Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 488/3879/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2021.
Дата набрання законної сили: 23.06.2021
Номер судового провадження: 51-3027ск21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018150050000631

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України
		23 червня 2021 року
		м. Київ
		справа № 488/3879/18
		провадження № 51 - 3027 ск 21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ускладі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє вінтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року стосовно ОСОБА_5 , 
		встановив:
		За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2020 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі  КК України) іпризначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та цивільного позову.
		Миколаївським апеляційним судом ухвалою від 18 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишено без задоволення, а вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2020 року  без змін. 
		До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій вінпорушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень в частині правової кваліфікації.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Вважає, щооскільки обвинувачений не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, тому його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження змотивів, наведених ускарзі.
		Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПКУкраїни, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу провідмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих донеї судових рішень таінших документів вбачається, щопідстав длязадоволення скарги немає.
		Так, згідно зіст. 433 КПКУкраїнисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Судкасаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої таапеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин іне має права досліджувати докази, встановлюватитавизнавати доведеними обставини, щонебули встановлені воскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність тогочиіншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування абозміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
		Доводи захисника ОСОБА_4 , якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам його апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.
		Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеністьвини ОСОБА_5 увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, заобставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами в їх сукупності. 
		Зі змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що у судовому засіданні, безпосередньо у встановленому законом порядку,були допитані обвинувачений ОСОБА_5 , свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зміст показань яких детально викладений у вироку. 
		Крім того, судами встановлено, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується іншими дослідженими вході судового розгляду доказами, зокрема, протоколом огляду транспортного засобу від30 березня 2018 року, протоколами огляду місця події від 29 березня 2018 року; протоколами огляду трупа від 01 та 03 квітня 2018 року, протоколом огляду предмета від 30 березня 2018 року, протоколом огляду речей від 26 квітня 2018 року, а також висновками експертів.
		Суд звертає увагу, що розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, щоспричинило смерть потерпілого, і вбивства через необережність здебільшого здійснюється заїхсуб`єктивною стороною.
		Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення - умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, характеризується двома формами вини  умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.
		Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони вказаного злочину є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у прямій, і непрямій формі. Зокрема, непрямий умисел наявний тоді, коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, нерозраховуючи при цьому на певні обставини, які могли б їх відвернути, якщо узасудженого не було чітко визначеного у свідомості уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Питання про умисел винного або його відсутність необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
		Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
		Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання не усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого абосамовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
		Водночас, погоджуючись з позицією суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при цьому виходив із встановлених обставин кримінального правопорушення, оцінивши в сукупності досліджені під час судового розгляду докази, у відповідності довимог ст. 94 КПК України. Врахувавши в сукупності характер, послідовність ідинамічність дій обвинуваченого, його поведінку до, під час та після вчинення кримінального правопорушення, локалізацію і тяжкість тілесних ушкоджень употерпілого, механізм їх спричинення та знаряддя злочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість умислу обвинуваченого саме назаподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. 
		Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення виключають можливість характеризувати дії обвинуваченого як необережні. 
		Так, суд першої інстанції врахував те, що під час вчинення кримінального правопорушення на вулиці було добре видно, що відстань між обвинуваченим тапотерпілим була невелика, для вчинення правопорушення обвинувачений використав фрагмент асфальтобетонного покриття значного розміру та ваги, який вінкинув із значною силою, при цьому цілився у життєво важливий орган потерпілого, у зв`язку з чим дійшов висновку, що можливість характеризувати його дії як необережні виключається. Зчим погодився і апеляційний суд.
		Таким чином суди обґрунтовано визнали неприйнятними доводи захисника про те, щообвинувачений хотів лише зупинити транспортний засіб та кидав фрагмент покриття навмання. 
		Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними тадопустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно ізст. 94 КПКУкраїни, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника пронаявність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
		Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів івстановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України неможе бути предметом оцінки суду касаційної інстанції. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 413 КПК України, а відтак й необхідності зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
		Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає занеобхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
		На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
		постановив:
		У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 навирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2020 року таухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1     ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...