Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/2577/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2021.
Дата набрання законної сили: 24.06.2021
Номер судового провадження: К/9901/4234/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 480/2577/20
		адміністративне провадження № К/9901/4234/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Шевцової Н.В.,
		суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., 
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 480/2577/20
		за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса 
		на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Воловика С.В.,
		та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Бершова Г.Є., суддів Катунова В.В., Ральченка І.М.,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		І. Короткий зміст позовних вимог
		1. ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі  відповідач), в якому просив:
		1.1 визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
		1.2 зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
		2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2017 року № 219-ос позивач був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу з 18 квітня 2017 року. Під час звільнення зі служби відповідач не провів остаточний розрахунок із позивачем, а саме: не виплатив грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Лише 17 квітня 2020 року відповідач виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв`язку з чим позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
		3. Луганський прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса з позовними вимогами не погодився та зазначив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю не поширюється. Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Тобто спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України (далі  КЗпП України) на них не поширюється.
		3.1. Отже, на думку відповідача, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування статті 117 КЗпП України є безпідставним.
		 
		ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
		4. ОСОБА_1 по квітень 2017 року перебував на військовій службі в органах Держприкордонслужби.
		5. Наказом начальника Луганського прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2017 року № 219-ос позивач був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений зі списків особового складу з 18 квітня 2017 року.
		6. Відповідно до довідки Луганського прикордонного загону від 25 травня 2020 року № 453, звільненому військовослужбовцю в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 17 квітня 2020 року виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпуску учасника бойових дій.
		 
		ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		7. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, позов задоволено:
		7.1 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
		7.2 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
		8. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		8.1. Додатково суди попередніх інстанцій зазначили правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
		 
		ІV. Касаційне оскарження
		11. Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Луганським прикордонним загоном імені Героя України полковника Євгенія Пікуса подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 08 лютого 2021 року.
		12. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що згідно з підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. 
		12.1. На обґрунтування вказаного твердження відповідач зазначає, що питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби не мають стійкої практики. При вирішенні спорів за позовами військовослужбовців та прирівняних до них осіб суди по різному застосовують як процесуальні строки звернення до суду, так і приписи Кодексу законів про працю України, а також мають різні підходи до розрахунку середнього заробітку його частки, істотності частки пропорційності та співмірності належних до виплат сум.
		12.2. За твердженням відповідача, потрібна уніфікація структури правової позиції з питань середнього заробітку грошового забезпечення у публічно-правових спорах та формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування процесуальних строків у спірних правовідносинах, а також принципу пропорційності та співмірності належних до виплати сум.
		13. За таких обставин відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
		14. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача. Витребувано справу № 480/2577/20 із Сумського окружного адміністративного суду.
		15. 15 квітня 2021 року справа № 480/2577/20 надійшла до Верховного Суду.
		16. Також, до Верховного Суду 19 квітня 2021 року надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якій позивач спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій  без змін.
		 
		V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18. За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		19. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
		21. За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		22. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		23. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
		24. Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
		24.1. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		25. За змістом частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
		26. Наведене кореспондується з частиною першою статті 83 КЗпП України.
		27. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		27.1. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		28. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		28.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		29. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		29.1. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
		30. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		31. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі  Закон № 108/95-ВР), відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		32. Відповідно до статті 2 Закону № 108/95-ВР (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		32.1. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		32.2. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		 
		VI. Позиція Верховного Суду
		33. У справі, яка розглядається, між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виник спір про право позивача на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
		34. Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
		25. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. 
		20. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон № 2011-ХІІ.
		21. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
		28. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
		29. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав відступати від неї.
		30. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
		31. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
		32. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
		33. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). 
		34. Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		35. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		36. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		37. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
		38. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		39. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
		40. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з періоду нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, який складає з 19 квітня 2017 року по 17 квітня 2020 року.
		41. В той же час судами попередніх інстанцій не встановлено розмір усіх належних звільненому працівникові сум та розміру сум, які були несвоєчасно виплачені позивачу, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		42. Враховуючи правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, встановлення цих обставин має значення для правильного вирішення справи.
		43. Отже, для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судами не з`ясовано загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності, Верховний Суд дійшов до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		44. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		45. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		46. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
		47. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.
		 
		VІІ. Судові витрати
		48. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Верховним Судом не ухвалюється нове рішення, судові витрати не розподіляються.
		 
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В : 
		 
		1. Касаційну скаргу Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса задовольнити частково.
		 
		2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року в справі № 480/2577/20 скасувати та направити справу на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду. 
		 
		4. Судові витрати не розподіляються.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
		 
		СуддіВ.Е. Мацедонська
		 
		О.Р. Радишевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...