Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/4887/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.06.2021. Зареєстровано: 25.06.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.06.2021.
Дата набрання законної сили: 24.06.2021
Номер судового провадження: К/9901/8257/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 червня 2021 року
		 
		м. Київ
		справа № 420/4887/20
		адміністративні провадження №№ К/9901/7634/21, К/9901/8257/21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді: Губської О.А.,  
		суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,  
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 410/4887/20
		за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито
		за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Одеської обласної прокуратури на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Коваль М.П., судді Домусчі С.Д.,        Кравець О.О.),  
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1. Позивач звернувся до суду з позовом до Прокуратури Одеської області, у якому просив:
		1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;
		1.2. стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 23007,77 грн;
		1.3. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 по день ухвалення судового рішення. 
		1.4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом прокурора Одеської області № 782к від 29.04.2020 позивача звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Одеської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Позивач вважає, що, не виплативши йому вихідну допомогу при звільненні, відповідач грубо порушив його права, що є підставою для стягнення такої допомоги в судовому порядку. Водночас, позивач вказував, що, не виплативши йому при звільненні вихідну допомогу, відповідач допустив не проведення повного розрахунку, що відповідно до статті 117 КЗпП України, що тягне за собою стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 по день постановлення судом рішення по цій справі. 
		ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
		2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п. 9. ч. 1 ст. 51 цього Закону, тому враховуючи пріоритетність спеціального Закону перед нормами КЗпП України у даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України «Про прокуратуру». Крім того, суд дійшов висновку, що наявність підстав для виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку позивач пов`язує з невиплатою йому при звільненні вихідної допомоги, водночас оскільки Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, не доведеними також є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по день ухвалення судового рішення.
		3. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		3.1. Визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.
		3.2. Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 23007,77 грн.
		3.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		3.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та незастосуванні закону, що підлягав застосуванню. Також суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 23007,77 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд апеляційної інстанції зазначив про неможливість вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
		ІІІ. Касаційне оскарження          
		4. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення у вказаній частині та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову повністю.
		4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		4.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не застосував правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 08.10.2019 у справі №823/263/16 та від 17.10.2019 у справі №823/276/16, за якими Суд визнав право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні та право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в означеній частині та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. 
		6. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення у вказаній частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову повністю.
		6.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
		6.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, врахувавши правові висновки Верховного Суду у тотожних правовідносинах, безпідставно не врахував правила спеціального законодавства, якими передбачено особливості звільнення прокурорів. Вважає, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці. На думку скаржника, підстава звільнення позивача є відмінною від тих підстав, за якими стаття 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги.
		IV. Установлені судами фактичні обставини справи
		7. 29 квітня 2020 року прокуратурою Одеської області, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», на підставі рішення № 258 від 09.04.2020 кадрової комісії № 2, прийнято наказ № 782к, яким:
		звільнено позивача з посади прокурора відділу ювенальної юстицo0;ї прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року;
		зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
		8. Разом із листом від 08.05.2020 року № 19-586 вих-20, адресованим позивачу, відповідач надав останньому довідку про розмір середньомісячної заробітної плати, копії розрахункових листів за 2018-2020 роки, в яких відображено нарахування та утримання заробітної плати в розмірі її складових.
		9. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні, а також вважаючи, що він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. 
		V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		13. Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
		14. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		15. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
		16. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		17. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
		18. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		19. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
		20. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
		21. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
		22. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		23. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		24. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
		VI. Позиція Верховного Суду          
		25. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		26. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
		27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		27.1. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а також посилання відповідача на 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
		28. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у виплаті вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, а також у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
		29. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке. 
		30. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		31. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
		32. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		33. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
		34. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		35. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
		36. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
		37. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
		38. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		39. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		40. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
		41. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
		42. За цих обставин Верховний Суд констатує правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. 
		43. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
		44. Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. 
		45. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. 
		46. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
		47. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
		48. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та незастосуванні закону, що підлягав застосуванню.
		49. Ці висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема і у постановах від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 та у постанові від 15.04.2021 у справі №440/3166/20 і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків.
		50. Також Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. 
		51. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.
		52. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, суд апеляційної інстанції правильно врахував правила статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для її стягнення на користь позивача.
		53. Оскільки питання правильності розрахунку суми стягнутої судом на користь позивача вихідної допомоги не оскаржується, тому Верховний Суд не вважає доцільним перевіряти оскаржуване судове рішення в цій частині. 
		54. Щодо правильності вирішення судом апеляційної інстанції позовної вимоги про стягнення на користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд зазначає таке.
		55. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		56. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		57. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
		58. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги.
		59. Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку         Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		60. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.
		61. Водночас, Верховний суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: 
		розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, 
		період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, 
		а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 
		ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, 
		співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		62. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.
		63. Отже, доводи касаційної скарги відповідача, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи в оскаржуваній частині, і не приймаються Судом як належні.
		64. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду  апеляційної інстанції у цій справі у частині задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		65. Крім цього, у контексті оцінки доводів касаційної скарги відповідача Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		66. Водночас, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи в частині відмови у задоволенні вимог позову і приймаються Судом як належні.
		67. При цьому Верховний Суд враховує, що суд апеляційної інстанції не з`ясовував період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні.
		68. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		69. Отже, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання.
		70. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		71. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		72. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		73. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції відповідно до правил статті 350 КАС України підлягає залишенню без змін.
		74. Отже, касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, касаційна скарга позивача є такою, що підлягає задоволенню частково.
		VIІ. Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року залишити без задоволення.
		2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року задовольнити частково.
		3. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року в цій справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		4. В іншій частині постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                          О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                      М.В. Білак
		 
		                                                                                    О.В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...