжнародної судової установи, становило катування і порушення права заявника у матеріальному аспекті ст. 3 Конвенції.
		Не було реалізовано право ОСОБА_22 і в процесуальному аспекті цієїстатті Конвенції, оскільки ефективного розслідування за його скаргами нажорстоке поводження не проведено.
		Попри численні письмові звернення заявника до прокуратури, починаючи з21травня 2002 року, в яких він докладно повідомляв про застосування щодонього працівниками міліції насильства в період з 29 березня по 04 квітня 2002 року, за цими фактами не проводилося дослідчої перевірки і рішень, передбачених ст. 97 КПК 1960 року, не приймалося. Органи прокуратури невжили заходів для встановлення дійсних обставин зазначених ОСОБА_22 подій, а обмежилися формальними відмовами у виді листів про відсутність підстав для вжиття заходів реагування. Відповідні відмови, якібездіяльність службових осіб у вигляді невчинення необхідних процесуальних дій і неприйняття рішень, заявник не мав можливості оскаржити в порядку, установленому чинним на той час кримінально-процесуальним законом.
		Суди під час розгляду кримінальної справи ґрунтовно не розглянули доводів ОСОБА_22 про написання ним явок з повинною і надання початкових зізнавальних показань внаслідок застосування недозволених методів слідства. Попри встановлений експертним шляхом факт наявності у заявника тілесних ушкоджень, суди, спростовуючи відповідні доводи, обмежилися посиланням насвідчення виключно зацікавлених осіб  працівників міліції, які заперечували протиправні дії зі свого боку.
		Не відповідала вимогам Конвенції і процедура допиту ОСОБА_22 09квітня2002року з огляду на неспростований звязок відповідних показань іззазначеними вище фактами жорстокого поводження і порушення права назахист. Адже, незважаючи на фактичне поводження зі ОСОБА_22 якзпідозрюваним в умисних убивствах за обтяжуючих обставин, формально віндопитаний у статусі свідка. Зазначене позбавляло заявника можливості скористатися процесуальними гарантіями, установленими законом для підозрюваного, у тому числі правом мати захисника і побачення з ним допершого допиту.
		Наведені обставини свідчать про те, що явки з повинною ОСОБА_22 від04квітня 2002 року та його показання як свідка від 09 квітня 2002 року буливідібрані всупереч міжнародним зобовязанням України за обставин, щовикликають сумніви в їх добровільності. Використання судом цих доказів напідтвердження висунутого ОСОБА_22 обвинувачення було несумісним з установленими п. 1 ст. 6 Конвенції гарантіями справедливості судового розгляду.
		Оцінюючи законність і обґрунтованість вироку та ухвали Верховного СудуУкраїни в контексті констатованих міжнародною судовою установою порушень вимог Конвенції, Велика Палата звертає увагу на те, що на час прийняття цих судових рішень діяли Конституція України і Закон України від29червня 2004 року №1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі  Закон № 1906-IV).
		Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода наобов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		До таких договорів належить Конвенція, ратифікована Україною на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
		Як передбачено ч.1 ст. 5 Закону № 1906-IV, чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню відповідно до норм міжнародного права. Органи державної влади, до відання яких віднесені врегульовані цими договорами питання, згідно із ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону забезпечують виконання відповідних міжнародних зобов`язань.
		Таким чином, під час розгляду справи суди були зобов`язані дотримуватися вимог Конвенції як частини національного законодавства.
		Установлені міжнародно-правовими нормами і сформовані ЄСПЛ стандарти доказування відображені і в нормах національного законодавства, чинного начас постановлення вироку й ухвали.
		Зокрема, у розумінні ч. 1 ст. 65 КПК 1960 року доказами, можуть вважатися лише дані, на підставі яких передбачені цим Кодексом обставини кримінальної справи встановлюються у визначеному законом порядку.
		Таким чином, обов`язковим критерієм допустимості доказів є одержання їхузаконний спосіб. Порушення цієї вимоги є безумовною перешкодою длявикористання доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненні злочину. Адже згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
		Частина 3 ст. 22 КПК 1960 року встановлює заборону домагатись показань обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
		Підозрюваному відповідно до ч. 2 ст. 43-1 КПК 1960 року гарантовано право мати захисника і побачення з ним до першого допиту.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 67, ч. 3 ст. 323 КПК 1960 року суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному йоб`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом. Зазначене включає обов`язок перевіряти кожний доказ на предмет допустимості за критеріями законності його одержання.
		З огляду на викладене не ґрунтується на нормах міжнародного права інаціонального кримінально-процесуального законодавства використання судами для доведеності винуватості ОСОБА_22 у злочинах даних, вявках з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від09квітня2002року, одержаних унаслідок неспростованих правоохоронними органами фактів насильства і порушення права на захист.
		Отже, посилання на зазначені докази, підлягають виключенню із судових рішень.
		Проте нівелювання доказового значення власних зізнань ОСОБА_22 вкримінально караних діях не впливає на законність і обґрунтованість висновків судів у частині визнання його винуватим у бандитизмі, вчиненні ускладі банди вбивств ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_63 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , замаху навбивство ОСОБА_50 та готування до вбивства ОСОБА_51 , кваліфікації злочинів і призначення покарання.
		Адже ОСОБА_22  засуджено за ці злочини на підставі сукупності інших доказів, які не були отримані внаслідок явок з повинною від 04 квітня 2002 року і показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року.Зміст цих доказів докладно наведено у вироку та ухвалі, вони були досліджені в судовому засіданні, ретельно перевірені й оцінені судом згідно з вимогами ст. 67 КПК 1960 року. Невідповідності процедури одержання цих доказів вимогам Конвенції міжнародною судовою установою не констатовано.
		Участь ОСОБА_22 у банді
		Так, в основу висновків суду щодо існування злочинного обєднання, наявності внього юридичних ознак банди й участі в ній ОСОБА_22 покладено показання інших співучасників, свідків, дані, що містяться в матеріалах документування виявлення й вилучення речових доказів, результати їхекспертних досліджень та інші відомості, порядок одержання якихнебувпов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав ОСОБА_22 .
		Зокрема, визнавши доведеною відповідну частину обвинувачення  ОСОБА_22 , суд узяв до уваги показання ОСОБА_26 і ОСОБА_27 за участю їх захисників під час досудового слідства івсудовому засіданні, свідчення ОСОБА_23 та ОСОБА_28 на досудовому слідстві про їхню участь в озброєному угрупуванні, а також ОСОБА_64 , ОСОБА_26 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 та ряду інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження.
		Як зазначали у своїх показаннях підозрювані та обвинувачені ОСОБА_23 , ОСОБА_27 і ОСОБА_26 , злочинне об`єднання мало складну організаційну структуру і складалося з низки ланок, кожна з яких спеціалізувалася на певному напрямку діяльності. Очолювана ОСОБА_26 ланка, до якої входили ОСОБА_22 та ОСОБА_68 , займалася силовими акціями, насамперед вбивствами на замовлення, а також прихованим спостереженням за особами, на яких вказували керівники банди. Наведені свідчення містили докладну інформацію про стійкість, згуртованість угрупування, його горизонтальну розгалуженість і вертикальну систему ієрархічних зв`язків, жорсткий розподіл ролей і функцій, планування злочинної діяльності, способи її приховування й запобігання викриттю правоохоронними органами. (т. 1, а. с. 122; т. 9, а. с. 24; т. 11, а. с. 66, 67; т. 18, а. с. 25; т. 34, а.с.3644; т. 54, а. с. 1113).
		Крім цього, ОСОБА_26 у своїх показаннях за участю захисника якпідозрюваний та обвинувачений детально описував заведений з урахуванням ієрархічного підпорядкування порядок виконання його ланкою замовлень навбивства. Як повідомляв цей засуджений, ОСОБА_27 ставив перед ним завдання фізично усунути людину, надавав її фотографії, анкетні дані й адресу. Він, ОСОБА_26 , передавав замовлення разом з фотографіями й інформацією про майбутню жертву ОСОБА_22 та ОСОБА_69 , встановлював строк вчинення вбивства і про виконання завдання доповідав ОСОБА_27 . За свідченнями ОСОБА_26 , члени його ланки використовували у злочинній діяльності пістолети, пістолети-кулемети, автомати, гранатомет (т. 1, а. с. 128, 129; т. 6, а.с.24; т. 52, а. с. 68).
		Про наявність у банди великої кількості вогнепальної зброї з боєприпасами тавибухових пристроїв повідомляли у своїх свідченнях під час досудового слідства, крім ОСОБА_26 , також ОСОБА_28 , ОСОБА_23 і ОСОБА_27 . При цьому ОСОБА_27 уточнював, що один із керівників банди ОСОБА_70 закупив партію пістолетів марки ІЖ, перероблених для стрільби патронами калібру 5,45мм, і застосування цієї зброї свідчило про вчинення злочинів їх угрупуванням. Зазначалося в усіх наведених свідченнях іпро використання бандою транспортних засобів  як належних членам злочинного об`єднання, так і викрадених (т.1, а.с.130; т.9, а.с.3, 40; т.11, а.с.66, 67; т.18, а.с. 2028).
		Також у судовому засіданні за участі захисників ОСОБА_26 та ОСОБА_27 підтвердили факт існування з 1996 року в м. Одесі озброєноїбанди ОСОБА_71 , до складу якої в різний час, в тому числі через ОСОБА_72 , увійшли вони, а також ОСОБА_23 , ОСОБА_28 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та інші особи, і всі вони брали участь вцій стійкій ієрархічній озброєній організованій групі (якою визнається банда) та у різному складі у вчинюваних нею нападах і вбивствах громадян, в тому числі і членів іншого злочинного угрупування, керівником якого був ОСОБА_73 .
		Повідомлені ОСОБА_28 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 та ОСОБА_26 обставини щодо арсеналу банди об`єктивно підтверджені даними: протоколу виїмки про виявлення та вилучення в підвалі будинку, щоналежав сім`ї ОСОБА_28 , 12 одиниць вогнепальної зброї  автоматів, пістолетів-кулеметів, пістолетів, револьверів різних марок та моделей, а також 640 патронів до них, гранатомета, десяти гранат і тротилу; висновків судових балістичної та вибухово-технічної експертиз зазначеної зброї, боєприпасів, вибухових пристроїв і вибухових речовин; протоколу огляду та вилучення замісцем тимчасового проживання ОСОБА_22 двох обрізів мисливських рушниць. У підвалі будинку сім`ї ОСОБА_28 було виявлено, крім іншого, пістолет ІЖ 78 калібру 5,45 мм, використання якого ОСОБА_27 називав характерною ознакою вчинення злочину їх злочинним об`єднанням (т.10, а.с.21, 22; т.11, а.с.38; т.15, а. с. 22, 129134, 242, 243; т.16, а.с. 126, 127).
		Інша частина арсеналу  автомати, гвинтівка, пістолети, 806 патронів до них, оптичні приціли, пристрої для безшумової стрільби, тротилова шашка і тротил, зберігалася за дорученням ОСОБА_67 та невстановленої слідством особи у ОСОБА_74 , засудженого за незаконне поводження із цими предметами вироком Апеляційного суду Донецької області від 06 липня 2004 року, якийнабрав законної сили. Факти зв`язків ОСОБА_74 з учасниками банди і належності зброї цьому злочинному угрупуванню встановлено на підставі зазначеного вище вироку, свідчень ОСОБА_74 під час досудового слідства, у тому числі в ході відтворення обстановки і обставин події, показань свідків ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , висновків судових балістичної тавибухово-технічної експертиз (т.3, а.с.6068, 90100; т.4, а. с.412, 7080, 101107).
		Факт використання злочинним об`єднанням як частини матеріально-технічної бази одержаних злочинним шляхом автомобілів зі зміненими реєстраційними номерами і прикриття цих дій за допомогою підроблених документів установлено судом за результатами дослідження й оцінки, зокрема: даних протоколів оглядів автомобілів ВАЗ-21063 та «Москвич-21412», використаних під час вчинення вбивств, автомобілів ВАЗ-21093, ВАЗ-2108; показань свідків ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86  про незаконне заволодіння цими транспортними засобами й номерними знаками, під якими їх використовували члени банди і які належали іншим автомобілям; інформації органів внутрішніх справ щодо реєстрації відповідних об`єктів; даних протоколу виїмки у домоволодінні сім`ї ОСОБА_28 викраденого номерного знака на автомобіль «Москвич403» (т.4, а.с.1924, 187, 207, 238242, 249251; т.5, а.с.169, 242; т.11, а.с.150152, 161166; т.12, а.с.140; т.30, а.с.116121, 143145, 218, 219; т.31, а.с.5864; т.39, а.с.233235).
		На підставі цих та інших доказів у їх сукупності і взаємозв`язку суд дійшов переконливих висновків про доведеність поза розумним сумнівом участі ОСОБА_22 у стійкому озброєному злочинному об`єднанні, створеному для вчинення з метою наживи нападів, убивств та інших тяжких насильницьких злочинів, і кваліфікував його дії як бандитизм.
		Епізод щодо потерпілого ОСОБА_87 .
		Визнаючи доведеним обвинувачення ОСОБА_22 в умисному вбивстві ОСОБА_42 , суд послався на послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_26 , дані ним 25 лютого та 25 травня 2002 року за участю захисника, про те, що на замовлення ОСОБА_27 за грошову винагороду вінорганізував цей злочин і разом із заявником брав участь у його вчиненні. Знаведених свідчень слідувало, що в жовтні 1998 року ОСОБА_26 передав ОСОБА_22 одержані від ОСОБА_27 фотографію ОСОБА_42 , інформацію про його анкетні дані й адресу, а також пістолет із глушником. Співучасники разом упродовж двох днів стежили за потерпілим, після чого на автомобілі під керуванням ОСОБА_26 прибули до будинку ОСОБА_42 , і ОСОБА_22 убив його кількома пострілами з пістолета. Як зазначав ОСОБА_26 , за виконання замовлення він одержав від ОСОБА_27 6000дол. США, а ОСОБА_22  5000 дол. США (т.1,а.с.131, 140, 141).
		Показання ОСОБА_26 щодо застосованого ОСОБА_22 способувбивства узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_88 та ОСОБА_89 , котрі знаходилися неподалік місця злочину і чули звуки, характерні для пострілів з пістолета з використанням глушника. Бачили свідки ісилует чоловіка, котрий тікав від будинку ОСОБА_42 (т.36, а.с.6872, 224226).
		Повідомлені ОСОБА_26 обставини обєктивно підтверджені даними протоколу огляду місця події щодо фіксації слідової картини злочину, висновків судово-медичної та судово-балістичних експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_90 вогнепальних поранень, які призвели дойого смерті і були заподіяні пострілами з пістолета (т.36, а.с. 3443, 9399, 124127, 154159).
		Епізод щодо потерпілого ОСОБА_52 .
		В основу своїх висновків про винуватість заявника у вчиненні цього злочину судобґрунтовано поклав показання в судовому засіданні ОСОБА_26 проте,що у жовтні-листопаді 1998 року ОСОБА_22 та ОСОБА_91 застрелили ОСОБА_43 з пістолетів, а він, ОСОБА_26 , транспортував наавтомобілі безпосередніх виконавців убивства.
		Під час досудового слідства в ході допитів як обвинуваченого та відтворення обстановки і обставин події ОСОБА_26 за участю захисника давав аналогічні свідчення щодо факту і способу позбавлення ОСОБА_43 життя ОСОБА_22 (т.1, а.с.131; т.39, а.с.12, 13, 1621).
		Показання ОСОБА_26 щодо використаного співучасниками транспортного засобу, маршруту їх пересування, способу вчинення злочину, а також кількості його безпосередніх виконавців узгоджувалися з показаннями свідків ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 та ОСОБА_95 .
		Зокрема, за змістом показань свідка ОСОБА_93 , перед убивством ОСОБА_43 двоє чоловіків на автомобілі ВАЗ-2109 білого кольору прибули до місця його проживання, а одразу після стрілянини підбігли до цього автомобіля та швидко поїхали на ньому з місця події. Цей транспортний засіб ОСОБА_96 бачила поблизу будинку потерпілого як у день його загибелі, такіза кілька днів до цього. Зазначених двох чоловіків, котрі знаходилися біля помешкання ОСОБА_43 й тікали після стрілянини, бачили також свідки ОСОБА_97 і ОСОБА_98 (т.38, а.с.5759, 6365, 134, 135, 140, 141; т.39, а.с.117, 118, 155, 156, 161163, 167).
		Повідомлені ОСОБА_26 обставини обєктивно підтверджені даними: протоколів огляду місця події щодо фіксації слідової картини вбивства, а також виявлення використаного співучасниками злочину автомобіля ВАЗ-2109; висновків судових медичних, медико-криміналістичної та балістичної експертиз щодо кількості, характеру, локалізації завданих ОСОБА_99 вогнепальних поранень, які стали безпосередньою причиною його смерті і були заподіяні пострілами з двох різних пістолетів (т.38, а.с. 3136, 172, 209231; т.40, а.с.110, 35, 36).
		Епізод щодо потерпілих ОСОБА_44 , ОСОБА_63 та ОСОБА_53 .
		На підтвердження своїх висновків про винуватість заявника в зазначеному злочині суд послався у вироку на показання ОСОБА_26 як обвинуваченого, які були надані в присутності захисника під час досудового слідства, атакожусудовому засіданні, про участь ОСОБА_22 і ОСОБА_67 ворганізованому останнім і вчиненому в січні 1999 року вбивстві трьох членівконкуруючого з їх бандою злочинного угрупування ОСОБА_100 , а саме ОСОБА_44 , ОСОБА_46 та ОСОБА_101 . З наведених свідчень слідувало, що, готуючись до вбивства, ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та ОСОБА_102 упродовж півроку стежили за потерпілими, у день убивства ОСОБА_26 наавтомобілі привіз інших співучасників на місце події і страхував їх, а ОСОБА_22 та ОСОБА_102 у приміщенні бару «Каравела» розстріляли ОСОБА_44 , ОСОБА_46 та ОСОБА_63 з автоматів (т.1, а.с. 122133; т.44, а.с.225, 226).
		Факт стеження за ОСОБА_103 та ОСОБА_104 під час підготовки дозлочину підтверджували у своїх показаннях також засуджені ОСОБА_23 і ОСОБА_27 (т.18, а.с.28; т.34, а.с. 20, 21).
		Свідчення ОСОБА_26 щодо способу позбавлення потерпілих життя імаршруту пересування ОСОБА_22 та ОСОБА_67 узгоджувалися зпоказаннями свідків ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 та ОСОБА_112 . Безпосереднім очевидцем злочину була ОСОБА_113 , а решта свідків чули постріли автоматними чергами й бачили чоловіків, котрі тікали від бару « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». ОСОБА_114 також уточнював, що стріляли одночасно з двох автоматів, оскільки одна черга «перебивала» іншу (т.42, а.с.121123, 125, 126, 157174, 195210, 228, 229, 246248).
		Крім цього, наведені ОСОБА_26 відомості про знаряддя вбивства ікількість його безпосередніх виконавців об`єктивно підтверджені даними: протоколу огляду місця події та висновку судово-балістичної експертизи щодовиявлення й вилучення в приміщенні бару «Каравела» великої кількості куль та гільз, стріляних з двох екземплярів автоматів Калашникова; висновків судово-медичних та медико-криміналістичних експертиз про заподіяння ОСОБА_55 , ОСОБА_115 та ОСОБА_116 численних вогнепальних кульових поранень, які стали безпосередньою причиною смерті і могли бути спричинені пострілами із двох зазначених автоматів (т.42, а.с.1643; т.43, а.с.1243, 67101, 125153, 175184, 195204, 215222, 245250).
		Епізод щодо потерпілих ОСОБА_47 та ОСОБА_117 .
		Визнавши пред`явлене ОСОБА_22 обвинувачення за цим епізодом доведеним, суд використав у вироку показання ОСОБА_26 , надані під час досудового слідства та в судовому засіданні про його участь і участь ОСОБА_22 у вчиненні вказаного злочину. Як зазначав ОСОБА_26 , напочатку квітня 1999 року він отримав від ОСОБА_27 завдання знайти ОСОБА_47  учасника злочинного угрупування ОСОБА_100 з метою його вбивства. 18 квітня 1999 року вони зі ОСОБА_22 знайшли цю особу вбарі «Космо», про що ОСОБА_26 повідомив телефоном ОСОБА_118 . Післяцього ОСОБА_102 приїхав у бар з ОСОБА_119 і пострілами звогнепальної зброї вбив ОСОБА_47 й ОСОБА_48 , котрий знаходився разом з ним. Відповідно до свідчень ОСОБА_26 під час убивства вони зі ОСОБА_22 в автомобілі останнього на прохання ОСОБА_67 чекали безпосередніх виконавців злочину, а в подальшому відвезли ОСОБА_67 з місця події (т.1, а.с.131; т.45, а.с. 101, 102).
		Наведені показання щодо способу позбавлення потерпілих життя івикористаного знаряддя узгоджувалися з даними: протоколу огляду місця події з фіксацією слідів злочину, а також виявлення неподалік нічного клубу «Космо» пістолета «Браунінг» з глушником; висновків судових медичних, медико-криміналістичних та балістичної експертиз про кількість, характер і локалізацію завданих ОСОБА_120 й ОСОБА_121 вогнепальних поранень, якіпризвели до їх смерті та були заподіяні пострілами з виявленого пістолета (т.45, а. с.17, 20, 39, 40; т.47, а.с.1720, 6569, 9598, 133138, 164171).
		Об`єктивно підтверджена іншими доказами достовірність показань ОСОБА_26 відносно дій безпосередніх виконавців убивства переконливо свідчила про відсутність підстав не довіряти цим показанням і в іншій частині, утому числі щодо участі і ролі у злочині ОСОБА_22 .
		Всупереч доводам захисника у заяві, суд дав належну оцінку й деяким неточностям у показаннях ОСОБА_26 щодо деталей подій і обґрунтовано невизнав їх підставами для сумнівів у достовірності показань у цілому щодо обставин, які мали істотне значення для вирішення питання про доведеність пред`явленого заявнику обвинувачення і кримінально-правової кваліфікації йогодій. Більш того, окремі розбіжності в показаннях ОСОБА_26 свідчили про вільний вибір ним процесуальної поведінки, самостійне й добровільне відтворення подій, що відбувалися за його участю настільки, наскільки цейзасуджений їх пам`ятав і вважав за необхідне повідомляти правоохоронним органам з огляду на обрану позицію.
		Попри те, що заявник безпосередньо не спричиняв ОСОБА_120 та ОСОБА_121 тілесних ушкоджень, які призвели до їх смерті, судприюридичній оцінці дій ОСОБА_22 обґрунтовано взяв до уваги те, що заявник був об`єднаний з іншими членами банди єдиним умислом навбивство і відповідно до розробленого плану й технічного розподілу функцій виконав частину обсягу дій, на думку групи співучасників, необхідних дляреалізації злочинного наміру. З огляду на викладене суд дійшов правильного висновку про участь ОСОБА_22 у зазначеному вбивстві якспіввиконавця.
		Перевіряючи законність і обґрунтованість висновків судів щодо використання увироку інших доказів винуватості ОСОБА_22 у бандитизмі та умисних убивствах ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_63 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 та ОСОБА_48 , крім початкових свідчень заявника, Велика Палата не знаходить підстав вважати ці інші докази недопустимими з погляду сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree).
		Зміст даної доктрини полягає в недопустимості як доказів, одержаних безпосередньо внаслідок порушення гарантованих Конвенцією прав людини, так і інших засобів доказування, що випливають з них та є похідними. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є неможливість їх одержання за відсутності даних, отриманих незаконним шляхом (рішення у справі «Гефген проти Німеччини», п. 5052 рішення у справі «Шабельник проти України (№2)», п.66 рішення у справі «Яременко проти України (№2)»).
		Показання ОСОБА_22 , ОСОБА_26 ,  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_23 є різними джерелами інформації, самостійними танепов`язаними одне з одним. Матеріали справи не містять об`єктивних даних, якібисвідчили про неможливість перших допитів інших співучасників якпідозрюваних та обвинувачених за умови неотримання працівниками міліції явок з повинною ОСОБА_22 і показань заявника як свідка. Змістсвідчень ОСОБА_26 ,  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_23 не був зумовлений відомостями, наданими ОСОБА_22 правоохоронним органам.
		Натомість показання ОСОБА_26 щодо ролі й участі заявника у банді, а також обставин вчинення ОСОБА_22 убивств у складі злочинного об`єднання стосувалися фактів, відомих ОСОБА_26 як учаснику відповідних подій. Показання ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_23 і свідків містили інформацію, сприйняту ними безпосередньо або одержану від інших осіб незалежно від змісту явок з повинною заявника та його свідчень органам досудового слідства. Таким чином, немає підстав вважати, що за відсутності урозпорядженні працівників міліції початкових зізнань ОСОБА_22 узлочинах характер і обсяг фактичних даних, повідомлених у показаннях іншими засудженими і свідками, був би іншим.
		У протоколах оглядів та виїмок, висновках судових медичних, медико-криміналістичних, балістичних, вибухово-технічних експертиз задокументовано виявлення та вилучення зброї та інших об`єктів матеріально-технічної бази банди, речових доказів вчинених нею злочинів, фіксацію слідів, наслідків убивств та замахів на вбивства і результати їх експертних досліджень. Усіцізасоби доказування відображають об`єктивні відомості, спосіб одержання яких також не має ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з результатами слідчих дій зі ОСОБА_22 .
		Крім цього, оцінюючи в межах своїх повноважень з перегляду судових рішень упорядку виключного провадження законність урахування судами показань ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_23 як прямих доказів винуватості ОСОБА_22 в убивствах і бандитизмі, Велика Палата бере до уваги те, що порушень їх конвенційних прав під час допитів міжнародною судовою установою не констатовано.
		Доводи ОСОБА_26 на початку судового розгляду, а також твердження інших засуджених та їх захисників про застосування щодо ОСОБА_26 недозволених методів слідства, внаслідок чого він обмовив себе та інших засуджених, у тому числі ОСОБА_22 , у вчиненні злочинів, були предметом ретельної перевірки суду і не знайшли свого підтвердження.
		При цьому суд узяв до уваги, що заподіяння ОСОБА_26 тілесних ушкоджень, виявлених у нього відповідно до висновків судово-медичних експертиз від25і28 травня 2002 року, внаслідок насильства, застосованого працівниками міліції в установлених законом межах у відповідь на опір під час затримання, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 29 грудня 2003 року ОСОБА_26 засуджено за вчинення такого опору за ч. 3 ст. 342; ч. 2 ст.345КК. Будь-яких інших тілесних ушкоджень у ОСОБА_26 зафіксовано небуло. Таким чином, жодні встановлені у справі об`єктивні дані не свідчили прозастосування щодо цього засудженого насильства після затримання, коливін уже перебував під контролем правоохоронних органів і допитувався зприводу обставин вчинених злочинів.
		Постановою прокуратури за результатами перевірки заяв  ОСОБА_26  прозастосування недозволених методів слідства в порушенні кримінальної справи щодо службових осіб правоохоронних органів відмовлено (т.7,ас.147,148). В установленому законом порядку це процесуальне рішення не оскаржувалось і не скасовано. Невідповідності зазначеної перевірки вимогам статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті з погляду ефективності розслідування доводів про жорстоке поводження міжнародною судовою установою не констатовано.
		Крім цього, дані під час досудового розслідування показання про його спільну зі ОСОБА_22 участь у вчиненні вбивств ОСОБА_26 частково підтвердив у судовому засіданні. Обставин вчинення цих злочинів, установлених судом першої інстанції на підставі, в тому числі, його показань як підозрюваного та обвинуваченого, а також висновків суду щодо спростування тверджень провідібрання таких свідчень незаконним шляхом, ОСОБА_26 та його захисник в касаційному порядку не оспорювали. Натомість у поданій захисником в інтересах цього засудженого касаційній скарзі захист посилався на суворість призначеного покарання, яке просив пом`якшити.
		До того ж засуджені  ОСОБА_26 ,  ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та їх захисники, атакож засуджений ОСОБА_23 в порядку апеляційної процедури незаперечили правильність посилань суду у вироку як на докази по справі, наявки цих засуджених та їх показання, які вони давали на досудовому слідстві і в суді в тій частині, в якій ними доводилась винуватість всіх засуджених увчиненні інкримінованих їм злочинів (стор. 39 ухвали Верховного Суду України).
		Як видно з вироку, суд відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року перевірив свідчення інших співучасників злочинів з погляду належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності з іншими доказами для визнання пред`явленого ОСОБА_22 обвинувачення доведеним. У ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б могли давати ОСОБА_26 , атакож ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і ОСОБА_23 підстав для обмови заявника і ставити під сумнів правдивість їх свідчень.
		Водночас Велика Палата звертає увагу, що в порядку виключного судового провадження з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року, нездійснюється повторної касаційної процедури, а судові рішення переглядаються лише на предмет впливу встановленого ЄСПЛ недотримання Україною міжнародних зобов`язань на загальну справедливість судового розгляду. Виходячи із зазначеного, керуючись принципом юридичної визначеності, Велика Палата в межах екстраординарного провадження неперевіряє правильність оцінки судами доказів, встановлення фактичних обставин справи, кримінально-правової кваліфікації діянь, дотримання вимог кримінально-процесуального закону і вирішення інших питань, які не пов`язані звизнаними міжнародною установою порушеннями конвенційних прав заявника.
		У разі встановлення за результатами виключного провадження недопустимості окремих використаних судами доказів у зв`язку з одержанням їх усупереч вимогам Конвенції Верховний Суд вирішує питання про законність іобґрунтованість судових рішень у цілому, зокрема, з погляду достатності решти доказів, покладених в основу вироку, для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.
		Доводи захисника про непричетність ОСОБА_22 в убивстві  ОСОБА_44 , ОСОБА_63 та ОСОБА_46 з посиланням на докази, які, найого думку, можуть свідчити про вчинення цього злочину іншою особою, посуті є аргументами щодо невідповідності висновків суду обставинам справи істосуються не питань права, а фактів, жодним чином не пов`язаних зконстатованим ЄСПЛ недотриманням вимог Конвенції. За таких обставин наведені доводи не можуть бути предметом перевірки Верховного Суду в межах виключного судового провадження.
		З урахуванням зазначеного Велика Палата не знаходить підстав констатувати неправильність висновків судів у частині аналізу, оцінки й використання інших доказів участі ОСОБА_22 у банді та вчинення вбивств ОСОБА_42 , ОСОБА_122 ,  ОСОБА_44 , ОСОБА_63 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 і ОСОБА_48 , крім явок з повинною заявника та його показань як свідка від09 квітня 2002 року. Сукупність цих доказів, які не є ні прямим, ніопосередкованим результатом установлених ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань, суди обґрунтовано визнали достатніми для визнання ОСОБА_22 винуватим у зазначених злочинах.
		Епізод щодо потерпілого ОСОБА_60 .
		Перевіряючи судові рішення в частині засудження ОСОБА_22 зацимепізодом, Велика Палата виходить із того, що ні в явках з повинною від04 квітня 2002 року, ні у своїх показаннях як свідка від 09 квітня 2002 року ОСОБА_22 не повідомляв про свою причетність до замаху на вбивство ОСОБА_50 і суд не використовував відповідних доказів на підтвердження пред`явленого йому обвинувачення в цьому злочині.
		Натомість, як видно з вироку, суд умотивував свої висновки про співучасть ОСОБА_22 в посяганні на життя потерпілого іншими доказами, безпосередньо сприйнятими або дослідженими в судовому засіданні йоціненими як кожний окремо на предмет належності, допустимості йдостовірності, так і в сукупності та взаємозв`язку з погляду достатності длявизнання відповідної частини обвинувачення доведеною.
		Зокрема, суд узяв до уваги показання ОСОБА_28 як обвинуваченого прообставини підготовки до злочину. Як слідувало з наведених показань, ОСОБА_22 разом з ОСОБА_28 , ОСОБА_123 , ОСОБА_124 та ОСОБА_25 впродовж двох-трьох тижнів стежили за ОСОБА_59 зметою його вбивства, встановили адресу потерпілого, транспортний засіб, яким він користувався, і місця, які часто відвідував. Після одержання такої інформації, як зазначав ОСОБА_28 , він привіз ОСОБА_26 і ОСОБА_27 добудинку потерпілого і вони стріляли в ОСОБА_50 з пістолетів (т.52,а.с4348, 121131).
		Наведені показання узгоджувалися зі: свідченнями в судовому засіданні ОСОБА_26 , показаннями ОСОБА_27 під час досудового слідства тасудового розгляду, свідченнями ОСОБА_25 як обвинуваченого, відібраними в присутності захисника, про їх спільну участь у підготовці та вчиненні замаху навбивство ОСОБА_50 на замовлення ОСОБА_24 і роль у злочинній діяльності кожного зі співучасників; показаннями потерпілого; даними протоколу огляду місця події, висновків судових медичної та балістичної експертиз щодо обставин посягання на життя ОСОБА_50 , у тому числі способу і знарядь злочину, а також з іншими доказами, зміст яких докладно наведено у вироку (т.18, а.с.45; т.51, а.с.85, 86; т.51, а.с.1224, 156, 157, 207212; т.57, а.с. 45).
		Епізод готування до вбивства ОСОБА_51 і незаконного поводження ОСОБА_22 з вогнепальною зброєю
		Визнаючи заявника винуватим у готуванні до вбивства ОСОБА_51 тавнезаконному придбанні, виготовленні, носінні і зберіганні з цією метою вогнепальної зброї, суд також не посилався в обґрунтування прийнятого рішення на дані явок з повинною заявника та його показання як свідка, відібрані у квітні 2002року.
		В основу вироку у відповідній частині покладено сукупність інших доказів, досліджених, проаналізованих та оцінених за результатами судового розгляду, порядок одержання та використання яких не пов`язаний з установленими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань.
		Зокрема, суд аргументував свої висновки даними явки з повинною ОСОБА_27 про надання ОСОБА_24 восени 1999 року вказівки йому та ОСОБА_28 позбавити ОСОБА_51 життя. При цьому, як зазначав ОСОБА_27 , ОСОБА_24 розповідав їм про спробу ОСОБА_22 , ОСОБА_65 та ОСОБА_26 вчинити зазначений злочин навесні 1999 року, що не було реалізовано у зв`язку із затриманням ОСОБА_22 та ОСОБА_65 працівниками міліції (т.18, а.с.20, 21).
		Факт перебування ОСОБА_22 разом з ОСОБА_26 та ОСОБА_124 поблизу будинку ОСОБА_51 вранці 19 березня 1999рокутазатримання в цьому місці заявника й ОСОБА_65 підтверджено також дослідженими в судовому засіданні свідченнями самого ОСОБА_22 як підозрюваного від 21 березня 1999 року, показаннями свідка ОСОБА_125 , даними явки з повинною ОСОБА_28 від 27 березня 2003року, даними рапорту працівника Малиновського районного відділу Одеського міського управління МВС України в Одеській області і протоколу затримання ОСОБА_22 (т.10, а.с.26, 5658, 63, 186189, 202206; т.54, а.с.8, 9).
		Порушень прав заявника, гарантованих Конвенцією, під час його допиту якпідозрюваного 21 березня 1999 року ЄСПЛ установлено не було. ЄСПЛ констатував невідповідність міжнародним зобов`язанням України поводження зі ОСОБА_22 лише в період кінця березня  початку квітня 2002 року. Відтак ці порушення не вплинули на допустимість як доказів початкових показаньзаявника про обставини його затримання біля помешкання ОСОБА_51 іназаконність висновків суду щодо використання цих свідчень вобвинувальному вироку.
		Окрім наведеного, за змістом явки з повинною ОСОБА_28 , після звільнення зізолятора ОСОБА_26 розповідав, що він разом зі ОСОБА_22 та ОСОБА_124 приїздив до місця проживання ОСОБА_51 з метою їївбивства, проте цьому перешкодило виявлення їх працівниками міліції, узв`язку із чим у подальшому вони не могли виконати замовлення, оскільки потрапили в поле зору правоохоронних органів (т.54, а.с.8, 9).
		Факт озброєння заявника для вчинення вбивства встановлено на підставі протоколу огляду місця події про виявлення та вилучення за місцем тимчасового проживання ОСОБА_22 двох обрізів, а також висновку судово-балістичної експертизи, згідно з яким ці предмети є переробленою вогнепальною зброєю, виготовленою шляхом вкорочення значної частини ствола мисливських рушниць 16 калібру, і придатні для стрільби (т.10, а.с.21, 22, 8991).
		Таким чином, жоден з покладених в основу вироку доказів винуватості ОСОБА_22 у замаху на вбивство ОСОБА_50 та готуванні довбивства ОСОБА_51 не мав ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з явками зповинною заявника та його показаннями як свідка від 09 квітня 2002 року. Сукупність доказів, на яких ґрунтуються висновки суду про доведеність обвинувачення заявника за вказаними епізодами, в результаті виключення ізсудових рішень посилань на явку з повинною і початкові зізнавальні свідчення заявника не впливають на доведеність його винуватості. Повноваженнями переоцінювати окремі засоби доказування і перевіряти правильність висновків судів у частині їхвикористання за іншими критеріями, непов`язаними з констатованими ЄСПЛ порушеннями Україною міжнародних зобов`язань, Велика Палата в межах екстраординарного судового провадження не наділена.
		З огляду на викладене Велика Палата за результатами перегляду судових рішень у зв`язку з визнаним міжнародною судовою установою недотриманням конвенційних прав заявника під час відібрання явок з повинною та його допиту як свідка у квітні 2002 року не знаходить підстав втручатися у вирок та ухвалу вчастині його засудження за епізодами щодо потерпілих ОСОБА_50 та ОСОБА_61 .
		Епізод щодо потерпілого ОСОБА_49 
		Велика Палата погоджується з аргументами захисника про порушення засади законності при засудженні ОСОБА_22 за окремим епізодом вбивства ОСОБА_57 .
		За цим епізодом сукупність доказів, що залишається після виключення з вироку даних явок з повинною ОСОБА_22 та його показань як свідка від09квітня 2002 року, не дає підстав вважати висновки суду про доведеність обвинувачення заявника у відповідній частині такими, що ґрунтуються навимогах ч. 3 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 327 КПК 1960 року. Згіднозцими вимогами обвинувальний вирок не може ґрунтуватися наприпущеннях і постановляється лише за умови доведеності в ході судового розгляду винності у злочині підсудного, на чию користь тлумачаться всі сумніви з даного приводу.
		Як на один із доказів винуватості ОСОБА_22 в убивстві ОСОБА_49 судпослався на показання ОСОБА_26 як обвинуваченого. Проте, відповідно до цих свідчень, ОСОБА_26 не знав, хто із членів банди вчинив убивство ОСОБА_49 , а повідомляв лише про наявність у розпорядженні заявника на час позбавлення потерпілого життя автомобіля «Опель Кадетт» (т.6, а.с. 3234). Наведені показання у вироку використано шляхом зіставлення з інформацією про переміщення ОСОБА_22 на місце злочину на цьому транспортному засобі, зафіксованою в його явці з повинною.
		Крім цього, суд аргументував свої висновки за цим епізодом показаннями потерпілих ОСОБА_126 та ОСОБА_127 про сам лише факт загибелі ОСОБА_49 , свідків ОСОБА_128 та ОСОБА_129 , котрі лише чули постріли, проте не бачили моменту вбивства й осіб, які його вчинили, даними протоколів огляду місця події та висновку судово-медичної експертизи щодо слідів і наслідків злочину (т.48,а.с.3948, 50, 51, 125, 126).
		У межах своїх процесуальних повноважень з перегляду справи в порядку екстраординарного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року Велика Палата Верховного Суду не здійснює повторної оцінки доказів інеперевіряє правильності встановлення судом фактичних обставин справи, авирішує питання про те, чи зумовлюють установлені ЄСПЛ порушення державою міжнародних зобов`язань невідповідність судових рішень у цілому або в окремій частині встановленим ст. 6 Конвенції і нормами національного процесуального права гарантіям справедливості судового розгляду.
		Після виключення з вироку та ухвали даних явки з повинною ОСОБА_22 ійого показань як свідка судове провадження в частині засудження заявника зацим епізодом як безпосереднього виконавця вбивства ОСОБА_49 на підставі інших доказів не може вважатися справедливим за критерієм доведеності обвинувачення поза розумним сумнівом.
		Встановлення за результатами касаційного розгляду обставин, передбачених, зокрема п. 2 ст. 213 КПК 1960 року, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, зумовлює закриття справи касаційним судом на підставі ст. 440 КПК, враховуючи повноваження Великої Палати, передбачені ч. 1 ст. 467 КПК. Правом вирішити в аналогічний спосіб заяву про перегляд судових рішень на підставі п. 2 ч. 1 ст. 400-12 КПК 1960 року наділявся і Верховний Суд України відповідно до положень ч. 3 ст.400-22 цього Кодексу.
		Таким чином, у разі встановлення за наслідками перегляду судових рішень упорядку екстраординарного провадження обставин, які виправдовують особу у вчиненні злочину і виключають провадження у кримінальній справі щодо неї, Велика Палата має право скасувати відповідні рішення із закриттям справи, втому числі в частині пред`явленого обвинувачення, в межах повноважень суду касаційної інстанції.
		Виходячи з наведеного Велика Палата дійшла висновку, що вирок та ухвала вчастині засудження ОСОБА_22 за епізодом убивства ОСОБА_49 підлягають скасуванню із закриттям кримінальної справи у відповідній частині узв`язку з недоведеністю участі заявника у вчиненні злочину.
		Однак Велика Палата не знаходить підстав для скасування вироку та ухвали віншій частині пред`явленого ОСОБА_22 обвинувачення, визнаного судом доведеним. А доводи захисника про відсутність складів злочину у всіх інших діяннях ОСОБА_22 не ґрунтуються на матеріалах справи, атомуєбезпідставними.
		Оцінюючи вплив недотримання конвенційних прав заявника під час проведення окремих процесуальних дій на результати судового провадження в цілому, Верховний Суд враховує позицію міжнародної судової установи в рішеннях, уяких було встановлено невідповідність вимогам статті 6 Конвенції процедури провадження у Верховному Суді України щодо перегляду вироків з підстав констатованих ЄСПЛ порушень державою міжнародних зобов`язань, зокрема усправах «Яременко проти України» (№ 2) і «Шабельник проти України» (№ 2).
		Проте обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, покладених воснову зазначених вище рішень ЄСПЛ, і такі відмінності мають істотне значення з погляду юридичних наслідків недотримання прав особи, передбачених Конвенцією.
		Зокрема, за висновками Суду, викладеними у справах «Яременко проти України» (№2) і «Шабельник проти України» (№2), несправедливість провадження уВерховному Суді України була зумовлена не самим по собі прийняттям зарезультатами перегляду цим судом справи в порядку виключного провадження, процедура якого не передбачає повноважень досліджувати йоцінювати докази, рішення про зміну вироку шляхом виключення посилання на окремі засоби доказування, а насамперед повторним врахуванням доказів, порядок одержання яких не відповідав вимогам Конвенції, похідних від них відомостей, а також обґрунтуванням власного рішення іншою інформацією, використання якої в наведений спосіб було несумісним з гарантіями справедливого судового розгляду.
		Як слідує зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Яременко проти України» (№2), Верховний Суд України за результатами виключного судового провадження лише закріпив допущені під час досудового слідства і судового розгляду порушення конвенційних прав заявника, оскільки знову визнав допустимими доказами винуватості ОСОБА_130 в умисному вбивстві його показання, відібрані, завикладеними в першому рішенні висновками міжнародної судової установи, зістотним обмеженням права на захист і на мовчання, за обставин, щовикликали обґрунтовані сумніви в їх добровільності. У контексті наведеного ЄСПЛ звернув увагу на те, що інші докази, якими Верховний Суд України вмотивував свою постанову, не мали вирішального характеру і по суті були непрямими (пункти 113, 65, 66 зазначеного рішення).
		Рішенням у справі «Шабельник проти України» (№ 2) встановлено недотримання вимог статті 6 Конвенції під час перегляду справи у зв`язку з тим, що Верховний Суд України, визнаючи законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про доведеність висунутих заявнику обвинувачень, послався на докази, похідні від показань Шабельника на початку досудового слідства. Зазначені показання були одержані внаслідок констатованих міжнародною судовою установою в першому рішенні порушень конвенційних прав Шабельника, адоказове значення покладених в основу рішення Верховного Суду України даних протоколу огляду місця події і висновків експертиз ґрунтувалося лише назіставленні зафіксованої в них інформації з показаннями заявника, недопустимими з погляду вимог Конвенції (пункти 51, 52).
		Натомість у цій справі покладені в основу вироку та ухвали в частині засудження ОСОБА_22 за бандитизм та вчинення у складі банди всіх інкримінованих йому злочинів, крім убивства ОСОБА_49 , показання ОСОБА_26 , ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_23 , свідків, результати експертних досліджень, дані всіх інших документів, крім явок зповинною ОСОБА_22 та протоколу його допиту як свідка від 09 квітня 2002року, не мають ні прямого, ні опосередкованого зв`язку з установленими ЄСПЛ порушеннями конвенційних прав заявника. Відтак урахування наведених доказів як належних і допустимих, на переконання Великої Палати, не підриває загальної справедливості судового розгляду.
		Спосіб виправлення констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
		На підставі п. 1 ст. 46 Конвенції Україна взяла на себе зобов`язання виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
		Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.
		Як зазначено у ст. 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б)іншізаходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Одним зі способів відновлення попереднього юридичного стану заявника є повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
		Згідно з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи (далі  Комітет Міністрів) державам-членам «Щодо повторного розгляду абопоновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року (далі  Рекомендація), зобов`язання держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ за певних обставин включають вжиття інших заходів, окрім справедливої сатисфакції, якуприсуджує Суд згідно зі ст. 41 Конвенції, та/або загальних заходів, якими потерпілій стороні забезпечується, наскільки це можливо, відновлення попереднього правового становища, яке ця сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
		Пункт 1 наведеного джерела міжнародного права рекомендує договірним сторонам забезпечити на національному рівні адекватні можливості досягнення restitutio in integrum, наскільки це можливо.
		Проте встановлення конкретних способів втілення цієї мети є компетенцією уповноважених органів держави і визначається нормами національного процесуального закону.
		Згідно з п. 2 Рекомендації Комітет Міністрів закликає договірні сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо:
		коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні  наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		коли рішення Суду спонукає до висновку, що: а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять підсерйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		При цьому ні Рекомендація, ні Закон України «Про виконання рішень тазастосування практики Європейського суду з прав людини» не встановлюють обмежень щодо того, суд якої інстанції має здійснювати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження.
		Водночас перегляд Великою Палатою судових рішень на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом якособливий порядок виключного судового провадження вже сам по собі єформою поновлення провадження і повторного розгляду справи.
		Окрім наведеного, в розумінні п. 2 Рекомендації засудження особи тавідбування нею покарання за вироком становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень, які можуть бути виправлені виключно шляхом скасування судового рішення в повному обсязі, лише у випадках, коли порядок постановлення вироку та/або його зміст загалом є несумісним з установленими Конвенцією гарантіями справедливого судового розгляду. 
		За відсутності наслідку визнаних ЄСПЛ порушень прав особи у виді несправедливості її засудження виконання рішення міжнародної судової установи не вимагає відновлення юридичного становища, яке засуджений мав до визнання його судом винуватим у вчиненні злочину. Адже за таких обставин немає підстав вважати, що за умови недопущення порушень конвенційних правзаявника одержання інших доказів його злочинної діяльності щодо нього йухвалення на їх основі обвинувального вироку було б неможливим.
		В означеній ситуації адекватним способом забезпечення restitutio in integrum єанулювання наслідків порушень конвенційних прав особи шляхом виключенняз судових рішень посилань на докази, одержані в результаті такихпорушень. Адже відповідні наслідки не зачіпають законності йобґрунтованості вироку в цілому, а полягають лише в недопустимості засобівдоказування, що є результатом недотримання державою міжнародних зобов`язань.
		Практика ЄСПЛ не свідчить про безумовну відсутність у компетентної національної судової установи повноважень за результатами перегляду рішень судів з підстав констатованих Судом порушень конвенційних прав особи змінити ці рішення в означений спосіб.
		Зокрема, як наголошує ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2009 року у справі «Асоціація проти промислового розведення тварин проти Швейцарії» (Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland), повторна процедура нанаціональному рівні є не самоціллю, а лише можливим засобом повного таналежного виконання рішень Суду (пункт90).
		Водночас держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів має свободу вибору заходів, за допомогою яких вона виконуватиме своє юридичне зобов`язання за ст. 46 Конвенції, за умови, що такі заходи відповідають наведеним у рішенні Суду висновкам (пункт249 рішення від 13липня2000року у справі «Скоццарі і Джунта проти Італії» (Scozzari and Giuntav.Italy).
		На рівні національного процесуального закону порядок розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ у межах виключного (екстраординарного) судового провадження, в тому числі на підставі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення державою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, регулюється нормами глави34КПК. Згідно з ч. 1 ст. 467 цього Кодексу при ухваленні за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами нового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
		Таким чином, під час прийняття рішення Велика Палата Верховного Суду вправі користуватися повноваженнями суду касаційної інстанції в частині способу виправлення помилок, допущених судами нижчого рівня, з урахуванням особливостей, установлених спеціальною нормою статті467КПК.
		Відповідно до ч. 1 ст. 436 цього Кодексу суд касаційної інстанції наділений правом змінити вирок, ухвалу, постанову, а також скасувати їх із закриттям провадження у справі, в тому числі в частині обвинувачення.
		Як передбачено ч. 1 ст. 467 КПК, за результатами перегляду судового рішення завиключними обставинами Верховний Суд може також скасувати це рішення повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чиапеляційної інстанції. Проте право призначити новий судовий розгляд єлишеодним із альтернативних, яким повноваження Великої Палати в разі повного або часткового задоволення заяви про перегляд судових рішень необмежуються.
		Норми аналогічного змісту щодо наслідків перегляду вироків та ухвал Верховним Судом України з підстав установлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов`язань під час вирішення справи судом передбачалися статтею 400-22 КПК 1960 року. Відповідно до ч. 3 цієї статті суд наділявся правом у разі повного або часткового задоволення заяви про відповідний перегляд скасувати вирок та/або ухвалу і прийняти нове рішення або направити справу на новий судовий розгляд.
		Водночас зміна вироку за своїм змістом передбачає менший ступінь втручання в цей судовий акт порівняно з прийняттям Верховним Судом власного рішення, повноваження прийняти яке прямо передбачено спеціальними нормами процесуального права. Виходячи з викладеного зміна вироку в порядку екстраординарного судового провадження не призведе до обмеження процесуальних прав особи, встановлених національним законом і визначених міжнародними стандартами.
		Приймаючи рішення за результатами розгляду заяви захисника ОСОБА_19 з доповненнями та змінами до неї в інтересах засудженого  ОСОБА_22 , Велика Палата виходить з того, що хоча в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявника ілежать окремі суттєві процедурні помилки, однак вони не ставлять під сумнів результатів судового провадження щодо визнання ОСОБА_22 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за винятком убивства ОСОБА_49 , недають підстав вважати його засудження несправедливим, а зміст вироку  таким, що не відповідає вимогам Конвенції в цілому.
		На користь такого висновку свідчить і зміст рішення ЄСПЛ у справі зазаявою ОСОБА_22 . Як зазначено в цьому рішенні, встановлення порушення усправі не означає, що заявника було засуджено помилково (пункт88).
		Виходячи із зазначеного, для виконання державою міжнародних зобов`язань занаведених конкретних обставин суд відновлює юридичне становище, яке ОСОБА_22 мав до постановлення щодо нього обвинувального вироку у частині вбивства ОСОБА_49 і до використання судом посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від04квітня 2002року та на показання ОСОБА_22 як свідка від 09 квітня 2002року.
		Усунення наслідків допущених у справі порушень конвенційних прав заявника шляхом скасування вироку та ухвали із закриттям справи лише в частині засудження за одним епізодом обвинувачення та зміни судових рішень в іншій частині найбільш відповідатиме принципу юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу допринципу res judicata  остаточності рішень суду.
		Наведена засада полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення лише тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, ане для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ у справах «Брумареску проти Румунії» від 28 листопада 1999 року, заява №28342/95, пункти61, 62; «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 року, заява №52854/99, пункти51, 52; «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява №3236/03, пункт40; «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява №32053/13, пункт46).
		Відповідно до орієнтирів дотримання міжнародних зобов`язань, наведених ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 року у справі «Морейра Феррейра проти Португалії» (Moreira Ferreira v. Portugal), відступ від принципу правової визначеності єнеобхідним і виправданим у разі виявлення суттєвого недоліку попереднього провадження, яке може вплинути на результат справи, або у випадках, колинеобхідність забезпечення відшкодування, особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь поновлення провадження (пункт62рішення).
		Виходячи з наведеного, з огляду на констатований ЄСПЛ зміст порушень, стадіюпровадження, на якій вони були допущені, їх правову природу інаслідки,виправлення таких порушень необхідно та можливо здійснити шляхом скасування судових рішень із закриттям справи в частині засудження ОСОБА_22 за епізодом убивства ОСОБА_49 та зміни вироку йухваливіншій частині шляхом виключення посилання як на докази винуватості заявника у вчиненні злочинів на дані його явок з повинною від04квітня 2002 року та на показання ОСОБА_22 як свідка від 09 квітня 2002 року.
		За епізодом щодо потерпілого ОСОБА_49 дії ОСОБА_22 були кваліфіковані за пунктами «а», «з», «и», «і» статті 93 КК 1960 року як умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисні вбивства. Оскільки іншіпередбачені статтею 93 КК 1960 року злочини, в частині засудження заявника за які судові рішення не скасовуються, містять ці ж самі юридичні ознаки, скасування вироку та ухвали в частині визнання ОСОБА_22 винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_49 не призводить до зміни кримінально-правової кваліфікації решти вчинених ним злочинів.
		За результатами перегляду справи в порядку виключного провадження зменшено обсяг обвинувачення ОСОБА_22 , визнаного судом доведеним, однак залишаються в силі судові рішення в частині засудження його заепізодами семи умисних убивств. Усі ці діяння вчинені ОСОБА_22 зкорисливих мотивів, у складі банди, метою якої було вчинення найтяжчих корисливо-насильницьких злочинів, у тому числі пов`язаних з посяганням нажиття людини. Безпосередньою функцією цього засудженого у злочинному об`єднанні було виконання замовлень на вбивства. Дані злочини він вчиняв іззастосуванням вогнепальної зброї у громадських місцях, що становило загрозу для життя і здоров`я інших осіб.
		Виходячи з наведеного, суди дійшли обґрунтованого висновку про виняткову небезпеку ОСОБА_22 для суспільства. Скасування вироку й ухвали вчастині засудження заявника за одним епізодом злочинної діяльності, пов`язаним з умисним убивством одного потерпілого, не зумовлює необхідності зміни призначеного йому покарання.
		Водночас Велика Палата звертає увагу на те, що положеннями п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, як і ст. 39 КК 1960 року, передбачено призначення судом покарання в межах санкції статті (частини статті) кримінального закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Таким чином, захід примусу обирається за статтею або частиною статті кримінально-правової норми, за якою кваліфіковано дії винного. За окремими епізодами злочинної діяльності покарання не призначається.
		Юридичні наслідки недотримання державою міжнародних зобов`язань підчаспроведення окремих процесуальних дій зі ОСОБА_22 стосуються лише його і не поширюються на інших засуджених, котрідоСудунезверталися і порушення конвенційних прав яких ЄСПЛ невстановлено.
		Оскільки Велика Палата здійснює перегляд за виключними обставинами рішень судів, прийнятих на національному рівні, в частині наслідків констатованого ЄСПЛ недотримання Україною вимог Конвенції, то втручання у вирок та ухвалу вчастині засудження інших співучасників злочинів становило б вихід за межі правових підстав перегляду і суперечило б засадам юридичної визначеності йостаточності судових рішень.
		Зважаючи на викладене, керуючись статтями 400-21, 400-22 КПК 1960 року, статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК 2012року, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від03жовтня 2017 року № 2147VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Заяву захисника ОСОБА_19 з доповненнями тазмінами до неї в інтересах засудженого ОСОБА_22 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
		Вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвалу Верховного Суду України від 21 червня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_22 змінити.
		Виключити з цих рішень посилання як на докази вини ОСОБА_22 на дані його явок з повинною від 04 квітня 2002 року та на дані протоколу його допиту яксвідка від09 квітня 2002року.
		Ці ж судові рішення в частині засудження ОСОБА_22 за умисне вбивство ОСОБА_49 скасувати, а кримінальну справу в цій частині закрити на підставі п.2 ст.213 КПК 1960 року у зв`язку з недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину.
		У решті зазначені вирок та ухвалу щодо ОСОБА_22 залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Суддя-доповідач   ОСОБА_131    ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_11 ОСОБА_4  ОСОБА_5 ОСОБА_12  ОСОБА_13 ОСОБА_132 ОСОБА_14 ОСОБА_7  ОСОБА_8  ОСОБА_9  ОСОБА_10 ОСОБА_15  ОСОБА_16  ОСОБА_17

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...